5.5. Методи мінімізації та перенесення ризиків при міжнародному кредитуванні

Однією з умов міжнародного кредиту, як уже зазначалося, є захист від ризиків.

До ризиків операторів міжнародного ринку банківських кредитів відносять:

кредитний ризик, або ризик неплатоспроможності позичальника;

валютний ризик, пов’язаний з коливаннями валютного курсу;

регіональний ризик (ризик, пов’язаний з діяльністю в певному регіоні чи в одній країні);

органічний ризик, пов’язаний зі змінами ринкових умов і якості всього сектору фінансового ринку;

ризик зміни ціни товару після укладення контракту;

відмова імпортера від прийняття товару, особливо при інкасовій формі розрахунку;

помилки в документах чи оплаті товарів;

зловживання чи розкрадання валютних коштів;

коливання процентних ставок;

інфляція.

У сучасних умовах використовуються такі методи мінімізації та перенесення ризиків при міжнародному кредитуванні. Серед них найважливіші такі:

відбір кредитів та структурування;

диверсифікація кредитних вкладень — розподіл наданих кредитів між різними суб’єктами різних країн у різній валюті;

професійне оцінювання кредитоспроможності позичальника;

вимога якісного і достатнього забезпечення виданих кредитів;

оперативність при стягненні боргу — термінове вжиття заходів, щодо стягнення боргу в разі виникнення у позичальника фінансових проблем;

надання кредитів синдикатом банків, що дозволяє диверсифікувати ризик між його учасниками залежно від участі в кредиті;

використання гарантій (уряду чи першокласного банку);

страхування міжнародних кредитів (переважно середньо- і довгострокових експортних) — страхування майна кредитора в окремих високоризикових міжнародних кредитних операціях у спеціалізованих страхових організаціях, переважно в державних;

хеджування (від англ. hedge — огородити, захищати);

Кредити з плаваючою ставкою — це кредити, що змінюються залежно від рівня ринкової ставки, до якої вони прив’язані. Це ставки ЛІБОР, ПІБОР, СІБОР, прейм-райт і т. п. (розглядаються у темі 7 «Особливості функціонування євроринку»).

На вибір конкретного методу страхування валютного і кредит­ного ризиків впливають такі фактори:

особливості економічних і політичних відносин із країною — контрагентом угоди;

конкурентоспроможність товару;

платоспроможність імпортера чи позичальника;

чинні законодавчі обмеження на проведення валютних чи кредитно-фінансових операцій у даній країні;

строк, на який необхідно отримати покриття ризику;

наявність додаткових умов здійснення операції (заставний депозит, гарант третьої особи);

перспективи зміни валютного курсу чи процентних ставок на ринку і т. п.

Однією з умов міжнародного кредиту, як уже зазначалося, є захист від ризиків.

До ризиків операторів міжнародного ринку банківських кредитів відносять:

кредитний ризик, або ризик неплатоспроможності позичальника;

валютний ризик, пов’язаний з коливаннями валютного курсу;

регіональний ризик (ризик, пов’язаний з діяльністю в певному регіоні чи в одній країні);

органічний ризик, пов’язаний зі змінами ринкових умов і якості всього сектору фінансового ринку;

ризик зміни ціни товару після укладення контракту;

відмова імпортера від прийняття товару, особливо при інкасовій формі розрахунку;

помилки в документах чи оплаті товарів;

зловживання чи розкрадання валютних коштів;

коливання процентних ставок;

інфляція.

У сучасних умовах використовуються такі методи мінімізації та перенесення ризиків при міжнародному кредитуванні. Серед них найважливіші такі:

відбір кредитів та структурування;

диверсифікація кредитних вкладень — розподіл наданих кредитів між різними суб’єктами різних країн у різній валюті;

професійне оцінювання кредитоспроможності позичальника;

вимога якісного і достатнього забезпечення виданих кредитів;

оперативність при стягненні боргу — термінове вжиття заходів, щодо стягнення боргу в разі виникнення у позичальника фінансових проблем;

надання кредитів синдикатом банків, що дозволяє диверсифікувати ризик між його учасниками залежно від участі в кредиті;

використання гарантій (уряду чи першокласного банку);

страхування міжнародних кредитів (переважно середньо- і довгострокових експортних) — страхування майна кредитора в окремих високоризикових міжнародних кредитних операціях у спеціалізованих страхових організаціях, переважно в державних;

хеджування (від англ. hedge — огородити, захищати);

Кредити з плаваючою ставкою — це кредити, що змінюються залежно від рівня ринкової ставки, до якої вони прив’язані. Це ставки ЛІБОР, ПІБОР, СІБОР, прейм-райт і т. п. (розглядаються у темі 7 «Особливості функціонування євроринку»).

На вибір конкретного методу страхування валютного і кредит­ного ризиків впливають такі фактори:

особливості економічних і політичних відносин із країною — контрагентом угоди;

конкурентоспроможність товару;

платоспроможність імпортера чи позичальника;

чинні законодавчі обмеження на проведення валютних чи кредитно-фінансових операцій у даній країні;

строк, на який необхідно отримати покриття ризику;

наявність додаткових умов здійснення операції (заставний депозит, гарант третьої особи);

перспективи зміни валютного курсу чи процентних ставок на ринку і т. п.