5.8. Міжнародний лізинг

К оглавлению 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146

Лізинг — це комплекс майнових та економічних відносин, що виникають у зв’язку з придбанням у власність майна і наступного передання його у тимчасове користування і володіння за певну плату.

За економічною природою лізинг схожий з кредитними відносинами й інвестиціями. Такі принципи кредитних відносин, як строковість, поверненість, платність, притаманні і лізингу. При лізингу власник майна передає його на певний строк у тимчасове користування і в обумовлений строк повертає його назад, а за послугу отримує комісійні. Тільки учасники оперують не грошовими коштами, а майном (основним капіталом). І тому лізинг класифікують як товарний кредит в основні фонди, а за формою він схожий з інвестиційним фінансуванням.

З погляду майнових відносин лізингова угода складається з двох взаємозв’язаних частин:

угода про купівлю-продаж;

угода, що стосується тимчасового використання майна.

Лізингова операція — це довгострокова оренда матеріальних цінностей, придбаних лізингодавцем для орендатора з метою їх виробничого використання при збереженні права власності на них за лізингодавцем на весь строк угоди; специфічна форма фінансування вкладень (або альтернативна форма міжнародного кредитування) в основні фонди при посередництві спеціалізованої (лізингової) компанії, яка купує майно для третіх осіб та передає його в довгострокову оренду.

Основними елементами лізингової операції є:

об’єкт і суб’єкти (сторони лізингової угоди);

термін лізингової угоди;

лізингові платежі;

послуги, що надаються за лізингом.

Об’єктом лізингової операції є будь-яка форма матеріальних цінностей, яка не зникає у виробничому циклі, а також земельні ділянки та інші природні об’єкти. За природою об’єкта, що орендується, розрізняють лізинг рухомого і нерухомого майна.

Суб’єктами лізингової операції виступають сторони угоди, якими є:

власник майна (лізингодавець) — особа, яка спеціально придбаває майно для здавання його у тимчасове використання;

користувач майна (лізингоотримувач) — особа, яка отримує майно у тимчасове використання;

продавець (постачальник, виробник) майна — особа, яка продає майно, що є об’єктом лізингу;

інвестор — особа, що бере участь у фінансуванні лізингової угоди (у разі високої вартості угоди для фінансування проекту лізингодавцем залучаються банки, страхові компанії, інвестиційні фонди та ін.).

Іноді продавець та власник майна є однією особою. Суб’єктів лізингової угоди можна поділити на прямих учасників і непрямих.

До прямих учасників лізингової угоди відносять:

лізингові фірми або фінансові компанії. Останні поділяються на компанії, що спеціалізуються тільки на фінансуванні лізингової угоди (оплата майна), й універсальні компанії, що здійснюють фінансування не тільки угоди, а й пов’язаних з її з реалізацією операцій, наприклад технічне обслуговування, навчання, консультації;

виробничі, торговельні, транспортні підприємства та населення, які мають ліцензію на лізингову діяльність і достатню кількість фінансових коштів;

постачальники об’єкта угоди (виробничі та торговельні компанії).

До непрямих учасників лізингової угоди відносять установи,
у статуті яких передбачена лізингова діяльність. Такими є:

комерційні банки;

інвестиційні банки;

страхові компанії;

брокерські компанії;

інші посередницькі фірми.

Строк лізингової угоди — це період лізингу, тобто строк дії угоди.

Фактори, що впливають на визначення строку лізингової угоди:

строк служби устаткування;

період амортизації устаткування;

цикл появи дешевшого аналога об’єкта угоди;

динаміка інфляційних процесів;

кон’юнктура ринку позичкових капіталів.

Сутність лізингової операції полягає в тому, що потенційний лізингоотримувач, у якого відсутні вільні фінансові кошти, звертається до лізингової компанії з пропозицією укласти лізингову угоду. Відповідно до цієї угоди лізингоотримувач вибирає продавця, який має необхідне майно; лізингодавець придбаває його у свою власність і передає його лізингоотримувачу у тимчасове володіння і використання за обумовлену в угоді лізингову плату. По закінченні угоди залежно від його умов майно повертається лізингодавцю чи переходить у власність лізингоотримувача.

Процес організації лізингової операції складається з кількох етапів.

Перший етап: виробник обладнання і майбутній лізингодавець укладають угоду про купівлю-продаж і виступають як продавець і покупець. При цьому користувач майном юридично не бере участі в угоді купівлі-продажу, хоча є активним учасником угоди, бо вибирає обладнання і конкретного постачальника. Усі технічні питання реалізації угоди купівлі-продажу (комплектність, строки та місце постачання, гарантійні зобов’язання і т.п.) вирішуються між виробником і лізингоотримувачем, на лізингодавця покладається забезпечення фінансового боку угоди.

Другий етап: покупець майна здає його у тимчасове користування, виступає як лізингодавець. При цьому хоча продавець майна уклав угоду купівлі-продажу з лізингодавцем, він несе відповідальність за якість обладнання перед користувачем. Для реалізації угоди лізингу у лізингодавця має бути достатньо вільних фінансових коштів або він має доступ до «дешевих» коштів.

Важливим елементом лізингової операції є встановлення графіка виплат — лізингових платежів, які включають такі елементи:

амортизація фінансованого активу;

витрати лізингодавця, а саме:

витрати, пов’язані із залученням капіталу, тобто процентні виплати за кредит;

операційні витрати лізингодавця, пов’язані з укладанням та управлінням лізинговим контрактом;

прибуток лізингодавця.

Виплати можуть здійснюватися:

за фіксованою у момент укладання контракту лізинговою ставкою, тобто протягом усього контракту лізингоотримувач здійснюватиме лізингові платежі рівними частками;

із застосуванням плаваючої чи змінної ставки, яка змінюється у часі протягом усього терміну контракту залежно від еволюції грошового чи облігаційного ринку, тобто процентної ставки-застереження (наприклад, тримісячна міжбанківська ставка ЛІБОР), і залишається фіксованою до моменту її нової зміни.

Лізинговий процент — це плата за ресурси, лізингова маржа та ризикова премія.

У загальновизнаній практиці ознаками, за якими визначаються види лізингів:

якість учасників угоди;

тип майна;

сектор ринку;

форма лізингових платежів;

обсяг зобов’язань (обсяг обслуговування);

термін використання майна і пов’язані з ним умови амортизації.

Класифікація лізингових угод здійснюється за такими ознаками:

залежно від кількості учасників (суб’єктів) угоди:

прямий лізинг — вид лізингу, згідно з яким власник майна сам, без посередників здає об’єкт у лізинг. Це дає змогу виробникові одержувати всі економічні переваги від лізингу своєї продукції і використовувати їх на розширення та технічну реконструкцію виробництва;

непрямий лізинг — вид лізингу, згідно з яким передавання майна у лізинг відбувається через посередника;

зворотний лізинг («ліз-бек») полягає в тому, що лізингова фірма спочатку придбаває у власника обладнання, а потім надає це обладнання продавцеві (початковий власник) в оренду;

за типом майна:

лізинг рухомого майна поділяється на лізинг виробничого і будівельного обладнання, комп’ютерів, транспортних засобів, верстатів тощо;

лізинг нерухомого майна — лізингодавець будує або купує нерухомість за дорученням орендаря і передає йому для користування з виробничою та комерційною метою з правом викупу або без нього, по закінченні строку договору;

лізинг майна, що вже перебував в експлуатації;

за обсягом обслуговування майна, що передається:

чистий лізинг — угода, за якої технічне обслуговування устаткування, переданого у користування, покладається на лізингоодержувача;

лізинг з повним набором послуг — повне обслуговування об’єкта угоди покладається на лізингодавця;

лізинг з частковим набором послуг — лізингодавець виконує лише окремі функції обслуговування об’єкта лізингу;

за ступенем окупності:

лізинг з повною окупністю — вид лізингу, згідно з яким термін угоди дорівнює нормативному терміну служби майна і відбувається повна виплата лізингодавцеві вартості лізингового майна;

лізинг з неповною окупністю майна, за якого термін угоди менший від нормативного терміну служби майна і тому виплачується тільки частина вартості лізингового майна;

за умовами амортизації:

лізинг з повною амортизацією майна і, відповідно, з повною виплатою лізингодавцеві вартості лізингового майна;

лізинг з неповною амортизацією майна і з неповною виплатою вартості лізингового майна;

залежно від ступеня окупності й умов амортизації лізингового майна:

фінансовий лізинг — це договір (угода) лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на термін, не менший терміну, за який амортизується 60 % вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. Після закінчення терміну договору об’єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю;

оперативний лізинг — це договір (угода) лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на термін, менший від терміну, за який амортизується 90 % вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. Після закінчення терміну договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об’єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцеві і може бути переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу. Договір укладається на строк від двох до п’яти років. Об’єктом такого лізингу виступає обладнання з високими темпами морального старіння;

з правового погляду:

дійсний лізинг — повинен відповідати чинному законодавству й економічному змісту лізингу;

фіктивний лізинг — має спекулятивний характер і розрахований на одержання прибутку за рахунок чинних у країні податкових та інших пільг. Ця угода здійснюється для прикриття операції купівлі-продажу в розстрочку, яку б хотіли здійснити сторони насправді;

залежно від сектору ринку, де відбуваються лізингові операції:

внутрішній лізинг — усі учасники угоди представляють одну країну;

міжнародний (зовнішній) лізинг — лізингодавець і лізингоодержувач перебувають у різних країнах. Продавець майна може перебувати в одній із цих країн чи взагалі в іншій державі;

залежно від форми лізингових платежів:

грошовий лізинг — передбачає, що всі платежі здійснюються у грошовій формі;

компенсаційний лізинг — передбачає платежі у формі поставки товарів, що виробляються на орендованому обладнанні, або у формі надання зустрічних послуг;

змішаний лізинг — базується на поєднанні грошових та компенсаційних платежів.

У свою чергу, лізингові платежі поділяються на види залежно від:

методів нарахування:

фіксовані ставки — установлюються в грошовій, натуральній або змішаній формі в абсолютній сумі;

пайові платежі — розраховуються як частка від обсягу реалізованої продукції, виробленої на орендованому обладнанні, шляхом участі в прибутках або валовому доході лізингоодержувача та ін;

сукупні платежі — це сума всіх лізингових платежів за весь період лізингу плюс плата за викуп орендованого майна у власність після закінчення строку угоди;

платежі як процент від вартості об’єкта лізингу;

способу сплати:

лінійні — сплачуються пропорційно рівними частками;

прогресивні — незначні внески, які встановлюються в початковий період контракту і які поступово збільшуються в міру освоєння устаткування і розширення обсягу виробництва продукції;

дегресивні — виплати, що поступово знижуються; більшою мірою застосовуються при прискорених платежах на початковому етапі лізингу;

сезонні — застосовуються в сільському господарстві і в переробних галузях із сезонним характером процесу виробництва, де можливості оплати значно поліпшуються після збору врожаю;

періодичності сплати:

одноразові платежі — здійснюються після поставки об’єкта лізингу та підписання сторонами Акта приймання устаткування;

періодичні — щомісячні, щоквартальні, щорічні платежі;

Платежі з авансом — це свого роду часткова попередня оплата в момент підписання лізингової угоди, яка потім вираховується із загального обсягу лізингових платежів, а решта суми погашається в установленому порядку.

Згідно з п. 2 ст. 16 Закону України «Про лізинг» лізингові платежі включають:

суму, що відшкодовує частину вартості об’єкта лізингу, яка амортизується за термін, протягом якого вноситься платіж;

суму, яка сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кредит для придбання майна;

платіж як винагорода лізингодавцеві за одержане в лізинг майно;

відшкодування страхових платежів, якщо об’єкт застрахований лізингодавцем;

інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

При міжнародному лізингу в розмір лізингових платежів має також включатися вартість митних платежів.

Міжнародний ринок лізингових послуг почав формуватися і розвиватися після Другої світової війни під впливом таких факторів:

недостатній обсяг ліквідних коштів;

загострення конкуренції, що потребує оптимізації інвестицій;

зменшення прибутку підприємств, що обмежує їхні можливості виділення достатніх коштів для бажаного розширення виробництва;

сприяння розвитку лізингових операцій з боку урядових і фінансових органів в інтересах стимулювання економічного зростання, зокрема в сфері інвестицій.

Міжнародний лізинг — це договір лізингу, що укладається суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.

Міжнародний лізинг буває:

прямий експортний;

прямий імпортний;

транзитний (непрямий).

Прямий міжнародний лізинг являє собою угоду, де всі операції здійснюються між комерційними організаціями з правом юридичної особи з двох різних країн. Привабливість цього виду лізингу полягає в такому:

лізингодавець має можливість одержати експортний кредит у своїй країні і тим самим розширити ринок збуту власних товарів і послуг;

орендатор забезпечує повне фінансування використання сучасних машин, устаткування і прискорене технічне переоснащення виробництва.

Експортна лізингова операція — міжнародна операція, в якій лізингодавець купує предмет оренди в національної фірми і надає в найм іноземному лізингоодержувачу (рис. 5.2).

Імпортна лізингова операція — лізингова операція, в якій лізингодавець купує предмет оренди в іноземної фірми і надає його вітчизняному лізингоодержувачу (рис. 5.3).

Транзитний (непрямий) міжнародний лізинг — лізингова операція, в якій лізингодавець однієї країни бере кредит чи купує необхідне устаткування в іншій країні і постачає його орендатору, котрий перебуває в третій країні (рис. 5.4).

Міжнародний лізинг має як позитивні риси, так і негативні.

До переваг міжнародного лізингу можна віднести:

для лізингодавця:

інвестування у формі обладнання порівняно з грошовим кредитом знижує ризик неповернення коштів, тому що зберігається право власності за лізингодавцем;

існування амортизаційних та податкових пільг для лізингодавця, якими він може, так би мовити, поділитися з лізингоодержувачем шляхом зменшення лізингових платежів;

для лізингоодержувача:

лізинг передбачає 100-відсоткове фінансування і не потребує негайного початку платежів, які відбуваються не одночасно, а частково;

для лізингоодержувача зменшується ризик морального і фізичного зносу і старіння обладнання, тому що майно не придбавається у власність, а береться у тимчасове користування;

лізингове майно не на балансі у лізингоодержувача, що не збільшує його активів і звільняє від сплати податків на це майно;

лізингові платежі відносяться на витрати виробництва та обігу (собівартість) лізингоодержувача і, відповідно, знижують оподаткований прибуток;

орендна плата виплачується після того, як обладнання встановлено на підприємстві і досягло відповідної продуктивності;

лізинг дає змогу збільшити виробництво без накопичення капіталу;

обслуговування і ремонт майна здійснюється власником;

дає змогу орендатору використовувати найсучасніше обладнання;

термін лізингу може бути значно більшим за термін міжнародного кредиту;

податкові пільги;

для всіх учасників міжнародного лізингу:

лізинговий контракт може включати додаткові послуги з обслуговування обладнання;

лізингова угода є більш гнучкою порівняно з позичковою, оскільки дає змогу обом сторонам застосувати зручну схему виплат;

виробник обладнання отримує додаткові можливості для збуту своєї продукції і негайний платіж;

з погляду господарської діяльності лізинг служить засобом реалізації продукції, розвитку виробництва, упровадження науково-технічного прогресу, створення нових робочих місць. Тому держава має бути зацікавлена в поширенні і заохоченні лізингових операцій.

До недоліків міжнародного лізингу можна віднести:

На лізингодавця покладається ризик морального старіння обладнання й отримання лізингових платежів, а для лізингоодержувача вартість лізингу більша, ніж ціна купівлі чи банківського кредиту.

Лізингоотримувач не є власником своїх основних коштів і тому не може передати їх як заставу у разі необхідності банківської позики, що знижує його шанси щодо отримання такої позики на вигідних умовах.

Порівняно з продажем обладнання в кредит для лізингу характерний більший ризик, який полягає в тому, що лізингодавець зазвичай не може обмежити прийняття лізингоодержувачем додаткових боргових зобов’язань і у випадку банкрутства останнього не в змозі вимагати своє майно.

Лізинг може бути дорожчим за кредит.

Загалом вважається, що переваг лізинг має більше, ніж недоліків. Історичний досвід розвитку лізингу в багатьох країнах підтверджує його важливу роль в оновленні виробництва, розширенні збуту продукції й активізації інвестиційної діяльності. Особливо привабливим лізинг може стати у зв’язку з введенням податкових та амортизаційних пільг. Лізингові операції мають значний попит на світовому ринку, бо забезпечують переваги для учасників угоди.

Отже, значення міжнародного лізингу в кредитуванні зовнішньої торгівлі полягає в тому, що:

міжнародні лізингові платежі впливають на стан платіжного балансу країни;

орендні платежі, що виплачуються іноземними лізинговими компаніями, збільшують зовнішні витрати країни, а їх надходження позитивно впливає на платіжний баланс;

придбання майна після закінчення лізингової угоди рівнозначне імпорту, й у зв’язку з цим лізингові операції стали об’єктом державного регулювання;

хоча держави і сприяють розвитку міжнародного лізингу, але трапляються труднощі, пов’язані з гострою конкуренцією на світовому ринку, невідповідністю національних законодавств, методик розрахунків, систем оподаткувань.