8.1. Передумови виникнення та розвиток міжнародної діяльності банків

К оглавлению1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 

Головною тенденцією розвитку світової економіки сьогодення є швидкий розвиток світових фінансових ринків та виникнення новітніх фінансових інструментів, котрі, у свою чергу, впливають на динамічний розвиток банківської справи. Банківська справа нині є високодинамічною діяльністю, яка убирає в себе всі новітні технології міжнародних фінансових операцій та постійно перебуває в центрі уваги засобів масової інформації як результат функціонування валютного, грошового та фондового ринків. Основною рисою розвитку банківської діяльності є зростання кількості послуг, що їх надають міжнародні банки. Зовнішньоекономічні фірми не могли б розширювати свою діяльність без своєчасного припливу грошей та інших ресурсів, яких надають міжнародні банки. Банки не тільки спрощують рух потоків існуючих корпоративних ресурсів, а й сприяють забезпеченню кредитного фінансування на місцевих та міжнародних ринках.

Міжнародна банківська справа — система методів та підходів до організації й управління банківськими операціями, що здійснюються у міжнародному економічному та правовому середовищі. Це управління міжнародними банківськими операціями. Банки, які здійснюють міжнародні операції, є її суб’єктами.

Початок інтернаціоналізації діяльності окремих банківських установ збігається з періодом золотого стандарту, який забезпечував стабільність та конвертованість валют. Цей період характеризується також відсутністю спеціального оподаткування фінансових операцій, що сприяло міжнародному руху капіталів та пояснює появу перших транснаціональних компаній і перших банків з іноземними філіями. Наприклад, французькі банки розвили першу закордонну мережу протягом п’яти десятиліть на передодні Першої світової війни. Вони сконцентрували свої зусилля на організації фінансування міжнародної торгівлі в країнах Європи та колоніях французької імперії. Цю міжнародну діяльність припинила криза міжвоєнного періоду.

Перша світова війна та подальша криза 30-х років, крах золотого стандарту та нестабільність валютних курсів, упровадження протекціоністської політики стали суттєвими перешкодами для міжнародного руху капіталів і відповідно для розвитку міжнарод­них банків.

До кінця 50-х років ХХ ст. міжнародний рух капіталів залишався обмеженим як реакція на події Другої світової війни, а також збереження рестрикційних заходів з боку національних економік країн.

На початку 60-х років з переходом світової економіки в новий стан відносної рівноваги, що було обумовлено піднесенням європейської та японської економік і поступовою втратою лідируючих позицій США на світовій арені, а також поверненням до конвертованості валют провідних промислово розвинутих країн, міжнародний банківський бізнес набув нового розвитку. На початку 60-х років в Англії функціонувала вже значна мережа зарубіжних банківських відділень, основними завданнями яких були такі:

задоволення потреб зарубіжних філій корпоративних клієнтів своєї країни;

взяття участі в операціях на валютному ринку;

участь в операціях на стерлінговому ринку.

У 1960 р. тільки вісім американських банків мали відділення в інших країнах, а їхні сумарні активи становили менше 4 млрд дол. Нині понад 100 американських банків мають закордонні відділення, а їхні сумарні активи перевищують 500 млрд дол.

Швидкий розвиток міжнародного банківського бізнесу в 60-х роках був обумовлений виникненням та обслуговуванням євроринків, що розглядаються у темі «Особливості функціонування євроринку».

У післявоєнний період європейська економіка завершила своє відновлення та продовжувала активно розвиватися. Національні заощадження та інвестиції виявлялися недостатніми для покриття потреб у фінансуванні державних видатків та витрат приватного бізнесу. Таким чином, Європа стикнулася з проблемою дефіциту американських доларів. Потрібно було вести пошук нових джерел фінансування, які б замінили кошти за програмою плану Маршалла. Крім того, США з метою захисту національної валюти запровадили низку регулюючих заходів, що погіршило проходження американських зовнішніх платежів. Зокрема, правило Q, яке визначало максимально можливий розмір процентної ставки за депозитами американських банків. Європейські банки на відміну від американських перебували в кращих конкурентних умовах. Перші могли запропонувати вкладникам вищу депозитну ставку, що разом з іншими факторами в підсумку сприяло переливу капіталу з Америки в Європу.

Отже, розвиток зовнішнього економічного середовища підштовхував банківські установи до розвитку таких напрямів діяльності, як конвертація валют, залучення депозитів та надання кредитів в іноземній валюті, проведення міжнародних платежів тощо. Хоча ці напрями діяльності не були принципово новими, однак саме починаючи з 50-х років каталізатором міжнародної активності банків стало зростання міжнародної торгівлі, повернення до конвертованості валют промислово розвинутих країн, істотне зростання валютних ринків.

Кінець 70—80-х років — наступний період розвитку світової економіки та міжнародної банківської діяльності. Він характеризується дерегламентацією американських ринків, спрямованих на підвищення їх конкурентоспроможності порівняно з європейськими ринками. З метою попередження можливих конкурентних переваг Америки європейські фінансові центри розпочали новий етап лібералізації власних фінансових ринків. Запроваджені заходи, з одного боку, сприяли наближенню фінансових послуг банківських установ до потреб клієнтів, а з іншого — загострили конкуренцію та змусили банки шукати нові форми ринкової експансії.

80—90-ті роки минулого століття знаменуються тим, що відповіддю на загострення конкуренції стала поява низки фінансових інновацій, які кардинально змінили світову фінансову систему та вивели її на принципово новий рівень. Такими новаціями стали: поява ринку ф’ючерсів та ринку опціонів, розвиток офшорного бізнесу. Отже, з початку 80-х років фінансові ринки набули світових масштабів. Унаслідок взаємопроникнення та взаємозалежності західних економік національні фінансові ринки вже не могли залишатися відокремленими. Прогрес у техніці, передаванні та обробленні інформації, дерегулювання та лібералізація валютного обміну поступово забезпечили інтернаціоналізацію національних ринків промислово розвинутих країн.

У кінці ХХ ст. — на початку нового тисячоліття відбувається процес глобалізації фінансових ринків, який полягає в посиленні їхньої ролі в процесі руху фінансових ресурсів між країнами, що супроводжується зростанням міжнародної мережі фінансових організацій та виникненням якісних змін в їхній структурі управління та філософії менеджменту. Наприклад, 9 вересня 2002 р. на світовому валютному ринку була введена глобальна система міжбанківських розрахунків. Центральна роль у цій новітній системі приділяється спеціально створеному в Нью-Йорку банку «безперервно пов’язаних розрахунків», співзасновниками якого стали 36 провідних банків світу. Новий центр розрахунків напряму пов’язаний із сімома центральними банками, Федеральною резервною системою США, Європейським центральним банком, Банком Токіо та Банком Англії. Така система до п’яти годин скоротила час за розрахунками за операціями купівлі-продажу валюти. Вона також змінила традиційну схему торгівлі валютою на світовому ринку, за якою на всі розрахункові операції за угодами з валютою іншої країни вимагалося майже два дні за посередництва банку-кореспондента.

Отже, основними чинниками зростання ролі міжнародного банківського менеджменту на світових фінансових ринках є:

швидке зростання міжнародної торгівлі і багатонаціональних корпорацій, що почалося з 1960-х років;

розвиток євроринку.

Головною тенденцією розвитку світової економіки сьогодення є швидкий розвиток світових фінансових ринків та виникнення новітніх фінансових інструментів, котрі, у свою чергу, впливають на динамічний розвиток банківської справи. Банківська справа нині є високодинамічною діяльністю, яка убирає в себе всі новітні технології міжнародних фінансових операцій та постійно перебуває в центрі уваги засобів масової інформації як результат функціонування валютного, грошового та фондового ринків. Основною рисою розвитку банківської діяльності є зростання кількості послуг, що їх надають міжнародні банки. Зовнішньоекономічні фірми не могли б розширювати свою діяльність без своєчасного припливу грошей та інших ресурсів, яких надають міжнародні банки. Банки не тільки спрощують рух потоків існуючих корпоративних ресурсів, а й сприяють забезпеченню кредитного фінансування на місцевих та міжнародних ринках.

Міжнародна банківська справа — система методів та підходів до організації й управління банківськими операціями, що здійснюються у міжнародному економічному та правовому середовищі. Це управління міжнародними банківськими операціями. Банки, які здійснюють міжнародні операції, є її суб’єктами.

Початок інтернаціоналізації діяльності окремих банківських установ збігається з періодом золотого стандарту, який забезпечував стабільність та конвертованість валют. Цей період характеризується також відсутністю спеціального оподаткування фінансових операцій, що сприяло міжнародному руху капіталів та пояснює появу перших транснаціональних компаній і перших банків з іноземними філіями. Наприклад, французькі банки розвили першу закордонну мережу протягом п’яти десятиліть на передодні Першої світової війни. Вони сконцентрували свої зусилля на організації фінансування міжнародної торгівлі в країнах Європи та колоніях французької імперії. Цю міжнародну діяльність припинила криза міжвоєнного періоду.

Перша світова війна та подальша криза 30-х років, крах золотого стандарту та нестабільність валютних курсів, упровадження протекціоністської політики стали суттєвими перешкодами для міжнародного руху капіталів і відповідно для розвитку міжнарод­них банків.

До кінця 50-х років ХХ ст. міжнародний рух капіталів залишався обмеженим як реакція на події Другої світової війни, а також збереження рестрикційних заходів з боку національних економік країн.

На початку 60-х років з переходом світової економіки в новий стан відносної рівноваги, що було обумовлено піднесенням європейської та японської економік і поступовою втратою лідируючих позицій США на світовій арені, а також поверненням до конвертованості валют провідних промислово розвинутих країн, міжнародний банківський бізнес набув нового розвитку. На початку 60-х років в Англії функціонувала вже значна мережа зарубіжних банківських відділень, основними завданнями яких були такі:

задоволення потреб зарубіжних філій корпоративних клієнтів своєї країни;

взяття участі в операціях на валютному ринку;

участь в операціях на стерлінговому ринку.

У 1960 р. тільки вісім американських банків мали відділення в інших країнах, а їхні сумарні активи становили менше 4 млрд дол. Нині понад 100 американських банків мають закордонні відділення, а їхні сумарні активи перевищують 500 млрд дол.

Швидкий розвиток міжнародного банківського бізнесу в 60-х роках був обумовлений виникненням та обслуговуванням євроринків, що розглядаються у темі «Особливості функціонування євроринку».

У післявоєнний період європейська економіка завершила своє відновлення та продовжувала активно розвиватися. Національні заощадження та інвестиції виявлялися недостатніми для покриття потреб у фінансуванні державних видатків та витрат приватного бізнесу. Таким чином, Європа стикнулася з проблемою дефіциту американських доларів. Потрібно було вести пошук нових джерел фінансування, які б замінили кошти за програмою плану Маршалла. Крім того, США з метою захисту національної валюти запровадили низку регулюючих заходів, що погіршило проходження американських зовнішніх платежів. Зокрема, правило Q, яке визначало максимально можливий розмір процентної ставки за депозитами американських банків. Європейські банки на відміну від американських перебували в кращих конкурентних умовах. Перші могли запропонувати вкладникам вищу депозитну ставку, що разом з іншими факторами в підсумку сприяло переливу капіталу з Америки в Європу.

Отже, розвиток зовнішнього економічного середовища підштовхував банківські установи до розвитку таких напрямів діяльності, як конвертація валют, залучення депозитів та надання кредитів в іноземній валюті, проведення міжнародних платежів тощо. Хоча ці напрями діяльності не були принципово новими, однак саме починаючи з 50-х років каталізатором міжнародної активності банків стало зростання міжнародної торгівлі, повернення до конвертованості валют промислово розвинутих країн, істотне зростання валютних ринків.

Кінець 70—80-х років — наступний період розвитку світової економіки та міжнародної банківської діяльності. Він характеризується дерегламентацією американських ринків, спрямованих на підвищення їх конкурентоспроможності порівняно з європейськими ринками. З метою попередження можливих конкурентних переваг Америки європейські фінансові центри розпочали новий етап лібералізації власних фінансових ринків. Запроваджені заходи, з одного боку, сприяли наближенню фінансових послуг банківських установ до потреб клієнтів, а з іншого — загострили конкуренцію та змусили банки шукати нові форми ринкової експансії.

80—90-ті роки минулого століття знаменуються тим, що відповіддю на загострення конкуренції стала поява низки фінансових інновацій, які кардинально змінили світову фінансову систему та вивели її на принципово новий рівень. Такими новаціями стали: поява ринку ф’ючерсів та ринку опціонів, розвиток офшорного бізнесу. Отже, з початку 80-х років фінансові ринки набули світових масштабів. Унаслідок взаємопроникнення та взаємозалежності західних економік національні фінансові ринки вже не могли залишатися відокремленими. Прогрес у техніці, передаванні та обробленні інформації, дерегулювання та лібералізація валютного обміну поступово забезпечили інтернаціоналізацію національних ринків промислово розвинутих країн.

У кінці ХХ ст. — на початку нового тисячоліття відбувається процес глобалізації фінансових ринків, який полягає в посиленні їхньої ролі в процесі руху фінансових ресурсів між країнами, що супроводжується зростанням міжнародної мережі фінансових організацій та виникненням якісних змін в їхній структурі управління та філософії менеджменту. Наприклад, 9 вересня 2002 р. на світовому валютному ринку була введена глобальна система міжбанківських розрахунків. Центральна роль у цій новітній системі приділяється спеціально створеному в Нью-Йорку банку «безперервно пов’язаних розрахунків», співзасновниками якого стали 36 провідних банків світу. Новий центр розрахунків напряму пов’язаний із сімома центральними банками, Федеральною резервною системою США, Європейським центральним банком, Банком Токіо та Банком Англії. Така система до п’яти годин скоротила час за розрахунками за операціями купівлі-продажу валюти. Вона також змінила традиційну схему торгівлі валютою на світовому ринку, за якою на всі розрахункові операції за угодами з валютою іншої країни вимагалося майже два дні за посередництва банку-кореспондента.

Отже, основними чинниками зростання ролі міжнародного банківського менеджменту на світових фінансових ринках є:

швидке зростання міжнародної торгівлі і багатонаціональних корпорацій, що почалося з 1960-х років;

розвиток євроринку.