12.5. Показники зовнішнього боргу

Зовнішній борг — це частина державного боргу, яка підлягає сплаті у валюті, іншій ніж гривня і визначається на певну дату як різниця між сумою державних зовнішніх запозичень (прийняття зобов’язань) та сумою платежів з погашення державного зовнішнього боргу станом на певну дату, у тому числі операції на цю дату. Також розглядають зовнішній борг як суму фінансових зобов’язань країни перед іноземними кредиторами.

За методологією Всесвітнього банку визначають низку показників зовнішнього боргу для національної економіки, за якими можна зіставляти стан зовнішньої заборгованості різних країн. Серед них:

Відношення загальної суми зовнішнього боргу до експорту товарів та послуг — ЕDІТ/ХGS. Цей показник має особливість, яка полягає в тому, що при перевищенні критичної відмітки у 275 % може частково або повністю списуватися зовнішній борг країни. Такі ситуації вже мали місце по відношенню, наприклад, Польщі та Болгарії на початку 1990-х років. В Україні цей показник ще не сягав цієї точки. Ми йдемо на рівні Німеччини (50 % для України і 60 % для Німеччини). Кандидатами на списання є В’єтнам, Албанія, Угорщина, Туреччина, Аргентина, Бразилія та ще ціла низка південноамериканських, африканських і південноазіатських країн;

Відношення загальної суми зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту — ЕDІТ/GNІ. Цей показник є найбільш всеохопним. Разом із наступним показником він визначає можливість країни без особливих труднощів обслуговувати свій зовнішній борг. За критичне значення прийнято вважати 50 %. Якщо зробити глобальне зіставлення трьох континентів, то на Європу, Північну Америку та Азію припадає відповідно 35 %, 25 % і 25 % світового ВВП;

Відношення платежів з обслуговування боргу до експорту товарів та послуг — ТDS/XGS. Витрати з обслуговування зовнішнього боргу включають усі платежі, які здійснюються позичальником, а саме: основний борг, проценти і комісії. У 2000 р. найбільші витрати мала Мексика (21 млрд дол.), Бразилія (20 млрд дол.), Індонезія (17 млрд дол.), Китай (15 млрд дол. — майже третина всіх платежів зовнішнього боргу країн, що розвиваються) та Індія (11,5 млрд дол.). Середнє значення витрати/експорт по країнах з перехідною економікою — 8,2 %. Найвищі показники в цій групі — в Угорщини, найнижчі — у Вірменії та Казахстану;

Відношення платежів з обслуговування зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту — INT/GNI. Середній показник по країнах з перехідною економікою — 1,0 %. Найвищий показник у цій групі — в Угорщини, найнижчий — в Албанії та Таджикистану;

Відношення офіційних резервів до загальної суми зовнішнього боргу — RES/ ЕDТ, показує, чи може країна використовувати свої резерви (і яку частку) для погашення зовнішнього боргу. Високі показники мають Ботсвана (700 %), Ліван (390 %), Естонія (250 %), Мальта (243,5 %) і Латвія (176,5 %).

RES/MGS — відношення міжнародних резервів до обсягу імпорту товарів та послуг.

Short term/EDT — частка короткострокового боргу в загальній сумі зовнішнього боргу.

Concenssional/EDT — частка довгострокового боргу в загальній сумі зовнішнього боргу.

Multilateral/EDT — частка боргу міжнародним організаціям боргу в загальній сумі зовнішнього боргу.

Деякими країнами також використовується такий показник, як зовнішній борг на душу населення: Він дає уявлення скоріше про зовнішньоекономічну залежність країни, ніж про абсолютне значення зовнішнього боргу. У цьому сенсі становище України не таке вже й тяжке (в 2000 р. цей показник становив 150 дол. США порівняно зі значенням його, наприклад, показника для Швеції 7100 дол. США). Цікаво, що в 1993 р. серед країн з перехідною економікою спостерігалися найвищі темпи приросту даного індикатора у світі за останнє десятиріччя — 51 252,8 %. На діаграмі (рис. 12.3) наведені дані, які свідчать про зростання зовнішнього боргу на душу населення у світі в цілому.

Аналіз наведених вище показників не дає однозначної відповіді на питання, боргову модель якої ж країни доцільно обрати для України. Адже позиція України в рейтингах, складених на основі цих індикаторів, є дуже мінливою, як і позиції інших країн. Тому пропонується розглянути напрацьовані підходи до подолання боргових труднощів різних країн безвідносно певних критеріїв та спробувати синтезувати їхні боргові стратегії з певною мірою адаптації отриманих узагальнень до України.

Сучасні тенденції розвитку боргових фінансів характеризуються посиленням ролі інституційних та глобальних факторів в управлінні державною заборгованістю. Під впливом апологетики «здорових фінансів» визначаються макроекономічні рішення, спрямовані на зменшення (обмеження) державного боргу в розвинутих країнах, дефіцитна активність у яких, як показують дослідження, провокує витіснення приватних інвестицій у глобальному масштабі. Глобалізація та інтеграція на фінансових ринках підвищують залежність макроекономічної стійкості країни від різновекторної мобільності капіталу, а світова фінансова архітектура виявилася неспроможною амортизувати шоки, зумовлені як нестриманою фіскальною політикою урядів, моральним ризиком тощо, так і функціональною непристосованістю до цього міжнародних фінансових організацій. Назрілі реформи інституційного механізму боргових фінансів ще не набули концептуального оформлення, але слід очікувати посилення тенденцій до реформування бреттон-вудських організацій в умовах глобалізації економіки, що відіб’ється на всіх ланках розвитку державного боргу в міжнародному контексті.

Для оцінки платоспроможності окремої країни використовують показник норми обслуговування державного боргу (НОБ):

,

де СП — сума платежів, яку країна має виплатити іншим державам за певний період;

СВ — сума іноземної валюти, отриманої від експорту товарів та послуг.

Якщо НОБ перевищує 20 %, то дана країна є неплатоспроможною.

Показник міжнародної валютної ліквідності (МВЛ) оцінює стан сукупної платоспроможності країн світу чи окремого регіону:

,

де ВР — золотовалютні резерви центральних банків країн світового співтовариства;

ІР — сума річного імпорту товарів та послуг.

Зовнішній борг — це частина державного боргу, яка підлягає сплаті у валюті, іншій ніж гривня і визначається на певну дату як різниця між сумою державних зовнішніх запозичень (прийняття зобов’язань) та сумою платежів з погашення державного зовнішнього боргу станом на певну дату, у тому числі операції на цю дату. Також розглядають зовнішній борг як суму фінансових зобов’язань країни перед іноземними кредиторами.

За методологією Всесвітнього банку визначають низку показників зовнішнього боргу для національної економіки, за якими можна зіставляти стан зовнішньої заборгованості різних країн. Серед них:

Відношення загальної суми зовнішнього боргу до експорту товарів та послуг — ЕDІТ/ХGS. Цей показник має особливість, яка полягає в тому, що при перевищенні критичної відмітки у 275 % може частково або повністю списуватися зовнішній борг країни. Такі ситуації вже мали місце по відношенню, наприклад, Польщі та Болгарії на початку 1990-х років. В Україні цей показник ще не сягав цієї точки. Ми йдемо на рівні Німеччини (50 % для України і 60 % для Німеччини). Кандидатами на списання є В’єтнам, Албанія, Угорщина, Туреччина, Аргентина, Бразилія та ще ціла низка південноамериканських, африканських і південноазіатських країн;

Відношення загальної суми зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту — ЕDІТ/GNІ. Цей показник є найбільш всеохопним. Разом із наступним показником він визначає можливість країни без особливих труднощів обслуговувати свій зовнішній борг. За критичне значення прийнято вважати 50 %. Якщо зробити глобальне зіставлення трьох континентів, то на Європу, Північну Америку та Азію припадає відповідно 35 %, 25 % і 25 % світового ВВП;

Відношення платежів з обслуговування боргу до експорту товарів та послуг — ТDS/XGS. Витрати з обслуговування зовнішнього боргу включають усі платежі, які здійснюються позичальником, а саме: основний борг, проценти і комісії. У 2000 р. найбільші витрати мала Мексика (21 млрд дол.), Бразилія (20 млрд дол.), Індонезія (17 млрд дол.), Китай (15 млрд дол. — майже третина всіх платежів зовнішнього боргу країн, що розвиваються) та Індія (11,5 млрд дол.). Середнє значення витрати/експорт по країнах з перехідною економікою — 8,2 %. Найвищі показники в цій групі — в Угорщини, найнижчі — у Вірменії та Казахстану;

Відношення платежів з обслуговування зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту — INT/GNI. Середній показник по країнах з перехідною економікою — 1,0 %. Найвищий показник у цій групі — в Угорщини, найнижчий — в Албанії та Таджикистану;

Відношення офіційних резервів до загальної суми зовнішнього боргу — RES/ ЕDТ, показує, чи може країна використовувати свої резерви (і яку частку) для погашення зовнішнього боргу. Високі показники мають Ботсвана (700 %), Ліван (390 %), Естонія (250 %), Мальта (243,5 %) і Латвія (176,5 %).

RES/MGS — відношення міжнародних резервів до обсягу імпорту товарів та послуг.

Short term/EDT — частка короткострокового боргу в загальній сумі зовнішнього боргу.

Concenssional/EDT — частка довгострокового боргу в загальній сумі зовнішнього боргу.

Multilateral/EDT — частка боргу міжнародним організаціям боргу в загальній сумі зовнішнього боргу.

Деякими країнами також використовується такий показник, як зовнішній борг на душу населення: Він дає уявлення скоріше про зовнішньоекономічну залежність країни, ніж про абсолютне значення зовнішнього боргу. У цьому сенсі становище України не таке вже й тяжке (в 2000 р. цей показник становив 150 дол. США порівняно зі значенням його, наприклад, показника для Швеції 7100 дол. США). Цікаво, що в 1993 р. серед країн з перехідною економікою спостерігалися найвищі темпи приросту даного індикатора у світі за останнє десятиріччя — 51 252,8 %. На діаграмі (рис. 12.3) наведені дані, які свідчать про зростання зовнішнього боргу на душу населення у світі в цілому.

Аналіз наведених вище показників не дає однозначної відповіді на питання, боргову модель якої ж країни доцільно обрати для України. Адже позиція України в рейтингах, складених на основі цих індикаторів, є дуже мінливою, як і позиції інших країн. Тому пропонується розглянути напрацьовані підходи до подолання боргових труднощів різних країн безвідносно певних критеріїв та спробувати синтезувати їхні боргові стратегії з певною мірою адаптації отриманих узагальнень до України.

Сучасні тенденції розвитку боргових фінансів характеризуються посиленням ролі інституційних та глобальних факторів в управлінні державною заборгованістю. Під впливом апологетики «здорових фінансів» визначаються макроекономічні рішення, спрямовані на зменшення (обмеження) державного боргу в розвинутих країнах, дефіцитна активність у яких, як показують дослідження, провокує витіснення приватних інвестицій у глобальному масштабі. Глобалізація та інтеграція на фінансових ринках підвищують залежність макроекономічної стійкості країни від різновекторної мобільності капіталу, а світова фінансова архітектура виявилася неспроможною амортизувати шоки, зумовлені як нестриманою фіскальною політикою урядів, моральним ризиком тощо, так і функціональною непристосованістю до цього міжнародних фінансових організацій. Назрілі реформи інституційного механізму боргових фінансів ще не набули концептуального оформлення, але слід очікувати посилення тенденцій до реформування бреттон-вудських організацій в умовах глобалізації економіки, що відіб’ється на всіх ланках розвитку державного боргу в міжнародному контексті.

Для оцінки платоспроможності окремої країни використовують показник норми обслуговування державного боргу (НОБ):

,

де СП — сума платежів, яку країна має виплатити іншим державам за певний період;

СВ — сума іноземної валюти, отриманої від експорту товарів та послуг.

Якщо НОБ перевищує 20 %, то дана країна є неплатоспроможною.

Показник міжнародної валютної ліквідності (МВЛ) оцінює стан сукупної платоспроможності країн світу чи окремого регіону:

,

де ВР — золотовалютні резерви центральних банків країн світового співтовариства;

ІР — сума річного імпорту товарів та послуг.