9.10. Стратегії та механізми підвищення ефективності контролю і регулюваннягрошових операцій
К оглавлению1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 1617 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146
Методи
поліпшення контролю та регулювання грошових операцій залежно від рівня, де вони
приймаються, можна поділити на:
а) загальносистемні та регіональні; б) індивідуальні (на рівні філії).
До методів поліпшення контролю та регулювання грошових операцій на загальносистемному та регіональному рівнях відносять:
Використання централізованих депозитаріїв і взаємна компенсація вимог і зобов’язань на регіональному рівні.
Централізовані депозитарії дають змогу отримати додатковий прибуток. Відділення складають прогнози майбутніх рухів готівкових надходжень і платежів, а потім передають ці кошти, що перевищують обсяг, потрібний для здійснення основних операцій, у центральний депозитарій. Потім передані кошти переводяться у валюту чи в інші інвестиційні інструменти грошового ринку, необхідні для поліпшення результатів всієї системи. Це дає можливість:
підвищити ефективність використання готівкових коштів, що перебувають у розпорядженні діючих філій;
здійснити централізований контроль за валютами, в яких деноміновані ліквідні активи;
здійснити обмін інвестованих коштів для досягнення вищої дохідності і т. п.
Механізм взаємної компенсації зобов’язань на регіональному рівні використовується ТНК для скорочення числа валютних операцій; філії, що діють у межах однієї системи, здійснюють велику кількість валютних операцій між собою (клірингові та розрахункові операції).
Створення центрів повторного обліку та міжнародних фінансових філій.
Центри повторного обліку, або центри повторних рахунків (Reinvoicing Centers), — це окремий підрозділ ТНК, що керує всіма транснаціональними механізмами внутрішньокорпоративної торгівлі.
Мета їх створення полягає у запобіганні урядового контролю, приховуванні прибутків у разі створення їх в офшорних зонах, перерозподілі прибутків, координуванні трансфертних цін. Наприклад, у Західній Європі використовується така практика створення центрів повторного обліку. Фінансове управління ТНК засновує централізовану організацію, яка придбаває виставлені переказні векселі в іноземних валютах у західноєвропейських дочірніх компаніях ТНК, а потім повторно виставляє їх діючим відділенням у валютах країн їх місцезнаходження. Центри повторного обліку виконують тільки паперову роботу і не мають ніяких товарних запасів. Вони можуть створюватися у будь-якій країні — не обов’язково це країна базування головної компанії чи філій. Використання центрів повторного обліку дозволяє: управляти валютними позиціями ТНК; здійснювати контроль за накопиченням готівкових коштів; об’єднати здійснення складних експортних оцінок валюти і систем контролю та регулювання грошових операцій для досягнення мети компанії.
Міжнародні фінансові (або факторингові) компанії — альтернатива центрів повторного обліку, але на відміну від названих центрів вони не потребують великого адміністративного контролю. Міжнародні фінансові компанії здійснюють купівлю зобов’язань або виступають посередниками при купівлі зобов’язань у діючих відділень ТНК. Так ці компанії отримують можливість брати на себе валютні ризики, пов’язані з виставленням переказних векселів.
Установлення трансфертних цін, що було розглянуто вище.
Розроблення стратегії виплат.
Виплати здійснюються у формі дивідендів, процентних виплат, компенсацій, комісій. Відділення, що виплачує дивіденди, передає потоки готівкових коштів, які повністю оподатковуються, а материнська компанія отримує дохід, що також повністю оподатковується. Процентні виплати, компенсації чи комісії за внутрішніми кредитами — це потоки готівкових коштів відділення, які звільняються від оподаткування (якщо це передбачено законом), а материнська компанія чи філія отримує дохід, що повністю оподатковується.
Виконання внутрішніх системних кредитів.
Так, здійснення експортних операцій філії в країні з неконвертованою валютою з філією іншої країни і надання експортного кредиту, що дає можливість платити пізніше у валюті, яка знецінена. Філія, що діє на території країни з низькими процентними ставками, може брати більші кредити, а потім продавати надлишкові грошові кошти центру повторного обліку.
До методів поліпшення контролю та регулювання грошових операцій на індивідуальному рівні, тобто з урахуванням умов діяльності філії в окремій країні, відносять:
прогнозування кошторисів майбутніх грошових надходжень і платежів;
зібрання грошових коштів та механізм внутрішніх кредитів;
прискорення або затримка розрахунків за зовнішньоторговельними операціями, що має місце тоді, коли очікуються зміни валютних курсів.
До чинників, що ускладнюють здійснення контролю та регулювання грошових операцій як на системному, так і на індивідуальному рівнях, можна віднести:
різницю у ставках прибутків за процентами, що вимагає різних затрат грошових коштів;
відмінності валютних систем, що передбачають різні форми урядового контролю за специфічними категоріями операцій або заморожування фондів;
постійні зміни валютних курсів і валютних процентних ставок;
значні відмінності національних податкових систем;
інфляційний ризик;
політичний ризик.
Методи
поліпшення контролю та регулювання грошових операцій залежно від рівня, де вони
приймаються, можна поділити на:
а) загальносистемні та регіональні; б) індивідуальні (на рівні філії).
До методів поліпшення контролю та регулювання грошових операцій на загальносистемному та регіональному рівнях відносять:
Використання централізованих депозитаріїв і взаємна компенсація вимог і зобов’язань на регіональному рівні.
Централізовані депозитарії дають змогу отримати додатковий прибуток. Відділення складають прогнози майбутніх рухів готівкових надходжень і платежів, а потім передають ці кошти, що перевищують обсяг, потрібний для здійснення основних операцій, у центральний депозитарій. Потім передані кошти переводяться у валюту чи в інші інвестиційні інструменти грошового ринку, необхідні для поліпшення результатів всієї системи. Це дає можливість:
підвищити ефективність використання готівкових коштів, що перебувають у розпорядженні діючих філій;
здійснити централізований контроль за валютами, в яких деноміновані ліквідні активи;
здійснити обмін інвестованих коштів для досягнення вищої дохідності і т. п.
Механізм взаємної компенсації зобов’язань на регіональному рівні використовується ТНК для скорочення числа валютних операцій; філії, що діють у межах однієї системи, здійснюють велику кількість валютних операцій між собою (клірингові та розрахункові операції).
Створення центрів повторного обліку та міжнародних фінансових філій.
Центри повторного обліку, або центри повторних рахунків (Reinvoicing Centers), — це окремий підрозділ ТНК, що керує всіма транснаціональними механізмами внутрішньокорпоративної торгівлі.
Мета їх створення полягає у запобіганні урядового контролю, приховуванні прибутків у разі створення їх в офшорних зонах, перерозподілі прибутків, координуванні трансфертних цін. Наприклад, у Західній Європі використовується така практика створення центрів повторного обліку. Фінансове управління ТНК засновує централізовану організацію, яка придбаває виставлені переказні векселі в іноземних валютах у західноєвропейських дочірніх компаніях ТНК, а потім повторно виставляє їх діючим відділенням у валютах країн їх місцезнаходження. Центри повторного обліку виконують тільки паперову роботу і не мають ніяких товарних запасів. Вони можуть створюватися у будь-якій країні — не обов’язково це країна базування головної компанії чи філій. Використання центрів повторного обліку дозволяє: управляти валютними позиціями ТНК; здійснювати контроль за накопиченням готівкових коштів; об’єднати здійснення складних експортних оцінок валюти і систем контролю та регулювання грошових операцій для досягнення мети компанії.
Міжнародні фінансові (або факторингові) компанії — альтернатива центрів повторного обліку, але на відміну від названих центрів вони не потребують великого адміністративного контролю. Міжнародні фінансові компанії здійснюють купівлю зобов’язань або виступають посередниками при купівлі зобов’язань у діючих відділень ТНК. Так ці компанії отримують можливість брати на себе валютні ризики, пов’язані з виставленням переказних векселів.
Установлення трансфертних цін, що було розглянуто вище.
Розроблення стратегії виплат.
Виплати здійснюються у формі дивідендів, процентних виплат, компенсацій, комісій. Відділення, що виплачує дивіденди, передає потоки готівкових коштів, які повністю оподатковуються, а материнська компанія отримує дохід, що також повністю оподатковується. Процентні виплати, компенсації чи комісії за внутрішніми кредитами — це потоки готівкових коштів відділення, які звільняються від оподаткування (якщо це передбачено законом), а материнська компанія чи філія отримує дохід, що повністю оподатковується.
Виконання внутрішніх системних кредитів.
Так, здійснення експортних операцій філії в країні з неконвертованою валютою з філією іншої країни і надання експортного кредиту, що дає можливість платити пізніше у валюті, яка знецінена. Філія, що діє на території країни з низькими процентними ставками, може брати більші кредити, а потім продавати надлишкові грошові кошти центру повторного обліку.
До методів поліпшення контролю та регулювання грошових операцій на індивідуальному рівні, тобто з урахуванням умов діяльності філії в окремій країні, відносять:
прогнозування кошторисів майбутніх грошових надходжень і платежів;
зібрання грошових коштів та механізм внутрішніх кредитів;
прискорення або затримка розрахунків за зовнішньоторговельними операціями, що має місце тоді, коли очікуються зміни валютних курсів.
До чинників, що ускладнюють здійснення контролю та регулювання грошових операцій як на системному, так і на індивідуальному рівнях, можна віднести:
різницю у ставках прибутків за процентами, що вимагає різних затрат грошових коштів;
відмінності валютних систем, що передбачають різні форми урядового контролю за специфічними категоріями операцій або заморожування фондів;
постійні зміни валютних курсів і валютних процентних ставок;
значні відмінності національних податкових систем;
інфляційний ризик;
політичний ризик.