2.13. Поняття та види криз валютної системи

Криза світової валютної системи — загострення валютних суперечностей, різке порушення її функціонування, що проявляється у невідповідності структурних принципів організації світового валютного механізму зміненим умовам виробництва. Це поняття виникло у зв’язку з кризою Першої світової валютної системи. Криза золотомонетного стандарту тривала 10 років (1913—1922), Генуезька валютна система існувала вісім років (1929—1936), Бреттон-Вудська — 10 років (1967—1976).

Криза світової валютної системи веде до скасування старої валютної системи та заміни її новою, яка забезпечує відносну валютну стабілізацію.

Види валютних криз

Локальні валютні кризи — уражають окремі країни чи групу країн навіть в умовах відносної стабільності світової валютної системи. (Після Другої світової війни періодично виникали локальні валютні кризи у Франції, Великобританії, Італії та в інших країнах.)

Циклічні валютні кризи є проявом економічних криз. Спеціальні валютні кризи викликані іншими факторами: криза платіжного балансу, надзвичайні обставини тощо.

Основні особливості світової валютної кризи (1929—1936 рр.):

Циклічний характер, оскільки валютна криза була наслідком глибокої економічної і грошово-кредитної кризи.

Структурний характер, адже основні принципи світової валютної системи, що ґрунтувалася на золотому стандарті, зазнали поразки.

Велика тривалість: з 1929 р. до осені 1936 р.

Тяжкі наслідки кризи для економік країн світу: курс деяких валют знизився на 50—84 %; операції з міжнародного кредитування, особливо довгострокові, були припинені через масове банк­рутство іноземних боржників, зокрема Німеччини, Австрії та Туреччини, які припинили зовнішні платежі. Унаслідок цього утворилася велика маса «гарячих» грошей, тобто грошей, які стихійно переміщувалися з однієї країни в іншу в пошуках спекулятивних прибутків.

Нерівномірність розвитку кризи у світі. Так, криза уражала то одні, то інші країни, у різний час і з різною силою.

Етапи світової валютної кризи (1929 — 1936 рр.)

1929—1930 рр. У цей час відбувається знецінення валют аграрних та колоніальних країн унаслідок різкого зниження цін на сировину — до 50—70 %. Курс валют в Австралії та Аргентині знизився на 25—54 %, у Мексиці — на 80 %.

Середина 1931 р. Цей етап характеризується відпливом іноземних капіталів з Німеччини та Австрії, зменшенням офіційного золотого запасу і банкрутством банків. Наприклад, Німеччина ввела валютні обмеження та припинила платежі за зовнішніми боргами і розмін марки на золото. Фактично в країні було відмінено золотий стандарт, а офіційний курс марки був заморожений на рівні 1924 р.

Осінь 1931 р. Період пікового стану кризи, який характеризується погіршенням стану платіжного балансу Великобританії та зменшенням офіційних золотих резервів у зв’язку зі скороченням експорту товарів і прибутків від «невидимих» операцій. 21 вересня 1931 р. було припинено розмін фунта стерлінгів на золоті зливки, а курс його знизився на 30,5 %. Одночасно була проведена девальвація валют країн Британської співдружності націй (крім Канади) і скандинавських країн, що мали з Великобританією тісні торговельні зв’язки. Характерно, що з метою підтримання престижу фунта стерлінгів і Лондона як світового фінансового центру у Великобританії не були введені валютні обмеження. Таким чином, Великобританія виграла від девальвації. За рахунок девальваційної премії англійські експортери широко застосовували валютний демпінг, що викликало валютну війну з Францією і США. При цьому пасивне сальдо платіжного балансу Великобританії зменшилося.

Квітень 1933 р. Етап значного і нерівномірного падіння цін у США (оптових — на 40 %, у тому числі на сировину — на 55 %, на пшеницю — на 75 %, а роздрібних — на 20 %). Як наслідок — масові банкрутства в США (40 % загальної кількості банків).

Скасований золотомонетний стандарт у США (до січня 1934 р. долар знецінився відносно золота на 40 % (порівняно з 1929 р.) і був девальвований на 41 %, а офіційна ціна золота підвищилася з 20,67 до 35 дол. за трійську унцію. США взяли на себе зобов’язання обмінювати долари на золото за цією ціною для іноземних центральних банків з метою зміцнення міжнародних позицій своєї валюти. Девальвація долара стимулювала експорт США, але меншою мірою, ніж у Великобританії, оскільки в умовах економічної депресії товарні ціни в країні підвищилися в 1933—1935 рр. на 20 %.

Осінь 1936 р.

Для цього етапу характерні такі явища в економіці Франції як: пасивність платіжного балансу, збільшення дефіциту державного бюджету, відплив золота з країни, штучне збереження золотого стандарту знижувало конкурентну спроможність французьких фірм. У 1929 — 1936 рр. — вартість експорту скоротилася в 4 рази при зменшенні світового експорту в цілому на 36 %. 1 жовтня 1936 р. — було припинено розмін банкнот на золоті зливки, а франк девальвовано на 25 %. Оскільки золотий вміст валюти не був зафіксований, а до 1937 р. були лише встановлені межі змін (0,038—0,044 г чистого золота), з’явилось поняття «мандрівний франк». Незважаючи на девальвацію, французький експорт скоротився, оскільки валютна і торговельна війни обмежили можливості валютного демпінгу. Інфляція знизила конкурентну спроможність французьких компаній.

Криза світової валютної системи — загострення валютних суперечностей, різке порушення її функціонування, що проявляється у невідповідності структурних принципів організації світового валютного механізму зміненим умовам виробництва. Це поняття виникло у зв’язку з кризою Першої світової валютної системи. Криза золотомонетного стандарту тривала 10 років (1913—1922), Генуезька валютна система існувала вісім років (1929—1936), Бреттон-Вудська — 10 років (1967—1976).

Криза світової валютної системи веде до скасування старої валютної системи та заміни її новою, яка забезпечує відносну валютну стабілізацію.

Види валютних криз

Локальні валютні кризи — уражають окремі країни чи групу країн навіть в умовах відносної стабільності світової валютної системи. (Після Другої світової війни періодично виникали локальні валютні кризи у Франції, Великобританії, Італії та в інших країнах.)

Циклічні валютні кризи є проявом економічних криз. Спеціальні валютні кризи викликані іншими факторами: криза платіжного балансу, надзвичайні обставини тощо.

Основні особливості світової валютної кризи (1929—1936 рр.):

Циклічний характер, оскільки валютна криза була наслідком глибокої економічної і грошово-кредитної кризи.

Структурний характер, адже основні принципи світової валютної системи, що ґрунтувалася на золотому стандарті, зазнали поразки.

Велика тривалість: з 1929 р. до осені 1936 р.

Тяжкі наслідки кризи для економік країн світу: курс деяких валют знизився на 50—84 %; операції з міжнародного кредитування, особливо довгострокові, були припинені через масове банк­рутство іноземних боржників, зокрема Німеччини, Австрії та Туреччини, які припинили зовнішні платежі. Унаслідок цього утворилася велика маса «гарячих» грошей, тобто грошей, які стихійно переміщувалися з однієї країни в іншу в пошуках спекулятивних прибутків.

Нерівномірність розвитку кризи у світі. Так, криза уражала то одні, то інші країни, у різний час і з різною силою.

Етапи світової валютної кризи (1929 — 1936 рр.)

1929—1930 рр. У цей час відбувається знецінення валют аграрних та колоніальних країн унаслідок різкого зниження цін на сировину — до 50—70 %. Курс валют в Австралії та Аргентині знизився на 25—54 %, у Мексиці — на 80 %.

Середина 1931 р. Цей етап характеризується відпливом іноземних капіталів з Німеччини та Австрії, зменшенням офіційного золотого запасу і банкрутством банків. Наприклад, Німеччина ввела валютні обмеження та припинила платежі за зовнішніми боргами і розмін марки на золото. Фактично в країні було відмінено золотий стандарт, а офіційний курс марки був заморожений на рівні 1924 р.

Осінь 1931 р. Період пікового стану кризи, який характеризується погіршенням стану платіжного балансу Великобританії та зменшенням офіційних золотих резервів у зв’язку зі скороченням експорту товарів і прибутків від «невидимих» операцій. 21 вересня 1931 р. було припинено розмін фунта стерлінгів на золоті зливки, а курс його знизився на 30,5 %. Одночасно була проведена девальвація валют країн Британської співдружності націй (крім Канади) і скандинавських країн, що мали з Великобританією тісні торговельні зв’язки. Характерно, що з метою підтримання престижу фунта стерлінгів і Лондона як світового фінансового центру у Великобританії не були введені валютні обмеження. Таким чином, Великобританія виграла від девальвації. За рахунок девальваційної премії англійські експортери широко застосовували валютний демпінг, що викликало валютну війну з Францією і США. При цьому пасивне сальдо платіжного балансу Великобританії зменшилося.

Квітень 1933 р. Етап значного і нерівномірного падіння цін у США (оптових — на 40 %, у тому числі на сировину — на 55 %, на пшеницю — на 75 %, а роздрібних — на 20 %). Як наслідок — масові банкрутства в США (40 % загальної кількості банків).

Скасований золотомонетний стандарт у США (до січня 1934 р. долар знецінився відносно золота на 40 % (порівняно з 1929 р.) і був девальвований на 41 %, а офіційна ціна золота підвищилася з 20,67 до 35 дол. за трійську унцію. США взяли на себе зобов’язання обмінювати долари на золото за цією ціною для іноземних центральних банків з метою зміцнення міжнародних позицій своєї валюти. Девальвація долара стимулювала експорт США, але меншою мірою, ніж у Великобританії, оскільки в умовах економічної депресії товарні ціни в країні підвищилися в 1933—1935 рр. на 20 %.

Осінь 1936 р.

Для цього етапу характерні такі явища в економіці Франції як: пасивність платіжного балансу, збільшення дефіциту державного бюджету, відплив золота з країни, штучне збереження золотого стандарту знижувало конкурентну спроможність французьких фірм. У 1929 — 1936 рр. — вартість експорту скоротилася в 4 рази при зменшенні світового експорту в цілому на 36 %. 1 жовтня 1936 р. — було припинено розмін банкнот на золоті зливки, а франк девальвовано на 25 %. Оскільки золотий вміст валюти не був зафіксований, а до 1937 р. були лише встановлені межі змін (0,038—0,044 г чистого золота), з’явилось поняття «мандрівний франк». Незважаючи на девальвацію, французький експорт скоротився, оскільки валютна і торговельна війни обмежили можливості валютного демпінгу. Інфляція знизила конкурентну спроможність французьких компаній.