1.5. Глобалізація фінансового ринку і фінансова революція

Зміна напрямів і обсягів світових валютно-фінансових потоків відбувалася на ґрунті загальносвітової тенденції глобалізації економічного розвитку, у тому числі глобалізації міжнародних валютно-фінансових відносин.

У річному звіті Міжнародного валютного фонду за 1997 р. «Глобалізація: можливості і проблеми» дається визначення глобалізації як «зростаючої економічної взаємозалежності країн усього світу в результаті зростаючого обсягу і різноманітності міжнародних угод з товарами та послугами, світових потоків капіталу, а також унаслідок прискореного і повсюдного поширення сучасних технологій».

Глобалізація — це за своєю сутністю вища стадія інтернаціоналізації, вона перетворює світове господарство на єдиний ринок товарів, послуг, капіталів, робочої сили. Глобалізація визначає процес швидкозростаючих взаємозв’язків і взаємозалежностей між національними ринками товарів, робочої сили, а також валют­ними і фінансовими ринками. За даними експертів МВФ, БМР і ЮНКТАД, у 2000 р. загальний обсяг світового експорту товарів і послуг оцінювався на рівні 7,5 трлн дол., річний обсяг прямих інвестицій — 800 млрд дол., загальний розмір іноземних активів світової банківської системи — 6,7 трлн дол. і середньоденний обсяг валютних операцій — 1,5 трлн дол. Стрімке зростання обсягу фінансових угод і міжкраїнових потоків капіталу як один з найбільш значних і динамічних процесів у світовій економіці останніх двох десятиріч ХХ ст. дає підстави для твердження, що тенденція глобалізації фінансової системи збережеться і в ХХІ ст.

Аналітики фінансових ринків відзначають, що в основі глобалізації фінансової системи лежить взаємодія таких явищ:

технічний прогрес, який дозволяє здійснювати міжнародні фінансові угоди у режимі реального часу і значно скоротити витрати на транспорт та комунікацію;

зростаюча конкуренція, з одного боку, між кредитними і фінансовими інституціями на фінансових ринках, а з іншого — між самими фінансовими ринками внаслідок значного розвитку інформаційних технологій і телекомунікацій;

реструктуризація кредитних і фінансових інституцій шляхом їх злиття і поглинання як наслідок зростаючої конкуренції між ними;

широка інтернаціоналізація бізнесу через посилення транснаціонального характеру діяльності корпорацій;

консолідація регіональних інтеграційних об’єднань (в Європі — Економічний і валютний союз);

послаблення жорсткого контролю щодо здійснення міжнародних угод, пов’язаних з рухом капіталу дерегулювання фондових бірж як в індустріальних, так і в інших групах країн;

макроекономічна стабілізація і реформи у ряді країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою, що створили сприятливий клімат для іноземних інвесторів; приватизація у країнах, що розвиваються, і трансформуючих, що сприяло виникненню нових комерційних боргових інструментів;

широке використання «принципу важеля» (значне позичання коштів для своїх інвестицій) і розвиток процесів сек’юритиза­ції активів у промислово розвинутих країнах.

З 1980 р. система фінансових ринків стала функціонувати на глобальному рівні. Виникла світова фінансова мережа, яка об’єднала провідні фінансові центри різних країн: Нью-Йорк та Чикаго в Америці, Лондон, Цюріх, Франкфурт, Париж, Амстердам в Європі, Гонконг, Токіо, Багамські та Кайманові острови, Сінгапур, Бахрейн в Азії. Ці центри оперують із космополітизованими фінансовими активами, які втратили національну належність і прямують до районів сприятливої господарчої кон’­юнктури.

Зміцнення зв’язків між зазначеними центрами, по суті, означало фінансову революцію, яка має три ключові аспекти: по-перше, глобальна присутність міжнародних фінансових інституцій; по-друге, міжнародна фінансова інтеграція; по-третє, швидкий розвиток фінансових інновацій.

Розглянемо кожний аспект фінансової революції. Так, перший аспект полягає в тому, що особливого значення набуло формування системи міжнародних фінансових інституцій, серед яких організаціями світового рівня є спеціалізовані інститути ООН — Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), регіональні фінансові інституції, що виникли внаслідок завоювання політичної незалежності країнами «третього світу» й у зв’язку з необхідністю вирішення їхніх економічних проблем.

Другий аспект. Провідні країни світу — США, Великобританія, Японія значно послабили державний контроль над рухом капіталу. Великобританія зняла цей контроль у 1979 р., а в 1986 р. у країні було проведено реформування ринку акцій — так званий великий шок. США у 1980-ті роки, а Японія у 1986 р. розпочали лібералізацію внутрішніх фінансових ринків. Наслідком стало значне розширення фінансових ринків цих країн, посилення взаємопроникнення та переплетення національних фінансових капіталів, які почали більш вільно пересуватися з внутрішніх ринків на світові, і навпаки.

Третій аспект. Міжнародна фінансова інтеграція спричинила глибокі якісні зміни у фінансових технологіях. З’явилися фінансові інструменти. Прискорення руху потоків капіталів відбувається також завдяки запровадженню новітніх технологій у галузі телекомунікацій. Спостерігалося значне зростання фінансових інновацій.

Зміна напрямів і обсягів світових валютно-фінансових потоків відбувалася на ґрунті загальносвітової тенденції глобалізації економічного розвитку, у тому числі глобалізації міжнародних валютно-фінансових відносин.

У річному звіті Міжнародного валютного фонду за 1997 р. «Глобалізація: можливості і проблеми» дається визначення глобалізації як «зростаючої економічної взаємозалежності країн усього світу в результаті зростаючого обсягу і різноманітності міжнародних угод з товарами та послугами, світових потоків капіталу, а також унаслідок прискореного і повсюдного поширення сучасних технологій».

Глобалізація — це за своєю сутністю вища стадія інтернаціоналізації, вона перетворює світове господарство на єдиний ринок товарів, послуг, капіталів, робочої сили. Глобалізація визначає процес швидкозростаючих взаємозв’язків і взаємозалежностей між національними ринками товарів, робочої сили, а також валют­ними і фінансовими ринками. За даними експертів МВФ, БМР і ЮНКТАД, у 2000 р. загальний обсяг світового експорту товарів і послуг оцінювався на рівні 7,5 трлн дол., річний обсяг прямих інвестицій — 800 млрд дол., загальний розмір іноземних активів світової банківської системи — 6,7 трлн дол. і середньоденний обсяг валютних операцій — 1,5 трлн дол. Стрімке зростання обсягу фінансових угод і міжкраїнових потоків капіталу як один з найбільш значних і динамічних процесів у світовій економіці останніх двох десятиріч ХХ ст. дає підстави для твердження, що тенденція глобалізації фінансової системи збережеться і в ХХІ ст.

Аналітики фінансових ринків відзначають, що в основі глобалізації фінансової системи лежить взаємодія таких явищ:

технічний прогрес, який дозволяє здійснювати міжнародні фінансові угоди у режимі реального часу і значно скоротити витрати на транспорт та комунікацію;

зростаюча конкуренція, з одного боку, між кредитними і фінансовими інституціями на фінансових ринках, а з іншого — між самими фінансовими ринками внаслідок значного розвитку інформаційних технологій і телекомунікацій;

реструктуризація кредитних і фінансових інституцій шляхом їх злиття і поглинання як наслідок зростаючої конкуренції між ними;

широка інтернаціоналізація бізнесу через посилення транснаціонального характеру діяльності корпорацій;

консолідація регіональних інтеграційних об’єднань (в Європі — Економічний і валютний союз);

послаблення жорсткого контролю щодо здійснення міжнародних угод, пов’язаних з рухом капіталу дерегулювання фондових бірж як в індустріальних, так і в інших групах країн;

макроекономічна стабілізація і реформи у ряді країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою, що створили сприятливий клімат для іноземних інвесторів; приватизація у країнах, що розвиваються, і трансформуючих, що сприяло виникненню нових комерційних боргових інструментів;

широке використання «принципу важеля» (значне позичання коштів для своїх інвестицій) і розвиток процесів сек’юритиза­ції активів у промислово розвинутих країнах.

З 1980 р. система фінансових ринків стала функціонувати на глобальному рівні. Виникла світова фінансова мережа, яка об’єднала провідні фінансові центри різних країн: Нью-Йорк та Чикаго в Америці, Лондон, Цюріх, Франкфурт, Париж, Амстердам в Європі, Гонконг, Токіо, Багамські та Кайманові острови, Сінгапур, Бахрейн в Азії. Ці центри оперують із космополітизованими фінансовими активами, які втратили національну належність і прямують до районів сприятливої господарчої кон’­юнктури.

Зміцнення зв’язків між зазначеними центрами, по суті, означало фінансову революцію, яка має три ключові аспекти: по-перше, глобальна присутність міжнародних фінансових інституцій; по-друге, міжнародна фінансова інтеграція; по-третє, швидкий розвиток фінансових інновацій.

Розглянемо кожний аспект фінансової революції. Так, перший аспект полягає в тому, що особливого значення набуло формування системи міжнародних фінансових інституцій, серед яких організаціями світового рівня є спеціалізовані інститути ООН — Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), регіональні фінансові інституції, що виникли внаслідок завоювання політичної незалежності країнами «третього світу» й у зв’язку з необхідністю вирішення їхніх економічних проблем.

Другий аспект. Провідні країни світу — США, Великобританія, Японія значно послабили державний контроль над рухом капіталу. Великобританія зняла цей контроль у 1979 р., а в 1986 р. у країні було проведено реформування ринку акцій — так званий великий шок. США у 1980-ті роки, а Японія у 1986 р. розпочали лібералізацію внутрішніх фінансових ринків. Наслідком стало значне розширення фінансових ринків цих країн, посилення взаємопроникнення та переплетення національних фінансових капіталів, які почали більш вільно пересуватися з внутрішніх ринків на світові, і навпаки.

Третій аспект. Міжнародна фінансова інтеграція спричинила глибокі якісні зміни у фінансових технологіях. З’явилися фінансові інструменти. Прискорення руху потоків капіталів відбувається також завдяки запровадженню новітніх технологій у галузі телекомунікацій. Спостерігалося значне зростання фінансових інновацій.