15.3. Аналіз використання робочої сили

К оглавлению1 2  4 5 6 7 8 9  11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20  22  24 25 26 27 28 29 30 31  33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 

Важливим фактором собівартості є продуктивність праці. Тому потрібно проаналізувати використання робочої сили.

Облік усіх витрат, зокрема затрат праці, ведеться по фермі в цілому або по підрозділу без деталізації витрат за галузями. Фактичні дані щодо затрат праці в людино-годинах за кожним працівником ферми і орендного підрозділу в цілому беруть з табелів обліку робочого часу.

Кінцевим показником ефективності витрат праці у фермерських господарствах або в орендному підрозділі є вартість виробленої продукції на одного працівника. Однак цей показник не є ідеальним, він може змінюватися незалежно від змін в організації праці. Наприклад, збільшення надою молока від корови знижує затрати праці в розрахунку на кожний центнер молока, проте це не означає, що робоча сила стала використовуватись ефективніше.

Більш точну оцінку можна дати за допомогою коефіцієнта використання праці, що визначається як відношенням нормативних витрат праці, потрібних для виконання певного обсягу робіт, до фактичної кількості праці, витраченої у господарстві в цілому. Такий спосіб оцінки ефективності затрат праці поширений, наприклад, на американських фермах, де для визначення теоретично раціональних витрат праці використовується так звана система трудових одиниць, тобто норми витрат праці на 1 га за культурами і на 1 голову тварин за їх групами.

Коефіцієнт використання праці обчислюють за формулою

,

де  — фактичні розміри галузей (га, голів);  — нормативні витрати праці на одиницю розміру галузі, людино-годин;  — загальна величина фактичних витрат праці по підрозділу в цілому, людино-годин;  — сума кількості галузей від 1 до n.

Розглянемо визначення коефіцієнта використання праці на такому прикладі (табл. 15.5):

Таблиця 15.5

Нормативні та фактичні витрати праці
орендного підрозділу

Галузі

Розміри галузей
(га, голів)

Норма затрат людино-годин на 1 га (на 1 голову)

Нормативна
сума затрат людино-годин

Зернові культури

100

50

5000

Цукрові буряки

75

375

28 125

Картопля

15

300

4500

Кормові культури

110

35

3850

Молочне стадо корів

105

120

12 600

Разом

´

´

54 075

Фактичні затрати, людино-годин

´

´

43 260

Коефіцієнт використання робочої сили (Кn) обчислюють за формулою

,

де  — фактичні розміри галузей, га (голів);  — планові норми витрат праці на одиницю розміру галузі, людино-годин;  — загальна величина фактичних витрат праці по підрозділу в цілому, людино-годин; — сума кількості галузей від 1 до n.

Якщо значення коефіцієнта перевищує одиницю, то ефективність використання робочої сили в підрозділі вище нормативного або середнього рівня, якщо воно менше одиниці, то трудові ресурси використовуються недостатньо ефективно.

Отже, виробничий підрозділ господарства, яке аналізується, характеризується підвищеним рівнем використання робочої сили. За плановими нормативами затрат праці в розрахунку на договірні розміри галузей в орендному підрозділі передбачалась чисельність працівників 15 осіб, однак фактично виробнича програма була виконана колективом постійних працівників кількістю 13 осіб. Тимчасову потребу в додатковій робочій силі було забезпечено залученням працівників зі сторони. Все це сприяло підвищенню інтенсивності використання робочої сили та продуктивності праці в орендному підрозділі.

Розглянута методика загальної оцінки рівня використання робочої сили за допомогою зазначеного коефіцієнта може бути застосована не лише для орендних підрозділів, а й для галузей рослинництва, тваринництва чи господарства цілому.

Для з’ясування причин високої трудомісткості вирощування окремих культур або утримання тварин потрібно проаналізувати технологію вирощування культур і виробництва продукції тваринництва. Для цього використовують дані технологічних карт, інших техніко-економічних планових розрахунків, обліку і внутрішньогосподарської виробничої звітності.

Останнім часом на сільськогосподарських підприємствах широко впроваджують нові форми організації виробництва на основі договірних відносин з оплатою праці від валового і госпрозрахункового доходу. В умовах роботи внутрішньогосподарських підрозділів на орендному підряді оплата праці здійснюється за рахунок госпрозрахункового доходу, який визначається як різниця між вартістю валової продукції і сумою матеріальних витрат, обов’язкових внесків і платежів. При цьому оплата праці втрачає, по суті, свій зміст і реалізується через одержані доходи і прибутки. Це зумовлює деякі особливості аналізу оплати праці.

Отже, рівень оплати працівників орендного підрозділу залежить, по-перше, від вартості валової продукції, зокрема від галузевої структури, продуктивності галузей і розрахункових цін за продукцію, по-друге, від матеріальних витрат, внесків та платежів. Крім того, на рівень заробітку орендарів впливають зміни кількості працівників орендного підрозділу.

Для виміру впливу зазначених факторів на рівень заробітків орендарів використовують формулу

у = (х1 · х2 · х3) – (х1 · х2 · х4),

де у — сума госпрозрахункового доходу; х1 — розміри галузей; х2 — натуральна продуктивність одиниці галузі; х3 — розрахункова ціна за 1 ц продукції; х4 — матеріальні витрати на 1 ц продукції.

Наприклад, госпрозрахунковий дохід, становить тис. грн: при договірних умовах — 62,5, фактично — 88,5; при фактичних розмірах галузей () і договірних решти показників () — 71,5; при фактичних розмірах галузей і продуктивності () та договірних цінах і витратах () — 75,0; при договірних витратах () і фактичних решти показників () — 84,5.

Збільшення госпрозрахункового доходу у цьому випадку відбулося за рахунок таких факторів, тис. грн:

загальне відхилення фактичного госпрозрахункового доходу від договірного — + 26,0,

у тому числі за рахунок зміни:

галузевої структури — 71,5 – 62,5 = + 9,0;

продуктивності галузей — 75 – 71,5 = + 3,5;

матеріальних витрат — 88,5 – 84,5 = + 4,0;

цін на продукцію — 84,5 – 75,0 = + 9,5.

Виходячи з цих даних, а також враховуючи, що чисельність працівників у підрозділі було скорочено з 15 до 13 чоловік, доходимо висновку, що середній заробіток формувався під впливом факторів, представлених у табл. 15.6.

Таблиця 15.6

Вплив окремих факторів на госпрозрахунковий
дохід і оплату праці орендаторів

Фактори

Усього, тис. грн

На одного працівника, грн

 

За рік

За місяць

Загальні відхилення госпрозрахункового доходу від договірних умов

+ 26,0

+ 2000

+ 166,67

у тому числі за рахунок зміни

 

 

 

галузевої структури виробництва

+ 9,0

+ 692

+ 57,67

продуктивності галузей

+ 3,5

+ 269

+ 22,42

розрахункових цін

+ 9,5

+ 731

+ 60,92

матеріальних витрат

+ 4,0

+ 308

+ 25,66

За рахунок зміни чисельності працівників

+ 4,17

+ 320

+ 26,67

Усього

+ 30,17

+ 2320

+ 193,34

Як видно з розрахунків, госпрозрахунковий дохід і рівень оплати орендарів залежать: через розрахункові ціни — від обсягу виробленої продукції, галузевої структури підрозділу і рівня продуктивності галузей; через ціни на продукцію — від економії матеріальних витрат. На рівень оплати позитивно впливають: скорочення кількості працівників, підвищення продуктивності праці, раціональне використання госпрозрахункового доходу підрозділу. Усі ці фактори відображують різні сторони виробничої і фінансової діяльності господарства, поліпшення яких має бути метою стратегії підприємства.

Важливим фактором собівартості є продуктивність праці. Тому потрібно проаналізувати використання робочої сили.

Облік усіх витрат, зокрема затрат праці, ведеться по фермі в цілому або по підрозділу без деталізації витрат за галузями. Фактичні дані щодо затрат праці в людино-годинах за кожним працівником ферми і орендного підрозділу в цілому беруть з табелів обліку робочого часу.

Кінцевим показником ефективності витрат праці у фермерських господарствах або в орендному підрозділі є вартість виробленої продукції на одного працівника. Однак цей показник не є ідеальним, він може змінюватися незалежно від змін в організації праці. Наприклад, збільшення надою молока від корови знижує затрати праці в розрахунку на кожний центнер молока, проте це не означає, що робоча сила стала використовуватись ефективніше.

Більш точну оцінку можна дати за допомогою коефіцієнта використання праці, що визначається як відношенням нормативних витрат праці, потрібних для виконання певного обсягу робіт, до фактичної кількості праці, витраченої у господарстві в цілому. Такий спосіб оцінки ефективності затрат праці поширений, наприклад, на американських фермах, де для визначення теоретично раціональних витрат праці використовується так звана система трудових одиниць, тобто норми витрат праці на 1 га за культурами і на 1 голову тварин за їх групами.

Коефіцієнт використання праці обчислюють за формулою

,

де  — фактичні розміри галузей (га, голів);  — нормативні витрати праці на одиницю розміру галузі, людино-годин;  — загальна величина фактичних витрат праці по підрозділу в цілому, людино-годин;  — сума кількості галузей від 1 до n.

Розглянемо визначення коефіцієнта використання праці на такому прикладі (табл. 15.5):

Таблиця 15.5

Нормативні та фактичні витрати праці
орендного підрозділу

Галузі

Розміри галузей
(га, голів)

Норма затрат людино-годин на 1 га (на 1 голову)

Нормативна
сума затрат людино-годин

Зернові культури

100

50

5000

Цукрові буряки

75

375

28 125

Картопля

15

300

4500

Кормові культури

110

35

3850

Молочне стадо корів

105

120

12 600

Разом

´

´

54 075

Фактичні затрати, людино-годин

´

´

43 260

Коефіцієнт використання робочої сили (Кn) обчислюють за формулою

,

де  — фактичні розміри галузей, га (голів);  — планові норми витрат праці на одиницю розміру галузі, людино-годин;  — загальна величина фактичних витрат праці по підрозділу в цілому, людино-годин; — сума кількості галузей від 1 до n.

Якщо значення коефіцієнта перевищує одиницю, то ефективність використання робочої сили в підрозділі вище нормативного або середнього рівня, якщо воно менше одиниці, то трудові ресурси використовуються недостатньо ефективно.

Отже, виробничий підрозділ господарства, яке аналізується, характеризується підвищеним рівнем використання робочої сили. За плановими нормативами затрат праці в розрахунку на договірні розміри галузей в орендному підрозділі передбачалась чисельність працівників 15 осіб, однак фактично виробнича програма була виконана колективом постійних працівників кількістю 13 осіб. Тимчасову потребу в додатковій робочій силі було забезпечено залученням працівників зі сторони. Все це сприяло підвищенню інтенсивності використання робочої сили та продуктивності праці в орендному підрозділі.

Розглянута методика загальної оцінки рівня використання робочої сили за допомогою зазначеного коефіцієнта може бути застосована не лише для орендних підрозділів, а й для галузей рослинництва, тваринництва чи господарства цілому.

Для з’ясування причин високої трудомісткості вирощування окремих культур або утримання тварин потрібно проаналізувати технологію вирощування культур і виробництва продукції тваринництва. Для цього використовують дані технологічних карт, інших техніко-економічних планових розрахунків, обліку і внутрішньогосподарської виробничої звітності.

Останнім часом на сільськогосподарських підприємствах широко впроваджують нові форми організації виробництва на основі договірних відносин з оплатою праці від валового і госпрозрахункового доходу. В умовах роботи внутрішньогосподарських підрозділів на орендному підряді оплата праці здійснюється за рахунок госпрозрахункового доходу, який визначається як різниця між вартістю валової продукції і сумою матеріальних витрат, обов’язкових внесків і платежів. При цьому оплата праці втрачає, по суті, свій зміст і реалізується через одержані доходи і прибутки. Це зумовлює деякі особливості аналізу оплати праці.

Отже, рівень оплати працівників орендного підрозділу залежить, по-перше, від вартості валової продукції, зокрема від галузевої структури, продуктивності галузей і розрахункових цін за продукцію, по-друге, від матеріальних витрат, внесків та платежів. Крім того, на рівень заробітку орендарів впливають зміни кількості працівників орендного підрозділу.

Для виміру впливу зазначених факторів на рівень заробітків орендарів використовують формулу

у = (х1 · х2 · х3) – (х1 · х2 · х4),

де у — сума госпрозрахункового доходу; х1 — розміри галузей; х2 — натуральна продуктивність одиниці галузі; х3 — розрахункова ціна за 1 ц продукції; х4 — матеріальні витрати на 1 ц продукції.

Наприклад, госпрозрахунковий дохід, становить тис. грн: при договірних умовах — 62,5, фактично — 88,5; при фактичних розмірах галузей () і договірних решти показників () — 71,5; при фактичних розмірах галузей і продуктивності () та договірних цінах і витратах () — 75,0; при договірних витратах () і фактичних решти показників () — 84,5.

Збільшення госпрозрахункового доходу у цьому випадку відбулося за рахунок таких факторів, тис. грн:

загальне відхилення фактичного госпрозрахункового доходу від договірного — + 26,0,

у тому числі за рахунок зміни:

галузевої структури — 71,5 – 62,5 = + 9,0;

продуктивності галузей — 75 – 71,5 = + 3,5;

матеріальних витрат — 88,5 – 84,5 = + 4,0;

цін на продукцію — 84,5 – 75,0 = + 9,5.

Виходячи з цих даних, а також враховуючи, що чисельність працівників у підрозділі було скорочено з 15 до 13 чоловік, доходимо висновку, що середній заробіток формувався під впливом факторів, представлених у табл. 15.6.

Таблиця 15.6

Вплив окремих факторів на госпрозрахунковий
дохід і оплату праці орендаторів

Фактори

Усього, тис. грн

На одного працівника, грн

 

За рік

За місяць

Загальні відхилення госпрозрахункового доходу від договірних умов

+ 26,0

+ 2000

+ 166,67

у тому числі за рахунок зміни

 

 

 

галузевої структури виробництва

+ 9,0

+ 692

+ 57,67

продуктивності галузей

+ 3,5

+ 269

+ 22,42

розрахункових цін

+ 9,5

+ 731

+ 60,92

матеріальних витрат

+ 4,0

+ 308

+ 25,66

За рахунок зміни чисельності працівників

+ 4,17

+ 320

+ 26,67

Усього

+ 30,17

+ 2320

+ 193,34

Як видно з розрахунків, госпрозрахунковий дохід і рівень оплати орендарів залежать: через розрахункові ціни — від обсягу виробленої продукції, галузевої структури підрозділу і рівня продуктивності галузей; через ціни на продукцію — від економії матеріальних витрат. На рівень оплати позитивно впливають: скорочення кількості працівників, підвищення продуктивності праці, раціональне використання госпрозрахункового доходу підрозділу. Усі ці фактори відображують різні сторони виробничої і фінансової діяльності господарства, поліпшення яких має бути метою стратегії підприємства.