9.4. Декомпозиція ризику ТНК

Інвестиційна діяльність ТНК за кордоном пов’язана з великим ризиком і невизначеністю. Прибуток — це винагорода за ризик. Вважається, якщо, корпорація розглядає кілька альтернативних інвестиційних проектів, то очікуваний прибуток буде вищим у тих випадках, де ризик також вищий. Розглянемо ризик з погляду його регулювання і мінімізації. Цей підхід потребує аналізу ризику як предмета декомпозиції, коли можна регулювати чи навіть запобігти різним елементам ризику. Декомпозиція ризику — це елементи ризику діяльності ТНК, що стосуються певного середовища.

Перший елемент ризику — корпоративна структура ТНК (стосується внутрішньої структури ТНК) — це: 1) фіна­нсовий ризик нездатності здійснити платежі за боргом; 2) трансляційний валютний ризик ТНК — відкриті валютні позиції, пов’язані з активами та пасивами ТНК в іноземній валюті.

Другий елемент ризику — систематичні світові зміни (визначається світовим середовищем) — це ризик змін у світовому середовищі. Такими можуть бути невигідні міжнародні ціни на товари, світовий економічний спад і сприятливі зміни міжнародного інституційного середовища. Систематична компонента ризику взагалі показує ступінь ризику, пов’язаного із загальною поведінкою ринку, у даному випадку — світового ринку.

Третій елемент ризику — це несистематичні (пов’язані з даною країною) ризики (відносяться до специфічних факторів, що пов’язані з діяльністю у даній країні): економічні і політичні фактори; ризики обмеження переказів; ризики, пов’язані з динамікою економічного циклу країни, експропріацією; операційні валютні ризики і поточні валютні ризики. Взагалі несистематична компонента будь-якого ризику показує його ступінь незалежно від загальної характерної поведінки ринку, у даному разі — ризик на ринку окремої країни незалежно від ризику на світовому ринку.

Особливе значення для зарубіжної діяльності ТНК має регіональний ризик — ризик, пов’язаний з діяльністю ТНК у тому чи іншому регіоні або в окремій країні. Аналіз даного ризику ми здійснили в темі, що пов’язана з міжнародними банківськими кредитами. У темі, що розглядається, нас цікавить регіональний ризик з погляду довгострокової перспективи, бо прямі зарубіжні інвестори діють у країні — реципієнті інвестицій у довгостроковому періоді. Для прямого зарубіжного інвестора основне значення мають такі елементи аналізу регіонального ризику, до яких відносять: стабільність місцевої економіки та відсутність інфляції; адекватне ставлення до інвестування уряду країни — реципієнті інвестицій; відсутність свавільного та постійно мінливого урядового регулювання прямих іноземних інвестицій; можливість вільного переміщення прибутку з країни — реципієнта інвестицій; можливість продати або ліквідувати інвестиції і, як наслідок, відкликати кошти з країни.

Існує кілька джерел інформації про регіональний ризик. Вони включають звіти, які містять кількісну і якісну інформацію дослідної організації «Фрост енд Салліван» (Frost & Sullivan). Також «Інтернешнл ріпортс» (International Reports) публікує щомісячник «Інтернешнл кантрі ріск гайд» (International Country Risk Guid) з інформацією приблизно про 80 країн. Один раз у півроку Institutional Investor публікує результати опитування банкірів про їхні суб’єктивні рейтинги країн-дебіторів. Інформацію надають ряд відомих дослідних організацій.

Заходи регулювання ризику вживаються починаючи з розроблення інвестиційного проекту до ліквідування інвестицій або їх продажу. Вони змінюються залежно від ситуації, за якої необхідне регулювання ризику. До найбільш поширених підходів належать:

попереднє обговорення;

міжнародне спільне підприємство;

стратегія діяльності;

страхування ризику.

У попередньому обговоренні інвестор з урядом країни-реципі­єнта інвестицій вирішує питання щодо розміру і форми початкового інвестування, обсягу місцевої робочої сили, яка необхідна для роботи над проектом, джерелу факторів виробництва (місцеві чи імпортні), часу оподаткування, можливості і вартості місцевого фінансування, обсягу і складу переказів (дивідендів, процентів, комісії) і захисту початкових інвестицій і накопиченого прибутку.

Міжнародні спільні підприємства — одна з форм міжнародного бізнесу, коли зарубіжний і національний інвестори здійснюють корпоративне інвестування проекту, поєднують свої зусилля в управлінні, розподілі доходів і ризику.

Переваги міжнародних спільних підприємств полягають у тому, що ця форма організації міжнародного бізнесу є тривалою, забезпечує комплексність співпраці, спільну відповідальність партнерів за ефективність діяльності підприємства, зменшує інвестиційний ризик, особливо його залежність від політичних чинників, бо місцеві учасники міжнародного спільного підприємства можуть мати політичний вплив, який може знизити ймовірність несприятливих дій уряду. У більшості випадків виходу ТНК на зарубіжні ринки міжнародні спільні підприємства — це єдина або найпривабливіша форма проникнення підприємницького капіталу в іншу країну.

Для зниження регіонального ризику використовуються різноманітні стратегії діяльності ТНК у країнах, що приймають, серед яких найважливіше місце займають:

планування експорту значної частини виробленої продукції, коли нестійкість валюти може знизити довгострокову вартість місцевого прибутку і припливу готівки в твердій валюті;

максимізація частки активів у місцевій валюті з метою зменшення проблеми валютних витрат, особливо коли очікується багаторазове зниження вартості місцевої валюти;

мінімізація готівки та інших активів у місцевій валюті, реальна вартість яких у наслідок інфляції може знижуватися.

Урядові агентства і приватні страхові організації, які створюються для забезпечення інвестиційних гарантій у країнах-доно­рах, можуть бути джерелом страхування ризику. Прикладом урядового агентства є Корпорація зарубіжних приватних інвестицій (OPIC), що створена урядом США. Купівля страхування — це один із методів управління ризиками. Взагалі ризик, який можна застрахувати, — це ризик, імовірність виявлення якого досить висока. При зниженні ризику за допомогою страхування виникає дві проблеми: 1) поява посередника (суб’єкта, який страхує) передбачає, що вартість страхування перевищуватиме очікувану грошову вартість інвестиційного проекту; 2) друга, не всі ризики страхуються.

Інвестиційна діяльність ТНК за кордоном пов’язана з великим ризиком і невизначеністю. Прибуток — це винагорода за ризик. Вважається, якщо, корпорація розглядає кілька альтернативних інвестиційних проектів, то очікуваний прибуток буде вищим у тих випадках, де ризик також вищий. Розглянемо ризик з погляду його регулювання і мінімізації. Цей підхід потребує аналізу ризику як предмета декомпозиції, коли можна регулювати чи навіть запобігти різним елементам ризику. Декомпозиція ризику — це елементи ризику діяльності ТНК, що стосуються певного середовища.

Перший елемент ризику — корпоративна структура ТНК (стосується внутрішньої структури ТНК) — це: 1) фіна­нсовий ризик нездатності здійснити платежі за боргом; 2) трансляційний валютний ризик ТНК — відкриті валютні позиції, пов’язані з активами та пасивами ТНК в іноземній валюті.

Другий елемент ризику — систематичні світові зміни (визначається світовим середовищем) — це ризик змін у світовому середовищі. Такими можуть бути невигідні міжнародні ціни на товари, світовий економічний спад і сприятливі зміни міжнародного інституційного середовища. Систематична компонента ризику взагалі показує ступінь ризику, пов’язаного із загальною поведінкою ринку, у даному випадку — світового ринку.

Третій елемент ризику — це несистематичні (пов’язані з даною країною) ризики (відносяться до специфічних факторів, що пов’язані з діяльністю у даній країні): економічні і політичні фактори; ризики обмеження переказів; ризики, пов’язані з динамікою економічного циклу країни, експропріацією; операційні валютні ризики і поточні валютні ризики. Взагалі несистематична компонента будь-якого ризику показує його ступінь незалежно від загальної характерної поведінки ринку, у даному разі — ризик на ринку окремої країни незалежно від ризику на світовому ринку.

Особливе значення для зарубіжної діяльності ТНК має регіональний ризик — ризик, пов’язаний з діяльністю ТНК у тому чи іншому регіоні або в окремій країні. Аналіз даного ризику ми здійснили в темі, що пов’язана з міжнародними банківськими кредитами. У темі, що розглядається, нас цікавить регіональний ризик з погляду довгострокової перспективи, бо прямі зарубіжні інвестори діють у країні — реципієнті інвестицій у довгостроковому періоді. Для прямого зарубіжного інвестора основне значення мають такі елементи аналізу регіонального ризику, до яких відносять: стабільність місцевої економіки та відсутність інфляції; адекватне ставлення до інвестування уряду країни — реципієнті інвестицій; відсутність свавільного та постійно мінливого урядового регулювання прямих іноземних інвестицій; можливість вільного переміщення прибутку з країни — реципієнта інвестицій; можливість продати або ліквідувати інвестиції і, як наслідок, відкликати кошти з країни.

Існує кілька джерел інформації про регіональний ризик. Вони включають звіти, які містять кількісну і якісну інформацію дослідної організації «Фрост енд Салліван» (Frost & Sullivan). Також «Інтернешнл ріпортс» (International Reports) публікує щомісячник «Інтернешнл кантрі ріск гайд» (International Country Risk Guid) з інформацією приблизно про 80 країн. Один раз у півроку Institutional Investor публікує результати опитування банкірів про їхні суб’єктивні рейтинги країн-дебіторів. Інформацію надають ряд відомих дослідних організацій.

Заходи регулювання ризику вживаються починаючи з розроблення інвестиційного проекту до ліквідування інвестицій або їх продажу. Вони змінюються залежно від ситуації, за якої необхідне регулювання ризику. До найбільш поширених підходів належать:

попереднє обговорення;

міжнародне спільне підприємство;

стратегія діяльності;

страхування ризику.

У попередньому обговоренні інвестор з урядом країни-реципі­єнта інвестицій вирішує питання щодо розміру і форми початкового інвестування, обсягу місцевої робочої сили, яка необхідна для роботи над проектом, джерелу факторів виробництва (місцеві чи імпортні), часу оподаткування, можливості і вартості місцевого фінансування, обсягу і складу переказів (дивідендів, процентів, комісії) і захисту початкових інвестицій і накопиченого прибутку.

Міжнародні спільні підприємства — одна з форм міжнародного бізнесу, коли зарубіжний і національний інвестори здійснюють корпоративне інвестування проекту, поєднують свої зусилля в управлінні, розподілі доходів і ризику.

Переваги міжнародних спільних підприємств полягають у тому, що ця форма організації міжнародного бізнесу є тривалою, забезпечує комплексність співпраці, спільну відповідальність партнерів за ефективність діяльності підприємства, зменшує інвестиційний ризик, особливо його залежність від політичних чинників, бо місцеві учасники міжнародного спільного підприємства можуть мати політичний вплив, який може знизити ймовірність несприятливих дій уряду. У більшості випадків виходу ТНК на зарубіжні ринки міжнародні спільні підприємства — це єдина або найпривабливіша форма проникнення підприємницького капіталу в іншу країну.

Для зниження регіонального ризику використовуються різноманітні стратегії діяльності ТНК у країнах, що приймають, серед яких найважливіше місце займають:

планування експорту значної частини виробленої продукції, коли нестійкість валюти може знизити довгострокову вартість місцевого прибутку і припливу готівки в твердій валюті;

максимізація частки активів у місцевій валюті з метою зменшення проблеми валютних витрат, особливо коли очікується багаторазове зниження вартості місцевої валюти;

мінімізація готівки та інших активів у місцевій валюті, реальна вартість яких у наслідок інфляції може знижуватися.

Урядові агентства і приватні страхові організації, які створюються для забезпечення інвестиційних гарантій у країнах-доно­рах, можуть бути джерелом страхування ризику. Прикладом урядового агентства є Корпорація зарубіжних приватних інвестицій (OPIC), що створена урядом США. Купівля страхування — це один із методів управління ризиками. Взагалі ризик, який можна застрахувати, — це ризик, імовірність виявлення якого досить висока. При зниженні ризику за допомогою страхування виникає дві проблеми: 1) поява посередника (суб’єкта, який страхує) передбачає, що вартість страхування перевищуватиме очікувану грошову вартість інвестиційного проекту; 2) друга, не всі ризики страхуються.