7.1. Види виробничої потужності, чинники, що її визначають, і послідовність розрахунків

Планування виробничої потужності має важливе значення не тільки в раціональному використанні ресурсів, а й у стабілізації виробництва та насиченні ринку необхідними товарами. У ринкових умовах виробнича потужність визначає річний обсяг пропозиції підприємства, що враховує наявність і використання ресурсів, рівень і зміни діючих цін та інші фактори.

Виробнича потужність і пропозиція характеризують технологію та організацію виробництва, які діють на підприємстві, склад і кваліфікацію персоналу, а також динаміку їхнього зростання й перспективи розвитку.

Запроектована виробнича програма підприємства має пройти ресурсне обґрунтування, тобто узгодження (з огляду на можливість її виконання) з необхідними виробничими потужностями, трудови­ми, матеріальними та інвестиційними ресурсами. Планова вироб­нича потужність має бути достатньою для задоволення попиту на товари й послуги, що виробляє підприємство, протягом ряду років з урахуванням сезонних і циклічних коливань попиту, тенденцій його зростання або скорочення. Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю здійснюють у кілька етапів:

Визначення максимального обсягу випуску виробів, що може бути забезпечений наявною виробничою потужністю підприємства.

Обчислення необхідного введення в дію нових (додаткових) потужностей завдяки технічному переозброєнню або розширенню підприємства.

Щоб розглянути послідовно ці етапи, необхідно ознайомитися з деякими питаннями, які стосуються виробничої потужності.

Виробнича потужність підприємства характеризує максималь­но можливий річний обсяг випуску продукції в номенклатурі й асортименті, запланованих до виробництва, за повного використання устаткування й виробничих площ за умови застосування прогресивної технології та організації виробництва.

Виробничу потужність визначають різними вимірниками — найчастіше натуральними, умовно-натуральними, у багатономен­клатурних виробництвах — вартісним показником.

Вирізняють три види потужності підприємства: проектна — визначається у процесі проектування; поточна — фактично досяг­нута потужність; резервна — для покриття «пікових» навантажень у деяких галузях (наприклад, електроенергетика, газова, хар­чова промисловість).

Виробнича потужність є змінною величиною. Вона формується під впливом багатьох чинників. Головні з них такі:

номенклатура, асортимент і якість продукції;

тривалість виробничого циклу та трудомісткість виготовлення продукції, послуг;

кількість устаткування, стан його фізичного й морального зносу;

режим роботи підприємства та його підрозділів, від якого залежить фонд часу роботи устаткування й використання площ упродовж року;

застосування робочого часу;

якість обслуговування робочих місць тощо.

Виробничу потужність визначають так: на початок планового періоду — вхідна потужність; на кінець цього періоду — вихідна потужність; а також середньорічна потужність.

У планових обчисленнях для обґрунтування виробничої програми використовують середньорічну потужність.

            (7.1)

де Пср — потужність середньорічна; Пвх — потужність вхідна; Пвв — потужність, яку буде введено в плановому році; Тв — період використання введеної потужності (від початку експлуатації до кінця року, міс.); Пвиб — потужність, яка вибуває протягом року;
Тн — період, упродовж якого потужність не буде використо­вуватися (від початку виведення потужності до кінця року, міс.)

Відповідно до викладеного вихідна потужність дорівнює:

.           (7.2)

Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою продукції та встановлюють, виходячи з потужності провідних підрозділів (цехів, дільниць, агрегатів). Провідними є ті підрозділи, які виконують головні технологічні операції та мають вирішальне значення у виробництві профільних видів продук­ції; за наявності кількох провідних підрозділів підприємства його виробничу потужність обчислюють за тими, які виконують найбільший за трудомісткістю обсяг робіт, наприклад, у машинобудуванні — це механічні та складальні цехи, у ливарних цехах — формувальні дільниці.

Обчислення виконують технологічні підрозділи підприємства. Виробничі підрозділи, які за виробничою потужністю нижче рівня провідних, потрібно розглядати як вузькі місця, щодо яких необхідно розробити й упровадити технічні та організаційні заходи, які дадуть можливість довести їх пропускну спроможність до рів­ня провідних підрозділів підприємства. Може бути вжито заходів щодо зміни устаткування, технології, збільшення змінності праці на окремих дільницях тощо.

До розрахунків виробничої потужності підприємства включають устаткування встановлене й невстановлене, яке є на підприємстві (крім резервного). Визначають виробничу потужність на підставі максимально можливого річного часу роботи устаткування й використання виробничих площ.

Розрізняють календарний, режимний (номінальний) і ефектив­ний (корисний) фонди часу.

Календарний фонд (Фкал) часу застосовують під час розрахунків виробничої потужності підприємств з безперервним проце­сом виробництва (наприклад, у хімічних і металургійних вироб­ництвах).

            (7.3)

де р — % часу на ремонт і технологічні зупинки устаткування.

Фонд режимний використовують, обчислюючи виробничу
потужність складальних цехів і дільниць. Його визначають за формулою

            (7.4)

де Фреж — фонд режимний (год); Кзм — кількість змін; Тзм — тривалість робочої зміни, год; Др — кількість робочих днів у плановому періоді; Гн — кількість неробочих годин у передсвяткові дні; Дп — кількість передсвяткових днів у плановому періоді.

Ефективний фонд часу розраховують так:

            (7.5)

де Феф — ефективний, корисний фонд часу роботи устатку-
вання (год).

У складальних, монтажних, формувальних цехах і дільницях, у яких виробничий процес виконується на корисних виробничих площах, режимний фонд обчислюють з урахуванням цієї площі за такою формулою:

            (7.6)

де Фплощ — режимний фонд робочого часу з урахуванням корисної площі цеху, дільниці, м2-годин (квадрато-метри-години); S — корисна виробнича площа цеху, дільниці, м2.

Планування виробничої потужності має важливе значення не тільки в раціональному використанні ресурсів, а й у стабілізації виробництва та насиченні ринку необхідними товарами. У ринкових умовах виробнича потужність визначає річний обсяг пропозиції підприємства, що враховує наявність і використання ресурсів, рівень і зміни діючих цін та інші фактори.

Виробнича потужність і пропозиція характеризують технологію та організацію виробництва, які діють на підприємстві, склад і кваліфікацію персоналу, а також динаміку їхнього зростання й перспективи розвитку.

Запроектована виробнича програма підприємства має пройти ресурсне обґрунтування, тобто узгодження (з огляду на можливість її виконання) з необхідними виробничими потужностями, трудови­ми, матеріальними та інвестиційними ресурсами. Планова вироб­нича потужність має бути достатньою для задоволення попиту на товари й послуги, що виробляє підприємство, протягом ряду років з урахуванням сезонних і циклічних коливань попиту, тенденцій його зростання або скорочення. Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю здійснюють у кілька етапів:

Визначення максимального обсягу випуску виробів, що може бути забезпечений наявною виробничою потужністю підприємства.

Обчислення необхідного введення в дію нових (додаткових) потужностей завдяки технічному переозброєнню або розширенню підприємства.

Щоб розглянути послідовно ці етапи, необхідно ознайомитися з деякими питаннями, які стосуються виробничої потужності.

Виробнича потужність підприємства характеризує максималь­но можливий річний обсяг випуску продукції в номенклатурі й асортименті, запланованих до виробництва, за повного використання устаткування й виробничих площ за умови застосування прогресивної технології та організації виробництва.

Виробничу потужність визначають різними вимірниками — найчастіше натуральними, умовно-натуральними, у багатономен­клатурних виробництвах — вартісним показником.

Вирізняють три види потужності підприємства: проектна — визначається у процесі проектування; поточна — фактично досяг­нута потужність; резервна — для покриття «пікових» навантажень у деяких галузях (наприклад, електроенергетика, газова, хар­чова промисловість).

Виробнича потужність є змінною величиною. Вона формується під впливом багатьох чинників. Головні з них такі:

номенклатура, асортимент і якість продукції;

тривалість виробничого циклу та трудомісткість виготовлення продукції, послуг;

кількість устаткування, стан його фізичного й морального зносу;

режим роботи підприємства та його підрозділів, від якого залежить фонд часу роботи устаткування й використання площ упродовж року;

застосування робочого часу;

якість обслуговування робочих місць тощо.

Виробничу потужність визначають так: на початок планового періоду — вхідна потужність; на кінець цього періоду — вихідна потужність; а також середньорічна потужність.

У планових обчисленнях для обґрунтування виробничої програми використовують середньорічну потужність.

            (7.1)

де Пср — потужність середньорічна; Пвх — потужність вхідна; Пвв — потужність, яку буде введено в плановому році; Тв — період використання введеної потужності (від початку експлуатації до кінця року, міс.); Пвиб — потужність, яка вибуває протягом року;
Тн — період, упродовж якого потужність не буде використо­вуватися (від початку виведення потужності до кінця року, міс.)

Відповідно до викладеного вихідна потужність дорівнює:

.           (7.2)

Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою продукції та встановлюють, виходячи з потужності провідних підрозділів (цехів, дільниць, агрегатів). Провідними є ті підрозділи, які виконують головні технологічні операції та мають вирішальне значення у виробництві профільних видів продук­ції; за наявності кількох провідних підрозділів підприємства його виробничу потужність обчислюють за тими, які виконують найбільший за трудомісткістю обсяг робіт, наприклад, у машинобудуванні — це механічні та складальні цехи, у ливарних цехах — формувальні дільниці.

Обчислення виконують технологічні підрозділи підприємства. Виробничі підрозділи, які за виробничою потужністю нижче рівня провідних, потрібно розглядати як вузькі місця, щодо яких необхідно розробити й упровадити технічні та організаційні заходи, які дадуть можливість довести їх пропускну спроможність до рів­ня провідних підрозділів підприємства. Може бути вжито заходів щодо зміни устаткування, технології, збільшення змінності праці на окремих дільницях тощо.

До розрахунків виробничої потужності підприємства включають устаткування встановлене й невстановлене, яке є на підприємстві (крім резервного). Визначають виробничу потужність на підставі максимально можливого річного часу роботи устаткування й використання виробничих площ.

Розрізняють календарний, режимний (номінальний) і ефектив­ний (корисний) фонди часу.

Календарний фонд (Фкал) часу застосовують під час розрахунків виробничої потужності підприємств з безперервним проце­сом виробництва (наприклад, у хімічних і металургійних вироб­ництвах).

            (7.3)

де р — % часу на ремонт і технологічні зупинки устаткування.

Фонд режимний використовують, обчислюючи виробничу
потужність складальних цехів і дільниць. Його визначають за формулою

            (7.4)

де Фреж — фонд режимний (год); Кзм — кількість змін; Тзм — тривалість робочої зміни, год; Др — кількість робочих днів у плановому періоді; Гн — кількість неробочих годин у передсвяткові дні; Дп — кількість передсвяткових днів у плановому періоді.

Ефективний фонд часу розраховують так:

            (7.5)

де Феф — ефективний, корисний фонд часу роботи устатку-
вання (год).

У складальних, монтажних, формувальних цехах і дільницях, у яких виробничий процес виконується на корисних виробничих площах, режимний фонд обчислюють з урахуванням цієї площі за такою формулою:

            (7.6)

де Фплощ — режимний фонд робочого часу з урахуванням корисної площі цеху, дільниці, м2-годин (квадрато-метри-години); S — корисна виробнича площа цеху, дільниці, м2.