8.10. Сучасні тенденції розвитку банківської справи

Значне зростання концентрації — відмітна риса розвитку міжнародної банківської системи. Сьогодні в економіці домінує незначна кількість груп великих транснаціональних банків, операції яких охоплюють більшість країн. Найбільш розвинені країни — США (35 %), ФРН (17 %), Японія (22 %) — характеризуються найменшим рівнем концентрації, найвищий рівень цього показника у Китаї (70 %), Перу (67 %), Чехії (66 %) (показник концентрації розраховується як частка п’яти найбільших банків в активах національної банківської системи). Банки, що успішно діють на міжнародному фінансовому ринку, завжди спираються на сильні позиції в країні походження. Відбуваються певні зміни в національних законодавствах, пов’язані з лібералізацією національної банківської діяльності.

Структурні зміни в банківському секторі ряду країн ЄС насамперед виражаються у перебудові банківської структури: сучасна, трансформована банківська структура є наслідком нової структури попиту, глобалізації і розвитку інформаційних технологій. У стратегії банків дедалі більшу роль відіграє диверсифікація. У майбутньому пріоритетною стане концентрація на головних угодах. Найбільші банки світу сьогодні — це універсальні банки і подібні до них. Великі банки Європи, які є переважно універсальними, мають кращий рейтинг, ніж аналогічні банки Північної Америки та Японії.

Важливе значення має діяльність державних банків у країнах ЄС. Так, у Великобританії існують проекти створення нових державних банків, які працюватимуть на базі поштових відділень і здійснюватимуть послуги малозабезпеченим верствам населення і сільським жителям. У таких країнах, як Німеччина, Польща, цю роль виконують кредитні спілки та кооперативні банки. Для дрібних вкладників розміщення заощаджень у державних банках менш ризиковане, ніж у приватних. На державні банки меншою мірою впливає економічний цикл. Як показує досвід Чехії та Угорщини, попередня націоналізація може бути найшвидшим шляхом до наступного продажу проблемних банків іноземним власникам. Взагалі державні банки є і, мабуть, будуть і надалі невід’ємною частиною банківських систем більшості країн. Головне, щоб контрольні та державні органи не робили для них жодних винятків і не надавали ніяких пільг.

Скорочується кількість національних банківських інституцій у країнах, що компенсується зростанням числа підрозділів іноземних банків. Так, за останні десять років кількість іноземних банків, що оперують у Німеччині, зросла вдвічі. Для банківської системи багатьох країн іноземні банки, які діють на їхній території, становлять значну загрозу. Це стосується, наприклад, не тільки країн Східної Європи (загалом активи місцевих банків східноєвропейського регіону на початку 2000 р. становили 1509 млрд євро, а іноземних — 1037 млрд євро, що лише на 31 % менше), а й високорозвинених країн. З одного боку, іноземні банки покривають той недолік вітчизняного банківського капіталу, якого не вистачає для розвитку національної промисловості, а з іншого — вони намагаються завоювати банківський ринок країн, що приймають, і потіснити національні банки. Так, наприклад, у міру того, як ірландські фондові менеджери після входження країни в єврозону скорочують капіталовкладення у банки й компанії Ірландії та надають перевагу інвестиціям за кордоном, на ірландському фондовому ринку збільшується надлишок цінних паперів. Така тенденція дозволяє іноземним банкам досить легко установити контроль за ірландськими фінансовими інституціями. Існує два шляхи протистояння процесу поглинання іноземними банками національних: по-перше, це створення сильної національної банківської групи через злиття великих банків країни; по-друге, це пошук національними банками зарубіжних ділових партнерів з числа фінансових інституцій, що мають достатньо міцні позиції на своїх внутрішніх ринках фінансових послуг.

Важливий процес, який відбувається сьогодні у банківському секторі світової фінансової системи, — це злиття банків.
У 2000 р. загальний обсяг злиття та поглинання, наприклад в Європі, досяг 1,479 млрд дол., або 42,3 % від загальносвітового показника [4, с. 19]. Причини поглинання та злиття банків можуть бути різні: фінансова криза банку, погіршення його фінансового стану, заміна стратегічних планів керівництва банку, а також інші, у тому числі сімейні (наприклад, коли спадкоємці приватних банків Швейцарії не бажають бути банкірами і продовжувати справу батьків).

Процес злиття набуває різних форм і напрямів. Зокрема як альтернатива злиттю пропонується така модель, коли два банки стають співзасновниками спільного інвестиційного банку. Цей підхід ще ніхто не використовував, але BNP Paribas веде переговори з великими фінансовими європейськими інституціями щодо укладання такого союзу. З цією метою BNP Paribas планує перетворити свій інвестиційний підрозділ в окрему структурну одиницю, яка матиме свій лістинг на фондовій біржі.

Поєднання банківської і страхової діяльності сьогодні звичайне явище. Раніше банки і страхові компанії були партнерами, які діяли у близьких галузях, але не бачили один в одному конкурента. Нині страхові компанії втручаються у банківську діяльність, у сферу вкладання капіталів чи довгострокових кредитів. Банки зі свого боку прагнуть продавати страхові продукти, насамперед поліси страхування життя, 50 % яких, наприклад в Італії та у Франції, надають банки. Це пов’язано з низкою причин. Так, наприклад, у Німеччині, як і в інших країнах Заходу, є певні сумніви щодо перспектив державного пенсійного забезпечення — відсоток пенсіонерів серед населення у наступні десять років, за прогнозами зарубіжних економістів, значно зросте. Тому укладання договору страхування життя є складовою комплексного розв’язання питання про забезпечення у старості. Крім того, капіталізовані поліси страхування життя надзвичайно приваблюють з податкового погляду як форма вкладання капіталу. Отже, транснаціональні банки на ринку страхових послуг відреагували гаслом «якщо не можна їх побороти, приєднайся до них». Деякі банки прийняли рішення про створення кооперативної моделі, коли кооперовані банк та страхова компанія взаємно сприяють один одному в операціях.

Один з величезних банків світу — німецький «Дойче банк», навпаки, вирішив вести справу самостійно і на страховому ринку пропонувати власні продукти. Тому спочатку було створено власну компанію зі страхування життя, затим придбано контрольний пакет акцій великої страхової компанії, яка мала хорошу репутацію на ринку, і потім об’єднано з нею дочірнє банківське підприємство.

В останні роки у світовому приватному банківському бізнесі, що обслуговує забезпечених приватних осіб, відбуваються важливі зміни у зв’язку зі зростанням вимог клієнтів. Лідерство на цьому ринку зберігають швейцарські банки, що контролюють більше третини його обсягу. Конкуренцію йому намагаються створити американські банки групи «Сітігруп» та інші європейські банки, такі як HSBC. У 2000 р. HSBC створив з Merril Lynch спільне підприємство, мета якого відстежувати вимоги 50 млн потенційних багатих клієнтів, котрі, як очікується, до кінця поточного десятиріччя потребуватимуть консультацій щодо інвестицій через Інтернет.

До головних результатів реформування банківської системи країн Східної і Центральної Європи належать її структурна перебудова, лібералізація процентних ставок та банківських операцій, часткове приведення банківського законодавства та системи банківського нагляду у відповідність до міжнародних норм та стандартів ЄС.

Отже, основними сучасними характеристиками міжнародної банківської справи є:

основні суб’єкти банківської справи — транснаціональні банки;

реорганізація банківської мережі ТНБ, скорочення філій та відділень;

зростання балансової вартості банків, збільшення розміру банку;

інформаційні технології стають основною умовою і визначальним фактором роботи ТНБ;

виникнення нових організаційних форм діяльності ТНБ, зокрема Інтернет-підрозділів;

збільшення присутності іноземних банків у національних банківських системах країн;

банківський бізнес стає менш зарегульованим;

у ряді країн державні банки залишаються невід’ємною частиною національних банківських систем;

зростає роль страхування як одного з напрямів діяльності міжнародного банківського бізнесу;

глобальні кастодіальні послуги — зростаючий сегмент міжнародного банківського бізнесу;

у міжнародному банківському бізнесі спостерігається тенденція до консолідації — менша кількість більших інституцій обслуговують регіональні, національні і міжнародні ринки;

у стратегії банків дедалі більшу роль відіграє диверсифікація, у майбутньому на передній план буде висунута концентрація діяльності на головних угодах;

найсильніші банки світу сьогодні — це універсальні банки і подібні до них;

важливим процесом, який відбувається сьогодні в банківському секторі світової фінансової системи, є злиття банків;

розвиток міжнародного приватного банківського бізнесу;

часткове приведення банківського законодавства та системи банківського нагляду країн Східної і Центральної Європи у відповідність до міжнародних норм та стандартів ЄС.

Значне зростання концентрації — відмітна риса розвитку міжнародної банківської системи. Сьогодні в економіці домінує незначна кількість груп великих транснаціональних банків, операції яких охоплюють більшість країн. Найбільш розвинені країни — США (35 %), ФРН (17 %), Японія (22 %) — характеризуються найменшим рівнем концентрації, найвищий рівень цього показника у Китаї (70 %), Перу (67 %), Чехії (66 %) (показник концентрації розраховується як частка п’яти найбільших банків в активах національної банківської системи). Банки, що успішно діють на міжнародному фінансовому ринку, завжди спираються на сильні позиції в країні походження. Відбуваються певні зміни в національних законодавствах, пов’язані з лібералізацією національної банківської діяльності.

Структурні зміни в банківському секторі ряду країн ЄС насамперед виражаються у перебудові банківської структури: сучасна, трансформована банківська структура є наслідком нової структури попиту, глобалізації і розвитку інформаційних технологій. У стратегії банків дедалі більшу роль відіграє диверсифікація. У майбутньому пріоритетною стане концентрація на головних угодах. Найбільші банки світу сьогодні — це універсальні банки і подібні до них. Великі банки Європи, які є переважно універсальними, мають кращий рейтинг, ніж аналогічні банки Північної Америки та Японії.

Важливе значення має діяльність державних банків у країнах ЄС. Так, у Великобританії існують проекти створення нових державних банків, які працюватимуть на базі поштових відділень і здійснюватимуть послуги малозабезпеченим верствам населення і сільським жителям. У таких країнах, як Німеччина, Польща, цю роль виконують кредитні спілки та кооперативні банки. Для дрібних вкладників розміщення заощаджень у державних банках менш ризиковане, ніж у приватних. На державні банки меншою мірою впливає економічний цикл. Як показує досвід Чехії та Угорщини, попередня націоналізація може бути найшвидшим шляхом до наступного продажу проблемних банків іноземним власникам. Взагалі державні банки є і, мабуть, будуть і надалі невід’ємною частиною банківських систем більшості країн. Головне, щоб контрольні та державні органи не робили для них жодних винятків і не надавали ніяких пільг.

Скорочується кількість національних банківських інституцій у країнах, що компенсується зростанням числа підрозділів іноземних банків. Так, за останні десять років кількість іноземних банків, що оперують у Німеччині, зросла вдвічі. Для банківської системи багатьох країн іноземні банки, які діють на їхній території, становлять значну загрозу. Це стосується, наприклад, не тільки країн Східної Європи (загалом активи місцевих банків східноєвропейського регіону на початку 2000 р. становили 1509 млрд євро, а іноземних — 1037 млрд євро, що лише на 31 % менше), а й високорозвинених країн. З одного боку, іноземні банки покривають той недолік вітчизняного банківського капіталу, якого не вистачає для розвитку національної промисловості, а з іншого — вони намагаються завоювати банківський ринок країн, що приймають, і потіснити національні банки. Так, наприклад, у міру того, як ірландські фондові менеджери після входження країни в єврозону скорочують капіталовкладення у банки й компанії Ірландії та надають перевагу інвестиціям за кордоном, на ірландському фондовому ринку збільшується надлишок цінних паперів. Така тенденція дозволяє іноземним банкам досить легко установити контроль за ірландськими фінансовими інституціями. Існує два шляхи протистояння процесу поглинання іноземними банками національних: по-перше, це створення сильної національної банківської групи через злиття великих банків країни; по-друге, це пошук національними банками зарубіжних ділових партнерів з числа фінансових інституцій, що мають достатньо міцні позиції на своїх внутрішніх ринках фінансових послуг.

Важливий процес, який відбувається сьогодні у банківському секторі світової фінансової системи, — це злиття банків.
У 2000 р. загальний обсяг злиття та поглинання, наприклад в Європі, досяг 1,479 млрд дол., або 42,3 % від загальносвітового показника [4, с. 19]. Причини поглинання та злиття банків можуть бути різні: фінансова криза банку, погіршення його фінансового стану, заміна стратегічних планів керівництва банку, а також інші, у тому числі сімейні (наприклад, коли спадкоємці приватних банків Швейцарії не бажають бути банкірами і продовжувати справу батьків).

Процес злиття набуває різних форм і напрямів. Зокрема як альтернатива злиттю пропонується така модель, коли два банки стають співзасновниками спільного інвестиційного банку. Цей підхід ще ніхто не використовував, але BNP Paribas веде переговори з великими фінансовими європейськими інституціями щодо укладання такого союзу. З цією метою BNP Paribas планує перетворити свій інвестиційний підрозділ в окрему структурну одиницю, яка матиме свій лістинг на фондовій біржі.

Поєднання банківської і страхової діяльності сьогодні звичайне явище. Раніше банки і страхові компанії були партнерами, які діяли у близьких галузях, але не бачили один в одному конкурента. Нині страхові компанії втручаються у банківську діяльність, у сферу вкладання капіталів чи довгострокових кредитів. Банки зі свого боку прагнуть продавати страхові продукти, насамперед поліси страхування життя, 50 % яких, наприклад в Італії та у Франції, надають банки. Це пов’язано з низкою причин. Так, наприклад, у Німеччині, як і в інших країнах Заходу, є певні сумніви щодо перспектив державного пенсійного забезпечення — відсоток пенсіонерів серед населення у наступні десять років, за прогнозами зарубіжних економістів, значно зросте. Тому укладання договору страхування життя є складовою комплексного розв’язання питання про забезпечення у старості. Крім того, капіталізовані поліси страхування життя надзвичайно приваблюють з податкового погляду як форма вкладання капіталу. Отже, транснаціональні банки на ринку страхових послуг відреагували гаслом «якщо не можна їх побороти, приєднайся до них». Деякі банки прийняли рішення про створення кооперативної моделі, коли кооперовані банк та страхова компанія взаємно сприяють один одному в операціях.

Один з величезних банків світу — німецький «Дойче банк», навпаки, вирішив вести справу самостійно і на страховому ринку пропонувати власні продукти. Тому спочатку було створено власну компанію зі страхування життя, затим придбано контрольний пакет акцій великої страхової компанії, яка мала хорошу репутацію на ринку, і потім об’єднано з нею дочірнє банківське підприємство.

В останні роки у світовому приватному банківському бізнесі, що обслуговує забезпечених приватних осіб, відбуваються важливі зміни у зв’язку зі зростанням вимог клієнтів. Лідерство на цьому ринку зберігають швейцарські банки, що контролюють більше третини його обсягу. Конкуренцію йому намагаються створити американські банки групи «Сітігруп» та інші європейські банки, такі як HSBC. У 2000 р. HSBC створив з Merril Lynch спільне підприємство, мета якого відстежувати вимоги 50 млн потенційних багатих клієнтів, котрі, як очікується, до кінця поточного десятиріччя потребуватимуть консультацій щодо інвестицій через Інтернет.

До головних результатів реформування банківської системи країн Східної і Центральної Європи належать її структурна перебудова, лібералізація процентних ставок та банківських операцій, часткове приведення банківського законодавства та системи банківського нагляду у відповідність до міжнародних норм та стандартів ЄС.

Отже, основними сучасними характеристиками міжнародної банківської справи є:

основні суб’єкти банківської справи — транснаціональні банки;

реорганізація банківської мережі ТНБ, скорочення філій та відділень;

зростання балансової вартості банків, збільшення розміру банку;

інформаційні технології стають основною умовою і визначальним фактором роботи ТНБ;

виникнення нових організаційних форм діяльності ТНБ, зокрема Інтернет-підрозділів;

збільшення присутності іноземних банків у національних банківських системах країн;

банківський бізнес стає менш зарегульованим;

у ряді країн державні банки залишаються невід’ємною частиною національних банківських систем;

зростає роль страхування як одного з напрямів діяльності міжнародного банківського бізнесу;

глобальні кастодіальні послуги — зростаючий сегмент міжнародного банківського бізнесу;

у міжнародному банківському бізнесі спостерігається тенденція до консолідації — менша кількість більших інституцій обслуговують регіональні, національні і міжнародні ринки;

у стратегії банків дедалі більшу роль відіграє диверсифікація, у майбутньому на передній план буде висунута концентрація діяльності на головних угодах;

найсильніші банки світу сьогодні — це універсальні банки і подібні до них;

важливим процесом, який відбувається сьогодні в банківському секторі світової фінансової системи, є злиття банків;

розвиток міжнародного приватного банківського бізнесу;

часткове приведення банківського законодавства та системи банківського нагляду країн Східної і Центральної Європи у відповідність до міжнародних норм та стандартів ЄС.