14.4. Аналіз необоротних активів і основних засобів

Важливе значення для підвищення ефективності фінансової діяльності має розміщення і групування активів підприємства. Від того, з яких активів складаються основні і оборотні засоби, яка їх частка перебуває у сферах виробництва та обігу, у виробничих запасах, у грошовій і матеріальній формі, наскільки оптимальне їх співвідношення, багато в чому залежать кінцеві результати господарської діяльності підприємства.

Активи підприємства в балансі розподіляють, насамперед на дві групи: необоротні та оборотні активи. Необоротні активи — це основний капітал підприємства, вкладений для довготермінового використання у нерухомість, облігації, акції, спільні підприємства, нематеріальні активи тощо (табл. 14.8). До необоротних активів належать: нематеріальні активи; незавершене будівництво; основні засоби і довгострокові фінансові інвестиції; довгострокова дебіторська заборгованість; відстрочені податкові та інші необоротні активи.

Таблиця 14.9

Склад і структура необоротних активів

Щодо оборотних активів, то вони можуть перебувати у сфері виробництва (виробничі запаси, тварини на вирощуванні та відгодівлі, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) та обігу (готова продукція на складах і відвантажена покупцям, кошти в розрахунках, короткострокові фінансові вкладення, грошові кошти в касі та на рахунках у банках, інші оборотні активи).

Під час аналізу активів підприємства доцільно насамперед, вивчити їх склад і структуру з деталізацією, передбаченою у бухгалтерському балансі, порівняти показники звітного періоду з даними попереднього періоду, оцінити виявлені відхилення.

Згідно з даними табл. 14.8, значних змін у необоротних активах підприємства, що аналізується, за рік не відбулося. Дещо збільшилась залишкова вартість основних засобів (на 883 тис. грн) та незавершеного будівництва (на 4 тис. грн), що слід вважати позитивними замінами.

Основну увагу при аналізі приділяють вивченню стану основних засобів як основному капіталу в складі необоротних активів.

Відхилення суми вартості основних засобів може виникати за рахунок збільшення або зменшення кількості машин, техніки, споруд, приміщень та інших основних засобів, зміни їх вартості, переоцінки тощо.

При аналізі вивчають склад, структуру і технічний стан основних фондів за окремими групами та по підприємству в цілому. Для цього використовують інформацію “Примітки до річної фінансової звітності” (форма № 5, розділ ІІ “Основні засоби”). Дані цієї звітності групують в окрему аналітичну таблицю (табл. 14.9).

Таблиця 14.9

Наявність і рух основних засобів

На підставі даних табл. 14.10 визначають коефіцієнти, що відображують стан основних фондів:

Коефіцієнт зношення (Кз) — Кз = З : ОФп,

де З — сума зношення основних засобів, ОФп — первісна вартість основних фондів.

Коефіцієнт оновлення (Ко) — Ко = ОФо : Фок,

де ОФо — вартість введених основних фондів за рік; Фок — загальна вартість основних фондів на кінець року.

Коефіцієнт вибуття основних фондів (Кв) — Кв = ОФв : : ОФп,

де ОФв — вартість фондів, що вибули за рік; ОФп — вартість фондів на початок періоду.

Коефіцієнт приросту основних фондів (Кп) — Кп = ОФпр : : ОФп,

де ОФ — вартість приросту основних фондів (фонди які надійшли за мінусом фондів, що вибули).

Коефіцієнт придатності основних фондів (Кпр) — Кпр = = ОФз : ОФп,

де ОФз — залишкова вартість основних фондів.

Методика розрахунку коефіцієнти наведена у табл. 14.9.

Згідно з даними табл. 14.9, вартість основних засобів підприємства зросла на 1927 тис. грн, або на 14,9 %, у тому числі машин і обладнання — на 1637 тис. грн (на 45,5 %), робочої і продуктивної худоби — на 299 тис. грн (на 23,1 %). У решті основних засобів істотних змін не відбулося.

На кінець звітного періоду частка окремих видів основних фондів у загальній їх вартості становила: будинків і споруд — 50,2 %, машин та обладнання — 35,2, робочої і продуктивної худоби — 10,7 %. Значні зміни у структурі основних фондів були зумовлені зменшенням частки вартості будинків і споруд на 7,4 %. Такі зміни можна вважати позитивними щодо зміцнення виробничої бази підприємства.

Однак технічний стан основних засобів у цілому дещо знизився. Про це свідчить зростання коефіцієнта зношення на 0,041 (на 4,1 %) та зниження коефіцієнта придатності фондів на 0,041 (на 4,1 %). Коефіцієнт оновлення фондів перевищував коефіцієнт вибуття на 0,125, у результаті коефіцієнт приросту основних фондів становив 0,149 (14,9 %).

Основні засоби під час їх використання у виробництві повертають свою вартість упродовж тривалого часу у вигляді амортизаційних відрахувань. Період повернення авансованої вартості основних засобів (По) визначають діленням середньорічної їх вартості на суму амортизаційних відрахувань. За даними табл. 14.9 цей показник окупності основних засобів був таким:

Скорочення строків окупності основних фондів залежить переважно від збільшення інтенсивності їх використання. Наведений у методичній літературі і застосовуваний у практиці сільськогосподарських підприємств аналіз ефективності використання основних виробничих фондів не завжди враховує їхній взаємозв’язок з фінансовим станом господарства, обмежуючись вивченням показника фондовіддачі. Останній визначається як відношення вартості валової продукції до середньої вартості основних виробничих фондів.

Вартість валової продукції на грошову одиницю вартості основних фондів вважають основним показником фондовіддачі. Він може бути доповнений показниками фондовіддачі щодо товарної продукції, валового доходу і прибутку у розрахунку на одиницю вартості основних фондів. Однак усі ці показники залежать насамперед від фондовіддачі за валовою продукцією, яка відображує лише кількісний бік використання основних засобів. У процесі використання вони багаторазово поєднуються з оборотними засобами і мають тривалий період обігу. Тому ефективність використання основних виробничих фондів зумовлюється оборотністю усіх господарських засобів (як основних, так і оборотних), їх співвідношенням, рентабельністю одного обігу.

Аналіз необоротних активів невід’ємна частина вивчення інвестиційної діяльності підприємства. Інвестиції — це довгострокові вкладення засобів в активи підприємства з метою нарощування власного капіталу. Вони відрізняються від поточних вкладень за тривалістю часу, впродовж якого підприємство отримує економічний ефект від цих витрат.

Залежно від об’єкта вкладень розрізняють інвестиції реальні та фінансові. Реальні інвестиції — це вкладення коштів у невиробничі активи оновлення матеріально-технічної бази підприємства для нарощування його виробничих потужностей, освоєння нових видів продукції і технологій їх виробництва тощо.

Фінансові інвестиції — це довгострокові фінансові вкладення в цінні папери, акції, пайові внески, в корпораційні підприємства тощо.

До валових інвестицій відносять сукупність усіх інвестицій, зроблених упродовж звітного періода. Часткові інвестиції менше валових на суму амортизаційних відрахувань у звітному році.

При аналізі вивчають виконання плану за основними напрямами інвестиційних вкладень — будівництво нових об’єктів, придбання основних засобів, формування основного стада тварин, інвестиції в нематеріальні активи, фінансові вкладення, увід у дію об’єктів будівництва тощо.

Для оцінки ефективності інвестицій використовують різні показники, зокрема собівартість продукції, продуктивності праці, прибуток, рентабельність тощо. Основним з них є додатковий вихід продукції на 1 грн інвестицій (Е):

Е = (ВП′ – ВП0) : j,

де ВП0, ВП′ — валова продукція відповідно до і після нових вкладень інвестицій; j — сума додаткових інвестицій.

Існують також інвестиції у формі лізингових операцій — це прискорене оновлення основних засобів шляхом одержання їх від інших об’єктів власником.

Важливе значення для підвищення ефективності фінансової діяльності має розміщення і групування активів підприємства. Від того, з яких активів складаються основні і оборотні засоби, яка їх частка перебуває у сферах виробництва та обігу, у виробничих запасах, у грошовій і матеріальній формі, наскільки оптимальне їх співвідношення, багато в чому залежать кінцеві результати господарської діяльності підприємства.

Активи підприємства в балансі розподіляють, насамперед на дві групи: необоротні та оборотні активи. Необоротні активи — це основний капітал підприємства, вкладений для довготермінового використання у нерухомість, облігації, акції, спільні підприємства, нематеріальні активи тощо (табл. 14.8). До необоротних активів належать: нематеріальні активи; незавершене будівництво; основні засоби і довгострокові фінансові інвестиції; довгострокова дебіторська заборгованість; відстрочені податкові та інші необоротні активи.

Таблиця 14.9

Склад і структура необоротних активів

Щодо оборотних активів, то вони можуть перебувати у сфері виробництва (виробничі запаси, тварини на вирощуванні та відгодівлі, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) та обігу (готова продукція на складах і відвантажена покупцям, кошти в розрахунках, короткострокові фінансові вкладення, грошові кошти в касі та на рахунках у банках, інші оборотні активи).

Під час аналізу активів підприємства доцільно насамперед, вивчити їх склад і структуру з деталізацією, передбаченою у бухгалтерському балансі, порівняти показники звітного періоду з даними попереднього періоду, оцінити виявлені відхилення.

Згідно з даними табл. 14.8, значних змін у необоротних активах підприємства, що аналізується, за рік не відбулося. Дещо збільшилась залишкова вартість основних засобів (на 883 тис. грн) та незавершеного будівництва (на 4 тис. грн), що слід вважати позитивними замінами.

Основну увагу при аналізі приділяють вивченню стану основних засобів як основному капіталу в складі необоротних активів.

Відхилення суми вартості основних засобів може виникати за рахунок збільшення або зменшення кількості машин, техніки, споруд, приміщень та інших основних засобів, зміни їх вартості, переоцінки тощо.

При аналізі вивчають склад, структуру і технічний стан основних фондів за окремими групами та по підприємству в цілому. Для цього використовують інформацію “Примітки до річної фінансової звітності” (форма № 5, розділ ІІ “Основні засоби”). Дані цієї звітності групують в окрему аналітичну таблицю (табл. 14.9).

Таблиця 14.9

Наявність і рух основних засобів

На підставі даних табл. 14.10 визначають коефіцієнти, що відображують стан основних фондів:

Коефіцієнт зношення (Кз) — Кз = З : ОФп,

де З — сума зношення основних засобів, ОФп — первісна вартість основних фондів.

Коефіцієнт оновлення (Ко) — Ко = ОФо : Фок,

де ОФо — вартість введених основних фондів за рік; Фок — загальна вартість основних фондів на кінець року.

Коефіцієнт вибуття основних фондів (Кв) — Кв = ОФв : : ОФп,

де ОФв — вартість фондів, що вибули за рік; ОФп — вартість фондів на початок періоду.

Коефіцієнт приросту основних фондів (Кп) — Кп = ОФпр : : ОФп,

де ОФ — вартість приросту основних фондів (фонди які надійшли за мінусом фондів, що вибули).

Коефіцієнт придатності основних фондів (Кпр) — Кпр = = ОФз : ОФп,

де ОФз — залишкова вартість основних фондів.

Методика розрахунку коефіцієнти наведена у табл. 14.9.

Згідно з даними табл. 14.9, вартість основних засобів підприємства зросла на 1927 тис. грн, або на 14,9 %, у тому числі машин і обладнання — на 1637 тис. грн (на 45,5 %), робочої і продуктивної худоби — на 299 тис. грн (на 23,1 %). У решті основних засобів істотних змін не відбулося.

На кінець звітного періоду частка окремих видів основних фондів у загальній їх вартості становила: будинків і споруд — 50,2 %, машин та обладнання — 35,2, робочої і продуктивної худоби — 10,7 %. Значні зміни у структурі основних фондів були зумовлені зменшенням частки вартості будинків і споруд на 7,4 %. Такі зміни можна вважати позитивними щодо зміцнення виробничої бази підприємства.

Однак технічний стан основних засобів у цілому дещо знизився. Про це свідчить зростання коефіцієнта зношення на 0,041 (на 4,1 %) та зниження коефіцієнта придатності фондів на 0,041 (на 4,1 %). Коефіцієнт оновлення фондів перевищував коефіцієнт вибуття на 0,125, у результаті коефіцієнт приросту основних фондів становив 0,149 (14,9 %).

Основні засоби під час їх використання у виробництві повертають свою вартість упродовж тривалого часу у вигляді амортизаційних відрахувань. Період повернення авансованої вартості основних засобів (По) визначають діленням середньорічної їх вартості на суму амортизаційних відрахувань. За даними табл. 14.9 цей показник окупності основних засобів був таким:

Скорочення строків окупності основних фондів залежить переважно від збільшення інтенсивності їх використання. Наведений у методичній літературі і застосовуваний у практиці сільськогосподарських підприємств аналіз ефективності використання основних виробничих фондів не завжди враховує їхній взаємозв’язок з фінансовим станом господарства, обмежуючись вивченням показника фондовіддачі. Останній визначається як відношення вартості валової продукції до середньої вартості основних виробничих фондів.

Вартість валової продукції на грошову одиницю вартості основних фондів вважають основним показником фондовіддачі. Він може бути доповнений показниками фондовіддачі щодо товарної продукції, валового доходу і прибутку у розрахунку на одиницю вартості основних фондів. Однак усі ці показники залежать насамперед від фондовіддачі за валовою продукцією, яка відображує лише кількісний бік використання основних засобів. У процесі використання вони багаторазово поєднуються з оборотними засобами і мають тривалий період обігу. Тому ефективність використання основних виробничих фондів зумовлюється оборотністю усіх господарських засобів (як основних, так і оборотних), їх співвідношенням, рентабельністю одного обігу.

Аналіз необоротних активів невід’ємна частина вивчення інвестиційної діяльності підприємства. Інвестиції — це довгострокові вкладення засобів в активи підприємства з метою нарощування власного капіталу. Вони відрізняються від поточних вкладень за тривалістю часу, впродовж якого підприємство отримує економічний ефект від цих витрат.

Залежно від об’єкта вкладень розрізняють інвестиції реальні та фінансові. Реальні інвестиції — це вкладення коштів у невиробничі активи оновлення матеріально-технічної бази підприємства для нарощування його виробничих потужностей, освоєння нових видів продукції і технологій їх виробництва тощо.

Фінансові інвестиції — це довгострокові фінансові вкладення в цінні папери, акції, пайові внески, в корпораційні підприємства тощо.

До валових інвестицій відносять сукупність усіх інвестицій, зроблених упродовж звітного періода. Часткові інвестиції менше валових на суму амортизаційних відрахувань у звітному році.

При аналізі вивчають виконання плану за основними напрямами інвестиційних вкладень — будівництво нових об’єктів, придбання основних засобів, формування основного стада тварин, інвестиції в нематеріальні активи, фінансові вкладення, увід у дію об’єктів будівництва тощо.

Для оцінки ефективності інвестицій використовують різні показники, зокрема собівартість продукції, продуктивності праці, прибуток, рентабельність тощо. Основним з них є додатковий вихід продукції на 1 грн інвестицій (Е):

Е = (ВП′ – ВП0) : j,

де ВП0, ВП′ — валова продукція відповідно до і після нових вкладень інвестицій; j — сума додаткових інвестицій.

Існують також інвестиції у формі лізингових операцій — це прискорене оновлення основних засобів шляхом одержання їх від інших об’єктів власником.