5.5. Методи мінімізації та перенесення ризиків при міжнародному кредитуванні

К оглавлению1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 

Однією з умов міжнародного кредиту, як уже зазначалося, є захист від ризиків.

До ризиків операторів міжнародного ринку банківських кредитів відносять:

кредитний ризик, або ризик неплатоспроможності позичальника;

валютний ризик, пов’язаний з коливаннями валютного курсу;

регіональний ризик (ризик, пов’язаний з діяльністю в певному регіоні чи в одній країні);

органічний ризик, пов’язаний зі змінами ринкових умов і якості всього сектору фінансового ринку;

ризик зміни ціни товару після укладення контракту;

відмова імпортера від прийняття товару, особливо при інкасовій формі розрахунку;

помилки в документах чи оплаті товарів;

зловживання чи розкрадання валютних коштів;

коливання процентних ставок;

інфляція.

У сучасних умовах використовуються такі методи мінімізації та перенесення ризиків при міжнародному кредитуванні. Серед них найважливіші такі:

відбір кредитів та структурування;

диверсифікація кредитних вкладень — розподіл наданих кредитів між різними суб’єктами різних країн у різній валюті;

професійне оцінювання кредитоспроможності позичальника;

вимога якісного і достатнього забезпечення виданих кредитів;

оперативність при стягненні боргу — термінове вжиття заходів, щодо стягнення боргу в разі виникнення у позичальника фінансових проблем;

надання кредитів синдикатом банків, що дозволяє диверсифікувати ризик між його учасниками залежно від участі в кредиті;

використання гарантій (уряду чи першокласного банку);

страхування міжнародних кредитів (переважно середньо- і довгострокових експортних) — страхування майна кредитора в окремих високоризикових міжнародних кредитних операціях у спеціалізованих страхових організаціях, переважно в державних;

хеджування (від англ. hedge — огородити, захищати);

Кредити з плаваючою ставкою — це кредити, що змінюються залежно від рівня ринкової ставки, до якої вони прив’язані. Це ставки ЛІБОР, ПІБОР, СІБОР, прейм-райт і т. п. (розглядаються у темі 7 «Особливості функціонування євроринку»).

На вибір конкретного методу страхування валютного і кредит­ного ризиків впливають такі фактори:

особливості економічних і політичних відносин із країною — контрагентом угоди;

конкурентоспроможність товару;

платоспроможність імпортера чи позичальника;

чинні законодавчі обмеження на проведення валютних чи кредитно-фінансових операцій у даній країні;

строк, на який необхідно отримати покриття ризику;

наявність додаткових умов здійснення операції (заставний депозит, гарант третьої особи);

перспективи зміни валютного курсу чи процентних ставок на ринку і т. п.

Однією з умов міжнародного кредиту, як уже зазначалося, є захист від ризиків.

До ризиків операторів міжнародного ринку банківських кредитів відносять:

кредитний ризик, або ризик неплатоспроможності позичальника;

валютний ризик, пов’язаний з коливаннями валютного курсу;

регіональний ризик (ризик, пов’язаний з діяльністю в певному регіоні чи в одній країні);

органічний ризик, пов’язаний зі змінами ринкових умов і якості всього сектору фінансового ринку;

ризик зміни ціни товару після укладення контракту;

відмова імпортера від прийняття товару, особливо при інкасовій формі розрахунку;

помилки в документах чи оплаті товарів;

зловживання чи розкрадання валютних коштів;

коливання процентних ставок;

інфляція.

У сучасних умовах використовуються такі методи мінімізації та перенесення ризиків при міжнародному кредитуванні. Серед них найважливіші такі:

відбір кредитів та структурування;

диверсифікація кредитних вкладень — розподіл наданих кредитів між різними суб’єктами різних країн у різній валюті;

професійне оцінювання кредитоспроможності позичальника;

вимога якісного і достатнього забезпечення виданих кредитів;

оперативність при стягненні боргу — термінове вжиття заходів, щодо стягнення боргу в разі виникнення у позичальника фінансових проблем;

надання кредитів синдикатом банків, що дозволяє диверсифікувати ризик між його учасниками залежно від участі в кредиті;

використання гарантій (уряду чи першокласного банку);

страхування міжнародних кредитів (переважно середньо- і довгострокових експортних) — страхування майна кредитора в окремих високоризикових міжнародних кредитних операціях у спеціалізованих страхових організаціях, переважно в державних;

хеджування (від англ. hedge — огородити, захищати);

Кредити з плаваючою ставкою — це кредити, що змінюються залежно від рівня ринкової ставки, до якої вони прив’язані. Це ставки ЛІБОР, ПІБОР, СІБОР, прейм-райт і т. п. (розглядаються у темі 7 «Особливості функціонування євроринку»).

На вибір конкретного методу страхування валютного і кредит­ного ризиків впливають такі фактори:

особливості економічних і політичних відносин із країною — контрагентом угоди;

конкурентоспроможність товару;

платоспроможність імпортера чи позичальника;

чинні законодавчі обмеження на проведення валютних чи кредитно-фінансових операцій у даній країні;

строк, на який необхідно отримати покриття ризику;

наявність додаткових умов здійснення операції (заставний депозит, гарант третьої особи);

перспективи зміни валютного курсу чи процентних ставок на ринку і т. п.