5.10. Форфетинг

Форфетинг (франц. a forfait — цілком, загальною сумою) — купівля середньострокових векселів, інших боргових і платіжних документів, що виникли з товарних поставок, спеціальним кредитним інститутом (форфетером) за готівковий розрахунок без права регресу на експортера при наданні останнім достатнього забезпечення.

Компанія, яка здійснює купівлю боргових зобов’язань без регресу на експортера, має назву форфетингової компанії чи форфетера.

Форфетингова операція — купівля експортних вимог форфейтером (банком або спеціалізованою фінансовою компанією) з виключенням права регресу на експортера (форфетиста) у випадку несплати.

Форфетинг застосовується у фінансових операціях — з метою швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов’язань, в експортних операціях для сприяння надходженню готівки експортеру, який надав кредит зарубіжному покупцеві.

Купівля торговельних зобов’язань призначається на певну дату, але без права повернення (регресу) до попереднього власника.

Форфетер надає фінансове забезпечення для покупців, які перебувають за кордоном, і негайно розраховується з експортером без права обороту. Імпортер повинен надати простий вексель з гарантією банку. Експортер продає його форфетинговому банку зі знижкою, яка найчастіше базується на домінуючій на даний момент процентній ставці. Форфейтер бере на себе всі політичні та комерційні ризики.

Форфетування доповнює традиційні методи кредитування зовнішньої торгівлі і державне страхування експортних кредитів, оскільки включає додаткові ризики. Тому форфетер надає перевагу боржникам з країн з високим міжнародним рейтингом. На початку форфетування використовувалося для першокласних експортних операцій і при поставці заводів «під ключ», а в сучасних умовах — для кредитування експорту обладнання, сировини, товарів широкого вжитку.

Форфетинговими інструментами є вексель та інші боргові та товарні документи, що виникають із товарних поставок.

На відміну від традиційного обліку векселі форфетування застосовуються:

у разі поставки обладнання на великі суми (мінімальна сума — 250 тис. дол.);

за умови надання тривалої відстрочки — платежу від 6 місяців до 5—7 років (понад традиційні 90—180 днів);

якщо вексель містить гарантію чи аваль першокласного банку, які необхідні для переобліку векселів.

Форфетування використовується для мобілізації капіталів на середній термін кредитно-фінансовими установами на вторинному ринку шляхом перерахунку експортних векселів, термін яких ще не закінчився. Цей ринок дістав назву «а форфе». Для роботи на вторинному ринку банки створюють дочірні форфет-інститути. Учасники ринку а форфе (форфетування) — форфет-інституції і банки — укладають угоди переважно по телефону з наступним підтвердженням.

Організацію форфетингової операції можна показати на такій схемі (рис. 5.6).

1 — між експортером та імпортером укладається угода з установленим терміном платежу;

2 — експортер звертається у форфет-компанію, яка визначає умови операції;

3 — імпортер виписує комерційний вексель і авалює його;

4 — векселі, що індосовані банком країни імпортера, відсилаються експортеру;

5 — експортер індосує векселі і продає їх форфет-компанії на первинному ринку документів без права регресу;

6 — експортер отримує інвалютну виручку;

7 — форфетингова компанія індосує векселі і перепродає їх на вторинному ринку, що представлений спеціалізованими фінансовими установами з форфетування в Цюріху, Люксембурзі, Лондоні, Парижі й т.п.;

8 — форфет-компанія подає імпортеру вексель до оплати;

9 — імпортер через свій банк оплачує наданий вексель в обумовлений строк.

Переваги, що дає форфетування експортеру:

поліпшення позиції експортера з ліквідності, тому що фірма негайно отримує готівку;

експортер звільняється від валютних, кредитних і процентних ризиків;

зменшуються довгострокові вимоги у балансі фірми, що сприяє зростанню її кредитоспроможності;

знімається необхідність контролю за погашенням кредиту і роботи з інкасації платежів;

форфетинг не впливає на ліміти експортера з овердрафту чи на інший кредит, що надається банком.

Недоліки форфетингу:

А. Висока вартість: ставка з форфетування значно вища звичайних ставок за кредитами, тому що форфетер бере на себе ризики.

Витрати з форфетингу складаються з:

витрат на отримання банківської гарантії чи авалю за векселем;

ризикової премії за політичний ризик;

витрат на мобілізацію грошових коштів, що залежать від ставок процентів на євроринку;

управлінських витрат;

комісії форфетера, що становить різницю в часі між укладанням угоди і наданням документів.

Отже, облікова ставка може досягати 10 % річних і вище, залежно від ризику країни. Але, на відміну від інших експортних кредитів, форфетингова форма кредитування не включає страхових премій і банківських зборів за організацію й управління кредитом.

Б. Труднощі для експортера у пошуку банку, який би бажав діяти як форфетер.

Для форфетування експортних вимог необхідно виконувати такі умови:

експортна вимога має бути зворотною і безумовною;

векселі повинні бути простими на імпортера;

на векселі має бути аваль банку країни покупця, інші вимоги повинні супроводжуватися банківською гарантією;

у разі сумніву щодо платоспроможності імпортера форфетер може вимагати аваль чи гарантію банку третьої країни;

експортер може бути звільнений від відповідальності за векселем. У даному разі на простому векселі ставиться помітка «Без регресу» чи «Без зобов’язань», до переказного векселя в деяких випадках додається спеціальний документ про звільнення експортера від відповідальності.

Форфетування відрізняється від лізингу простотою документального оформлення, відсутністю права регресу (тобто експортер не несе ризику неплатежу імпортера).

На відміну від експортного факторингу форфетування має ширшу сферу покриття ризиків (неплатежу, непереказу, валютного ризику). Форфет-інституції, ураховуючи ризик неплатежу з боку імпортера, здійснюють хеджування з метою його мінімізації. Нижче наведено порівняльну характеристику факторингу і форфетингу (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФАКТОРИНГУ І ФОРФЕЙТИНГУ

Джерело: Международный менеджмент / Под ред. С. Э. Пивоварова, Л. С. Тарасевича, А. И. Майзеля. — СПб.: Питер, 2002. — С. 385.

Форфетинг (франц. a forfait — цілком, загальною сумою) — купівля середньострокових векселів, інших боргових і платіжних документів, що виникли з товарних поставок, спеціальним кредитним інститутом (форфетером) за готівковий розрахунок без права регресу на експортера при наданні останнім достатнього забезпечення.

Компанія, яка здійснює купівлю боргових зобов’язань без регресу на експортера, має назву форфетингової компанії чи форфетера.

Форфетингова операція — купівля експортних вимог форфейтером (банком або спеціалізованою фінансовою компанією) з виключенням права регресу на експортера (форфетиста) у випадку несплати.

Форфетинг застосовується у фінансових операціях — з метою швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов’язань, в експортних операціях для сприяння надходженню готівки експортеру, який надав кредит зарубіжному покупцеві.

Купівля торговельних зобов’язань призначається на певну дату, але без права повернення (регресу) до попереднього власника.

Форфетер надає фінансове забезпечення для покупців, які перебувають за кордоном, і негайно розраховується з експортером без права обороту. Імпортер повинен надати простий вексель з гарантією банку. Експортер продає його форфетинговому банку зі знижкою, яка найчастіше базується на домінуючій на даний момент процентній ставці. Форфейтер бере на себе всі політичні та комерційні ризики.

Форфетування доповнює традиційні методи кредитування зовнішньої торгівлі і державне страхування експортних кредитів, оскільки включає додаткові ризики. Тому форфетер надає перевагу боржникам з країн з високим міжнародним рейтингом. На початку форфетування використовувалося для першокласних експортних операцій і при поставці заводів «під ключ», а в сучасних умовах — для кредитування експорту обладнання, сировини, товарів широкого вжитку.

Форфетинговими інструментами є вексель та інші боргові та товарні документи, що виникають із товарних поставок.

На відміну від традиційного обліку векселі форфетування застосовуються:

у разі поставки обладнання на великі суми (мінімальна сума — 250 тис. дол.);

за умови надання тривалої відстрочки — платежу від 6 місяців до 5—7 років (понад традиційні 90—180 днів);

якщо вексель містить гарантію чи аваль першокласного банку, які необхідні для переобліку векселів.

Форфетування використовується для мобілізації капіталів на середній термін кредитно-фінансовими установами на вторинному ринку шляхом перерахунку експортних векселів, термін яких ще не закінчився. Цей ринок дістав назву «а форфе». Для роботи на вторинному ринку банки створюють дочірні форфет-інститути. Учасники ринку а форфе (форфетування) — форфет-інституції і банки — укладають угоди переважно по телефону з наступним підтвердженням.

Організацію форфетингової операції можна показати на такій схемі (рис. 5.6).

1 — між експортером та імпортером укладається угода з установленим терміном платежу;

2 — експортер звертається у форфет-компанію, яка визначає умови операції;

3 — імпортер виписує комерційний вексель і авалює його;

4 — векселі, що індосовані банком країни імпортера, відсилаються експортеру;

5 — експортер індосує векселі і продає їх форфет-компанії на первинному ринку документів без права регресу;

6 — експортер отримує інвалютну виручку;

7 — форфетингова компанія індосує векселі і перепродає їх на вторинному ринку, що представлений спеціалізованими фінансовими установами з форфетування в Цюріху, Люксембурзі, Лондоні, Парижі й т.п.;

8 — форфет-компанія подає імпортеру вексель до оплати;

9 — імпортер через свій банк оплачує наданий вексель в обумовлений строк.

Переваги, що дає форфетування експортеру:

поліпшення позиції експортера з ліквідності, тому що фірма негайно отримує готівку;

експортер звільняється від валютних, кредитних і процентних ризиків;

зменшуються довгострокові вимоги у балансі фірми, що сприяє зростанню її кредитоспроможності;

знімається необхідність контролю за погашенням кредиту і роботи з інкасації платежів;

форфетинг не впливає на ліміти експортера з овердрафту чи на інший кредит, що надається банком.

Недоліки форфетингу:

А. Висока вартість: ставка з форфетування значно вища звичайних ставок за кредитами, тому що форфетер бере на себе ризики.

Витрати з форфетингу складаються з:

витрат на отримання банківської гарантії чи авалю за векселем;

ризикової премії за політичний ризик;

витрат на мобілізацію грошових коштів, що залежать від ставок процентів на євроринку;

управлінських витрат;

комісії форфетера, що становить різницю в часі між укладанням угоди і наданням документів.

Отже, облікова ставка може досягати 10 % річних і вище, залежно від ризику країни. Але, на відміну від інших експортних кредитів, форфетингова форма кредитування не включає страхових премій і банківських зборів за організацію й управління кредитом.

Б. Труднощі для експортера у пошуку банку, який би бажав діяти як форфетер.

Для форфетування експортних вимог необхідно виконувати такі умови:

експортна вимога має бути зворотною і безумовною;

векселі повинні бути простими на імпортера;

на векселі має бути аваль банку країни покупця, інші вимоги повинні супроводжуватися банківською гарантією;

у разі сумніву щодо платоспроможності імпортера форфетер може вимагати аваль чи гарантію банку третьої країни;

експортер може бути звільнений від відповідальності за векселем. У даному разі на простому векселі ставиться помітка «Без регресу» чи «Без зобов’язань», до переказного векселя в деяких випадках додається спеціальний документ про звільнення експортера від відповідальності.

Форфетування відрізняється від лізингу простотою документального оформлення, відсутністю права регресу (тобто експортер не несе ризику неплатежу імпортера).

На відміну від експортного факторингу форфетування має ширшу сферу покриття ризиків (неплатежу, непереказу, валютного ризику). Форфет-інституції, ураховуючи ризик неплатежу з боку імпортера, здійснюють хеджування з метою його мінімізації. Нижче наведено порівняльну характеристику факторингу і форфетингу (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФАКТОРИНГУ І ФОРФЕЙТИНГУ

Джерело: Международный менеджмент / Под ред. С. Э. Пивоварова, Л. С. Тарасевича, А. И. Майзеля. — СПб.: Питер, 2002. — С. 385.