11.1.Фінансова стратегія, завдання і зміст фінансового плану

Основою фінансового планування є фінансова стратегія підприємства. Фінансова стратегія — складова загальної стратегії економічного розвитку, яка охоплює систему довготермінових завдань фінансової діяльності підприємства та способи їх досягнення. Розроблення фінансової стратегії підприємства пов’язано з вирішенням таких основних завдань:

обґрунтування основних джерел фінансового забезпечення діяльності підприємства;

вибір оптимальних способів інвестиційної діяльності підприємства;

зведення до мінімуму фінансових ризиків підприємства;

забезпечення фінансової стійкості та рентабельності;

визначення способів виходу підприємства з фінансової кризи та методів управління за умов кризового стану підприємства.

Фінансова стратегія є основою для розроблення фінансової політики. Фінансова політика підприємства — форма реалізації фінансової стратегії за окремими аспектами його фінансової діяль­ності. Фінансова політика формується за окремими напрямами фінансової діяльності: політика формування активів і структури капіталу, політика управління активами та інвестиціями, політика залучення фінансових ресурсів (формування власних фінансових ресурсів і залучення із зовнішніх джерел). У свою чергу, політика формування власних фінансових ресурсів може охоплювати самостійні блоки:

цінову політику — формування цін з урахуванням попиту й пропозиції (динаміки кон’юнктури ринку) та рівня витрат на виготовлення та реалізацію продукції;

амортизаційну політику — управління амортизаційними від­рахуваннями з метою інвестування їх у розвиток підприємства;

дивідендну політику — оптимізація між часткою прибутку, що направляється на виплату дивідендів, і тією частиною прибут­ку, що капіталізується;

інвестиційну політику — вибір та реалізація найвигідніших проектів, розширення та оновлення активів з метою подальшого економічного розвитку підприємства.

Фінансове планування — це процес визначення обсягу фінансових ресурсів, необхідних для виробничо-господарської діяльності підприємства, а також джерел їх надходження.

Основними завданнями фінансового планування є:

забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

визначення напрямів ефективного вкладення капіталу, оцінювання раціональності його використання;

виявлення й мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок поліпшення використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів.

Фінансування — це залучення необхідних коштів для покриття потреби підприємства в основному й оборотному капіталі.

Джерела фінансування поділяють на власні та залучені. Фінансовими джерелами залучених коштів є коротко- й довгострокові кредити, котрі оформляють у фінансових документах, де вказують умови їх погашення й виплати процентів за ними.

До залучених коштів належать: банківські кредити, позики інших підприємств, кошти від випуску векселів та інших боргових зобов’язань, кошти від емісії та реалізації цінних паперів, які належать підприємству, іноземні інвестиції.

До фінансових джерел також належить прибуток підприєм-
ства. Особливе значення мають нерозподілені прибутки, тобто прибутки, нагромаджені після утримання податків і дивідендів. Здатність розширяти ділові операції з допомогою нерозподілених прибутків є ознакою платоспроможності підприємства в тому розумінні, що можливість постійно використовувати ці кошти вказує на його фінансову самодостатність. Якщо нерозподілених прибутків не досить, то керівництву слід вдатися до складнішого рішення: йому доведеться шукати найкращого поєднання боргів і власного капіталу підприємства.

Підприємствам завжди загрожує «криза ліквідності», тобто нестача коштів для сплати за фінансовими зобов’язаннями (погашення та сплата процентів за позики), сплати рахунків постачальників, орендної плати та плати за комунальні послуги тощо. Підприємствам може загрожувати навіть банкрутство, якщо вони не будуть спроможні сплатити свої договірні зобов’язання. Тому необхідно складати фінансові плани, щоб оцінювати поточні й майбутні фінансові потреби. Відсутність же належного фінансового планування може призвести до втрати ліквідності, а потім і до банкрутства, навіть якщо всі активи підприємства разом з неліквідними (або важколіквідними) — будівлями та обладнанням — значно перевищують заборгованість.

У процесі фінансового планування використовують такі методи:

1) балансовий — дохід і витрати балансують, а також для кож­ної статті витрат визначають джерела їх покриття;

2) нормативний — потребу у фінансових ресурсах визначають на основі фінансових норм і нормативів;

3) розрахунково-аналітичний — базові дані та індекси зміни їх у плановому періоді використовують, складаючи фінансовий план;

4) методи економіко-математичного моделювання — застосовують для прогнозування значення показників та оптимізації планових рішень.

Процес фінансового планування складається з таких етапів:

1) аналіз фінансової ситуації;

2) розроблення загальної фінансової стратегії підприємства;

3) складання поточного плану;

4) коригування, узгодження та конкретизація фінансового плану;

5) розроблення оперативних фінансових планів;

6) контролінг.

У процесі розроблення довгострокового й поточного фінансових планів виконують розрахунки, аналіз і складають план у такій послідовності:

1) проводять аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства за минулі періоди;

2) розраховують основні показники господарської діяльності в поточному й наступних роках: визначають обсяги збуту продукції або послуг, витрати на їх виробництво, прибуток від реалізації основної продукції та іншої діяльності підприємства, розраховують амортизаційні відрахування, надходження коштів за довгостроковими й короткостроковими кредитами тощо;

3) визначають напрями вкладання інвестицій і джерела їх фінансування;

4) складають фінансовий план підприємства — баланс доходів і видатків на відповідний період: поточний і довгостроковий.

Мета складання фінансового плану полягає у взаємоузгодженні доходів і витрат. За перевищення доходів над витратами суму перевищення направляють у резервний фонд. Якщо витрати перевищують доходи, визначають суму фінансових ресурсів, якої бракує. Додаткові фінансові засоби можна одержати за рахунок кредитів, позик, випуску цінних паперів тощо.

Довгостроковий фінансовий план складають на 3—5 років з розподілом за цими роками. Поточний фінансовий план складають на рік з розподілом за кварталами. Розроблення фінансового плану розпочинають із розрахунку показників дохідної, а відтак і витратної частини.

Фінансовий план слугує необхідною умовою для раціональної організації роботи на всіх ділянках фінансово-господарської діяль­ності підприємства.

Фінансовий план державного підприємства складається з 5 розділів:

1) джерела формування й надходження коштів (прибуток від
звичайної діяльності до оподаткування, нерозподілений прибуток у минулому періоді, амортизаційні відрахування, довго- та
короткострокові кредити банків, державний і місцевий бюджети
тощо);

2) приріст активів підприємства (капітальні інвестиції — капітальне будівництво, придбання основних засобів, необоротних активів, нематеріальних активів, модернізація основних засобів, довгострокові фінансові інвестиції, приріст оборотних активів підприємства і т. ін.);

3) повернення залучених коштів (довго- та короткострокові кредити, повернення позик, кредитів, отриманих на зворотній основі з бюджету, інші зобов’язання);

4) витрати, пов’язані з внесенням обов’язкових платежів до бюджету та недержавних цільових фондів (податок на прибуток, інші податки та обов’язкові платежі); внески до державних цільових фондів (державне пенсійне страхування, соціальне страхування, погашення податкової заборгованості);

5) покриття збитків минулих періодів.

На відміну від державних підприємств, підприємства недержавної форми власності можуть розробляти фінансові плани в довільній формі. Більш поширеною формою фінансових планів на таких підприємствах є баланс доходів та видатків, який містить такі розділи: доходи та надходження коштів, витрати й відрахування, взаємовідносини з бюджетом та позабюджетними фон­дами, взаємовідносини з кредитною системою.

Фінансовий план, тобто доходи, витрати, очікувані фінансові результати в плановому періоді, за схемою, що відповідає положенням (стандартам) бухгалтерського обліку [П(с)БО], складають за видами діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової.

Операційна діяльність — це основна діяльність підприєм­ства, пов’язана з виробництвом і реалізацією продукції. У про­цесі планування визначають дохід від реалізації продукції та інший операційний дохід (наприклад, реалізація інших оборот­них активів). Витрати, пов’язані з основною діяльністю, розрахо­вують за функціями:

виробництво — визначають виробничу собівартість продукції;

управління — розраховують необхідні адміністративні витрати — оплата праці управлінців, витрати на зв’язок, амортизація нематеріальних активів, представницькі витрати тощо;

витрати на збут продукції — витрати на тару, рекламу та дослідження ринку (маркетинг), оплата послуг збутових, посеред­ницьких організацій і т. ін.

Інвестиційна діяльність — це вкладення капіталу (грошей) у підприємницьку діяльність для одержання прибутку.

Фінансова діяльність — це діяльність, яка приводить до змін розміру та складу власного та позикового капіталу підприємства. У процесі планування доходу та витрат, пов’язаних з цими видами діяльності (інвестиційної і фінансової), встановлюють:

дохід від участі в капіталі (інвестиції, спільна діяльність);

інші фінансові доходи (прибутки) — дивіденди, відсотки тощо;

фінансові витрати (відсотки за кредит і т. ін.);

витрати від участі в капіталі (від інвестицій, спільної діяльності);

інші витрати.

У процесі складання фінансового плану кожен вид витрат і відрахувань погоджують із джерелом фінансування.

Підприємствам важливо знати стан своїх фінансових ресурсів не тільки за певний період часу (рік, квартал), а й на конкретну дату. Для цього існує оперативне фінансове планування.

Оперативне фінансове планування охоплює розроблення й виконання таких оперативних планів:

оперативного фінансового плану (балансу надходжень і видатків коштів);

платіжного календаря;

податкового плану;

касового плану.

Оперативний фінансовий план складають на рік з розподілом за місяцями (табл. 11.1).

Таблиця 11.1

ОПЕРАТИВНИЙ ФІНАНСОВИЙ ПЛАН
БАЛАНС НАДХОДЖЕНЬ І ВИТРАТ на ____ р.

Примітка. п — план, ф — фактично.

Надходження коштів — це виручка від реалізації продукції та послуг, сплата рахунків дебіторів, надходження дивідендів за акціями підприємства, від продажу старого обладнання, доходи від оренди тощо.

Видатки — це платежі за матеріали, куповані напівфабрикати, сплата кредиторської заборгованості й відсотків за кредит, виплачена заробітна плата, плата за оренду приміщень, страхові внески, виплата дивідендів і т. ін.

У процесі планування майбутні грошові надходження в кожному місяці порівнюють із сумами, призначеними до сплати, і в такий спосіб виявляють надлишок надходжень або дефіцит, визначають, коли в підприємства виникають тимчасово вільні фінансові кошти, а коли воно має додаткову потребу в них. Це дає фінансовому менеджеру можливість тимчасово вільні фінансові кошти вкласти на депозитні рахунки комерційних банків або інвестувати в цінні папери для одержання доходів, а в періоди, коли виникає додаткова потреба, — забезпечити залучення коштів і в такий спосіб підтримувати стан ліквідності підприємства.

На практиці цей метод планування грошового потоку дуже поширений. Проте передбачуваний грошовий потік надійний лише тоді, коли правильно визначено надходження й суми до виплат. І тільки такий оперативний фінансовий план може слугувати засо­бом «раннього діагностування» фінансового становища підпри­ємства. Якщо проектується позитивне сальдо, то можна розрахо­вувати на отримання додаткового доходу. Якщо ж на стадії розроб­лення плану визначено нестачу фінансових коштів, то в керів­ництва підприємства є час для застосування необхідних заходів.

Платіжний календар складають на місяць із розподілом на декади або тижні. У ньому визначають очікувані грошові потоки за всіма напрямами й термінами їх надходження та використання. Так оцінюють спроможність підприємства своєчасно виконувати всі свої поточні фінансові зобов’язання. На кінець кожного місяця визначають залишок коштів або їх нестачу. Надлишок грошових коштів свідчить про фінансову стійкість та платоспроможність підприємства.

У податковому календарі вказують перелік податків та дати їх сплати.

Касовий план є планом обігу готівки через касу підприємства. Своєчасна забезпеченість готівкою характеризує стан фінансових відносин між підприємством і трудовим колективом. До каси підприємства гроші надходять з рахункового рахунку та призначаються для виплати заробітної плати працівникам у встановлений термін та інших виплат.

В умовах самостійності підприємств у плануванні своєї діяльності окремо податковий і касовий плани можуть не складатися, тоді їх позиції включають у платіжний календар. Платіжний календар конкретизує поточні фінансові плани, дає точніше уявлення про стан конкретних платежів і розрахунків протягом планового періоду. За допомогою платіжного календаря постійно контролю­ють платоспроможність підприємства. Постійний оперативний контроль, що здійснюється за допомогою платіжного календаря, є важливим засобом виконання поточного фінансового плану.

У процесі оперативного фінансового планування на підприємствах розробляють бюджети за структурними підрозділами. Бюджет — оперативний фінансовий план, який складається у формі кошторису або балансу доходів та витрат і забезпечує контроль за надходженнями та витрачанням коштів в усіх підрозділах підприємства, що поліпшує координацію їхніх дій. Значення бюджетування (розроблення системи бюджетів на підприємстві) полягає у зростанні ролі внутрішньофірмового фінансового плануван­ня, що впливає на підвищення ефективності використання матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.

Форми та зміст бюджетів різні: бюджет виробництва містить інформацію про витрати, бюджет продажу — тільки про доходи, бюджет грошових коштів відображає витрати й доходи підприємства.

Процес бюджетування на підприємстві охоплює складання оперативних фінансових планів, контроль за їх виконанням, аналіз відхилень фактичних показників діяльності структурних підроз­ділів від бюджетних (планових), визначення причин відхилень та розроблення відповідних заходів щодо усунення негативних від­хилень, коли витрати перевищують дохід. Виявлення відхилень та їх аналіз здійснюють щомісяця. Така інформація є базою для роз­роблення та впровадження заходів щодо поліпшення планування й підвищення ефективності використання ресурсів.

Основою фінансового планування є фінансова стратегія підприємства. Фінансова стратегія — складова загальної стратегії економічного розвитку, яка охоплює систему довготермінових завдань фінансової діяльності підприємства та способи їх досягнення. Розроблення фінансової стратегії підприємства пов’язано з вирішенням таких основних завдань:

обґрунтування основних джерел фінансового забезпечення діяльності підприємства;

вибір оптимальних способів інвестиційної діяльності підприємства;

зведення до мінімуму фінансових ризиків підприємства;

забезпечення фінансової стійкості та рентабельності;

визначення способів виходу підприємства з фінансової кризи та методів управління за умов кризового стану підприємства.

Фінансова стратегія є основою для розроблення фінансової політики. Фінансова політика підприємства — форма реалізації фінансової стратегії за окремими аспектами його фінансової діяль­ності. Фінансова політика формується за окремими напрямами фінансової діяльності: політика формування активів і структури капіталу, політика управління активами та інвестиціями, політика залучення фінансових ресурсів (формування власних фінансових ресурсів і залучення із зовнішніх джерел). У свою чергу, політика формування власних фінансових ресурсів може охоплювати самостійні блоки:

цінову політику — формування цін з урахуванням попиту й пропозиції (динаміки кон’юнктури ринку) та рівня витрат на виготовлення та реалізацію продукції;

амортизаційну політику — управління амортизаційними від­рахуваннями з метою інвестування їх у розвиток підприємства;

дивідендну політику — оптимізація між часткою прибутку, що направляється на виплату дивідендів, і тією частиною прибут­ку, що капіталізується;

інвестиційну політику — вибір та реалізація найвигідніших проектів, розширення та оновлення активів з метою подальшого економічного розвитку підприємства.

Фінансове планування — це процес визначення обсягу фінансових ресурсів, необхідних для виробничо-господарської діяльності підприємства, а також джерел їх надходження.

Основними завданнями фінансового планування є:

забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

визначення напрямів ефективного вкладення капіталу, оцінювання раціональності його використання;

виявлення й мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок поліпшення використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів.

Фінансування — це залучення необхідних коштів для покриття потреби підприємства в основному й оборотному капіталі.

Джерела фінансування поділяють на власні та залучені. Фінансовими джерелами залучених коштів є коротко- й довгострокові кредити, котрі оформляють у фінансових документах, де вказують умови їх погашення й виплати процентів за ними.

До залучених коштів належать: банківські кредити, позики інших підприємств, кошти від випуску векселів та інших боргових зобов’язань, кошти від емісії та реалізації цінних паперів, які належать підприємству, іноземні інвестиції.

До фінансових джерел також належить прибуток підприєм-
ства. Особливе значення мають нерозподілені прибутки, тобто прибутки, нагромаджені після утримання податків і дивідендів. Здатність розширяти ділові операції з допомогою нерозподілених прибутків є ознакою платоспроможності підприємства в тому розумінні, що можливість постійно використовувати ці кошти вказує на його фінансову самодостатність. Якщо нерозподілених прибутків не досить, то керівництву слід вдатися до складнішого рішення: йому доведеться шукати найкращого поєднання боргів і власного капіталу підприємства.

Підприємствам завжди загрожує «криза ліквідності», тобто нестача коштів для сплати за фінансовими зобов’язаннями (погашення та сплата процентів за позики), сплати рахунків постачальників, орендної плати та плати за комунальні послуги тощо. Підприємствам може загрожувати навіть банкрутство, якщо вони не будуть спроможні сплатити свої договірні зобов’язання. Тому необхідно складати фінансові плани, щоб оцінювати поточні й майбутні фінансові потреби. Відсутність же належного фінансового планування може призвести до втрати ліквідності, а потім і до банкрутства, навіть якщо всі активи підприємства разом з неліквідними (або важколіквідними) — будівлями та обладнанням — значно перевищують заборгованість.

У процесі фінансового планування використовують такі методи:

1) балансовий — дохід і витрати балансують, а також для кож­ної статті витрат визначають джерела їх покриття;

2) нормативний — потребу у фінансових ресурсах визначають на основі фінансових норм і нормативів;

3) розрахунково-аналітичний — базові дані та індекси зміни їх у плановому періоді використовують, складаючи фінансовий план;

4) методи економіко-математичного моделювання — застосовують для прогнозування значення показників та оптимізації планових рішень.

Процес фінансового планування складається з таких етапів:

1) аналіз фінансової ситуації;

2) розроблення загальної фінансової стратегії підприємства;

3) складання поточного плану;

4) коригування, узгодження та конкретизація фінансового плану;

5) розроблення оперативних фінансових планів;

6) контролінг.

У процесі розроблення довгострокового й поточного фінансових планів виконують розрахунки, аналіз і складають план у такій послідовності:

1) проводять аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства за минулі періоди;

2) розраховують основні показники господарської діяльності в поточному й наступних роках: визначають обсяги збуту продукції або послуг, витрати на їх виробництво, прибуток від реалізації основної продукції та іншої діяльності підприємства, розраховують амортизаційні відрахування, надходження коштів за довгостроковими й короткостроковими кредитами тощо;

3) визначають напрями вкладання інвестицій і джерела їх фінансування;

4) складають фінансовий план підприємства — баланс доходів і видатків на відповідний період: поточний і довгостроковий.

Мета складання фінансового плану полягає у взаємоузгодженні доходів і витрат. За перевищення доходів над витратами суму перевищення направляють у резервний фонд. Якщо витрати перевищують доходи, визначають суму фінансових ресурсів, якої бракує. Додаткові фінансові засоби можна одержати за рахунок кредитів, позик, випуску цінних паперів тощо.

Довгостроковий фінансовий план складають на 3—5 років з розподілом за цими роками. Поточний фінансовий план складають на рік з розподілом за кварталами. Розроблення фінансового плану розпочинають із розрахунку показників дохідної, а відтак і витратної частини.

Фінансовий план слугує необхідною умовою для раціональної організації роботи на всіх ділянках фінансово-господарської діяль­ності підприємства.

Фінансовий план державного підприємства складається з 5 розділів:

1) джерела формування й надходження коштів (прибуток від
звичайної діяльності до оподаткування, нерозподілений прибуток у минулому періоді, амортизаційні відрахування, довго- та
короткострокові кредити банків, державний і місцевий бюджети
тощо);

2) приріст активів підприємства (капітальні інвестиції — капітальне будівництво, придбання основних засобів, необоротних активів, нематеріальних активів, модернізація основних засобів, довгострокові фінансові інвестиції, приріст оборотних активів підприємства і т. ін.);

3) повернення залучених коштів (довго- та короткострокові кредити, повернення позик, кредитів, отриманих на зворотній основі з бюджету, інші зобов’язання);

4) витрати, пов’язані з внесенням обов’язкових платежів до бюджету та недержавних цільових фондів (податок на прибуток, інші податки та обов’язкові платежі); внески до державних цільових фондів (державне пенсійне страхування, соціальне страхування, погашення податкової заборгованості);

5) покриття збитків минулих періодів.

На відміну від державних підприємств, підприємства недержавної форми власності можуть розробляти фінансові плани в довільній формі. Більш поширеною формою фінансових планів на таких підприємствах є баланс доходів та видатків, який містить такі розділи: доходи та надходження коштів, витрати й відрахування, взаємовідносини з бюджетом та позабюджетними фон­дами, взаємовідносини з кредитною системою.

Фінансовий план, тобто доходи, витрати, очікувані фінансові результати в плановому періоді, за схемою, що відповідає положенням (стандартам) бухгалтерського обліку [П(с)БО], складають за видами діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової.

Операційна діяльність — це основна діяльність підприєм­ства, пов’язана з виробництвом і реалізацією продукції. У про­цесі планування визначають дохід від реалізації продукції та інший операційний дохід (наприклад, реалізація інших оборот­них активів). Витрати, пов’язані з основною діяльністю, розрахо­вують за функціями:

виробництво — визначають виробничу собівартість продукції;

управління — розраховують необхідні адміністративні витрати — оплата праці управлінців, витрати на зв’язок, амортизація нематеріальних активів, представницькі витрати тощо;

витрати на збут продукції — витрати на тару, рекламу та дослідження ринку (маркетинг), оплата послуг збутових, посеред­ницьких організацій і т. ін.

Інвестиційна діяльність — це вкладення капіталу (грошей) у підприємницьку діяльність для одержання прибутку.

Фінансова діяльність — це діяльність, яка приводить до змін розміру та складу власного та позикового капіталу підприємства. У процесі планування доходу та витрат, пов’язаних з цими видами діяльності (інвестиційної і фінансової), встановлюють:

дохід від участі в капіталі (інвестиції, спільна діяльність);

інші фінансові доходи (прибутки) — дивіденди, відсотки тощо;

фінансові витрати (відсотки за кредит і т. ін.);

витрати від участі в капіталі (від інвестицій, спільної діяльності);

інші витрати.

У процесі складання фінансового плану кожен вид витрат і відрахувань погоджують із джерелом фінансування.

Підприємствам важливо знати стан своїх фінансових ресурсів не тільки за певний період часу (рік, квартал), а й на конкретну дату. Для цього існує оперативне фінансове планування.

Оперативне фінансове планування охоплює розроблення й виконання таких оперативних планів:

оперативного фінансового плану (балансу надходжень і видатків коштів);

платіжного календаря;

податкового плану;

касового плану.

Оперативний фінансовий план складають на рік з розподілом за місяцями (табл. 11.1).

Таблиця 11.1

ОПЕРАТИВНИЙ ФІНАНСОВИЙ ПЛАН
БАЛАНС НАДХОДЖЕНЬ І ВИТРАТ на ____ р.

Примітка. п — план, ф — фактично.

Надходження коштів — це виручка від реалізації продукції та послуг, сплата рахунків дебіторів, надходження дивідендів за акціями підприємства, від продажу старого обладнання, доходи від оренди тощо.

Видатки — це платежі за матеріали, куповані напівфабрикати, сплата кредиторської заборгованості й відсотків за кредит, виплачена заробітна плата, плата за оренду приміщень, страхові внески, виплата дивідендів і т. ін.

У процесі планування майбутні грошові надходження в кожному місяці порівнюють із сумами, призначеними до сплати, і в такий спосіб виявляють надлишок надходжень або дефіцит, визначають, коли в підприємства виникають тимчасово вільні фінансові кошти, а коли воно має додаткову потребу в них. Це дає фінансовому менеджеру можливість тимчасово вільні фінансові кошти вкласти на депозитні рахунки комерційних банків або інвестувати в цінні папери для одержання доходів, а в періоди, коли виникає додаткова потреба, — забезпечити залучення коштів і в такий спосіб підтримувати стан ліквідності підприємства.

На практиці цей метод планування грошового потоку дуже поширений. Проте передбачуваний грошовий потік надійний лише тоді, коли правильно визначено надходження й суми до виплат. І тільки такий оперативний фінансовий план може слугувати засо­бом «раннього діагностування» фінансового становища підпри­ємства. Якщо проектується позитивне сальдо, то можна розрахо­вувати на отримання додаткового доходу. Якщо ж на стадії розроб­лення плану визначено нестачу фінансових коштів, то в керів­ництва підприємства є час для застосування необхідних заходів.

Платіжний календар складають на місяць із розподілом на декади або тижні. У ньому визначають очікувані грошові потоки за всіма напрямами й термінами їх надходження та використання. Так оцінюють спроможність підприємства своєчасно виконувати всі свої поточні фінансові зобов’язання. На кінець кожного місяця визначають залишок коштів або їх нестачу. Надлишок грошових коштів свідчить про фінансову стійкість та платоспроможність підприємства.

У податковому календарі вказують перелік податків та дати їх сплати.

Касовий план є планом обігу готівки через касу підприємства. Своєчасна забезпеченість готівкою характеризує стан фінансових відносин між підприємством і трудовим колективом. До каси підприємства гроші надходять з рахункового рахунку та призначаються для виплати заробітної плати працівникам у встановлений термін та інших виплат.

В умовах самостійності підприємств у плануванні своєї діяльності окремо податковий і касовий плани можуть не складатися, тоді їх позиції включають у платіжний календар. Платіжний календар конкретизує поточні фінансові плани, дає точніше уявлення про стан конкретних платежів і розрахунків протягом планового періоду. За допомогою платіжного календаря постійно контролю­ють платоспроможність підприємства. Постійний оперативний контроль, що здійснюється за допомогою платіжного календаря, є важливим засобом виконання поточного фінансового плану.

У процесі оперативного фінансового планування на підприємствах розробляють бюджети за структурними підрозділами. Бюджет — оперативний фінансовий план, який складається у формі кошторису або балансу доходів та витрат і забезпечує контроль за надходженнями та витрачанням коштів в усіх підрозділах підприємства, що поліпшує координацію їхніх дій. Значення бюджетування (розроблення системи бюджетів на підприємстві) полягає у зростанні ролі внутрішньофірмового фінансового плануван­ня, що впливає на підвищення ефективності використання матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.

Форми та зміст бюджетів різні: бюджет виробництва містить інформацію про витрати, бюджет продажу — тільки про доходи, бюджет грошових коштів відображає витрати й доходи підприємства.

Процес бюджетування на підприємстві охоплює складання оперативних фінансових планів, контроль за їх виконанням, аналіз відхилень фактичних показників діяльності структурних підроз­ділів від бюджетних (планових), визначення причин відхилень та розроблення відповідних заходів щодо усунення негативних від­хилень, коли витрати перевищують дохід. Виявлення відхилень та їх аналіз здійснюють щомісяця. Така інформація є базою для роз­роблення та впровадження заходів щодо поліпшення планування й підвищення ефективності використання ресурсів.