5.5. Методи мінімізації та перенесення ризиків при міжнародному кредитуванні
К оглавлению1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 1617 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146
Однією з умов міжнародного кредиту, як уже зазначалося, є захист від ризиків.
До ризиків операторів міжнародного ринку банківських кредитів відносять:
кредитний ризик, або ризик неплатоспроможності позичальника;
валютний ризик, пов’язаний з коливаннями валютного курсу;
регіональний ризик (ризик, пов’язаний з діяльністю в певному регіоні чи в одній країні);
органічний ризик, пов’язаний зі змінами ринкових умов і якості всього сектору фінансового ринку;
ризик зміни ціни товару після укладення контракту;
відмова імпортера від прийняття товару, особливо при інкасовій формі розрахунку;
помилки в документах чи оплаті товарів;
зловживання чи розкрадання валютних коштів;
коливання процентних ставок;
інфляція.
У сучасних умовах використовуються такі методи мінімізації та перенесення ризиків при міжнародному кредитуванні. Серед них найважливіші такі:
відбір кредитів та структурування;
диверсифікація кредитних вкладень — розподіл наданих кредитів між різними суб’єктами різних країн у різній валюті;
професійне оцінювання кредитоспроможності позичальника;
вимога якісного і достатнього забезпечення виданих кредитів;
оперативність при стягненні боргу — термінове вжиття заходів, щодо стягнення боргу в разі виникнення у позичальника фінансових проблем;
надання кредитів синдикатом банків, що дозволяє диверсифікувати ризик між його учасниками залежно від участі в кредиті;
використання гарантій (уряду чи першокласного банку);
страхування міжнародних кредитів (переважно середньо- і довгострокових експортних) — страхування майна кредитора в окремих високоризикових міжнародних кредитних операціях у спеціалізованих страхових організаціях, переважно в державних;
хеджування (від англ. hedge — огородити, захищати);
Кредити з плаваючою ставкою — це кредити, що змінюються залежно від рівня ринкової ставки, до якої вони прив’язані. Це ставки ЛІБОР, ПІБОР, СІБОР, прейм-райт і т. п. (розглядаються у темі 7 «Особливості функціонування євроринку»).
На вибір конкретного методу страхування валютного і кредитного ризиків впливають такі фактори:
особливості економічних і політичних відносин із країною — контрагентом угоди;
конкурентоспроможність товару;
платоспроможність імпортера чи позичальника;
чинні законодавчі обмеження на проведення валютних чи кредитно-фінансових операцій у даній країні;
строк, на який необхідно отримати покриття ризику;
наявність додаткових умов здійснення операції (заставний депозит, гарант третьої особи);
перспективи зміни валютного курсу чи процентних ставок на ринку і т. п.
Однією з умов міжнародного кредиту, як уже зазначалося, є захист від ризиків.
До ризиків операторів міжнародного ринку банківських кредитів відносять:
кредитний ризик, або ризик неплатоспроможності позичальника;
валютний ризик, пов’язаний з коливаннями валютного курсу;
регіональний ризик (ризик, пов’язаний з діяльністю в певному регіоні чи в одній країні);
органічний ризик, пов’язаний зі змінами ринкових умов і якості всього сектору фінансового ринку;
ризик зміни ціни товару після укладення контракту;
відмова імпортера від прийняття товару, особливо при інкасовій формі розрахунку;
помилки в документах чи оплаті товарів;
зловживання чи розкрадання валютних коштів;
коливання процентних ставок;
інфляція.
У сучасних умовах використовуються такі методи мінімізації та перенесення ризиків при міжнародному кредитуванні. Серед них найважливіші такі:
відбір кредитів та структурування;
диверсифікація кредитних вкладень — розподіл наданих кредитів між різними суб’єктами різних країн у різній валюті;
професійне оцінювання кредитоспроможності позичальника;
вимога якісного і достатнього забезпечення виданих кредитів;
оперативність при стягненні боргу — термінове вжиття заходів, щодо стягнення боргу в разі виникнення у позичальника фінансових проблем;
надання кредитів синдикатом банків, що дозволяє диверсифікувати ризик між його учасниками залежно від участі в кредиті;
використання гарантій (уряду чи першокласного банку);
страхування міжнародних кредитів (переважно середньо- і довгострокових експортних) — страхування майна кредитора в окремих високоризикових міжнародних кредитних операціях у спеціалізованих страхових організаціях, переважно в державних;
хеджування (від англ. hedge — огородити, захищати);
Кредити з плаваючою ставкою — це кредити, що змінюються залежно від рівня ринкової ставки, до якої вони прив’язані. Це ставки ЛІБОР, ПІБОР, СІБОР, прейм-райт і т. п. (розглядаються у темі 7 «Особливості функціонування євроринку»).
На вибір конкретного методу страхування валютного і кредитного ризиків впливають такі фактори:
особливості економічних і політичних відносин із країною — контрагентом угоди;
конкурентоспроможність товару;
платоспроможність імпортера чи позичальника;
чинні законодавчі обмеження на проведення валютних чи кредитно-фінансових операцій у даній країні;
строк, на який необхідно отримати покриття ризику;
наявність додаткових умов здійснення операції (заставний депозит, гарант третьої особи);
перспективи зміни валютного курсу чи процентних ставок на ринку і т. п.