12.3. Аналіз рентабельності виробництва продукції

Підприємства, які отримують прибуток, називають рентабельними. Господарства відрізняються за розмірами виробничих ресурсів і одержують неоднаковий прибуток, тому для оцінювання їхньої економічної ефективності потрібно враховувати не лише абсолютну суму прибутку, а й віднесення її до ресурсів, які використовують у процесі виробництва. Загальне оцінювання проводять за допомогою показників рентабельності.

У ринкових умовах виникла потреба у визначенні показників рентабельності, які характеризують виробничу, комерційну і фінансову діяльність підприємств. У цьому розділі виробнича рентабельність розглядається якість відношення прибутку та виробничих ресурсів.

Рентабельність роботи підприємства — це найважливіший якісний економічний показник, який відображує ступінь прибутковості господарської діяльності підприємства. При аналізі рентабельності підприємств, у тому числі сільськогосподарських, використовують два взаємопов’язаних показники: рівень рентабельності витрат і норму прибутку щодо виробничих фондів.

Рівень рентабельності витрат — це відношення прибутку до повної собівартості реалізованої продукції. Він характеризує економічну ефективність тієї частини засобів, яка відображена у витратах на виробництво і реалізацію товарної продукції. Цей показник визначають щодо всієї реалізованої продукції господарства в цілому, за галузями (рослинництву і тваринництву), окремими видами продукції та каналами реалізації.

При аналізі рівня рентабельності за окремими видами продукції враховують залежність цього показника насамперед від двох факторів:

1) повної собівартості одиниці продукції;

2) реалізаційної ціни за одиницю продукції.

Зв’язок між цими факторами описується такою формулою:

,

де, у — рівень рентабельності, %; х1 — повна собівартість одиниці продукції; х2 — реалізаційна ціна за одиницю продукції.

При аналізі впливу на рентабельність витрат окремих факторів використовують спосіб послідовних підстановок, при цьому визначають умовний показник рентабельності при фактичній собівартості і плановій (базисній) реалізаційній ціні.

,

де уІ — рівень рентабельності, %;  — фактична собівартість;  — планова (базисна) реалізаційна ціна.

Порівнянням умовного показника рентабельності з плановим (базисним) визначають величину впливу на рентабельність зміни собівартості, а з фактичним — величину впливу реалізаційних цін:

.

Для розрахунків можна також використовувати спосіб абсолютних різниць. Вплив на рентабельність зміни собівартості обчислюють так: відхилення по собівартості 1 ц продукції множать на плановий (базисний) відсоток рентабельності, отриманий результат ділять на фактичну собівартість одиниці продукції. Щоб визначити (у відсотках) вплив на рентабельність реалізаційної ціни, потрібно відхилення фактичної ціни від планової (базисної) поділити на фактичну собівартість 1 ц і отриманий результат помножити на 100.

Методику такого аналізу можна проілюструвати на прикладі виконання плану з рентабельності виробництва та реалізації молока (табл. 12.5).

Таблиця 12.5

Виконання плану З рентабельності виробництва
ТА реалізації молока

Підвищення рентабельності молока на 43,9 % пояснювалось впливом таких факторів (підвищення (+), зниження (–)), %:

підвищення рентабельності за рахунок собівартості молока (15,8 – 13,3), або (+ 1,16) · 13,3 : 53,15 = + 2,5 %;

підвищення рентабельності за рахунок зміни реалізаційної ціни (57,2 – 15,8), або (+ 22,01) : 53,15 · 100 = 41,4 %

Отже, основною причиною підвищення рентабельності молока в господарстві була висока його реалізаційна ціна. Спостерігалося також незначне зниження собівартості (на 1,16 грн). Шляхи подальшого підвищення рентабельності за рахунок зниження собівартості молока з’ясовують при аналізі показників виробничої собівартості та витрат на реалізацію продукції.

Сукупну рентабельність витрат кількох видів або всієї реалізованої продукції аналізують як результат впливу на неї крім реалізаційної ціни і собівартості, ще й зміни структури продукції. При цьому виходять з такого взаємозв’язку між цими факторами

,

де у — сукупна рентабельність реалізованої продукції, %; х1 — загальна сума повної собівартості; х2 — загальна сума прибутку від реалізації продукції; х3 — кількість реалізованої продукції; х4 — повна собівартість 1 ц продукції; х5 — прибуток на одиницю продукції; х6 — реалізаційна ціна за 1 ц продукції; і =1, 2, ..., п — код продукції.

Для аналізу цього взаємозв’язку, використовуючи дані табл. 12.3, визначають показники сукупної рентабельності:

1. Базисний (у0) — 329 : 4156 · 100 = 7,9 %

2. Фактичний (у′) — 2187 : 4042 · 100 = 54,1 %.

3. При фактичній реалізації, планових цінах і собівартості
уІ = 707 : 4064 · 100 = 17,4 %.

4. При фактичній реалізації, планових цінах і фактичній собівартості уІІ = (4771 – 4042) : 4042 · 100 = 18,0 %.

У цьому прикладі підвищення рентабельності на 46,2 % досягнуто внаслідок впливу таких факторів:

1) зміни структури реалізованої продукції (17,4 – 7,9 = 9,5 %);

2) підвищення реалізаційних цін (54,1 – 18,0 = + 36,1 %).

3) збільшення собівартості продукції (18,0 – 17,4 = + 0,6 %).

Розрахунки показують, що зниження повної собівартості реалізованої продукції порівняно з минулим роком підвищило рентабельність на 0,6 %. Основними позитивними факторами були: збільшення частки більш рентабельних видів у загальному обсязі продукції і підвищення реалізаційних цін.

Показник рентабельності витрат широко використовуються для оцінки фінансових результатів. Однак він не досить точно відображує рівень інтенсивності ведення господарства, фондовіддачі основних фондів, оборотність оборотних засобів. Слід ураховувати, що вартість основних засобів переноситься на вартість продукції по частинах у вигляді амортизації протягом багатьох циклів виробництва, а сума авансованих на виробництво коштів, як правило, менша від суми витрат на виробництво і реалізацію продукції. У показниках рентабельності витрат не знаходить відображення усієї вартості виробничих основних і оборотних фондів. Тому для оцінки економічної ефективності всієї суми авансованих на виробництво коштів виникає потреба у використанні показника норми прибутку.

Норма прибутку — відношення загальної суми прибутку до середньорічної вартості основних та оборотних виробничих фондів — є найузагальнюючим показником господарської діяльності будь-якого підприємства, у тому числі й сільськогосподарського. Він відображує обсяг реалізованої продукції та рівень рентабельності її виробництва, синтезує усі фактори виробництва і реалізації продукції, оборотність господарських засобів та позареалізаційні фінансові результати. Показник норми прибутку визначається по господарству в цілому, без деталізації його за галузями і видами продукції.

Норма прибутку і рівень рентабельності витрат тісно пов’язані між собою. Рентабельність витрат при аналізі вважають одним із важливих факторів норми прибутку. Це відображено такою формулою

,

де у — норма прибутку, %; х1 — середньорічна вартість основних виробничих фондів; х2 — середньорічна вартість оборотних коштів; х3 — прибуток від реалізації продукції; х4 — позареалізаційний фінансовий результат; х5 — кількість реалізованої продукції; х6 — собівартість одиниці продукції; х7 — рентабельність витрат за видами продукції; і = 1, 2,..., n — код продукції.

Із наведеної формули видно, що на норму прибутку впливають: зміни обсягу та асортименту продукції, рівень її рентабельності, позареалізаційні результати, середньорічна вартість основних виробничих фондів і виробничих оборотних засобів.

Аналіз норми прибутку передбачає визначення величин впливу, факторів, які формують з одного боку, прибуток підприємства, з другого — середньорічну вартість виробничих фондів. Розмір впливу на норму прибутку зміни самого прибутку визначають діленням відхилення фактичного прибутку від планового на фактичну вартість виробничих фондів. Щоб визначити вплив зміни виробничих фондів потрібно відхилення вартості виробничих фондів помножити на планову (базисну) норму прибутку, а отриманий результат поділити на фактичну вартість фондів.

Аналізу норми прибутку проводять за такою схемою:

загальне відхилення норми прибутку (+; –), %,

у тому числі за рахунок зміни:

1) вартості фондів

із них:

основних виробничих фондів;

оборотних нормативних засобів;

2) прибутку господарства,

у тому числі:

прибутку від реалізації сільськогосподарської продукції,

у тому числі за рахунок:

а) обсягу реалізації;

б) рентабельності витрат.

Щодо сільського господарства, то розглянуті показники рентабельності хоч і є важливими, проте вони не повністю відображують використання усіх виробничих ресурсів. На відміну від інших галузей у сільськогосподарському господарстві основним і до того ж обмеженим ресурсом є земельні угіддя, які досі не знаходять відображення у вартості виробничих фондів. Водночас земля як засіб виробництва має величезну цінність. Тому для об’єктивної оцінки господарської діяльності сільськогосподарських підприємств важливе значення має показник прибутку на одиницю площі сільськогосподарських угідь, аналіз якого доцільно проводити у взаємозв’язку з показниками рентабельності витрат і виробничих фондів.

Прибуток на 100 га сільськогосподарських угідь є досить складним показником, який залежить від рівня інтенсивності ведення господарства, його галузевої структури, рівня продуктивності галузей, товарності та рентабельності виробництва. Взаємозв’язок цього показника з різними факторами можна відобразити формулою

,

де у — прибуток на 100 га площі сільськогосподарських угідь; х1 — площа сільськогосподарських угідь; х2 — розмір галузей (рослинництва, га; тваринництва, голів тварин); х3 — прибуток на одиницю розміру галузі; х4 — коефіцієнт товарності галузі; х5 — продуктивність одиниці розміру галузі, ц; х6 — собівартість одиниці продукції; х7 — рентабельність витрат на виробництво і реалізацію продукції; і = 1, 2, ..., n — код продукції.

Для аналізу прибутку на 100 га сільгосп угідь складають окрему таблицю (табл. 12.6). Умовні дані таблиці показують, що у господарстві, яке аналізується, показник прибутку на 100 га сільськогосподарських угідь був менше на 16,4 тис. грн порівняно з передовим аналізуються. Аналіз впливу окремих факторів на прибуток у розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь проводять за схемою, тис. грн:

Таблиця 12.6

Прибутковість галузей на 100 га
сільськогосподарських угідь у двох господарствах

загальне відхилення (більше (+), менше (–)) 37,3 – 20,9 =
= – 16,4,

у тому числі за рахунок:

галузевої структури — (– 1,0 · 0,333 · 270 : 57) + (– 0,57 ×
× 0,403 : 679,74) + … (аналогічно по решті галузей) = – 1,5;

продуктивності галузей — (– 9,1 · 54,1 · 0,333 · 6,22) +
+ (– 107 × 6,63 · 0,403 · 1,47) + … (аналогічно по решті галузей) = = – 7,1;

товарності галузей — (54,1 · 34,41) + (0,188 · 6,22) + … (аналогічно по решті галузей) = – 2,8;

рентабельності продукції — (+ 0,49 · 969) + (0,04 · 658) + … (аналогічно по решті галузей) = – 3,0.

Отримані результати показують, що господарство, яке аналізується, мало менше прибутку на 100 га угідь порівняно з кращим господарством унаслідок негативного пливу на цей показник усіх зазначених вище факторів. Важливими резервами підвищення прибутковості господарства є вдосконалення галузевої структури виробництва і підвищення рентабельності продукції. Збільшенню прибутку також сприятиме зростання рівня продуктивності галузей і товарності виробництва.

Останнім часом для потреб управління як промисловими, так і сільськогосподарськими підприємствами, дедалі більшого поширення набуває аналіз прибутковості з урахуванням поділу витрат на постійні та змінні. Такий поділ зумовлений різною залежністю окремих видів витрат від обсягу виробництва. Так, одні витрати майже пропорційно збільшуються із зростанням обсягу виробництва. По господарству в цілому до них належить значна частина прямих витрат, наприклад, на оплату праці, витрати кормів тощо. При аналізі їх відносять до умовно-змінних. Інші види витрат майже не залежать від зміни обсягу виробництва. Адміністративні і загальновиробничі витрати належать до умовно-постійних, тому їх величина із зростанням обсягу виробництва продукції на її одиницю зменшується.

На відміну від інших галузей народного господарства у сільському господарстві умовний поділ витрат на постійні та змінні має важливе значення. Це зумовлено тим, що у цій галузі необхідно враховувати розподіл на постійні та змінні витрати не лише щодо господарства в цілому, а й окремих його галузей, особливо у рослинництві. Так, щодо окремої сільськогосподарської культури за відповідного рівня інтенсифікації виробництва умовно-постійними є витрати на насіння, передпосівний обробіток ґрунту, сівбу, догляд за рослинами, накладні витрати, умовно-змінними — витрати, які залежать від рівня врожайності — витрати на збирання врожаю, додаткову оплату праці, преміювання за перевиконання планів виробництва тощо.

Слід зазначити, що класифікація витрат на постійні та змінні ще не знайшла відображення у бухгалтерському обліку, калькуляції собівартості продукції у річних звітах та планах. Нині її застосовують лише при економічному аналізі. Результати такого аналізу використовують в управлінні для обґрунтування планових показників обсягу виробництва валової і товарної продукції, рівня її собівартості та прибутковості господарства.

Особливий інтерес для управлінського персоналу становить аналіз економіки господарства за допомогою графіка співвідношення рівня виробництва валової і товарної продукції витрат та прибутковості господарства (рис. 12.1).

ОС — вартість продукції у порівняльних цінах; АД — постійні витрати;
АВ — змінні витрати і витрати разом; С1О1 — обсяг продукції на 1 га;
Д1О1 — постійні витрати; В1Д1 — змінні витрати С1В1 — прибуток;
С1Е1 — маржинальний дохід

Для побудови графіка як вихідні прийнято такі дані: рівень виробництва продукції на 1 га сільськогосподарських угідь — 1000 грн, середній по господарствах району — 1114 грн, у кращому господарстві — 1567 грн; постійні витрати на 1 га — 250 грн; змінні витрати на 1 грн вартості продукції — 0,60 грн.

Параметри точки критичного рівня виробництва розраховані за такою схемою, грн:

вартість продукції — 1000 · 1,0 = 1000;

затрати при рівні виробництва 1000 грн/га — 250 + (1000 ×
× 0,60) = 850;

прибуток на 1 га — + 150.

затрати за вирахуванням доходу — 850 – 150 = 700;

вартість продукції при рівні виробництва 700 грн/га — 250 + + (700 · 0,6) = 670;

прибуток на 1 га — + 30;

вартість продукції при 670 рівні виробництва грн/га — 670 ×
× 1,0 = 670.

прибуток на 1 га — 0 – ТКР

;

прибуток на 1 га сільгоспугідь, грн:

у середньому по господарствах району — 1114 – 250 – (1114 ×
× 0,60) = + 195,6; у господарстві, що аналізується 133 – 250 –
– (1333 · 0,6) = + 283,6; у кращому господарстві — 1567 – 250 –
– (1567 · 0,6) = + 376,8.

Наведений графік дає змогу управлінцям господарства наочно представити результати різних варіантів обсягу виробництва. Точка перетину ліній, які відображають вартість продукції та загальні витрати і рівень виробництва продукції, є тим критичним обсягом виробництва, за якого вартість продукції дорівнює витратам, пов’язаним з реалізацією продукції, а прибуток — нульовий. У нашому прикладі такий рівень виробництва продукції на 1 га сільськогосподарських угідь дорівнював 670 грн. Слід зазначити, що у цьому випадку значення середнього по району рівня виробництва було значно вище критичної точки.

Лінії С2О2 та С3О3 характеризують можливі господарські результати, виходячи з досягнутого рівня валової продукції відповідно у господарстві, яке аналізується, та в кращому господарстві , але за умов досягнення середніх по району величин постійних і змінних витрат на 1 га сільськогосподарських угідь. За досягнутого рівня виробництва у господарстві, яке аналізується, величина прибутку була більша за середню.

Графік співвідношення рівня виробництва з прибутковістю господарства передбачає певні припущення і умовності. Так, рівень товарності та величина постійних витрат приймаються як незмінні. На практиці ж ці показники можуть відхилятись у той чи інший бік і разом зі зміною рівня виробництва характеризуватимуться не прямими, а кривими лініями. Але для більшої наочності результатів аналізу для загальних висновків щодо найкращих шляхів зміцнення економіки господарства цілком достатньо вищенаведених графічних розрахунків. Їх можна використовувати при аналізі загальних господарських результатів для вибору найефективніших варіантів виробництва. А в разі потреби можна зробити точні розрахунки для кожного господарства.

Напрями використання аналітичного графіка критичного рівня виробництва (КРВ) можуть бути різними. За його допомогою аналізують, наприклад, різні варіанти співвідношень між витратами, обсягом виробництва, доходами та прибутками. Такий аналіз називають аналізом збалансованого співвідношення, оскільки основна його мета полягає у визначенні такого обсягу реалізації, який сприяв би відшкодуванню витрат на виробництво і реалізацію продукції. Графік дає можливість наочно визначити вплив на прибуток змін таких факторів: 1) постійних витрат; 2) змінних витрат; 3) обсягу реалізації; 4) продажної ціни; 5) товарності виробництва тощо.

Важливе значення графік має також для проведення стратегічного аналізу, обов’язковою умовою якого є поділ витрат на постійні та змінні, визначення маржинального доходу.

Графік КРВ може бути використаний при аналізі стратегії ціноутворення на продукцію. Підприємство прагне встановити на продукцію такі ціни, які б забезпечували бажаний прибуток. Це потребує проведення аналізу різних варіантів цін та їхнього впливу на суму виручки від реалізації з тим, щоб забезпечити господарству беззбитковість і передбачений прибуток.

Вивчення загальних результатів діяльності господарства, яке аналізується, дає підстави зробити такі висновки:

1) за рівнем виробництва валової продукції господарство належить до категорії підприємств, які мають показники, що перевищують середні по району;

2) щоб максимально наблизитися за господарськими результатами до передовиків господарство має збільшити рівень виробництва продукції до 1600 грн з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь;

3) для пошуку шляхів підвищення економічної ефективності господарству потрібно детально проаналізувати рівень валової продукції і використання сільськогосподарських угідь, собівартість виробництва, забезпеченість і рівень використання виробничих ресурсів.

Підприємства, які отримують прибуток, називають рентабельними. Господарства відрізняються за розмірами виробничих ресурсів і одержують неоднаковий прибуток, тому для оцінювання їхньої економічної ефективності потрібно враховувати не лише абсолютну суму прибутку, а й віднесення її до ресурсів, які використовують у процесі виробництва. Загальне оцінювання проводять за допомогою показників рентабельності.

У ринкових умовах виникла потреба у визначенні показників рентабельності, які характеризують виробничу, комерційну і фінансову діяльність підприємств. У цьому розділі виробнича рентабельність розглядається якість відношення прибутку та виробничих ресурсів.

Рентабельність роботи підприємства — це найважливіший якісний економічний показник, який відображує ступінь прибутковості господарської діяльності підприємства. При аналізі рентабельності підприємств, у тому числі сільськогосподарських, використовують два взаємопов’язаних показники: рівень рентабельності витрат і норму прибутку щодо виробничих фондів.

Рівень рентабельності витрат — це відношення прибутку до повної собівартості реалізованої продукції. Він характеризує економічну ефективність тієї частини засобів, яка відображена у витратах на виробництво і реалізацію товарної продукції. Цей показник визначають щодо всієї реалізованої продукції господарства в цілому, за галузями (рослинництву і тваринництву), окремими видами продукції та каналами реалізації.

При аналізі рівня рентабельності за окремими видами продукції враховують залежність цього показника насамперед від двох факторів:

1) повної собівартості одиниці продукції;

2) реалізаційної ціни за одиницю продукції.

Зв’язок між цими факторами описується такою формулою:

,

де, у — рівень рентабельності, %; х1 — повна собівартість одиниці продукції; х2 — реалізаційна ціна за одиницю продукції.

При аналізі впливу на рентабельність витрат окремих факторів використовують спосіб послідовних підстановок, при цьому визначають умовний показник рентабельності при фактичній собівартості і плановій (базисній) реалізаційній ціні.

,

де уІ — рівень рентабельності, %;  — фактична собівартість;  — планова (базисна) реалізаційна ціна.

Порівнянням умовного показника рентабельності з плановим (базисним) визначають величину впливу на рентабельність зміни собівартості, а з фактичним — величину впливу реалізаційних цін:

.

Для розрахунків можна також використовувати спосіб абсолютних різниць. Вплив на рентабельність зміни собівартості обчислюють так: відхилення по собівартості 1 ц продукції множать на плановий (базисний) відсоток рентабельності, отриманий результат ділять на фактичну собівартість одиниці продукції. Щоб визначити (у відсотках) вплив на рентабельність реалізаційної ціни, потрібно відхилення фактичної ціни від планової (базисної) поділити на фактичну собівартість 1 ц і отриманий результат помножити на 100.

Методику такого аналізу можна проілюструвати на прикладі виконання плану з рентабельності виробництва та реалізації молока (табл. 12.5).

Таблиця 12.5

Виконання плану З рентабельності виробництва
ТА реалізації молока

Підвищення рентабельності молока на 43,9 % пояснювалось впливом таких факторів (підвищення (+), зниження (–)), %:

підвищення рентабельності за рахунок собівартості молока (15,8 – 13,3), або (+ 1,16) · 13,3 : 53,15 = + 2,5 %;

підвищення рентабельності за рахунок зміни реалізаційної ціни (57,2 – 15,8), або (+ 22,01) : 53,15 · 100 = 41,4 %

Отже, основною причиною підвищення рентабельності молока в господарстві була висока його реалізаційна ціна. Спостерігалося також незначне зниження собівартості (на 1,16 грн). Шляхи подальшого підвищення рентабельності за рахунок зниження собівартості молока з’ясовують при аналізі показників виробничої собівартості та витрат на реалізацію продукції.

Сукупну рентабельність витрат кількох видів або всієї реалізованої продукції аналізують як результат впливу на неї крім реалізаційної ціни і собівартості, ще й зміни структури продукції. При цьому виходять з такого взаємозв’язку між цими факторами

,

де у — сукупна рентабельність реалізованої продукції, %; х1 — загальна сума повної собівартості; х2 — загальна сума прибутку від реалізації продукції; х3 — кількість реалізованої продукції; х4 — повна собівартість 1 ц продукції; х5 — прибуток на одиницю продукції; х6 — реалізаційна ціна за 1 ц продукції; і =1, 2, ..., п — код продукції.

Для аналізу цього взаємозв’язку, використовуючи дані табл. 12.3, визначають показники сукупної рентабельності:

1. Базисний (у0) — 329 : 4156 · 100 = 7,9 %

2. Фактичний (у′) — 2187 : 4042 · 100 = 54,1 %.

3. При фактичній реалізації, планових цінах і собівартості
уІ = 707 : 4064 · 100 = 17,4 %.

4. При фактичній реалізації, планових цінах і фактичній собівартості уІІ = (4771 – 4042) : 4042 · 100 = 18,0 %.

У цьому прикладі підвищення рентабельності на 46,2 % досягнуто внаслідок впливу таких факторів:

1) зміни структури реалізованої продукції (17,4 – 7,9 = 9,5 %);

2) підвищення реалізаційних цін (54,1 – 18,0 = + 36,1 %).

3) збільшення собівартості продукції (18,0 – 17,4 = + 0,6 %).

Розрахунки показують, що зниження повної собівартості реалізованої продукції порівняно з минулим роком підвищило рентабельність на 0,6 %. Основними позитивними факторами були: збільшення частки більш рентабельних видів у загальному обсязі продукції і підвищення реалізаційних цін.

Показник рентабельності витрат широко використовуються для оцінки фінансових результатів. Однак він не досить точно відображує рівень інтенсивності ведення господарства, фондовіддачі основних фондів, оборотність оборотних засобів. Слід ураховувати, що вартість основних засобів переноситься на вартість продукції по частинах у вигляді амортизації протягом багатьох циклів виробництва, а сума авансованих на виробництво коштів, як правило, менша від суми витрат на виробництво і реалізацію продукції. У показниках рентабельності витрат не знаходить відображення усієї вартості виробничих основних і оборотних фондів. Тому для оцінки економічної ефективності всієї суми авансованих на виробництво коштів виникає потреба у використанні показника норми прибутку.

Норма прибутку — відношення загальної суми прибутку до середньорічної вартості основних та оборотних виробничих фондів — є найузагальнюючим показником господарської діяльності будь-якого підприємства, у тому числі й сільськогосподарського. Він відображує обсяг реалізованої продукції та рівень рентабельності її виробництва, синтезує усі фактори виробництва і реалізації продукції, оборотність господарських засобів та позареалізаційні фінансові результати. Показник норми прибутку визначається по господарству в цілому, без деталізації його за галузями і видами продукції.

Норма прибутку і рівень рентабельності витрат тісно пов’язані між собою. Рентабельність витрат при аналізі вважають одним із важливих факторів норми прибутку. Це відображено такою формулою

,

де у — норма прибутку, %; х1 — середньорічна вартість основних виробничих фондів; х2 — середньорічна вартість оборотних коштів; х3 — прибуток від реалізації продукції; х4 — позареалізаційний фінансовий результат; х5 — кількість реалізованої продукції; х6 — собівартість одиниці продукції; х7 — рентабельність витрат за видами продукції; і = 1, 2,..., n — код продукції.

Із наведеної формули видно, що на норму прибутку впливають: зміни обсягу та асортименту продукції, рівень її рентабельності, позареалізаційні результати, середньорічна вартість основних виробничих фондів і виробничих оборотних засобів.

Аналіз норми прибутку передбачає визначення величин впливу, факторів, які формують з одного боку, прибуток підприємства, з другого — середньорічну вартість виробничих фондів. Розмір впливу на норму прибутку зміни самого прибутку визначають діленням відхилення фактичного прибутку від планового на фактичну вартість виробничих фондів. Щоб визначити вплив зміни виробничих фондів потрібно відхилення вартості виробничих фондів помножити на планову (базисну) норму прибутку, а отриманий результат поділити на фактичну вартість фондів.

Аналізу норми прибутку проводять за такою схемою:

загальне відхилення норми прибутку (+; –), %,

у тому числі за рахунок зміни:

1) вартості фондів

із них:

основних виробничих фондів;

оборотних нормативних засобів;

2) прибутку господарства,

у тому числі:

прибутку від реалізації сільськогосподарської продукції,

у тому числі за рахунок:

а) обсягу реалізації;

б) рентабельності витрат.

Щодо сільського господарства, то розглянуті показники рентабельності хоч і є важливими, проте вони не повністю відображують використання усіх виробничих ресурсів. На відміну від інших галузей у сільськогосподарському господарстві основним і до того ж обмеженим ресурсом є земельні угіддя, які досі не знаходять відображення у вартості виробничих фондів. Водночас земля як засіб виробництва має величезну цінність. Тому для об’єктивної оцінки господарської діяльності сільськогосподарських підприємств важливе значення має показник прибутку на одиницю площі сільськогосподарських угідь, аналіз якого доцільно проводити у взаємозв’язку з показниками рентабельності витрат і виробничих фондів.

Прибуток на 100 га сільськогосподарських угідь є досить складним показником, який залежить від рівня інтенсивності ведення господарства, його галузевої структури, рівня продуктивності галузей, товарності та рентабельності виробництва. Взаємозв’язок цього показника з різними факторами можна відобразити формулою

,

де у — прибуток на 100 га площі сільськогосподарських угідь; х1 — площа сільськогосподарських угідь; х2 — розмір галузей (рослинництва, га; тваринництва, голів тварин); х3 — прибуток на одиницю розміру галузі; х4 — коефіцієнт товарності галузі; х5 — продуктивність одиниці розміру галузі, ц; х6 — собівартість одиниці продукції; х7 — рентабельність витрат на виробництво і реалізацію продукції; і = 1, 2, ..., n — код продукції.

Для аналізу прибутку на 100 га сільгосп угідь складають окрему таблицю (табл. 12.6). Умовні дані таблиці показують, що у господарстві, яке аналізується, показник прибутку на 100 га сільськогосподарських угідь був менше на 16,4 тис. грн порівняно з передовим аналізуються. Аналіз впливу окремих факторів на прибуток у розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь проводять за схемою, тис. грн:

Таблиця 12.6

Прибутковість галузей на 100 га
сільськогосподарських угідь у двох господарствах

загальне відхилення (більше (+), менше (–)) 37,3 – 20,9 =
= – 16,4,

у тому числі за рахунок:

галузевої структури — (– 1,0 · 0,333 · 270 : 57) + (– 0,57 ×
× 0,403 : 679,74) + … (аналогічно по решті галузей) = – 1,5;

продуктивності галузей — (– 9,1 · 54,1 · 0,333 · 6,22) +
+ (– 107 × 6,63 · 0,403 · 1,47) + … (аналогічно по решті галузей) = = – 7,1;

товарності галузей — (54,1 · 34,41) + (0,188 · 6,22) + … (аналогічно по решті галузей) = – 2,8;

рентабельності продукції — (+ 0,49 · 969) + (0,04 · 658) + … (аналогічно по решті галузей) = – 3,0.

Отримані результати показують, що господарство, яке аналізується, мало менше прибутку на 100 га угідь порівняно з кращим господарством унаслідок негативного пливу на цей показник усіх зазначених вище факторів. Важливими резервами підвищення прибутковості господарства є вдосконалення галузевої структури виробництва і підвищення рентабельності продукції. Збільшенню прибутку також сприятиме зростання рівня продуктивності галузей і товарності виробництва.

Останнім часом для потреб управління як промисловими, так і сільськогосподарськими підприємствами, дедалі більшого поширення набуває аналіз прибутковості з урахуванням поділу витрат на постійні та змінні. Такий поділ зумовлений різною залежністю окремих видів витрат від обсягу виробництва. Так, одні витрати майже пропорційно збільшуються із зростанням обсягу виробництва. По господарству в цілому до них належить значна частина прямих витрат, наприклад, на оплату праці, витрати кормів тощо. При аналізі їх відносять до умовно-змінних. Інші види витрат майже не залежать від зміни обсягу виробництва. Адміністративні і загальновиробничі витрати належать до умовно-постійних, тому їх величина із зростанням обсягу виробництва продукції на її одиницю зменшується.

На відміну від інших галузей народного господарства у сільському господарстві умовний поділ витрат на постійні та змінні має важливе значення. Це зумовлено тим, що у цій галузі необхідно враховувати розподіл на постійні та змінні витрати не лише щодо господарства в цілому, а й окремих його галузей, особливо у рослинництві. Так, щодо окремої сільськогосподарської культури за відповідного рівня інтенсифікації виробництва умовно-постійними є витрати на насіння, передпосівний обробіток ґрунту, сівбу, догляд за рослинами, накладні витрати, умовно-змінними — витрати, які залежать від рівня врожайності — витрати на збирання врожаю, додаткову оплату праці, преміювання за перевиконання планів виробництва тощо.

Слід зазначити, що класифікація витрат на постійні та змінні ще не знайшла відображення у бухгалтерському обліку, калькуляції собівартості продукції у річних звітах та планах. Нині її застосовують лише при економічному аналізі. Результати такого аналізу використовують в управлінні для обґрунтування планових показників обсягу виробництва валової і товарної продукції, рівня її собівартості та прибутковості господарства.

Особливий інтерес для управлінського персоналу становить аналіз економіки господарства за допомогою графіка співвідношення рівня виробництва валової і товарної продукції витрат та прибутковості господарства (рис. 12.1).

ОС — вартість продукції у порівняльних цінах; АД — постійні витрати;
АВ — змінні витрати і витрати разом; С1О1 — обсяг продукції на 1 га;
Д1О1 — постійні витрати; В1Д1 — змінні витрати С1В1 — прибуток;
С1Е1 — маржинальний дохід

Для побудови графіка як вихідні прийнято такі дані: рівень виробництва продукції на 1 га сільськогосподарських угідь — 1000 грн, середній по господарствах району — 1114 грн, у кращому господарстві — 1567 грн; постійні витрати на 1 га — 250 грн; змінні витрати на 1 грн вартості продукції — 0,60 грн.

Параметри точки критичного рівня виробництва розраховані за такою схемою, грн:

вартість продукції — 1000 · 1,0 = 1000;

затрати при рівні виробництва 1000 грн/га — 250 + (1000 ×
× 0,60) = 850;

прибуток на 1 га — + 150.

затрати за вирахуванням доходу — 850 – 150 = 700;

вартість продукції при рівні виробництва 700 грн/га — 250 + + (700 · 0,6) = 670;

прибуток на 1 га — + 30;

вартість продукції при 670 рівні виробництва грн/га — 670 ×
× 1,0 = 670.

прибуток на 1 га — 0 – ТКР

;

прибуток на 1 га сільгоспугідь, грн:

у середньому по господарствах району — 1114 – 250 – (1114 ×
× 0,60) = + 195,6; у господарстві, що аналізується 133 – 250 –
– (1333 · 0,6) = + 283,6; у кращому господарстві — 1567 – 250 –
– (1567 · 0,6) = + 376,8.

Наведений графік дає змогу управлінцям господарства наочно представити результати різних варіантів обсягу виробництва. Точка перетину ліній, які відображають вартість продукції та загальні витрати і рівень виробництва продукції, є тим критичним обсягом виробництва, за якого вартість продукції дорівнює витратам, пов’язаним з реалізацією продукції, а прибуток — нульовий. У нашому прикладі такий рівень виробництва продукції на 1 га сільськогосподарських угідь дорівнював 670 грн. Слід зазначити, що у цьому випадку значення середнього по району рівня виробництва було значно вище критичної точки.

Лінії С2О2 та С3О3 характеризують можливі господарські результати, виходячи з досягнутого рівня валової продукції відповідно у господарстві, яке аналізується, та в кращому господарстві , але за умов досягнення середніх по району величин постійних і змінних витрат на 1 га сільськогосподарських угідь. За досягнутого рівня виробництва у господарстві, яке аналізується, величина прибутку була більша за середню.

Графік співвідношення рівня виробництва з прибутковістю господарства передбачає певні припущення і умовності. Так, рівень товарності та величина постійних витрат приймаються як незмінні. На практиці ж ці показники можуть відхилятись у той чи інший бік і разом зі зміною рівня виробництва характеризуватимуться не прямими, а кривими лініями. Але для більшої наочності результатів аналізу для загальних висновків щодо найкращих шляхів зміцнення економіки господарства цілком достатньо вищенаведених графічних розрахунків. Їх можна використовувати при аналізі загальних господарських результатів для вибору найефективніших варіантів виробництва. А в разі потреби можна зробити точні розрахунки для кожного господарства.

Напрями використання аналітичного графіка критичного рівня виробництва (КРВ) можуть бути різними. За його допомогою аналізують, наприклад, різні варіанти співвідношень між витратами, обсягом виробництва, доходами та прибутками. Такий аналіз називають аналізом збалансованого співвідношення, оскільки основна його мета полягає у визначенні такого обсягу реалізації, який сприяв би відшкодуванню витрат на виробництво і реалізацію продукції. Графік дає можливість наочно визначити вплив на прибуток змін таких факторів: 1) постійних витрат; 2) змінних витрат; 3) обсягу реалізації; 4) продажної ціни; 5) товарності виробництва тощо.

Важливе значення графік має також для проведення стратегічного аналізу, обов’язковою умовою якого є поділ витрат на постійні та змінні, визначення маржинального доходу.

Графік КРВ може бути використаний при аналізі стратегії ціноутворення на продукцію. Підприємство прагне встановити на продукцію такі ціни, які б забезпечували бажаний прибуток. Це потребує проведення аналізу різних варіантів цін та їхнього впливу на суму виручки від реалізації з тим, щоб забезпечити господарству беззбитковість і передбачений прибуток.

Вивчення загальних результатів діяльності господарства, яке аналізується, дає підстави зробити такі висновки:

1) за рівнем виробництва валової продукції господарство належить до категорії підприємств, які мають показники, що перевищують середні по району;

2) щоб максимально наблизитися за господарськими результатами до передовиків господарство має збільшити рівень виробництва продукції до 1600 грн з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь;

3) для пошуку шляхів підвищення економічної ефективності господарству потрібно детально проаналізувати рівень валової продукції і використання сільськогосподарських угідь, собівартість виробництва, забезпеченість і рівень використання виробничих ресурсів.