13.3. Аналіз фінансових результатів від операційної діяльності

Фінансові результати від операційної діяльності складаються, насамперед з виручки і прибутку від реалізації продукції та послуг, інших операційних доходів і витрат, рентабельності операційної діяльності. У звітності окремо відображують валову виручку (дохід) від реалізації до врахування з неї податку на додану вартість, акцизного збору та інших вирахувань з доходу. Виробнича собівартість реалізованої продукції відображається у звітності без адміністративних витрат і витрат на збут продукції.

Рентабельність операційної діяльності (у відсотках) характеризується співвідношенням прибутку від операційної діяльності та загальної суми операційних витрат (собівартість реалізованої продукції + адміністративні витрати + витрати на збут + інші операційні витрати).

При аналізі зазначені вище показники за звітний період порівнюють з аналогічними плановими показниками і з даними за попередній період або з іншими показниками, прийнятими за базисні (табл. 13.3).

У наведеному прикладі майже по всіх показниках, які впливають на загальний фінансовий результат, спостерігаються позитивні відхилення (за винятком податку на додану вартість і собівартості продукції, інших операційних і фінансових витрат). Чистий прибуток від операційної діяльності господарства за звітний період становив 2417,1 тис. грн, тобто збільшився порівняно з минулим періодом на 1528,1 тис. грн або на 171,9 %.

Таблиця 13.3

Аналіз фінансових результатів, тис. грн

Загальні суми виручки і виробничої собівартості реалізованої продукції залежать від обсягу продукції, реалізаційних цін (виручка) і собівартості одиниці продукції. Тому прибуток від реалізації продукції аналізується як результат впливу на нього таких факторів:

1. Обсягу реалізованої продукції,

у тому числі за рахунок зміни:

а) кількості продукції;

б) структури продукції.

2. Зміни реалізаційних цін.

3. Зміни собівартості окремих видів продукції.

4. Зміни витрат на збут.

Методика розрахунків при аналізі цих факторів була розглянута у розділі 12, тому тут вона не наводиться.

Рентабельність операційної діяльності згідно з даними табл. 13.3 зросла за звітний рік на 23,9 % і становила 38,9 %. Причиною цього було збільшення прибутку за незначного підвищення собівартості реалізованої продукції та інших операційних витрат.

Рівень рентабельності характеризується співвідношенням прибутку зі спожитими та наявними ресурсами, які використовуються при різних видах господарської діяльності (виробничій, комерційній, інвестиційній тощо). Показники рентабельності більш точно, ніж прибуток, характеризують кінцеві результати господарювання. Вони використовуються для оцінки роботи підприємства та його інвестиційної діяльності у ціноутворенні .

Показники рентабельності об’єднують у дві групи:

показники рентабельності витрат на виробництво продукції (валової і товарної) за її видами, галузями, виробничими підрозділами, напрямами реалізації продукції, в цілому по підприємству тощо);

показники, що характеризують дохідність і прибутковість капіталу (активів) та його складових (усього капіталу підприємства, власного і залученого капіталу, середньорічної вартості виробничих ресурсів, основних засобів, оборотного капіталу тощо).

Методика аналізу першої групи показників рентабельності детально розглянута вище. Щодо аналізу рентабельності капіталу, то йому присвячений 14 розділ.

Висока рентабельність виробництва продукції досягається як за рахунок зниження її собівартості, так і внаслідок проведення ефективної цінової політики, підвищення якості реалізованої продукції, та попиту споживачів на неї, регулювання рівня середньореалізаційних цін. Найбільш конкурентоспроможним напрямом підвищення рентабельності є зниження собівартості виробництва, витрат на збут продукції та реалізацію її споживачам за нижчими цінами.

13.4. Аналіз реалізаційних цін на продукцію

В умовах ринку для ефективної виробничої діяльності сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств та інших формувань великого значення набуває питання про ціни. На рівень цін впливають такі фактори, як якість продукції, ринки її продажу, кон’юнктура ринків, строки реалізації, інфляційні явища тощо. Цінова політика базується на аналізі цін і, як правило, має довготривалі наслідки. Суть цінової політики полягає в установленні підприємством таких цін та зміні їх відповідно до ситуації на ринку для досягнення поставлених цілей.

Середньореалізаційна ціна одиниці продукції визначається діленням виручки від реалізації відповідного виду продукції на її кількість. Зміни середньої ціни одиниці продукції за рахунок її якості можна визначити за формулою

 ,

де Δу — відхилення реалізаційної ціни за одиницю продукції за рахунок її якості; х1 та х2 — ціна за одиницю продукції відповідно вищої та середньої якості; х3 — обсяг реалізації продукції вищої якості; х4 — загальний обсяг продукції певного виду, виготовленої за звітний період.

За аналогічною методикою можна розрахувати зміни середньої ціни реалізації залежно від сортності та кондиції, категорії, ринків збуту, інфляції тощо.

Важливою умовою стабільності показників дохідності та рентабельності виробництва є обґрунтованість реалізаційних цін у майбутньому періоді.

Єдиним надійним способом забезпечити відповідні ціни в майбутньому є укладання попередніх контрактів. Однак завчасне передбачення продажних цін у такий спосіб доступне не для всіх господарств. Таку можливість мають переважно виробники тих видів продукції, ціна на які регулюється державою або іншими споживачами (зерно, цукрові буряки, овочі, молоко та деякі інші). Ціни на продукцію, що реалізується на ринку, складаються в умовах конкуренції між товаровиробниками.

Для передбачення майбутніх цін використовують методи аналізу ціноутворення, зокрема математичні методи аналізу цін, які є формальними методами оцінки. Однак в умовах господарства існують певні перешкоди для застосування цих методів: управлінці не завжди мають необхідну професійну підготовку, відповідні технічні засоби, а головне, невпевнені у кінцевих результатах аналізу. Вони користуються відповідними аналізами цін, проведеними іншими організаціями чи установами найчастіше для отримання довідкової інформації, ніж для практичного використання.

В економічній літературі розрізняють 8 прийомів прогнозування майбутніх цін:

1) передбачення, що існуючі ціни збережуться або повторяться;

2) визначення очікуваних цін на основі минулих цін або інших джерел;

3) передбачення, що ціни минулого періоду на деякі продукти збережуються або зміняться у протилежному напрямі;

4) використання середніх цін за минулий період (простої середньої арифметичної або медіани);

5) поширення на майбутнє тенденції зміни цін, що мала місце в минулому, з відповідними корективами або без них;

6) прийняття за основу майбутньої ціни деякі послідовності економічних даних, такі як індексні ряд або комбінація подібних рядів;

7) використання неформального аналізу, включаючи зазначені вище методи плюс оцінювання можливого впливу певних факторів на ціни;

8) використання оцінок, підготовлених експертами з цін чи фахівцями з економічного прогнозування.

Реальні або максимально наближені до них нормативи дуже важливі при аналізі та плануванні економіки господарства. Корисність результатів аналізу прямо пропорційна обґрунтованості та надійності нормативів цін. Тому найрозумніші управлінці переважно користуються сьомим із перелічених прийомів. Шість перших не досить точні, оскільки обмежують аналіз вивченням лише окремих факторів, що впливають на ціни.

Господарники також використовують інші цінові матеріали. Газети й журнали публікують інформацію про ціни, а також факти і коментарі до них. Додаткові дані можна отримати з оглядів та окремих видань про ціни, від торгово-фінансових бірж тощо.

На основі економічних досліджень розроблені більш точні методи передбачення цін. Однак в умовах прискореної інфляції та нестабільності, які мали місце в Україні останнім часом, ці методи також не гарантують реальності нормативів очікуваних у майбутньому цін.

У зарубіжній літературі згадується кілька методів розрахунку очікуваних цін:

1) “середні витрати + прибуток”;

2) на основі аналізу беззбитковості та забезпечення цільового прибутку (графік зміни прибутку зі збільшенням обсягу виробництва);

3) на основі цінності товару, що передбачається;

4) на основі аналізу рівня існуючих цін;

5) на основі закритих торгів.

До цих методів ціноутворення можна добавити визначення цін і оптимальних обсягів виробництва на основі правила рівності граничного доходу (М) граничними витратам (МС). Цей метод є одним з найбільш поширених у розвинених країнах, оскільки дає можливість товаровиробникам у короткотерміновому й довготерміновому періоді у разі потреби максимізувати прибуток або мінімізувати збитки.

У системі ціноутворення використовуються розрахунки показників покриття й окупності витрат підприємства за такою формулою

Цn = [ВС + ВС(Са + Сз + Ср)] · Ка · КПДВ,

де Цn — ціна одиниці продукції; ВС — виробнича собівартість одиниці продукції; Са, Сз, Ср — коефіцієнти співвідношення відповідно адміністративних витрат, витрат на збут, фінансового результату (прибутку) до собівартості реалізованої продукції (Ср); КА — коефіцієнт акцизу, КПДВ — коефіцієнт податку на додану вартість.

Наприклад, виробнича собівартість одиниці продукції становить 50 грн, у розрахунку на 1 грн виробничої собівартості адміністративні витрати становлять 5 коп. (коефіцієнт 0,05), витрати господарства на збут — 3 коп. (0,03), необхідний прибуток — 25 коп. (0,25). Продукція реалізується без акцизного збору, ПДВ — 20 %.

Цп = [50 + 50(0,05 + 0,03 + 0,25)] · 1 · 1,2 = 79,80 грн.

Наведені розрахунки можуть бути використані як при факторному аналізі реалізаційних цін, так і для встановлення їх рівня на майбутній період.

Фінансові результати від операційної діяльності складаються, насамперед з виручки і прибутку від реалізації продукції та послуг, інших операційних доходів і витрат, рентабельності операційної діяльності. У звітності окремо відображують валову виручку (дохід) від реалізації до врахування з неї податку на додану вартість, акцизного збору та інших вирахувань з доходу. Виробнича собівартість реалізованої продукції відображається у звітності без адміністративних витрат і витрат на збут продукції.

Рентабельність операційної діяльності (у відсотках) характеризується співвідношенням прибутку від операційної діяльності та загальної суми операційних витрат (собівартість реалізованої продукції + адміністративні витрати + витрати на збут + інші операційні витрати).

При аналізі зазначені вище показники за звітний період порівнюють з аналогічними плановими показниками і з даними за попередній період або з іншими показниками, прийнятими за базисні (табл. 13.3).

У наведеному прикладі майже по всіх показниках, які впливають на загальний фінансовий результат, спостерігаються позитивні відхилення (за винятком податку на додану вартість і собівартості продукції, інших операційних і фінансових витрат). Чистий прибуток від операційної діяльності господарства за звітний період становив 2417,1 тис. грн, тобто збільшився порівняно з минулим періодом на 1528,1 тис. грн або на 171,9 %.

Таблиця 13.3

Аналіз фінансових результатів, тис. грн

Загальні суми виручки і виробничої собівартості реалізованої продукції залежать від обсягу продукції, реалізаційних цін (виручка) і собівартості одиниці продукції. Тому прибуток від реалізації продукції аналізується як результат впливу на нього таких факторів:

1. Обсягу реалізованої продукції,

у тому числі за рахунок зміни:

а) кількості продукції;

б) структури продукції.

2. Зміни реалізаційних цін.

3. Зміни собівартості окремих видів продукції.

4. Зміни витрат на збут.

Методика розрахунків при аналізі цих факторів була розглянута у розділі 12, тому тут вона не наводиться.

Рентабельність операційної діяльності згідно з даними табл. 13.3 зросла за звітний рік на 23,9 % і становила 38,9 %. Причиною цього було збільшення прибутку за незначного підвищення собівартості реалізованої продукції та інших операційних витрат.

Рівень рентабельності характеризується співвідношенням прибутку зі спожитими та наявними ресурсами, які використовуються при різних видах господарської діяльності (виробничій, комерційній, інвестиційній тощо). Показники рентабельності більш точно, ніж прибуток, характеризують кінцеві результати господарювання. Вони використовуються для оцінки роботи підприємства та його інвестиційної діяльності у ціноутворенні .

Показники рентабельності об’єднують у дві групи:

показники рентабельності витрат на виробництво продукції (валової і товарної) за її видами, галузями, виробничими підрозділами, напрямами реалізації продукції, в цілому по підприємству тощо);

показники, що характеризують дохідність і прибутковість капіталу (активів) та його складових (усього капіталу підприємства, власного і залученого капіталу, середньорічної вартості виробничих ресурсів, основних засобів, оборотного капіталу тощо).

Методика аналізу першої групи показників рентабельності детально розглянута вище. Щодо аналізу рентабельності капіталу, то йому присвячений 14 розділ.

Висока рентабельність виробництва продукції досягається як за рахунок зниження її собівартості, так і внаслідок проведення ефективної цінової політики, підвищення якості реалізованої продукції, та попиту споживачів на неї, регулювання рівня середньореалізаційних цін. Найбільш конкурентоспроможним напрямом підвищення рентабельності є зниження собівартості виробництва, витрат на збут продукції та реалізацію її споживачам за нижчими цінами.

13.4. Аналіз реалізаційних цін на продукцію

В умовах ринку для ефективної виробничої діяльності сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств та інших формувань великого значення набуває питання про ціни. На рівень цін впливають такі фактори, як якість продукції, ринки її продажу, кон’юнктура ринків, строки реалізації, інфляційні явища тощо. Цінова політика базується на аналізі цін і, як правило, має довготривалі наслідки. Суть цінової політики полягає в установленні підприємством таких цін та зміні їх відповідно до ситуації на ринку для досягнення поставлених цілей.

Середньореалізаційна ціна одиниці продукції визначається діленням виручки від реалізації відповідного виду продукції на її кількість. Зміни середньої ціни одиниці продукції за рахунок її якості можна визначити за формулою

 ,

де Δу — відхилення реалізаційної ціни за одиницю продукції за рахунок її якості; х1 та х2 — ціна за одиницю продукції відповідно вищої та середньої якості; х3 — обсяг реалізації продукції вищої якості; х4 — загальний обсяг продукції певного виду, виготовленої за звітний період.

За аналогічною методикою можна розрахувати зміни середньої ціни реалізації залежно від сортності та кондиції, категорії, ринків збуту, інфляції тощо.

Важливою умовою стабільності показників дохідності та рентабельності виробництва є обґрунтованість реалізаційних цін у майбутньому періоді.

Єдиним надійним способом забезпечити відповідні ціни в майбутньому є укладання попередніх контрактів. Однак завчасне передбачення продажних цін у такий спосіб доступне не для всіх господарств. Таку можливість мають переважно виробники тих видів продукції, ціна на які регулюється державою або іншими споживачами (зерно, цукрові буряки, овочі, молоко та деякі інші). Ціни на продукцію, що реалізується на ринку, складаються в умовах конкуренції між товаровиробниками.

Для передбачення майбутніх цін використовують методи аналізу ціноутворення, зокрема математичні методи аналізу цін, які є формальними методами оцінки. Однак в умовах господарства існують певні перешкоди для застосування цих методів: управлінці не завжди мають необхідну професійну підготовку, відповідні технічні засоби, а головне, невпевнені у кінцевих результатах аналізу. Вони користуються відповідними аналізами цін, проведеними іншими організаціями чи установами найчастіше для отримання довідкової інформації, ніж для практичного використання.

В економічній літературі розрізняють 8 прийомів прогнозування майбутніх цін:

1) передбачення, що існуючі ціни збережуться або повторяться;

2) визначення очікуваних цін на основі минулих цін або інших джерел;

3) передбачення, що ціни минулого періоду на деякі продукти збережуються або зміняться у протилежному напрямі;

4) використання середніх цін за минулий період (простої середньої арифметичної або медіани);

5) поширення на майбутнє тенденції зміни цін, що мала місце в минулому, з відповідними корективами або без них;

6) прийняття за основу майбутньої ціни деякі послідовності економічних даних, такі як індексні ряд або комбінація подібних рядів;

7) використання неформального аналізу, включаючи зазначені вище методи плюс оцінювання можливого впливу певних факторів на ціни;

8) використання оцінок, підготовлених експертами з цін чи фахівцями з економічного прогнозування.

Реальні або максимально наближені до них нормативи дуже важливі при аналізі та плануванні економіки господарства. Корисність результатів аналізу прямо пропорційна обґрунтованості та надійності нормативів цін. Тому найрозумніші управлінці переважно користуються сьомим із перелічених прийомів. Шість перших не досить точні, оскільки обмежують аналіз вивченням лише окремих факторів, що впливають на ціни.

Господарники також використовують інші цінові матеріали. Газети й журнали публікують інформацію про ціни, а також факти і коментарі до них. Додаткові дані можна отримати з оглядів та окремих видань про ціни, від торгово-фінансових бірж тощо.

На основі економічних досліджень розроблені більш точні методи передбачення цін. Однак в умовах прискореної інфляції та нестабільності, які мали місце в Україні останнім часом, ці методи також не гарантують реальності нормативів очікуваних у майбутньому цін.

У зарубіжній літературі згадується кілька методів розрахунку очікуваних цін:

1) “середні витрати + прибуток”;

2) на основі аналізу беззбитковості та забезпечення цільового прибутку (графік зміни прибутку зі збільшенням обсягу виробництва);

3) на основі цінності товару, що передбачається;

4) на основі аналізу рівня існуючих цін;

5) на основі закритих торгів.

До цих методів ціноутворення можна добавити визначення цін і оптимальних обсягів виробництва на основі правила рівності граничного доходу (М) граничними витратам (МС). Цей метод є одним з найбільш поширених у розвинених країнах, оскільки дає можливість товаровиробникам у короткотерміновому й довготерміновому періоді у разі потреби максимізувати прибуток або мінімізувати збитки.

У системі ціноутворення використовуються розрахунки показників покриття й окупності витрат підприємства за такою формулою

Цn = [ВС + ВС(Са + Сз + Ср)] · Ка · КПДВ,

де Цn — ціна одиниці продукції; ВС — виробнича собівартість одиниці продукції; Са, Сз, Ср — коефіцієнти співвідношення відповідно адміністративних витрат, витрат на збут, фінансового результату (прибутку) до собівартості реалізованої продукції (Ср); КА — коефіцієнт акцизу, КПДВ — коефіцієнт податку на додану вартість.

Наприклад, виробнича собівартість одиниці продукції становить 50 грн, у розрахунку на 1 грн виробничої собівартості адміністративні витрати становлять 5 коп. (коефіцієнт 0,05), витрати господарства на збут — 3 коп. (0,03), необхідний прибуток — 25 коп. (0,25). Продукція реалізується без акцизного збору, ПДВ — 20 %.

Цп = [50 + 50(0,05 + 0,03 + 0,25)] · 1 · 1,2 = 79,80 грн.

Наведені розрахунки можуть бути використані як при факторному аналізі реалізаційних цін, так і для встановлення їх рівня на майбутній період.