12.11. Співробітництво України з міжнародними фінансовими установами

Співробітництво України з Міжнародним валютним фондом. Характер та обсяги взаємодії України з міжнародними суб’єктами фінансово-кредитної політики, які є кредиторами нашої держави, зумовлюються різноплановими факторами. І хоча головний з них — потреби розвитку реального сектору, внутрішня логіка механізму прийняття рішень у сфері грошово-кредитної політики в Україні реалізується в контексті переважно короткотермінових (максимум — середньотермінових) цілей бюджетного балансування, фіскальної політики та стабілізації гривні. Переконатися в цьому можна, розглянувши умови співробітництва України з окремими міжнародними фінансовими організаціями.

3 вересня 1992 р. Україна стала членом МВФ. Нині квота України у Фонді становить 1372 млн СПЗ.

За роки співробітництва України з МВФ (1994—2002 рр.), отримано 3,9 млрд дол. США кредитних ресурсів за програмами STF, Stand-by, EFF, що було обумовлено девальвацією курсу національної валюти, слабкістю резервів НБУ та платіжного балансу.

Активна співпраця з цією організацією розпочалася у жовтні 1994 р. з розроблення українським урядом, разом з експертами МВФ, програми макроекономічної стабілізації та реформування економіки.

У вересні 1998 р. Радою директорів МВФ було затверджено програму «Механізм розширеного фінансування» для України загальним обсягом близько 2266 млн дол. США. Станом на 1 березня 2002 р. Україна в рамках зазначеної програми отримала 1480 млн дол. США.

Перевагою кредитування в рамках Програми є те, що кошти надаються на більш тривалий строк (термін погашення — 10 років з відстроченням сплати основної суми боргу на п’ять років), у більшому обсязі (загальний обсяг позики становить 2,226 млрд дол. США) та під невеликі відсотки (до 7 % річних).

На засіданні Ради директорів МВФ, яке відбулося 24 квітня 2002 р. у Вашингтоні, було відзначено позитивну макроекономічну динаміку України у 2001 р. та на початку 2002 р.

7 серпня 2002 р. було оприлюднено заяву МВФ про ненадання Україні останнього траншу за програмою EFF у розмірі 550 млн дол. При цьому у заяві наголошувалося на готовності МВФ продовжувати співробітництво з Україною.

3 вересня 2002 р. завершилося співробітництво України з МВФ по чотирирічній програмі розширеного фінансування (EFF).

Виходячи з нинішнього стану справ, Україна, в принципі, бажає залишити теоретичну можливість отримання нових кредитів МВФ, і тому віддає перевагу співпраці на основі упереджувальної (страхової) програми «стенд-бай».

Уряд переконаний у необхідності співробітництва з Фондом: для західних інвесторів воно немовби є критерієм стабільності. Л. Д. Кучми, «співробітництво з МВФ є сигналом для всього світу. Жодна структура не буде співробітничати з Україною, якщо ми не працюємо з МВФ» (хоча за довгі роки реалізації програм різноманітних позик МВФ бажаючих інвестувати в Україну значно не побільшало). Крім того, від співробітництва України з МВФ залежить перспектива відносин з іншими міжнародними фінансовими організаціями (у 2003 р. Україна отримала близько 250 млн дол. від Світового банку і 60 млн дол. від ЄС).

Співробітництво України з ЄБРР. Україна стала членом ЄБРР у серпні 1992 р. після підписання Президентом України Указу «Про членство України в Європейському банку реконструкції і розвитку» № 379/92 від 14 липня 1992 р.

Процес співпраці України з ЄБРР характеризується не лише широким діапазоном галузей та напрямів діяльності, а й досить позитивною динамікою щодо кількості проектів та обсягів фінансування. Сумарні фінансові зобов’язання за проектами за весь період діяльності ЄБРР в Україні перевищили 1,4 млрд євро. Станом на кінець березня 2002 р., портфель проектів ЄБРР в Україні, які перебували у стані реалізації, складався із 54 проектів. У вересні 2002 р. вартість портфеля (працюючі активи, тобто вже профінансовані кошти, та неосвоєні зобов’язання) становила 967,4 млн. євро. З них працюючі активи становили 370,1 млн євро, або 38 %.

Портфель проектів ЄБРР переважно сконцентровано у приватному секторі — 69 % (667,7 млн євро) від усього обсягу фінансування — порівняно з 31 % у державному секторі (300,8 млн євро). Такий «портфельний коефіцієнт» повністю відповідає статутному нормативу ЄБРР, за яким цей коефіцієнт після п’яти років операцій ЄБРР у країні має бути не менш ніж 60 % (приватний сектор) та 40 % (державний). Водночас слід зазначити, що найближчим часом «портфельний коефіцієнт» може дещо змінитися на користь державного сектору після ухвалення ряду проектів у муніципальному секторі та у транспортній галузі.

Сьогодні, ураховуючи поліпшення економічної та фінансової ситуації в Україні, підвищення попиту на середньо- та довгострокові фінансові ресурси з боку бізнесу можна очікувати, що обсяги проектного фінансування ЄБРР проектів в Україні становитимуть 200—300 млн євро на рік.

Співробітництво України зі Світовим банком. 3 вересня 1992 р. Україна стала 167 членом Світовогобанку, здійснивши підписку на 908 акцій (1315,9 млн дол. США акціонерного капіталу). З 1992 р. Рада директорів Світового банку затвердила низку проектів для України на суму більш ніж 3060 млн дол. США. З початку співробітництва загальна сума коштів, виділених Банком Україні, досягла 2,02 млрд дол. США, з яких Україна не використала 0,63 млрд дол. США.

Починаючи з 1994 р. в Україні було підготовлено та розпочато впровадження 6 системних, 16 інвестиційних та 4 грантовані проекти на загальну суму близько 2,7 млрд дол. США.

Успішна діяльність українського уряду дозволила Світовому банку підготувати та прийняти 12 вересня 2000 р. нову Стратегію допомоги Україні (Country Assistance Strategy — CAS) на період 2001—2003 рр., яка передбачає надання нашій державі протягом трирічного періоду позик на суму 1,8 млрд дол. США, а також здійснення ряду заходів, спрямованих на забезпечення ефективного державного управління, прозорості та звітності в діяльності державного сектору, на розбудову орієнтованих на ринкове середовище установ.

Ключові терміни і поняття

Консолідація позик — loan consolidation

Реструктуризація боргу — debt restructuring

Лондонський клуб — The London Club

Паризькій клуб — The Paris Club

Викуп боргу — debt repurchase

Сек’юритизація боргу — debt securitization

Перенесення платежів —ransferred payment

Рекапіталізація — recapitalizationt

Скорочення суми боргу — debt reduction

Своп борг/акції — swap debt/stocks

Сталий зовнішній борг — stale foreign debt

Облігації Брейді — Brady bonds

Боргова стратегія — debt strategy

Країна-донор — donor country

Рефінансування боргу — debt refinancing

Конверсія боргу — debt conversion

Торонтські умови — The Toronto agreements

Х’юстонські умови — The Huston agreements

Тринідадські умови — The Trinidad agreements

Лондонські умови (посилені Торонтські) — The London agreements (reformed Toronto)

Неапольські умови — The Naples agreements

Ліонські умови — The Lyons agreements

Ініціатива НІРС — Highly Indebted Poor Countries Initiative

Борговий арбітраж — debt arbitration

Контрольні питання

Які є механізми реструктуризації боргу?

Якою була роль облігацій Брейді у скороченні заборгованості країн, що розвиваються?

У чому полягає сутність свопу борг/акції?

Які базові умови реструктуризації офіційного боргу ви знаєте?

Чим відрізняється Ініціатива НІРС від інших умов реструктуризації боргу?

Назвіть три стадії розвитку світового боргу та розкрийте їх характерні риси?

Чим пояснюється зростання масштабності зовнішнього фінансування за останній період світового розвитку?

Перерахуйте найбільші країни-боржники та поясніть причини такого становища.

Охарактеризуйте геополітичну боргову структуру світу.

Назвіть критерії розроблення стратегії управління державним боргом за теорією Стенлі Фішера.

Чим критерій Стенлі Фішера відрізняється від критеріїв Г. Пфефферманна?

Які показники зовнішнього боргу вам відомі? Які з них, на вашу думку, є найбільш характерними для України?

Яку роль відіграють міжнародні фінансові організації в регулюванні зовнішнього боргу?

Охарактеризуйте основні шляхи реструктуризації боргових забов’язань.

У чому полягають відмінності «плану Бейкера» від «плану Брейді»?

Назвіть спільні та відмінні риси Лондонського і Паризького клубів.

Сучасне становище України в кредитних рейтингах провідних спеціалізованих агентств.

Проблемні питання

Чим зумовлена еволюція підходів кредиторів до вирішення проблеми зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються?

Які схеми реструктуризації є найбільш прийнятними для України?

Проаналізуйте причини виникнення та сучасний стан зовнішнього боргу України.

Перерахуйте та поясніть основні соціально-економічні наслідки співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями.

Практичні завдання

Розрахуйте та порівняйте за методологією Світового банку такі показники зовнішнього боргу України та Росії:

RES/MGS — відношення міжнародних резервів до обсягу імпорту товарів та послуг;

Short term/EDT — частка короткострокового боргу в загальній сумі зовнішнього боргу;

Concenssional/EDT — частка довгострокового боргу в загальній сумі зовнішнього боргу;

Multilateral/EDT — частка боргу міжнародним організаціям боргу в загальній сумі зовнішнього боргу.

Розрахуйте та проаналізуйте такі показники в Україні:

а) норми обслуговування державного боргу (НОБ);

б) міжнародної валютної ліквідності (МВЛ).

Порівняйте Паризькій та Лондонський клуби за функціональними ознаками, заповнивши порожні клітинки.

Проаналізуйте та порівняйте останні дані по Україні з аналогічними даними наведеними нижче:

Література

Про реалізацію Угоди між Україною і Міжнародним банком реконструкції та розвитку про надання позики на реструктуризацію вугільної галузі: постанова Верховної Ради України від 23.03.1999 р. № 543-XIV // Голос України. — 1999. — 2 квітня. — С. 2.

Про заходи щодо здійснення контролю за цільовим та ефективним використанням іноземних кредитів, залучених державою під держгарантії: постанова Кабінету міністрів. від 6.01.1999 р. № 23 // Офіц. вісник України. — 1999. — №2. — С. 59.

Про облігації зовнішніх державних позик України: Указ Президента України від 10.07.1998 р. № 751-98 // Голос України. — 1998. — 17 лип. — С. 3.

Про проект Закону України про державний зовнішній борг: постанова Верховної Ради України від 14.12.1995 р. // Голос України. — 1995. — 26 груд. — С. 3.

Про основні принципи правонаступництва України стосовно зовнішнього боргу та активів СРСР: заява Верховної Ради України від 23.10.1991 р. № 1693-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 51. — Ст. 739.

Браун С. Іноземна допомога на практиці. — К., 1994.

Брігхем Є. Основи фінансового менеджменту. — К., 1997.

Василик О. Д. Державні фінанси України. — К., 1997.

Ватаманюк З. Г., Панчишина С. М. Економічна теорія: Макро- та мікроекономіка. — Львів, 1998.

Доклад о торговле и развитии. 2001. ООН. Конференция ООН по торговле и развитию. — Нью-Йорк; Женева, 2001.

Дробозина Л. А. Финансы. Денежное обращение. Кредит. — М., 1997.

Геєць В. П. та ін. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку. — К., 2003.

Звонова Е. А. Международное внешнее финансирование в современной экономике. — М., 2000.

Зіденберг А., Хоффманн Л. Україна на роздоріжжі. Уроки з міжнародного досвіду економічних реформ. — К., 2000.

Киреев А. П. Международная экономика. — М., 1999.

Козюков В. В. Державний борг. — Тернопіль, 2002.

Красавина Л. Н. Международные валютно-финансовые отношения. — М., 1994.

Кругман П. Р., Обстфельд М. Международная экономика. Теория и политика. — М., 1998.

Кузнецов В. С. Международный валютный фонд и мирохозяйственные связи. — М., 2001.

Ломакин В. А. Мировая экономика. — М., 1999.

Лук’яненко Д. Г., Губський Б. В., Мозговий О. М. Міжнародні інвестиційна діяльність. — К., 2003.

Луцишин З. О. Міжнародні валютно-фінансові відносини: практична філософія і реалії української економіки. — Тернопіль, 1997.

Михайлов Д. М. Мировой финансовый рынок: тенденции и инструменты. М., 2000.

Пахомов О. Ю., Лук’яненко Д. Г., Губський Б. В. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. — К., 1997.

Рогач О.І., Амалян Н.Д., Боринець С.Я. та інші. Міжнародні фінанси. К., 2003.

Рут Ф. Р., Філіпченко А. міжнародна торгівля та інвестиції. — К., 1998.

Сакс Дж., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду. Уроки для України. — К. 1996.

Саркисян А. Г. Система международных долгов. — М., 1999.

Соколенко С. И. Глобальные рынки ХХІ столетия: Перспективы Украины. — К., 1998.

Стігліц Дж. Е. Економіка державного сектору. — К., 1998.

Федякина Л. Н. Мировая внешняя задолженность: теория и практика урегулирования. — М., 1998.

Энг В., Лис Ф. А., Мауер Л. Дж. Мировые финансы. — М., 1998.

Чарлз В. Л. Гіл Міжнародний бізнес. — К., 2001.

The Least Developed Countries. 2000. Report.UN, UNCTAD. — New York; Geneva, 2000.

Співробітництво України з Міжнародним валютним фондом. Характер та обсяги взаємодії України з міжнародними суб’єктами фінансово-кредитної політики, які є кредиторами нашої держави, зумовлюються різноплановими факторами. І хоча головний з них — потреби розвитку реального сектору, внутрішня логіка механізму прийняття рішень у сфері грошово-кредитної політики в Україні реалізується в контексті переважно короткотермінових (максимум — середньотермінових) цілей бюджетного балансування, фіскальної політики та стабілізації гривні. Переконатися в цьому можна, розглянувши умови співробітництва України з окремими міжнародними фінансовими організаціями.

3 вересня 1992 р. Україна стала членом МВФ. Нині квота України у Фонді становить 1372 млн СПЗ.

За роки співробітництва України з МВФ (1994—2002 рр.), отримано 3,9 млрд дол. США кредитних ресурсів за програмами STF, Stand-by, EFF, що було обумовлено девальвацією курсу національної валюти, слабкістю резервів НБУ та платіжного балансу.

Активна співпраця з цією організацією розпочалася у жовтні 1994 р. з розроблення українським урядом, разом з експертами МВФ, програми макроекономічної стабілізації та реформування економіки.

У вересні 1998 р. Радою директорів МВФ було затверджено програму «Механізм розширеного фінансування» для України загальним обсягом близько 2266 млн дол. США. Станом на 1 березня 2002 р. Україна в рамках зазначеної програми отримала 1480 млн дол. США.

Перевагою кредитування в рамках Програми є те, що кошти надаються на більш тривалий строк (термін погашення — 10 років з відстроченням сплати основної суми боргу на п’ять років), у більшому обсязі (загальний обсяг позики становить 2,226 млрд дол. США) та під невеликі відсотки (до 7 % річних).

На засіданні Ради директорів МВФ, яке відбулося 24 квітня 2002 р. у Вашингтоні, було відзначено позитивну макроекономічну динаміку України у 2001 р. та на початку 2002 р.

7 серпня 2002 р. було оприлюднено заяву МВФ про ненадання Україні останнього траншу за програмою EFF у розмірі 550 млн дол. При цьому у заяві наголошувалося на готовності МВФ продовжувати співробітництво з Україною.

3 вересня 2002 р. завершилося співробітництво України з МВФ по чотирирічній програмі розширеного фінансування (EFF).

Виходячи з нинішнього стану справ, Україна, в принципі, бажає залишити теоретичну можливість отримання нових кредитів МВФ, і тому віддає перевагу співпраці на основі упереджувальної (страхової) програми «стенд-бай».

Уряд переконаний у необхідності співробітництва з Фондом: для західних інвесторів воно немовби є критерієм стабільності. Л. Д. Кучми, «співробітництво з МВФ є сигналом для всього світу. Жодна структура не буде співробітничати з Україною, якщо ми не працюємо з МВФ» (хоча за довгі роки реалізації програм різноманітних позик МВФ бажаючих інвестувати в Україну значно не побільшало). Крім того, від співробітництва України з МВФ залежить перспектива відносин з іншими міжнародними фінансовими організаціями (у 2003 р. Україна отримала близько 250 млн дол. від Світового банку і 60 млн дол. від ЄС).

Співробітництво України з ЄБРР. Україна стала членом ЄБРР у серпні 1992 р. після підписання Президентом України Указу «Про членство України в Європейському банку реконструкції і розвитку» № 379/92 від 14 липня 1992 р.

Процес співпраці України з ЄБРР характеризується не лише широким діапазоном галузей та напрямів діяльності, а й досить позитивною динамікою щодо кількості проектів та обсягів фінансування. Сумарні фінансові зобов’язання за проектами за весь період діяльності ЄБРР в Україні перевищили 1,4 млрд євро. Станом на кінець березня 2002 р., портфель проектів ЄБРР в Україні, які перебували у стані реалізації, складався із 54 проектів. У вересні 2002 р. вартість портфеля (працюючі активи, тобто вже профінансовані кошти, та неосвоєні зобов’язання) становила 967,4 млн. євро. З них працюючі активи становили 370,1 млн євро, або 38 %.

Портфель проектів ЄБРР переважно сконцентровано у приватному секторі — 69 % (667,7 млн євро) від усього обсягу фінансування — порівняно з 31 % у державному секторі (300,8 млн євро). Такий «портфельний коефіцієнт» повністю відповідає статутному нормативу ЄБРР, за яким цей коефіцієнт після п’яти років операцій ЄБРР у країні має бути не менш ніж 60 % (приватний сектор) та 40 % (державний). Водночас слід зазначити, що найближчим часом «портфельний коефіцієнт» може дещо змінитися на користь державного сектору після ухвалення ряду проектів у муніципальному секторі та у транспортній галузі.

Сьогодні, ураховуючи поліпшення економічної та фінансової ситуації в Україні, підвищення попиту на середньо- та довгострокові фінансові ресурси з боку бізнесу можна очікувати, що обсяги проектного фінансування ЄБРР проектів в Україні становитимуть 200—300 млн євро на рік.

Співробітництво України зі Світовим банком. 3 вересня 1992 р. Україна стала 167 членом Світовогобанку, здійснивши підписку на 908 акцій (1315,9 млн дол. США акціонерного капіталу). З 1992 р. Рада директорів Світового банку затвердила низку проектів для України на суму більш ніж 3060 млн дол. США. З початку співробітництва загальна сума коштів, виділених Банком Україні, досягла 2,02 млрд дол. США, з яких Україна не використала 0,63 млрд дол. США.

Починаючи з 1994 р. в Україні було підготовлено та розпочато впровадження 6 системних, 16 інвестиційних та 4 грантовані проекти на загальну суму близько 2,7 млрд дол. США.

Успішна діяльність українського уряду дозволила Світовому банку підготувати та прийняти 12 вересня 2000 р. нову Стратегію допомоги Україні (Country Assistance Strategy — CAS) на період 2001—2003 рр., яка передбачає надання нашій державі протягом трирічного періоду позик на суму 1,8 млрд дол. США, а також здійснення ряду заходів, спрямованих на забезпечення ефективного державного управління, прозорості та звітності в діяльності державного сектору, на розбудову орієнтованих на ринкове середовище установ.

Ключові терміни і поняття

Консолідація позик — loan consolidation

Реструктуризація боргу — debt restructuring

Лондонський клуб — The London Club

Паризькій клуб — The Paris Club

Викуп боргу — debt repurchase

Сек’юритизація боргу — debt securitization

Перенесення платежів —ransferred payment

Рекапіталізація — recapitalizationt

Скорочення суми боргу — debt reduction

Своп борг/акції — swap debt/stocks

Сталий зовнішній борг — stale foreign debt

Облігації Брейді — Brady bonds

Боргова стратегія — debt strategy

Країна-донор — donor country

Рефінансування боргу — debt refinancing

Конверсія боргу — debt conversion

Торонтські умови — The Toronto agreements

Х’юстонські умови — The Huston agreements

Тринідадські умови — The Trinidad agreements

Лондонські умови (посилені Торонтські) — The London agreements (reformed Toronto)

Неапольські умови — The Naples agreements

Ліонські умови — The Lyons agreements

Ініціатива НІРС — Highly Indebted Poor Countries Initiative

Борговий арбітраж — debt arbitration

Контрольні питання

Які є механізми реструктуризації боргу?

Якою була роль облігацій Брейді у скороченні заборгованості країн, що розвиваються?

У чому полягає сутність свопу борг/акції?

Які базові умови реструктуризації офіційного боргу ви знаєте?

Чим відрізняється Ініціатива НІРС від інших умов реструктуризації боргу?

Назвіть три стадії розвитку світового боргу та розкрийте їх характерні риси?

Чим пояснюється зростання масштабності зовнішнього фінансування за останній період світового розвитку?

Перерахуйте найбільші країни-боржники та поясніть причини такого становища.

Охарактеризуйте геополітичну боргову структуру світу.

Назвіть критерії розроблення стратегії управління державним боргом за теорією Стенлі Фішера.

Чим критерій Стенлі Фішера відрізняється від критеріїв Г. Пфефферманна?

Які показники зовнішнього боргу вам відомі? Які з них, на вашу думку, є найбільш характерними для України?

Яку роль відіграють міжнародні фінансові організації в регулюванні зовнішнього боргу?

Охарактеризуйте основні шляхи реструктуризації боргових забов’язань.

У чому полягають відмінності «плану Бейкера» від «плану Брейді»?

Назвіть спільні та відмінні риси Лондонського і Паризького клубів.

Сучасне становище України в кредитних рейтингах провідних спеціалізованих агентств.

Проблемні питання

Чим зумовлена еволюція підходів кредиторів до вирішення проблеми зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються?

Які схеми реструктуризації є найбільш прийнятними для України?

Проаналізуйте причини виникнення та сучасний стан зовнішнього боргу України.

Перерахуйте та поясніть основні соціально-економічні наслідки співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями.

Практичні завдання

Розрахуйте та порівняйте за методологією Світового банку такі показники зовнішнього боргу України та Росії:

RES/MGS — відношення міжнародних резервів до обсягу імпорту товарів та послуг;

Short term/EDT — частка короткострокового боргу в загальній сумі зовнішнього боргу;

Concenssional/EDT — частка довгострокового боргу в загальній сумі зовнішнього боргу;

Multilateral/EDT — частка боргу міжнародним організаціям боргу в загальній сумі зовнішнього боргу.

Розрахуйте та проаналізуйте такі показники в Україні:

а) норми обслуговування державного боргу (НОБ);

б) міжнародної валютної ліквідності (МВЛ).

Порівняйте Паризькій та Лондонський клуби за функціональними ознаками, заповнивши порожні клітинки.

Проаналізуйте та порівняйте останні дані по Україні з аналогічними даними наведеними нижче:

Література

Про реалізацію Угоди між Україною і Міжнародним банком реконструкції та розвитку про надання позики на реструктуризацію вугільної галузі: постанова Верховної Ради України від 23.03.1999 р. № 543-XIV // Голос України. — 1999. — 2 квітня. — С. 2.

Про заходи щодо здійснення контролю за цільовим та ефективним використанням іноземних кредитів, залучених державою під держгарантії: постанова Кабінету міністрів. від 6.01.1999 р. № 23 // Офіц. вісник України. — 1999. — №2. — С. 59.

Про облігації зовнішніх державних позик України: Указ Президента України від 10.07.1998 р. № 751-98 // Голос України. — 1998. — 17 лип. — С. 3.

Про проект Закону України про державний зовнішній борг: постанова Верховної Ради України від 14.12.1995 р. // Голос України. — 1995. — 26 груд. — С. 3.

Про основні принципи правонаступництва України стосовно зовнішнього боргу та активів СРСР: заява Верховної Ради України від 23.10.1991 р. № 1693-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 51. — Ст. 739.

Браун С. Іноземна допомога на практиці. — К., 1994.

Брігхем Є. Основи фінансового менеджменту. — К., 1997.

Василик О. Д. Державні фінанси України. — К., 1997.

Ватаманюк З. Г., Панчишина С. М. Економічна теорія: Макро- та мікроекономіка. — Львів, 1998.

Доклад о торговле и развитии. 2001. ООН. Конференция ООН по торговле и развитию. — Нью-Йорк; Женева, 2001.

Дробозина Л. А. Финансы. Денежное обращение. Кредит. — М., 1997.

Геєць В. П. та ін. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку. — К., 2003.

Звонова Е. А. Международное внешнее финансирование в современной экономике. — М., 2000.

Зіденберг А., Хоффманн Л. Україна на роздоріжжі. Уроки з міжнародного досвіду економічних реформ. — К., 2000.

Киреев А. П. Международная экономика. — М., 1999.

Козюков В. В. Державний борг. — Тернопіль, 2002.

Красавина Л. Н. Международные валютно-финансовые отношения. — М., 1994.

Кругман П. Р., Обстфельд М. Международная экономика. Теория и политика. — М., 1998.

Кузнецов В. С. Международный валютный фонд и мирохозяйственные связи. — М., 2001.

Ломакин В. А. Мировая экономика. — М., 1999.

Лук’яненко Д. Г., Губський Б. В., Мозговий О. М. Міжнародні інвестиційна діяльність. — К., 2003.

Луцишин З. О. Міжнародні валютно-фінансові відносини: практична філософія і реалії української економіки. — Тернопіль, 1997.

Михайлов Д. М. Мировой финансовый рынок: тенденции и инструменты. М., 2000.

Пахомов О. Ю., Лук’яненко Д. Г., Губський Б. В. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. — К., 1997.

Рогач О.І., Амалян Н.Д., Боринець С.Я. та інші. Міжнародні фінанси. К., 2003.

Рут Ф. Р., Філіпченко А. міжнародна торгівля та інвестиції. — К., 1998.

Сакс Дж., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду. Уроки для України. — К. 1996.

Саркисян А. Г. Система международных долгов. — М., 1999.

Соколенко С. И. Глобальные рынки ХХІ столетия: Перспективы Украины. — К., 1998.

Стігліц Дж. Е. Економіка державного сектору. — К., 1998.

Федякина Л. Н. Мировая внешняя задолженность: теория и практика урегулирования. — М., 1998.

Энг В., Лис Ф. А., Мауер Л. Дж. Мировые финансы. — М., 1998.

Чарлз В. Л. Гіл Міжнародний бізнес. — К., 2001.

The Least Developed Countries. 2000. Report.UN, UNCTAD. — New York; Geneva, 2000.