6.11. Оцінювання інвестицій та управління ними
К оглавлению1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 1617 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146
Для збереження інвестиційних якостей та рівня доходу, що відповідають інтересам власника, потрібно управляти ризиком сформованого портфеля. Залежно від методів та технічних можливостей, що використовуються при управлінні, розрізняють активну та пасивну модель управління портфелем.
Коригування структури портфеля проводиться на основі моніторингу факторів, що викликають зміни його складових. Моніторинг являє собою безперервний і детальний аналіз:
загальних тенденцій розвитку фондового ринку в цілому та окремих його секторів;
фінансово-економічних показників компаній-емітентів цінних паперів;
інвестиційної якості цінних паперів.
Моніторинг є найбільш капітало- та трудомістким елементом управління. Основна ціль моніторингу — відбір цінних паперів, котрі мають ті інвестиційні якості, що відповідають даному типу портфеля. Моніторинг лежить в основі як активної, так і пасивної моделі управління портфелем.
Активна модель управління передбачає ретельне відстежування та негайне придбання тих цінних паперів, що відповідають цілям портфеля, а також швидку зміну його складових — фондових інструментів. При цьому сигналом до коригування сформованого портфеля є ринкові зміни в економіці. Активне управління характеризується доволі високим рівнем витрат.
Алгоритм активного управління містить такі етапи:
відбір цінних паперів (ефективних — до придбання, низькоприбуткових — до реалізації);
розрахунок прибутковості та рівня ризику «нового» портфеля з урахуванням ротації цінних паперів;
порівняння «нового» та «старого» портфелів (їх вартості, прибутковості та рівня ризику) з урахуванням витрат на купівлю нових цінних паперів та продаж низькоприбуткових;
формування «нового» портфеля.
Здебільшого активним управлінням займаються спеціалізовані фінансові установи, що беруть на себе вирішення усіх питань щодо купівлі-продажу цінних паперів, структурної побудови портфеля клієнта, управління вільними коштами інвестора. Такі послуги надаються на основі договору про управління портфелем цінних паперів (Investment portfolio management treaty).
Пасивна модель управління передбачає створення диверсифікованих портфелів із заздалегідь визначеним на довгострокову перспективу рівнем ризику. Пасивне управління є ефективним для тих портфелів, котрі складаються із низькоризикових довгострокових цінних паперів. За таких умов портфель протягом тривалого часу залишається незмінним та реалізує головну свою перевагу — низький рівень накладних витрат.
Основним сигналом до зміни сформованого портфеля є падіння рівня прибутковості нижче мінімального. До способів пасивного управління, зокрема відносять:
метод індексного фонду (індексний фонд — це портфель, який відображає рух обраного біржового індексу, що характеризує стан усього ринку цінних паперів);
метод стримування портфеля (пов’язаний з інвестуванням у неефективні цінні папери та прагненням отримати дохід у майбутньому від спекулятивних операцій на біржі).
Процес пасивного управління портфелем цінних паперів можна охарактеризувати такими складовими:
визначення мінімально необхідної прибутковості;
відбір цінних паперів у добре диверсифікований портфель;
оптимізація портфеля;
падіння прибутковості портфеля нижче мінімального рівня;
формування «нового» портфеля.
Пасивна
модель управління передбачає передавання грошових коштів спеціалізованій
установі, що займається портфельним інвестуванням з метою вкладення коштів від
імені та за дорученням клієнта у різні цінні папери з метою одержання прибутку.
У зарубіжній практиці подібні операції мають назву «Private banking» (довірчі
банківські операції).
Для збереження інвестиційних якостей та рівня доходу, що відповідають інтересам власника, потрібно управляти ризиком сформованого портфеля. Залежно від методів та технічних можливостей, що використовуються при управлінні, розрізняють активну та пасивну модель управління портфелем.
Коригування структури портфеля проводиться на основі моніторингу факторів, що викликають зміни його складових. Моніторинг являє собою безперервний і детальний аналіз:
загальних тенденцій розвитку фондового ринку в цілому та окремих його секторів;
фінансово-економічних показників компаній-емітентів цінних паперів;
інвестиційної якості цінних паперів.
Моніторинг є найбільш капітало- та трудомістким елементом управління. Основна ціль моніторингу — відбір цінних паперів, котрі мають ті інвестиційні якості, що відповідають даному типу портфеля. Моніторинг лежить в основі як активної, так і пасивної моделі управління портфелем.
Активна модель управління передбачає ретельне відстежування та негайне придбання тих цінних паперів, що відповідають цілям портфеля, а також швидку зміну його складових — фондових інструментів. При цьому сигналом до коригування сформованого портфеля є ринкові зміни в економіці. Активне управління характеризується доволі високим рівнем витрат.
Алгоритм активного управління містить такі етапи:
відбір цінних паперів (ефективних — до придбання, низькоприбуткових — до реалізації);
розрахунок прибутковості та рівня ризику «нового» портфеля з урахуванням ротації цінних паперів;
порівняння «нового» та «старого» портфелів (їх вартості, прибутковості та рівня ризику) з урахуванням витрат на купівлю нових цінних паперів та продаж низькоприбуткових;
формування «нового» портфеля.
Здебільшого активним управлінням займаються спеціалізовані фінансові установи, що беруть на себе вирішення усіх питань щодо купівлі-продажу цінних паперів, структурної побудови портфеля клієнта, управління вільними коштами інвестора. Такі послуги надаються на основі договору про управління портфелем цінних паперів (Investment portfolio management treaty).
Пасивна модель управління передбачає створення диверсифікованих портфелів із заздалегідь визначеним на довгострокову перспективу рівнем ризику. Пасивне управління є ефективним для тих портфелів, котрі складаються із низькоризикових довгострокових цінних паперів. За таких умов портфель протягом тривалого часу залишається незмінним та реалізує головну свою перевагу — низький рівень накладних витрат.
Основним сигналом до зміни сформованого портфеля є падіння рівня прибутковості нижче мінімального. До способів пасивного управління, зокрема відносять:
метод індексного фонду (індексний фонд — це портфель, який відображає рух обраного біржового індексу, що характеризує стан усього ринку цінних паперів);
метод стримування портфеля (пов’язаний з інвестуванням у неефективні цінні папери та прагненням отримати дохід у майбутньому від спекулятивних операцій на біржі).
Процес пасивного управління портфелем цінних паперів можна охарактеризувати такими складовими:
визначення мінімально необхідної прибутковості;
відбір цінних паперів у добре диверсифікований портфель;
оптимізація портфеля;
падіння прибутковості портфеля нижче мінімального рівня;
формування «нового» портфеля.
Пасивна
модель управління передбачає передавання грошових коштів спеціалізованій
установі, що займається портфельним інвестуванням з метою вкладення коштів від
імені та за дорученням клієнта у різні цінні папери з метою одержання прибутку.
У зарубіжній практиці подібні операції мають назву «Private banking» (довірчі
банківські операції).