11.2. Використання машинно-тракторного парку

Раціональне використання сільськогосподарської техніки у процесі виробництва сприяє збільшенню виробництва продукції і зниженню її собівартості. Ефективність використання техніки залежить від раціональної організації господарства в цілому та його підрозділів і рівня виробництва продукції в окремих галузях. Метою аналізу ефективності використання засобів механізації є пошук шляхів збільшення виходу продукції, поліпшення її якості та зниження собівартості виробництва, що, у свою чергу, забезпечує зростання прибутку і підвищення рентабельності господарства.

Використання техніки у сільському господарстві поряд з іншими факторами виробництва сприяє збільшенню виходу продукції та підвищенню продуктивності праці. Однак оцінювання роботи машин за кількістю виробленої продукції не дає точного уявлення про досягнутий рівень використання техніки.

Для безпосередньої оцінки роботи тракторного парку використовують загальноприйнятий узагальнюючий показник — обсяг робіт в умовних еталонних гектарах, який визначають за кількістю виконаних нормо-змін по кожній марці тракторів. Розрахунок обсягу робіт в еталонних гектарах за допомогою нормо-зміни проводять так: кількість виконаних трактором відповідної марки нормо-змін множать на його змінний еталонний виробіток, який, у свою чергу, визначається множенням коефіцієнта переведення його в умовні трактори на тривалість зміни (7 годин).

Приклад. Коефіцієнт переведення трактора МТЗ-52 в умовні трактори — 0,58. Еталонний змінний виробіток цієї марки трактора становить 0,58 · 7 = 4,06. За 7 годин посіяно 18 га зернових культур при змінній нормі 15 га. Отже, кількість виконаних нормо-змін дорівнює 18 : 15 = 1,2. Обсяг роботи в еталонних гектарах становить 1,2 · 4,06 = 4,87.

В умовах ненормованого використання тракторів облік виконаних робіт здійснюється в годинах (погодинно), а кількість виконаних нормо-змін визначають діленням відпрацьованих машино-годин на встановлену тривалість зміни (7 годин).

Слід зазначити, що визначений таким способом обсяг робіт в еталонних гектарах не відповідає змісту цього показника. Він відображує виконані еталонні нормо-години, які можна визначити простіше — множенням фізичних нормо-годин на коефіцієнт переведення тракторів в умовні: 1,2 · 7 = 8,4 фізичних нормо-годин; 8,4 · 0,58 = 4,87 еталонних нормо-годин.

Орендним підрозділам найчастіше рекомендують вести облік обсягу механізованих робіт у машино-годинах. Це спрощує внутрішньогосподарські взаєморозрахунки, однак показник відпрацьованих машино-годин відображує лише тривалість зайнятості машин на роботах і не враховує продуктивність їх використання. Вимірювання обсягу механізованих робіт у нормо-годинах є точнішим способом.

Методика і способи аналізу використання машинно-тракторного парку мають відповідати внутрішньогосподарським організаційним формам виробництва. Так, в одних господарствах машинно-тракторний парк може бути розосереджений по орендних підрозділах рослинництва і тваринництва або по змішаних виробничих підрозділах. Аналіз Використання техніки ускладнюється тією обставиною, що в орендних підрозділах основного виробництва згідно з чинними положеннями облік робіт і витрат на їх виконання може не вестись окремо по машинно-тракторному парку. У такому разі джерелами аналізу можуть бути вибіркові дані з особових рахунків орендарів і первинних документів.

В інших господарствах машинно-тракторний парк може бути відокремлений у самостійні орендні підрозділи, які здійснюють взаєморозрахунки з іншими підрозділами і ведуть облік виконаних робіт і витрат в особових рахунках орендаря. У цих випадках аналіз використання машинно-тракторного парку проводиться порівнянням фактичних даних з нормативними показниками з обсягу робіт, витрат на їх виконання, госпрозрахункового доходу тощо. (табл. 11.3).

Таблиця 11.3

Аналіз показників роботи механізованого підрозділу

За нормативні приймаються дані щодо обсягів робіт з технологічних карт, дані щодо витрат — з розрахунків до договірних умов роботи підрозділів. У нашому прикладі обсяг робіт машинно-тракторного парку збільшився порівняно з договірними умовами на 65 тис. грн, або на 25 %. Однак при цьому допущено невиправдане збільшення матеріальних витрат та інших видатків. Зростання госпрозрахункового доходу на 15 тис. грн відбулося внаслідок збільшення обсягу робіт і послуг. У розрахунку на одного працівника машинно-тракторного парку річний дохід збільшився на 12,6 %.

Для виявлення резервів підвищення ефективності використання тракторів потрібно детально проаналізувати насамперед обсяг роботи, що відображується відпрацьованими нормо-годинами.

Обсяг робіт в еталонних нормо-годинах в цілому по тракторному парку аналізується як результат зміни таких факторів:

1) кількості тракторів;

2) виробітку нормо-годин на один трактор.

Останній фактор, у свою чергу, залежить від:

а) тривалості календарного періоду;

б) ступеня використання машин на роботах упродовж календарного періоду;

в) змінності роботи тракторів;

г) рівня виконання змінних норм виробітку;

д) сезонного виробітку еталонних нормо-годин за нормо-зміну.

Кожний із зазначених факторів виробітку тракторів може відображатися в абсолютних і відносних показниках. Для фактора ступінь використання тракторів на роботах за календарний період використовують загальну кількість відпрацьованих машино-днів і в розрахунку на один трактор. Відносну оцінку цього фактора дають за допомогою коефіцієнта — відношення відпрацьованих машино-днів до машино-днів перебування в господарстві. Чим ближчий цей коефіцієнт до одиниці, тим краще використовується техніка. Він залежить від завантаженості тракторів роботою, простоїв на ремонті, наявності причіпних і навісних знарядь тощо.

Змінність роботи техніки відображують загальною кількістю відпрацьованих машино-змін і в розрахунку на один трактор. Коефіцієнт змінності визначають як відношення відпрацьованих машино-змін до машино-днів у роботі. Крім зазначених факторів залежить цей показник, а також від забезпеченості трактористами-машиністами, високої організації праці тощо.

Ступінь виконання змінних норм виробітку відображується загальною кількістю виконаних нормо-змін і в розрахунку на один трактор. Коефіцієнт визначається діленням кількості виконаних нормо-змін на кількість відпрацьованих машино-змін. Значення коефіцієнта менше за одиницю означає, що норми виробітку не виконувались, і навпаки, значення буде більшим за одиницю, якщо норми перевиконувались. Цей показник залежить від агрегатування техніки, швидкості руху і ширини захвату агрегату, простоїв упродовж зміни тощо. Виконання змінних норм виробітку є важливою умовою використання машинно-тракторного парку і продуктивності праці механізаторів.

Середній виробіток еталонних нормо-годин у розрахунку на одну нормо-зміну — це відношення загального обсягу тракторних робіт у нормо-годинах до кількості виконаних нормо-змін. На цей показник впливають: структура парку тракторів, склад і структура виконаних робіт, виробничий напрямок господарства та інші фактори. Підвищення змінного виробітку тракторів сприяє скороченню строків робіт, поліпшенню їхньої якості.

Усі зазначені показники при аналізі можна визначати за кожною маркою тракторів, виходячи з кількості фізичних машин. У цілому по тракторному парку кількість відпрацьованих машино-днів і машино-змін, а також виконаних нормо-змін і нормо-годин перераховуються в умовні за коефіцієнтами переведення фізичних тракторів в еталонні (табл. 11.4).

Таблиця 11.4

Аналіз показників виробітку тракторів

Річний виробіток на трактор є найважливішим показником для оцінки рівня використання техніки. Зі згаданими факторами цей показник перебуває у такому взаємозв’язку:

В1 = Т · Кр · Кз · Кн · Вн = Мв · Вд = Мв · Вз = Нз · Вн,

де В1 — річний виробіток еталонних нормо-годин на один трактор; Т — кількість машино-днів перебування в господарстві (365 на рік); Кр, Кз, Кн — коефіцієнти відповідно — в роботі, змінності і виконання норм; Мв — відпрацьовані машино-дні; Мз — машино-зміни; Н3 — нормо-зміни; Вд, Вз і Вн — виробіток еталонних нормо-годин: відповідно денний, змінний і за нормо-зміну.

Виходячи з цього взаємозв’язку показників, за даними табл. 11.4. величини було розраховано впливу окремих факторів на виробіток одного трактора і на загальний обсяг робіт (табл. 11.5).

Таблиця 11.5

Вплив окремих факторів на виробіток
тракторів, етАЛОННИХ нормо-годин

Факторний аналіз виробітку машин сприяє виявленню можливостей його підвищення. Такий аналіз доцільно проводити не лише по тракторному парку в цілому, а й по окремих підрозділах господарства з деталізацією даних за марками машин. Чим вищою є деталізація показників виробітку при аналізі, тим більше можна виявити резервів його підвищення. Можливий рівень виробітку тракторного парку можна розрахувати за негативними відхиленнями по факторах та за досягнутим його показником (табл. 11.6).

У нашому прикладі можливий річний виробіток на еталонний трактор можна було б підвищити до 2103 еталонних нормо-годин за умов закріплення позитивних факторів і усунення впливу негативних факторів. Можливий виробіток на трактор за цих умов був би вищим від нормативного на 750 і від досягнутого — на 583 еталонних нормо-години.

Таблиця 11.6

Підрахунок резервів підвищення виробітку
на трактор, еталонних нормо-годин

При розробці заходів з підвищення виробітку тракторів та інших машин можливими напрямами будуть такі: поліпшення планування механізованих робіт, створення достатнього фронту робіт, забезпечення машинно-тракторного парку комплектом причіпних і навісних машин, а також механізаторами високої кваліфікації, поліпшення технічного і ремонтного обслуговування техніки, організації праці, правильне комплектування робочих агрегатів, раціональний розподіл марок машин на окремих роботах, впровадження технічно обґрунтованих норм виробітку тощо.

Для високоефективного використання техніки потрібно якісно виконувати необхідні обсяги механізованих робіт у найкращі агротехнічні строки з найменшими експлуатаційними витратами. Тому крім аналізу обсягу тракторних робіт важливою умовою підвищення ефективності виробництва є контроль за собівартістю одиниці виконаних робіт. На експлуатаційні витрати по машинно-тракторному парку припадає значна частка витрат на виробництво сільськогосподарської продукції. Загальна їх величина залежить від обсягу виконаних робіт і собівартості одиниці роботи.

При використанні машинно-тракторного парку в умовах орендних відносин нормативний рівень витрат на одиницю кожного виду робіт і послуг фіксується у планово-облікових цінах, а загальний обсяг робіт відображується показником їх вартості. Таким чином, показником загального рівня собівартості є величина витрат з експлуатації машин у розрахунку на одиницю грошової вартості робіт. При аналізі цього показника порівнюють фактичні витрати з нормативними, визначають суми економії і перевитрат коштів у розрахунку на фактичний обсяг робіт і послуг. При цьому працівники орендного підрозділу зацікавлені в економії матеріальних витрат, внесків і платежів, за винятком коштів на оплату праці. Якщо госпрозрахунковий дохід повністю використовується на оплату праці, то ніякої економії або перевитрат по загальній сумі витрат не існує. Тому при аналізі на рівні орендного підрозділу ведуть пошук резервів скорочення матеріальних витрат, внесків і платежів. Для підприємства-орендодавця важливе значення мають дані щодо рівня собівартості одиниці робіт, включаючи і витрати на оплату праці. Цей показник може відхилятись від нормативного у бік зниження, якщо на оплату праці використовується не весь госпрозрахунковий дохід, а лише його частина.

Виходячи з викладеного вище, в умовах орендних відносин при аналізі ефективності витрат по машинно-тракторному парку виникає потреба у визначенні двох показників собівартості одиниці роботи: 1) витрат на 100 грн вартості робіт і послуг; 2) собівартості одиниці фізичного обсягу робіт, по тракторному парку — однієї еталонної нормо-години (табл. 11.7).

Перший показник має важливе значення для орендного колективу, оскільки від нього залежить рівень оплати праці. Другий показник — собівартість одної еталонної нормо-години — потрібний для оцінки ефективності усіх витрат з експлуатації тракторного парку (включаючи витрати на оплату праці). До того ж цей показник більш точно відображує ефективність витрат, оскільки в ньому не враховуються зміни асортименту робіт і послуг у загальній їх вартості.

Згідно з даними табл. 11.7, фактична собівартість 1 еталонної нормо-години становила 6,03 грн, що на 10 грн нижче від нормативної. У розрахунку на фактичний обсяг виконаних робіт загальна сума економії дорівнювала 0,5 тис. грн. Однак при досягнутій загальній сумі економії було допущено перевитрати по матеріальних витратах на 12,1 тис. грн, що зменшило на цю суму госпрозрахунковий дохід підрозділу.

Аналізуючи витрати на використання техніки, їх розподіляють на дві групи — змінні та постійні. До змінних відносяться такі витрати, які змінюються майже пропорційно обсягу робіт. Це витрати на пально-мастильні матеріали, поточний ремонт, інші витрати. До постійних витрат належать обов’язкові внески і платежі, такі як амортизація на реставрацію, платежі Держстраху від балансової вартості техніки, внески на утримання апарату управління господарством тощо.

Розмір змінних витрат зумовлюється станом техніки та ступенем її експлуатації і може деякою мірою регулюватись механізаторами. Наприклад, кількість витраченого пального на роботу тракторів залежить від технічного догляду за ними, регулювання двигуна тощо. Тому у господарстві потрібно вести облік змінних витрат окремо по кожному трактору, за даними якого можна з’ясувати, на якій машині або якими механізаторами допущено перевитрати на пальне, поточний ремонт тощо.

Таблиця 11.7

Аналіз собівартості роботи
машинно-тракторного парку

Основною причиною великих постійних витрат є збільшення капітальної вартості парку машин. Скорочення постійних витрат у собівартості робіт парку потребує більш повного завантаження техніки. У тому разі, коли в господарстві або його підрозділі це неможливо зробити, постійні витрати можна зменшити шляхом виконання підрядних механізованих робіт для інших господарств, тобто на сторону. Разом з тим господарство може залучати машини зі сторони для виконання сезонних робіт, наприклад, самохідні зернозбиральні комбайни тощо. Усе це сприяє істотному зниженню собівартості механізованих робіт.

Раціональне використання сільськогосподарської техніки у процесі виробництва сприяє збільшенню виробництва продукції і зниженню її собівартості. Ефективність використання техніки залежить від раціональної організації господарства в цілому та його підрозділів і рівня виробництва продукції в окремих галузях. Метою аналізу ефективності використання засобів механізації є пошук шляхів збільшення виходу продукції, поліпшення її якості та зниження собівартості виробництва, що, у свою чергу, забезпечує зростання прибутку і підвищення рентабельності господарства.

Використання техніки у сільському господарстві поряд з іншими факторами виробництва сприяє збільшенню виходу продукції та підвищенню продуктивності праці. Однак оцінювання роботи машин за кількістю виробленої продукції не дає точного уявлення про досягнутий рівень використання техніки.

Для безпосередньої оцінки роботи тракторного парку використовують загальноприйнятий узагальнюючий показник — обсяг робіт в умовних еталонних гектарах, який визначають за кількістю виконаних нормо-змін по кожній марці тракторів. Розрахунок обсягу робіт в еталонних гектарах за допомогою нормо-зміни проводять так: кількість виконаних трактором відповідної марки нормо-змін множать на його змінний еталонний виробіток, який, у свою чергу, визначається множенням коефіцієнта переведення його в умовні трактори на тривалість зміни (7 годин).

Приклад. Коефіцієнт переведення трактора МТЗ-52 в умовні трактори — 0,58. Еталонний змінний виробіток цієї марки трактора становить 0,58 · 7 = 4,06. За 7 годин посіяно 18 га зернових культур при змінній нормі 15 га. Отже, кількість виконаних нормо-змін дорівнює 18 : 15 = 1,2. Обсяг роботи в еталонних гектарах становить 1,2 · 4,06 = 4,87.

В умовах ненормованого використання тракторів облік виконаних робіт здійснюється в годинах (погодинно), а кількість виконаних нормо-змін визначають діленням відпрацьованих машино-годин на встановлену тривалість зміни (7 годин).

Слід зазначити, що визначений таким способом обсяг робіт в еталонних гектарах не відповідає змісту цього показника. Він відображує виконані еталонні нормо-години, які можна визначити простіше — множенням фізичних нормо-годин на коефіцієнт переведення тракторів в умовні: 1,2 · 7 = 8,4 фізичних нормо-годин; 8,4 · 0,58 = 4,87 еталонних нормо-годин.

Орендним підрозділам найчастіше рекомендують вести облік обсягу механізованих робіт у машино-годинах. Це спрощує внутрішньогосподарські взаєморозрахунки, однак показник відпрацьованих машино-годин відображує лише тривалість зайнятості машин на роботах і не враховує продуктивність їх використання. Вимірювання обсягу механізованих робіт у нормо-годинах є точнішим способом.

Методика і способи аналізу використання машинно-тракторного парку мають відповідати внутрішньогосподарським організаційним формам виробництва. Так, в одних господарствах машинно-тракторний парк може бути розосереджений по орендних підрозділах рослинництва і тваринництва або по змішаних виробничих підрозділах. Аналіз Використання техніки ускладнюється тією обставиною, що в орендних підрозділах основного виробництва згідно з чинними положеннями облік робіт і витрат на їх виконання може не вестись окремо по машинно-тракторному парку. У такому разі джерелами аналізу можуть бути вибіркові дані з особових рахунків орендарів і первинних документів.

В інших господарствах машинно-тракторний парк може бути відокремлений у самостійні орендні підрозділи, які здійснюють взаєморозрахунки з іншими підрозділами і ведуть облік виконаних робіт і витрат в особових рахунках орендаря. У цих випадках аналіз використання машинно-тракторного парку проводиться порівнянням фактичних даних з нормативними показниками з обсягу робіт, витрат на їх виконання, госпрозрахункового доходу тощо. (табл. 11.3).

Таблиця 11.3

Аналіз показників роботи механізованого підрозділу

За нормативні приймаються дані щодо обсягів робіт з технологічних карт, дані щодо витрат — з розрахунків до договірних умов роботи підрозділів. У нашому прикладі обсяг робіт машинно-тракторного парку збільшився порівняно з договірними умовами на 65 тис. грн, або на 25 %. Однак при цьому допущено невиправдане збільшення матеріальних витрат та інших видатків. Зростання госпрозрахункового доходу на 15 тис. грн відбулося внаслідок збільшення обсягу робіт і послуг. У розрахунку на одного працівника машинно-тракторного парку річний дохід збільшився на 12,6 %.

Для виявлення резервів підвищення ефективності використання тракторів потрібно детально проаналізувати насамперед обсяг роботи, що відображується відпрацьованими нормо-годинами.

Обсяг робіт в еталонних нормо-годинах в цілому по тракторному парку аналізується як результат зміни таких факторів:

1) кількості тракторів;

2) виробітку нормо-годин на один трактор.

Останній фактор, у свою чергу, залежить від:

а) тривалості календарного періоду;

б) ступеня використання машин на роботах упродовж календарного періоду;

в) змінності роботи тракторів;

г) рівня виконання змінних норм виробітку;

д) сезонного виробітку еталонних нормо-годин за нормо-зміну.

Кожний із зазначених факторів виробітку тракторів може відображатися в абсолютних і відносних показниках. Для фактора ступінь використання тракторів на роботах за календарний період використовують загальну кількість відпрацьованих машино-днів і в розрахунку на один трактор. Відносну оцінку цього фактора дають за допомогою коефіцієнта — відношення відпрацьованих машино-днів до машино-днів перебування в господарстві. Чим ближчий цей коефіцієнт до одиниці, тим краще використовується техніка. Він залежить від завантаженості тракторів роботою, простоїв на ремонті, наявності причіпних і навісних знарядь тощо.

Змінність роботи техніки відображують загальною кількістю відпрацьованих машино-змін і в розрахунку на один трактор. Коефіцієнт змінності визначають як відношення відпрацьованих машино-змін до машино-днів у роботі. Крім зазначених факторів залежить цей показник, а також від забезпеченості трактористами-машиністами, високої організації праці тощо.

Ступінь виконання змінних норм виробітку відображується загальною кількістю виконаних нормо-змін і в розрахунку на один трактор. Коефіцієнт визначається діленням кількості виконаних нормо-змін на кількість відпрацьованих машино-змін. Значення коефіцієнта менше за одиницю означає, що норми виробітку не виконувались, і навпаки, значення буде більшим за одиницю, якщо норми перевиконувались. Цей показник залежить від агрегатування техніки, швидкості руху і ширини захвату агрегату, простоїв упродовж зміни тощо. Виконання змінних норм виробітку є важливою умовою використання машинно-тракторного парку і продуктивності праці механізаторів.

Середній виробіток еталонних нормо-годин у розрахунку на одну нормо-зміну — це відношення загального обсягу тракторних робіт у нормо-годинах до кількості виконаних нормо-змін. На цей показник впливають: структура парку тракторів, склад і структура виконаних робіт, виробничий напрямок господарства та інші фактори. Підвищення змінного виробітку тракторів сприяє скороченню строків робіт, поліпшенню їхньої якості.

Усі зазначені показники при аналізі можна визначати за кожною маркою тракторів, виходячи з кількості фізичних машин. У цілому по тракторному парку кількість відпрацьованих машино-днів і машино-змін, а також виконаних нормо-змін і нормо-годин перераховуються в умовні за коефіцієнтами переведення фізичних тракторів в еталонні (табл. 11.4).

Таблиця 11.4

Аналіз показників виробітку тракторів

Річний виробіток на трактор є найважливішим показником для оцінки рівня використання техніки. Зі згаданими факторами цей показник перебуває у такому взаємозв’язку:

В1 = Т · Кр · Кз · Кн · Вн = Мв · Вд = Мв · Вз = Нз · Вн,

де В1 — річний виробіток еталонних нормо-годин на один трактор; Т — кількість машино-днів перебування в господарстві (365 на рік); Кр, Кз, Кн — коефіцієнти відповідно — в роботі, змінності і виконання норм; Мв — відпрацьовані машино-дні; Мз — машино-зміни; Н3 — нормо-зміни; Вд, Вз і Вн — виробіток еталонних нормо-годин: відповідно денний, змінний і за нормо-зміну.

Виходячи з цього взаємозв’язку показників, за даними табл. 11.4. величини було розраховано впливу окремих факторів на виробіток одного трактора і на загальний обсяг робіт (табл. 11.5).

Таблиця 11.5

Вплив окремих факторів на виробіток
тракторів, етАЛОННИХ нормо-годин

Факторний аналіз виробітку машин сприяє виявленню можливостей його підвищення. Такий аналіз доцільно проводити не лише по тракторному парку в цілому, а й по окремих підрозділах господарства з деталізацією даних за марками машин. Чим вищою є деталізація показників виробітку при аналізі, тим більше можна виявити резервів його підвищення. Можливий рівень виробітку тракторного парку можна розрахувати за негативними відхиленнями по факторах та за досягнутим його показником (табл. 11.6).

У нашому прикладі можливий річний виробіток на еталонний трактор можна було б підвищити до 2103 еталонних нормо-годин за умов закріплення позитивних факторів і усунення впливу негативних факторів. Можливий виробіток на трактор за цих умов був би вищим від нормативного на 750 і від досягнутого — на 583 еталонних нормо-години.

Таблиця 11.6

Підрахунок резервів підвищення виробітку
на трактор, еталонних нормо-годин

При розробці заходів з підвищення виробітку тракторів та інших машин можливими напрямами будуть такі: поліпшення планування механізованих робіт, створення достатнього фронту робіт, забезпечення машинно-тракторного парку комплектом причіпних і навісних машин, а також механізаторами високої кваліфікації, поліпшення технічного і ремонтного обслуговування техніки, організації праці, правильне комплектування робочих агрегатів, раціональний розподіл марок машин на окремих роботах, впровадження технічно обґрунтованих норм виробітку тощо.

Для високоефективного використання техніки потрібно якісно виконувати необхідні обсяги механізованих робіт у найкращі агротехнічні строки з найменшими експлуатаційними витратами. Тому крім аналізу обсягу тракторних робіт важливою умовою підвищення ефективності виробництва є контроль за собівартістю одиниці виконаних робіт. На експлуатаційні витрати по машинно-тракторному парку припадає значна частка витрат на виробництво сільськогосподарської продукції. Загальна їх величина залежить від обсягу виконаних робіт і собівартості одиниці роботи.

При використанні машинно-тракторного парку в умовах орендних відносин нормативний рівень витрат на одиницю кожного виду робіт і послуг фіксується у планово-облікових цінах, а загальний обсяг робіт відображується показником їх вартості. Таким чином, показником загального рівня собівартості є величина витрат з експлуатації машин у розрахунку на одиницю грошової вартості робіт. При аналізі цього показника порівнюють фактичні витрати з нормативними, визначають суми економії і перевитрат коштів у розрахунку на фактичний обсяг робіт і послуг. При цьому працівники орендного підрозділу зацікавлені в економії матеріальних витрат, внесків і платежів, за винятком коштів на оплату праці. Якщо госпрозрахунковий дохід повністю використовується на оплату праці, то ніякої економії або перевитрат по загальній сумі витрат не існує. Тому при аналізі на рівні орендного підрозділу ведуть пошук резервів скорочення матеріальних витрат, внесків і платежів. Для підприємства-орендодавця важливе значення мають дані щодо рівня собівартості одиниці робіт, включаючи і витрати на оплату праці. Цей показник може відхилятись від нормативного у бік зниження, якщо на оплату праці використовується не весь госпрозрахунковий дохід, а лише його частина.

Виходячи з викладеного вище, в умовах орендних відносин при аналізі ефективності витрат по машинно-тракторному парку виникає потреба у визначенні двох показників собівартості одиниці роботи: 1) витрат на 100 грн вартості робіт і послуг; 2) собівартості одиниці фізичного обсягу робіт, по тракторному парку — однієї еталонної нормо-години (табл. 11.7).

Перший показник має важливе значення для орендного колективу, оскільки від нього залежить рівень оплати праці. Другий показник — собівартість одної еталонної нормо-години — потрібний для оцінки ефективності усіх витрат з експлуатації тракторного парку (включаючи витрати на оплату праці). До того ж цей показник більш точно відображує ефективність витрат, оскільки в ньому не враховуються зміни асортименту робіт і послуг у загальній їх вартості.

Згідно з даними табл. 11.7, фактична собівартість 1 еталонної нормо-години становила 6,03 грн, що на 10 грн нижче від нормативної. У розрахунку на фактичний обсяг виконаних робіт загальна сума економії дорівнювала 0,5 тис. грн. Однак при досягнутій загальній сумі економії було допущено перевитрати по матеріальних витратах на 12,1 тис. грн, що зменшило на цю суму госпрозрахунковий дохід підрозділу.

Аналізуючи витрати на використання техніки, їх розподіляють на дві групи — змінні та постійні. До змінних відносяться такі витрати, які змінюються майже пропорційно обсягу робіт. Це витрати на пально-мастильні матеріали, поточний ремонт, інші витрати. До постійних витрат належать обов’язкові внески і платежі, такі як амортизація на реставрацію, платежі Держстраху від балансової вартості техніки, внески на утримання апарату управління господарством тощо.

Розмір змінних витрат зумовлюється станом техніки та ступенем її експлуатації і може деякою мірою регулюватись механізаторами. Наприклад, кількість витраченого пального на роботу тракторів залежить від технічного догляду за ними, регулювання двигуна тощо. Тому у господарстві потрібно вести облік змінних витрат окремо по кожному трактору, за даними якого можна з’ясувати, на якій машині або якими механізаторами допущено перевитрати на пальне, поточний ремонт тощо.

Таблиця 11.7

Аналіз собівартості роботи
машинно-тракторного парку

Основною причиною великих постійних витрат є збільшення капітальної вартості парку машин. Скорочення постійних витрат у собівартості робіт парку потребує більш повного завантаження техніки. У тому разі, коли в господарстві або його підрозділі це неможливо зробити, постійні витрати можна зменшити шляхом виконання підрядних механізованих робіт для інших господарств, тобто на сторону. Разом з тим господарство може залучати машини зі сторони для виконання сезонних робіт, наприклад, самохідні зернозбиральні комбайни тощо. Усе це сприяє істотному зниженню собівартості механізованих робіт.