6.5. Капіталізація ринку

Масштаби акціонерного капіталу в тій чи іншій країні характеризуються насамперед показниками капіталізації, її частки у ВВП, обсягом торгівлі акціями, кількістю акцій, що мають регулярне котирування (лістинг).

Капіталізація ринку — це сукупна курсова вартість усіх емітованих акцій компаній, що мають регулярне котирування. Цей показник відображає ринкову вартість усіх компаній, що входять до лістингу фондових бірж (ринкова вартість компанії визначається як добуток курсової вартості акції на кількість її акцій, що перебувають в обігу).

За 1980—1999 рр. капіталізація світових ринків акцій збільшилася майже в 13 разів (табл. 6.8), тоді як сукупний ВВП збільшився за той самий період у 2,5 раза. У результаті співвідношення капіталізації та ВВП у світі в цілому підвищилось із 23 до 118 %.

Таблиця 6.8

КАПІТАЛІЗАЦІЯ СВІТОВИХ РИНКІВ АКЦІЙ, у млрд дол.

Джерела: Emerging Stock Markets Factbook, IFC, Washington 1994—1999; World Deve­lopment Report. Selected World Development Indicators. The World Bank, Washington, 2000.
P. 274; база даних World Federation of Exchanges (), дані окремих бірж.

Збільшення рівня капіталізації може відбуватися за рахунок двох факторів:

зростання курсової вартості акцій;

збільшення загальної кількості компаній, що випускають акції для продажу широкому колу інвесторів.

Фактор збільшення кількості компаній, які випускають акції, має суттєве значення тільки на ринках, що формуються. На розвинених ринках кількість компаній, цінні папери яких входять до лістингу на організованому ринку, являє собою досить стабільний показник. Він збільшується помірними темпами. Так, за 1985—1999 рр. кількість емітентів на розвинених ринках зросла з 18 до 23 тис. Зовсім іншу картину спостерігаємо на ринках, що формуються: за той самий період кількість емітентів збільшилася більш ніж удвічі — з 9 до 20 тис.

Частка розвинених ринків у сукупній капіталізації у 1993 р. становила 88 %. У другій половині 1990-х років темпи зростання розвинених ринків виявилися вищими за темпи зростання ринків, що розвиваються. 1997 р. видався особливо складним для ринків, що формуються. Азіатські ринки зазнали досить відчутної кризи, негативних наслідків якої остаточно не було подолано навіть у 1999 р. За 1997 р. капіталізація Кореї та Малайзії скоротилась приблизно на 2/3 (табл. 6.8). Унаслідок значного послаблення позицій ринків, що формуються, у 1998 р. частка розвинених ринків у сукупній світовій капіталізації підвищилася до 93 %.

У 1999 р. левову частку світової капіталізації (67 %) забезпечували лише три країни — США, Японія та Великобританія. На сімку провідних розвинених ринків припадає понад 75 % світової капіталізації.

Протягом більш ніж 20 років абсолютним лідером з капіталізації залишаються США (від 30 до 55 % світової капіталізації у 1980—2002 рр.). Проте був коротенький період, коли на перше місце з капіталізації вийшла Японія (1988—1989 рр.). Причинами того були:

надспекулятивне розбухання фіктивного капіталу в Японії у 1980-ті роки;

високий курс японської єни, що вплинув на кількісні показники країни при переведенні їх у долари США (фактор валютного курсу продовжував відігравати важливу роль аж до 1995 р., коли багаторічна тенденція зростання курсу єни змінилася на протилежну).

Значне скорочення капіталізації Японії у 1996—1998 рр. у доларовому виразі є наслідком як глибокої фінансової кризи країни в цілому, так і зниженням курсу єни відносно долара США з 1995 аж до 1999 р.

Висока кон’юнктура фондових ринків розвинених країн наприкінці ХХ ст. відігравала певну роль у підтримці високої ділової активності в західних країнах, стимулюванні науково-техніч­ного прогресу, модернізації виробництва та концентрації капіталу. Спостерігалося посилення взаємозв’язку між фінансовим і реальним секторами економіки. Так, у Великобританії 60 % загального обсягу щорічних інвестицій в економіку вкладалося в компанії, діяльність яких пов’язана з інформаційними технологіями. Водночас значно активізувалися процеси приватизації. У Західній Європі за період з 1990 до 2002 р. було реалізовано державної власності на суму 675 млрд дол.

Проте виявилося, що позитивний вплив високої кон’юнктури фондового ринку на реальну економіку багато в чому перебільшувався. Значний обсяг капіталу, залученого в компанії нових технологій, було витрачено непродуктивно. Значна частка підприємств залишилася під контролем держави, а ті з них, що були приватизовані, працювали недостатньо ефективно. Було також виявлено недосконалість норм та правил корпоративного управління. У зв’язку з цим компанії не спромоглися забезпечити дохід за акціями, адекватний їх високому курсу на ринку. Це і стало основною причиною масового падіння курсів акцій з березня 2000 р. Ситуація, коли помітне зростання курсів акцій перестає відповідати реальній ситуації в економіці й компанії не спроможні забезпечити належну прибутковість акцій, може стати однією з причин виникнення фінансової кризи.

Для власників акцій — інституційних інвесторів та приватних осіб — падіння котирувань означає номінальне зниження вартості їхніх активів. Для промислових компаній падіння котирувань означає обмеження власної інвестиційної активності за рахунок залучення коштів з ринку капіталів. Наслідки падіння курсів акцій поширюються також і на фінансово-валютну сферу.

В основі динаміки фіктивного капіталу, втіленого в акціях, лежить динаміка реального капіталу. Рух цін акцій у довгостроковій перспективі в цілому збігається з динамікою ВВП та промислового виробництва і, відповідно, має циклічний характер. Разом із тим фіктивний капітал має і власні закономірності розвитку, що не пов’язані з рухом реального капіталу.

Як зазначав К. Маркс, цінні папери являють собою товари, ціна яких має особливий рух та особливим способом встановлюється. Їх ринкова вартість отримує відмінне від їх номінальної вартості визначення, не пов’язане зі зміною вартості справжнього капіталу (хоча і пов’язане зі збільшенням цієї вартості).

Амплітуда коливань ринків акцій значно вища за амплітуду коливань макроекономічних показників, а рух фіктивного капіталу іноді зовсім не пов’язаний із рухом реального капіталу. Навіть на розвинених ринках він може за один рік як зрости на 30—60 %, так і зменшитись на 30—40 %, незалежно від економічної ситуації в країні.

Як свідчать численні спостереження за ринком акцій, коли вектори руху промислового циклу та ринку акцій збігаються, темпи їх динаміки різняться досить помітно. Темпи зростання (спаду) ринку акцій у 2—3 рази перевищують темпи зростання (спаду) реального сектору. Унаслідок  випереджувального зростання ринку акцій виникають так звані бульбашки (bubbles), що пояснюється відривом фіктивного капіталу від своєї бази — від реального капіталу. Рано чи пізно «бульбашка» лопає, що призводить до втрати сотень мільярдів доларів.

Природа виникнення подібних «бульбашок» полягає в тому, що дії інвесторів на ринку не завжди можна назвати раціональними (іноді інвестори схильні проявляти стадний інстинкт). Рух цін угору підігрівається взаємним очікуванням подальшого підвищення цін. Навіть у випадку, якщо основні показники свідчать про те, що піднесення вже вичерпало себе і ринок перегрітий, багато інвесторів продовжують купувати акції, сподіваючись на подальше зростання ринку.

У ситуації, коли надмірне збільшення фіктивного капіталу досягає надзвичайно великих розмірів, достатньо незначного поштовху для того, щоб ціни почали стрімко падати. І в цьому разі спрацьовує психологічний фактор, що змушує інвесторів рухатись в одному напрямі. Як наслідок, ціни опускаються нижче за рівень рівноваги.

Як зазначалося вище, динаміка ринку акцій у цілому збігається з динамікою економіки (реального сектору). Разом з тим ситуація на фондовому ринку може чинити зворотний вплив на реальний сектор економіки. Піднесення на фондовому ринку створює додаткові можливості для залучення інвестиційного капіталу компаніями через додатковий випуск акцій. Від курсової вартості акцій компаній залежать і можливості залучення банківського кредиту. Тобто за інших рівних умов зростання ринку акцій сприяє зростанню виробництва.

Показник насиченості господарського обороту цінними паперами та роль фондового ринку у перерозподілі грошових ресурсів на цілі інвестування можна оцінити за індикатором «Капіталізація ринку акцій / ВВП». Розподіл ринків за ступенем насиченості господарського обороту цінними паперами у 2000 р. наведено у табл. 6.9.

Таблиця 6.9

РОЗПОДІЛ НАЦІОНАЛЬНИХ РИНКІВ ЗА СТУПЕНЕМ НАСИЧЕНОСТІ
ГОСПОДАРСЬКОГО ОБОРОТУ ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ у 2000 році

Джерела: FIBV Annual Report 2000; IMF World Economic Outlook, May 2001; S&P/IFC Emerging Stock Markets Review January 2001.

Як свідчать дані табл. 6.9, капіталізація переважної більшості розвинених ринків становить 40—60  % ВВП, і навпаки, капіталізація більшості ринків, що розвиваються, — менше 40—60 % ВВП. Для України значення індикатора «Капіталізація ринку акцій / ВВП» у 2000 р. дорівнювало 6,2 % [(1,88 млрд дол. / 30,35 млрд дол.) 100 %].

Показник частки капіталізації у ВВП часто використовується для порівняльної характеристики ступеня розвиненості акціонерного капіталу в економіці тієї чи іншої країни. Як свідчить табл. 6.9, акціонерний капітал є більш розвинений у країнах, що успадкували англійські норми права (США, Канада, Австралія, Південна Африка, Сінгапур). У провідних країнах континентальної Європи частка курсової вартості акцій у ВВП у 2—3 рази ниж­ча, ніж у США, Англії та Канаді. Це пов’язано з тим, що випуск акцій відіграє тут значно меншу роль у забезпеченні промислових підприємств фінансовими ресурсами. В Європі значно важливішу роль у забезпеченні промислових підприємств довгостроковим капіталом традиційно відіграють банки, що надають довгострокові позики.

Показник «Капіталізація ринку акцій / ВВП» не є мірилом ступеня розвитку економіки країни. Він здебільшого характеризує національні особливості залучення капіталу підприємствами. Проте в Німеччині багато економістів вважають, що менш розвинений ринок акцій Німеччини порівняно з англосаксонськими країнами є недоліком її фінансової системи. Це означає, що розвинений ринок акцій розглядається як фактор, що підвищує конкурентоспроможність національної економіки. І не випадково у 1990-ті роки на урядовому рівні в Німеччині вживаються заходи щодо стимулювання розвитку національного ринку акцій.

Водночас швидкі зміни у фінансовій системі Франції (1980—1990-ті роки) свідчать про її поступовий перехід від континентальної моделі, що спирається переважно на банки (bank-based system), до англосаксонської — з опорою на ринок цінних паперів (market-based system).

Масштаби акціонерного капіталу в тій чи іншій країні характеризуються насамперед показниками капіталізації, її частки у ВВП, обсягом торгівлі акціями, кількістю акцій, що мають регулярне котирування (лістинг).

Капіталізація ринку — це сукупна курсова вартість усіх емітованих акцій компаній, що мають регулярне котирування. Цей показник відображає ринкову вартість усіх компаній, що входять до лістингу фондових бірж (ринкова вартість компанії визначається як добуток курсової вартості акції на кількість її акцій, що перебувають в обігу).

За 1980—1999 рр. капіталізація світових ринків акцій збільшилася майже в 13 разів (табл. 6.8), тоді як сукупний ВВП збільшився за той самий період у 2,5 раза. У результаті співвідношення капіталізації та ВВП у світі в цілому підвищилось із 23 до 118 %.

Таблиця 6.8

КАПІТАЛІЗАЦІЯ СВІТОВИХ РИНКІВ АКЦІЙ, у млрд дол.

Джерела: Emerging Stock Markets Factbook, IFC, Washington 1994—1999; World Deve­lopment Report. Selected World Development Indicators. The World Bank, Washington, 2000.
P. 274; база даних World Federation of Exchanges (), дані окремих бірж.

Збільшення рівня капіталізації може відбуватися за рахунок двох факторів:

зростання курсової вартості акцій;

збільшення загальної кількості компаній, що випускають акції для продажу широкому колу інвесторів.

Фактор збільшення кількості компаній, які випускають акції, має суттєве значення тільки на ринках, що формуються. На розвинених ринках кількість компаній, цінні папери яких входять до лістингу на організованому ринку, являє собою досить стабільний показник. Він збільшується помірними темпами. Так, за 1985—1999 рр. кількість емітентів на розвинених ринках зросла з 18 до 23 тис. Зовсім іншу картину спостерігаємо на ринках, що формуються: за той самий період кількість емітентів збільшилася більш ніж удвічі — з 9 до 20 тис.

Частка розвинених ринків у сукупній капіталізації у 1993 р. становила 88 %. У другій половині 1990-х років темпи зростання розвинених ринків виявилися вищими за темпи зростання ринків, що розвиваються. 1997 р. видався особливо складним для ринків, що формуються. Азіатські ринки зазнали досить відчутної кризи, негативних наслідків якої остаточно не було подолано навіть у 1999 р. За 1997 р. капіталізація Кореї та Малайзії скоротилась приблизно на 2/3 (табл. 6.8). Унаслідок значного послаблення позицій ринків, що формуються, у 1998 р. частка розвинених ринків у сукупній світовій капіталізації підвищилася до 93 %.

У 1999 р. левову частку світової капіталізації (67 %) забезпечували лише три країни — США, Японія та Великобританія. На сімку провідних розвинених ринків припадає понад 75 % світової капіталізації.

Протягом більш ніж 20 років абсолютним лідером з капіталізації залишаються США (від 30 до 55 % світової капіталізації у 1980—2002 рр.). Проте був коротенький період, коли на перше місце з капіталізації вийшла Японія (1988—1989 рр.). Причинами того були:

надспекулятивне розбухання фіктивного капіталу в Японії у 1980-ті роки;

високий курс японської єни, що вплинув на кількісні показники країни при переведенні їх у долари США (фактор валютного курсу продовжував відігравати важливу роль аж до 1995 р., коли багаторічна тенденція зростання курсу єни змінилася на протилежну).

Значне скорочення капіталізації Японії у 1996—1998 рр. у доларовому виразі є наслідком як глибокої фінансової кризи країни в цілому, так і зниженням курсу єни відносно долара США з 1995 аж до 1999 р.

Висока кон’юнктура фондових ринків розвинених країн наприкінці ХХ ст. відігравала певну роль у підтримці високої ділової активності в західних країнах, стимулюванні науково-техніч­ного прогресу, модернізації виробництва та концентрації капіталу. Спостерігалося посилення взаємозв’язку між фінансовим і реальним секторами економіки. Так, у Великобританії 60 % загального обсягу щорічних інвестицій в економіку вкладалося в компанії, діяльність яких пов’язана з інформаційними технологіями. Водночас значно активізувалися процеси приватизації. У Західній Європі за період з 1990 до 2002 р. було реалізовано державної власності на суму 675 млрд дол.

Проте виявилося, що позитивний вплив високої кон’юнктури фондового ринку на реальну економіку багато в чому перебільшувався. Значний обсяг капіталу, залученого в компанії нових технологій, було витрачено непродуктивно. Значна частка підприємств залишилася під контролем держави, а ті з них, що були приватизовані, працювали недостатньо ефективно. Було також виявлено недосконалість норм та правил корпоративного управління. У зв’язку з цим компанії не спромоглися забезпечити дохід за акціями, адекватний їх високому курсу на ринку. Це і стало основною причиною масового падіння курсів акцій з березня 2000 р. Ситуація, коли помітне зростання курсів акцій перестає відповідати реальній ситуації в економіці й компанії не спроможні забезпечити належну прибутковість акцій, може стати однією з причин виникнення фінансової кризи.

Для власників акцій — інституційних інвесторів та приватних осіб — падіння котирувань означає номінальне зниження вартості їхніх активів. Для промислових компаній падіння котирувань означає обмеження власної інвестиційної активності за рахунок залучення коштів з ринку капіталів. Наслідки падіння курсів акцій поширюються також і на фінансово-валютну сферу.

В основі динаміки фіктивного капіталу, втіленого в акціях, лежить динаміка реального капіталу. Рух цін акцій у довгостроковій перспективі в цілому збігається з динамікою ВВП та промислового виробництва і, відповідно, має циклічний характер. Разом із тим фіктивний капітал має і власні закономірності розвитку, що не пов’язані з рухом реального капіталу.

Як зазначав К. Маркс, цінні папери являють собою товари, ціна яких має особливий рух та особливим способом встановлюється. Їх ринкова вартість отримує відмінне від їх номінальної вартості визначення, не пов’язане зі зміною вартості справжнього капіталу (хоча і пов’язане зі збільшенням цієї вартості).

Амплітуда коливань ринків акцій значно вища за амплітуду коливань макроекономічних показників, а рух фіктивного капіталу іноді зовсім не пов’язаний із рухом реального капіталу. Навіть на розвинених ринках він може за один рік як зрости на 30—60 %, так і зменшитись на 30—40 %, незалежно від економічної ситуації в країні.

Як свідчать численні спостереження за ринком акцій, коли вектори руху промислового циклу та ринку акцій збігаються, темпи їх динаміки різняться досить помітно. Темпи зростання (спаду) ринку акцій у 2—3 рази перевищують темпи зростання (спаду) реального сектору. Унаслідок  випереджувального зростання ринку акцій виникають так звані бульбашки (bubbles), що пояснюється відривом фіктивного капіталу від своєї бази — від реального капіталу. Рано чи пізно «бульбашка» лопає, що призводить до втрати сотень мільярдів доларів.

Природа виникнення подібних «бульбашок» полягає в тому, що дії інвесторів на ринку не завжди можна назвати раціональними (іноді інвестори схильні проявляти стадний інстинкт). Рух цін угору підігрівається взаємним очікуванням подальшого підвищення цін. Навіть у випадку, якщо основні показники свідчать про те, що піднесення вже вичерпало себе і ринок перегрітий, багато інвесторів продовжують купувати акції, сподіваючись на подальше зростання ринку.

У ситуації, коли надмірне збільшення фіктивного капіталу досягає надзвичайно великих розмірів, достатньо незначного поштовху для того, щоб ціни почали стрімко падати. І в цьому разі спрацьовує психологічний фактор, що змушує інвесторів рухатись в одному напрямі. Як наслідок, ціни опускаються нижче за рівень рівноваги.

Як зазначалося вище, динаміка ринку акцій у цілому збігається з динамікою економіки (реального сектору). Разом з тим ситуація на фондовому ринку може чинити зворотний вплив на реальний сектор економіки. Піднесення на фондовому ринку створює додаткові можливості для залучення інвестиційного капіталу компаніями через додатковий випуск акцій. Від курсової вартості акцій компаній залежать і можливості залучення банківського кредиту. Тобто за інших рівних умов зростання ринку акцій сприяє зростанню виробництва.

Показник насиченості господарського обороту цінними паперами та роль фондового ринку у перерозподілі грошових ресурсів на цілі інвестування можна оцінити за індикатором «Капіталізація ринку акцій / ВВП». Розподіл ринків за ступенем насиченості господарського обороту цінними паперами у 2000 р. наведено у табл. 6.9.

Таблиця 6.9

РОЗПОДІЛ НАЦІОНАЛЬНИХ РИНКІВ ЗА СТУПЕНЕМ НАСИЧЕНОСТІ
ГОСПОДАРСЬКОГО ОБОРОТУ ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ у 2000 році

Джерела: FIBV Annual Report 2000; IMF World Economic Outlook, May 2001; S&P/IFC Emerging Stock Markets Review January 2001.

Як свідчать дані табл. 6.9, капіталізація переважної більшості розвинених ринків становить 40—60  % ВВП, і навпаки, капіталізація більшості ринків, що розвиваються, — менше 40—60 % ВВП. Для України значення індикатора «Капіталізація ринку акцій / ВВП» у 2000 р. дорівнювало 6,2 % [(1,88 млрд дол. / 30,35 млрд дол.) 100 %].

Показник частки капіталізації у ВВП часто використовується для порівняльної характеристики ступеня розвиненості акціонерного капіталу в економіці тієї чи іншої країни. Як свідчить табл. 6.9, акціонерний капітал є більш розвинений у країнах, що успадкували англійські норми права (США, Канада, Австралія, Південна Африка, Сінгапур). У провідних країнах континентальної Європи частка курсової вартості акцій у ВВП у 2—3 рази ниж­ча, ніж у США, Англії та Канаді. Це пов’язано з тим, що випуск акцій відіграє тут значно меншу роль у забезпеченні промислових підприємств фінансовими ресурсами. В Європі значно важливішу роль у забезпеченні промислових підприємств довгостроковим капіталом традиційно відіграють банки, що надають довгострокові позики.

Показник «Капіталізація ринку акцій / ВВП» не є мірилом ступеня розвитку економіки країни. Він здебільшого характеризує національні особливості залучення капіталу підприємствами. Проте в Німеччині багато економістів вважають, що менш розвинений ринок акцій Німеччини порівняно з англосаксонськими країнами є недоліком її фінансової системи. Це означає, що розвинений ринок акцій розглядається як фактор, що підвищує конкурентоспроможність національної економіки. І не випадково у 1990-ті роки на урядовому рівні в Німеччині вживаються заходи щодо стимулювання розвитку національного ринку акцій.

Водночас швидкі зміни у фінансовій системі Франції (1980—1990-ті роки) свідчать про її поступовий перехід від континентальної моделі, що спирається переважно на банки (bank-based system), до англосаксонської — з опорою на ринок цінних паперів (market-based system).