14.1. Зміст і завдання аналізу фінансового стану підприємства

К оглавлению1 2  4 5 6 7 8 9  11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20  22  24 25 26 27 28 29 30 31  33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 

Фінансовий стан будь-якого підприємства залежить не лише від рівня прибутковості (рівня рентабельності). За нераціональної організації фінансів, низької платоспроможності навіть підприємства з високим рівнем прибутковості не здатні забезпечити самофінансування своєї господарської діяльності. Тому в усіх ланках управління основну увагу приділяють фінансовій діяльності підприємства, раціональному та ефективному використанні фінансових ресурсів.

Фінансова діяльність — це сукупність операцій з надходження і витрачання грошових засобів та їх ефективного використання у процесі виробництва і реалізації продукції. Метою аналізу фінансового стану підприємства є поліпшення організації фінансів та підвищення ефективності їх використання в процесі господарської діяльності.

Суть аналізу фінансового стану полягає у вивченні: розміщення і використання засобів виробництва; платоспроможності підприємства; його забезпеченості власними оборотними коштами; стану виробничих запасів і власних та позичених джерел їх утворення; фінансової дисципліни в розрахунках з іншими підприємствами, організаціями та державою; відповідності використання коштів господарства за призначенням; виявленні шляхів підвищення ефективності використання фінансових ресурсів.

Особливого значення аналіз цих питань набуває в умовах ринкової економіки сільськогосподарського виробництва. Через низькі показники прибутковості та незадовільний фінансовий стан підприємство може збанкрутувати. Тому до кола питань, які аналізуються, входить вивчення ознак банкрутства, реакції підприємства на кризовий стан, вибір стратегії запобігання банкрутству тощо.

Раціональна фінансова діяльність сприяє реалізації таких основних принципів господарського розрахунку, як самоокупність і самофінансування підприємства. Ці два принципи тісно взаємопов’язані. Самоокупність означає, що витрати на ресурси, вкладені у виробництво та реалізацію продукції, мають компенсуватися прибутком, що відповідає нормативному рівню рентабельності. Самофінансування — це забезпечення потреб підприємства у фінансових ресурсах для формування та ефективного використання усіх господарських засобів (як основних, так і оборотних) розширення виробництва і поліпшення соціально-культурної сфери за рахунок грошових надходжень від реалізації своєї продукції, робіт і послуг. Це означає, що в процесі господарської діяльності використовуються лише власні кошти підприємства. При самофінансуванні користуються також залученими коштами у вигляді кредитів банку та інших джерел. Однак обов’язковою умовою при цьому є своєчасне повернення кредитів за рахунок власних нагромаджень підприємства.

Основним джерелом даних для аналізу фінансового стану є бухгалтерський баланс (форма № 1 річного звіту), в якому відображені всі господарські засоби в активі та джерела їх утворення в пасиві. До складу господарських засобів входять засоби праці, що багаторазово беруть участь у процесі виробництва і свою вартість переносять на створений продукт частково, у міру зношення, без зміни своєї натуральної форми. Друга частина господарських засобів — це предмети праці, які беруть участь у процесі виробництва один раз, а свою вартість повністю переносять на заново створений продукт. З урахуванням цих особливостей господарські засоби поділяються відповідно на основні та оборотні.

Основна частина оборотних коштів зосереджена у сфері виробництва: у вартості молодняка тварин і дорослого поголів’я на відгодівлі, кормів, насінного і посадкового матеріалу, добрив та інших виробничих запасів і незавершеного виробництва. Решта — у сфері обігу, в готовій продукції, у розрахунках з покупцями, грошових засобах, цінних паперах тощо.

Джерела утворення оборотних коштів розподіляються на власні та залучені. До власних належать закріплені за підприємством засоби у статутному фонді, які поповнюються за рахунок прибутку господарства. Основним джерелом залучених коштів є короткотермінові та інші кредити банку. Крім цього, оборотні кошти можуть формуватися за рахунок кредиторської заборгованості, резервів фонду, інших джерел.

Цільовий характер використання господарських засобів зумовлює необхідність окремого відображення у балансах засобів основної діяльності, призначених для виробництва продукції, та засобів капітальних вкладень, призначених для відтворення самих основних фондів підприємства.

У процесі господарської діяльності здійснюється безперервний кругообіг капіталу, змінюється структура засобів і джерел їх утворення, потреба у фінансових ресурсах, фінансовий стан підприємства.

Здатність підприємства успішно функціонувати і розвиватися, зберігати баланс між своїми активами і пасивами, підтримувати свою платоспроможність та інвестиційну привабливість у межах допустимого рівня ризику свідчить про його стійкий фінансовий стан.

До основних завдань аналізу фінансового стану підприємства входить:

його об’єктивна і своєчасна оцінка, виявлення негативних явищ та вивчення причин їх утворення;

пошук резервів і шляхів поліпшення фінансового стану підприємства, його платоспроможності та фінансової стійкості підвищення рентабельності активів;

розробка конкретних заходів, спрямованих на ефективніше використання фінансових ресурсів;

побудова можливих моделей фінансового стану за різних варіантів поєднання і використання виробничих та фінансових ресурсів.

Залежно від мети, змісту і завдань аналізу розрізняють внутрішній і зовнішній аналіз.

Внутрішній аналіз фінансового стану здійснюється безпосередньо на підприємстві і передбачає вивчення формування, розміщення і використання капіталу для пошуку резервів зміцнення фінансового стану, підвищення рентабельності використання активів, збільшення власного капіталу суб’єкта господарювання. Це традиційний аналіз стану та рівня ефективності використання оборотних засобів і джерел їх формування для розробки засобів поліпшення результатів фінансової діяльності підприємства.

Зовнішній аналіз проводиться зацікавленими організаціями — податковими органами, банками, акціонерами, інвесторами для прогнозування рівня дохідності капіталу тощо. При цьому поняття “платоспроможність підприємства” тісно пов’язане з терміном “ліквідність балансу”, під яким розуміють такий стан активів і пасивів окремих розділів балансу підприємства, який забезпечує своєчасне погашення платіжних зобов’язань не лише наявними грошовими коштами, а й порівняно швидко і не збитковою реалізацією майна та інших активів.

Аналіз фінансового стану здійснюють на основі фінансової звітності, яка має відповідати міжнародним стандартам бухгалтерського обліку. Крім використання для потреб підприємства фінансова звітність є джерелом інформації для інвесторів та інших осіб, які беруть участь у підприємницькій діяльності, — кредиторів, постачальників, конкурентів, акціонерів товариства, працівників підприємства. Так, власників підприємства цікавлять насамперед розміри капіталу, ефективність використання ресурсів; кредиторів, постачальників та інвесторів — можливість подовження кредиту і гарантії щодо його повернення, умови кредиту тощо.

Адміністрація підприємства, управлінський персонал проводять детальній внутрішній аналіз фінансового стану, а отриману інформацію використовують для прийняття управлінських рішень.

Джерелом даних для аналізу фінансового стану є бухгалтерська звітність, регламентована Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку П(С)БО. Згідно з цим положенням, бухгалтерська звітність складається з окремих форм. інформацію яких використовують для аналізу фінансового стану підприємства:

П(С)БО № 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності”.

П(С)БО № 2 “Баланс” (форма. 1).

П(С)БО № 3 “Звіт про фінансові результати” (форма. 2).

П(С)БО № 4 “Звітність про рух грошових коштів” (форма. 3).

П(С)БО № 5 “Звіт про власний капітал” (форма. 4).

Форма № 50-с-г “Основні економічні показники сільськогосподарського підприємства”.

Фінансовий стан будь-якого підприємства залежить не лише від рівня прибутковості (рівня рентабельності). За нераціональної організації фінансів, низької платоспроможності навіть підприємства з високим рівнем прибутковості не здатні забезпечити самофінансування своєї господарської діяльності. Тому в усіх ланках управління основну увагу приділяють фінансовій діяльності підприємства, раціональному та ефективному використанні фінансових ресурсів.

Фінансова діяльність — це сукупність операцій з надходження і витрачання грошових засобів та їх ефективного використання у процесі виробництва і реалізації продукції. Метою аналізу фінансового стану підприємства є поліпшення організації фінансів та підвищення ефективності їх використання в процесі господарської діяльності.

Суть аналізу фінансового стану полягає у вивченні: розміщення і використання засобів виробництва; платоспроможності підприємства; його забезпеченості власними оборотними коштами; стану виробничих запасів і власних та позичених джерел їх утворення; фінансової дисципліни в розрахунках з іншими підприємствами, організаціями та державою; відповідності використання коштів господарства за призначенням; виявленні шляхів підвищення ефективності використання фінансових ресурсів.

Особливого значення аналіз цих питань набуває в умовах ринкової економіки сільськогосподарського виробництва. Через низькі показники прибутковості та незадовільний фінансовий стан підприємство може збанкрутувати. Тому до кола питань, які аналізуються, входить вивчення ознак банкрутства, реакції підприємства на кризовий стан, вибір стратегії запобігання банкрутству тощо.

Раціональна фінансова діяльність сприяє реалізації таких основних принципів господарського розрахунку, як самоокупність і самофінансування підприємства. Ці два принципи тісно взаємопов’язані. Самоокупність означає, що витрати на ресурси, вкладені у виробництво та реалізацію продукції, мають компенсуватися прибутком, що відповідає нормативному рівню рентабельності. Самофінансування — це забезпечення потреб підприємства у фінансових ресурсах для формування та ефективного використання усіх господарських засобів (як основних, так і оборотних) розширення виробництва і поліпшення соціально-культурної сфери за рахунок грошових надходжень від реалізації своєї продукції, робіт і послуг. Це означає, що в процесі господарської діяльності використовуються лише власні кошти підприємства. При самофінансуванні користуються також залученими коштами у вигляді кредитів банку та інших джерел. Однак обов’язковою умовою при цьому є своєчасне повернення кредитів за рахунок власних нагромаджень підприємства.

Основним джерелом даних для аналізу фінансового стану є бухгалтерський баланс (форма № 1 річного звіту), в якому відображені всі господарські засоби в активі та джерела їх утворення в пасиві. До складу господарських засобів входять засоби праці, що багаторазово беруть участь у процесі виробництва і свою вартість переносять на створений продукт частково, у міру зношення, без зміни своєї натуральної форми. Друга частина господарських засобів — це предмети праці, які беруть участь у процесі виробництва один раз, а свою вартість повністю переносять на заново створений продукт. З урахуванням цих особливостей господарські засоби поділяються відповідно на основні та оборотні.

Основна частина оборотних коштів зосереджена у сфері виробництва: у вартості молодняка тварин і дорослого поголів’я на відгодівлі, кормів, насінного і посадкового матеріалу, добрив та інших виробничих запасів і незавершеного виробництва. Решта — у сфері обігу, в готовій продукції, у розрахунках з покупцями, грошових засобах, цінних паперах тощо.

Джерела утворення оборотних коштів розподіляються на власні та залучені. До власних належать закріплені за підприємством засоби у статутному фонді, які поповнюються за рахунок прибутку господарства. Основним джерелом залучених коштів є короткотермінові та інші кредити банку. Крім цього, оборотні кошти можуть формуватися за рахунок кредиторської заборгованості, резервів фонду, інших джерел.

Цільовий характер використання господарських засобів зумовлює необхідність окремого відображення у балансах засобів основної діяльності, призначених для виробництва продукції, та засобів капітальних вкладень, призначених для відтворення самих основних фондів підприємства.

У процесі господарської діяльності здійснюється безперервний кругообіг капіталу, змінюється структура засобів і джерел їх утворення, потреба у фінансових ресурсах, фінансовий стан підприємства.

Здатність підприємства успішно функціонувати і розвиватися, зберігати баланс між своїми активами і пасивами, підтримувати свою платоспроможність та інвестиційну привабливість у межах допустимого рівня ризику свідчить про його стійкий фінансовий стан.

До основних завдань аналізу фінансового стану підприємства входить:

його об’єктивна і своєчасна оцінка, виявлення негативних явищ та вивчення причин їх утворення;

пошук резервів і шляхів поліпшення фінансового стану підприємства, його платоспроможності та фінансової стійкості підвищення рентабельності активів;

розробка конкретних заходів, спрямованих на ефективніше використання фінансових ресурсів;

побудова можливих моделей фінансового стану за різних варіантів поєднання і використання виробничих та фінансових ресурсів.

Залежно від мети, змісту і завдань аналізу розрізняють внутрішній і зовнішній аналіз.

Внутрішній аналіз фінансового стану здійснюється безпосередньо на підприємстві і передбачає вивчення формування, розміщення і використання капіталу для пошуку резервів зміцнення фінансового стану, підвищення рентабельності використання активів, збільшення власного капіталу суб’єкта господарювання. Це традиційний аналіз стану та рівня ефективності використання оборотних засобів і джерел їх формування для розробки засобів поліпшення результатів фінансової діяльності підприємства.

Зовнішній аналіз проводиться зацікавленими організаціями — податковими органами, банками, акціонерами, інвесторами для прогнозування рівня дохідності капіталу тощо. При цьому поняття “платоспроможність підприємства” тісно пов’язане з терміном “ліквідність балансу”, під яким розуміють такий стан активів і пасивів окремих розділів балансу підприємства, який забезпечує своєчасне погашення платіжних зобов’язань не лише наявними грошовими коштами, а й порівняно швидко і не збитковою реалізацією майна та інших активів.

Аналіз фінансового стану здійснюють на основі фінансової звітності, яка має відповідати міжнародним стандартам бухгалтерського обліку. Крім використання для потреб підприємства фінансова звітність є джерелом інформації для інвесторів та інших осіб, які беруть участь у підприємницькій діяльності, — кредиторів, постачальників, конкурентів, акціонерів товариства, працівників підприємства. Так, власників підприємства цікавлять насамперед розміри капіталу, ефективність використання ресурсів; кредиторів, постачальників та інвесторів — можливість подовження кредиту і гарантії щодо його повернення, умови кредиту тощо.

Адміністрація підприємства, управлінський персонал проводять детальній внутрішній аналіз фінансового стану, а отриману інформацію використовують для прийняття управлінських рішень.

Джерелом даних для аналізу фінансового стану є бухгалтерська звітність, регламентована Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку П(С)БО. Згідно з цим положенням, бухгалтерська звітність складається з окремих форм. інформацію яких використовують для аналізу фінансового стану підприємства:

П(С)БО № 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності”.

П(С)БО № 2 “Баланс” (форма. 1).

П(С)БО № 3 “Звіт про фінансові результати” (форма. 2).

П(С)БО № 4 “Звітність про рух грошових коштів” (форма. 3).

П(С)БО № 5 “Звіт про власний капітал” (форма. 4).

Форма № 50-с-г “Основні економічні показники сільськогосподарського підприємства”.