15.1. Аналіз виробничої програми

Розвиток ринкових відносин у сільськогосподарському виробництві, здійснення аграрних реформ створили умови для організації фермерських господарств, орендних і колективних виробничих підрозділів та інших формувань. До реорганізації сільськогосподарських підприємств в Україні було 15,5 тис. колгоспів, які було трансформовано в підприємства і формування різних форм власності: орендні, приватно-орендні, фермерські господарства, акціонерні товариства. В останні роки в країні налічувалося 48 тис. фермерських господарств, які з року в рік збільшуються у розмірах (в середньому до 100 га). Така динаміка розвитку аграрних формувань є позитивним явищем, що дає можливість вести великотоварне, високоінтенсивне господарство.

Орендні підприємства (формування) створюються на основі строкового договору з приводу володіння та користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Кооперативи — це підприємства, створені фізичними особами, що добровільно об’єдналися на основі членства для спільного здійснення господарської та іншої діяльності.

Селянські (фермерські) господарства — це форма підприємництва фізичних осіб (селян), які об’єднались для виготовлення товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації. Членами селянського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, працездатні діти.

Акціонерні товариства — це товариства, які мають статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несуть відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства. Ці товариства можуть бути відкритими (ВАТ) і закритими (ЗАТ).

Відкриті акціонерні товариства — це товариства, акції яких можуть поширюватися шляхом відкритої підписки або купівлі-продажу їх на біржах.

Закриті акціонерні товариства — це товариства, акції яких розподіляються між засновниками і не можуть поширюватися та продаватися на біржах.

Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) мають статутний фонд, розподілений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники ТОВ несуть відповідальність за зобов’язаннями в розмірі їх вкладень.

Існують також інші виробничі сільськогосподарські формування, зокрема агрофірми, агрокомбінати тощо.

Нові форми організації виробництва потребують нових форм організації планування, обліку, контролю й аналізу господарської діяльності. Розроблені рекомендації фермерам і орендарям щодо складання договорів з державою та орендодавцями, розрахунків планово-облікових і розрахункових цін, ведення обліку та контролю доходів та витрат. Однак досі відсутні рекомендації щодо методики й організації аналізу діяльності фермерських господарств, орендних підрозділів та інших формувань.

Фермери та орендарі відчувають гостру потребу в оволодінні методикою аналізу не тільки для аналізу своєї діяльності, а й для обґрунтування умов договору з державою або орендодавцями. Згідно з чинними нормативними положеннями фермер, орендар або орендний колектив самостійно розробляють умови договору, порядок реалізації продукції, виробничу програму, розпоряджаються виробничими ресурсами, одержаною продукцією і доходами відповідно до чинного законодавства і договору. Втручання в господарську діяльність фермера або орендного колективу не припустиме.

Для вирішення зазначених питань фермер або орендар має бути не лише талановитим організатором, технологом, а й компетентним економістом і, насамперед аналітиком.

Для фермера або орендаря на першому етапі його роботи важливо економічно обґрунтувати виробничу програму господарства або підрозділу: скільки необхідно землі, поголів’я тварин, які і в якій кількості вирощувати культури, яким має бути рівень продуктивності кожної галузі. Вирішення цих основних господарських питань потрібне насамперед для виконання договірних умов виробництва продукції і нормального функціонування господарства.

Продукція орендного сільськогосподарського підрозділу може оцінюватися за розрахунковими цінами або на рівні закупівельних цін, реалізаційних цін, які складаються на ринку тощо. Розрахункові договірні ціни включають у себе нормативні (планові) матеріальні витрати й оплату праці. Розрахунково-договірні ціни переважно встановлюють для орендних підрозділів. У цьому випадку оплата праці за договірними умовами має характер договірного госпрозрахункового доходу, розмір якого залежить не лише від збільшення виробництва продукції в розрахунково-договірних цінах, а й від економії матеріальних витрат. Оскільки на момент визначення договірних умов сума економії матеріальних витрат ще не відома, то орендаря цікавить насамперед виробнича програма, яка забезпечує збільшення вартості продукції, і та частина госпрозрахункового доходу, яка залежить від виробництва.

Вартість продукції і госпрозрахунковий дохід залежать від таких факторів: 1) розмір галузей; 2) натуральна продуктивність одиниці галузі; 3) розрахункові або реалізаційні ціни за одиницю продукції.

Розміри галузей вимірюються у рослинництві посівними площами культур, у тваринництві середнім поголів’ям худоби.

Продуктивність одиниці розміру галузі розраховують як за основною, так і за побічною продукцією в натуральних показниках і в грошовому вираженні в розрахунково-договірних цінах.

Залежно від договірних умов продукція може оцінюватися з урахуванням зміни розрахунково-договірних цін за продукцію різної якості (коли розрахунково-договірні ціни на продукцію орендарів підвищуються або знижуються на відсоток зміни планово-реалізаційних цін, за якими продукція продана за межі господарства).

Для аналізу зазначених факторів визначають умовні величини валової продукції за різних комбінацій факторів обсягу валової продукції.

Для ілюстрації методики аналізу цих показників позначимо: у — вартість валової продукції господарства або підрозділу; х1 — розмір галузі, га (голов тварин); х2 — вартісна продуктивність одиниці розміру галузі, грн/га, (грн/голову); х3 — ціна за одиницю продукції, грн.

Аналіз вартості продукції проводять, враховуючи, що:  — базисний показник (нормативний, договірний, кращого господарства тощо);  — показник, що аналізується (фактичний по фермі, підрозділу);  — перший умовний розрахунковий показник;  — другий умовний розрахунковий показник.

Розмір впливу окремих факторів на вартість валової продукції фермерського господарства (орендного підрозділу) визначають за такою схемою:

загальне відхилення валової продукції (збільшення (+), зменшення (–))

у = у′ – у0,

у тому числі за рахунок зміни:

1) розмірів і співвідношень галузей — ;

2) продуктивності галузей — ;

3) цін на продукцію — .

Відносну оцінку зазначених факторів можна дати за допомогою коефіцієнтів:

інтенсивності господарства — ;

галузевої структури — ;

продуктивності господарства — ;

цін на продукцію — .

Для аналізу виробничої програми фермерського або орендного господарства за розглянутою методикою складають окрему аналітичну таблицю (табл. 15.1).

Таблиця 15.1

Вартість продукції, розміри галузей та їх продуктивність
по орендному підрозділу

Дані табл. 15.1 показують, що вартість валової продукції орендного підрозділу становила 974,2 тис. грн при договірній сумі 882,4 тис. грн. На збільшення обсягу продукції впливали такі фактори, тис. грн:

загальне відхилення валової продукції (збільшення (+), зменшення (–)) 974,2 – 882,4 = + 91,8

у тому числі за рахунок зміни:

1) розмірів і співвідношення галузей — 920,8 – 882,4 = + 38,4;

2) натуральної продуктивності галузей — 984,7 – 920,8 =
= + 63,9;

3) розрахункових цін — 974,2 – 984,7 = – 10,5.

Коефіцієнт зміни загального обсягу виробництва дорівнював 974,2 : 882,4 = 1,104; галузевої структури підрозділу — 920,8 : 882,4 = 1,044; загального рівня продуктивності підрозділу — 984,7 : 920,8 = 1,069; реалізаційних цін — 974,2 : 984,7 = 0,989.

Позитивним явищем було збільшення посівів цукрових буряків як продуктивнішої культури за рахунок зменшення посівів кормових культур; збільшення молочного стада на 5 корів. Помітно підвищився рівень продуктивності кожної галузі. Розрахункова ціна за 1 ц продукції зерна пшениці знизилась на 2,51 грн, цукрових буряків — на 0,54 грн, за рештою галузей ціна продукції підвищилась.

Показники, які аналізуються (наприклад, фактичні по фермі), порівнюються з нормативними, договірними показниками кращих господарств або групи однотипних господарств. Така методика аналітичних розрахунків використовується господарниками на стадії розробки й економічного обґрунтування виробничої програми на майбутній період. Фермерам та іншим господарникам можуть скористатися розрахунками різних варіантів виробничої програми, порівняти їх між собою і з досягнутим рівнем виробництва за минулі періоди, у передових господарствах чи підрозділах тощо.

Під час складання виробничої програми дані попереднього аналізу дають можливість господарникам прийняти ряд управлінських рішень щодо підвищення економічної ефективності господарювання. При цьому слід дотримуватися певної послідовності розробки та прийняття управлінських рішень. Для пошуку шляхів збільшення обсягів виробництва продукції і зниження її собівартості перед складанням виробничої програми потрібно відповісти на такі запитання:

Чи достатній обсяг виробництва продукції для продажу її державі, а також порівняно із середнім по групі і передовими однотипними господарствами? Для з’ясування цього використовують коефіцієнт інтенсивності ведення господарства.

Якщо обсяг виробництва невеликий, то на скільки його можна збільшити за рахунок підвищення врожайності культур і продуктивності тварин? Про можливості щодо цього свідчить коефіцієнт загального рівня продуктивності господарства.

Якщо загальний обсяг валової продукції невеликий внаслідок недосконалої галузевої структури господарства або недостатнього рівня спеціалізації виробництва, то чи може господарство збільшити розміри галузей і поліпшити їх співвідношення? Це визначають за допомогою коефіцієнта галузевої структури господарства.

Якщо для збільшення загального обсягу валової продукції потрібне поліпшення галузевої структури, то:

а) чи можна, виходячи з наявних виробничих приміщень та кормових ресурсів, збільшити поголів’я продуктивних тварин і частку найпродуктивнішої худоби в загальному поголів’ї?

б) Чи може бути розширена посівна площа під товарними культурами землеробства за рахунок зменшення площі, зайнятої під кормовими культурами?

в) У разі позитивної відповіді на попереднє запитання, чи можна розширити посіви найпродуктивніших культур, наприклад цукрових буряків та ін.?

г) Чи є можливість у складі площі, зайнятої під кормовими культурами, збільшити площу під найурожайнішими з них?

Водночас з вирішенням питань щодо обсягу валової продукції важливо дати оцінку витратам виробництва і з’ясувати шляхи їх зменшення. Для цього користуються показником витрат на 1 грн валової продукції, аналіз якого дає змогу одержати відповідь на такі запитання:

а) якщо цей показник високий, то чи є причиною цього обсяг валової продукції (якщо ні, то причиною великих витрат є висока собівартість одиниці продукції за видами)?

б) на скільки можна знизити собівартість одиниці продукції шляхом скорочення витрат на одиницю розміру галузі і підвищення рівня її продуктивності?

З метою пошуку шляхів економії витрат окремо приймають рішення щодо використання робочої сили, техніки, кормів, добрив тощо. При цьому відповідають на таке запитання:

чи ефективно використовується відповідний ресурс виробництва? Якщо ні, то величину ресурсів приводять у відповідність до розмірів і обсягу виробництва, підвищують рівень використання ресурсів виробництва.

Відповіді на ці типові запитання допомагають прийняти раціональний планові управлінські рішення і підвищити ефективність виробничої діяльності господарства.

Розвиток ринкових відносин у сільськогосподарському виробництві, здійснення аграрних реформ створили умови для організації фермерських господарств, орендних і колективних виробничих підрозділів та інших формувань. До реорганізації сільськогосподарських підприємств в Україні було 15,5 тис. колгоспів, які було трансформовано в підприємства і формування різних форм власності: орендні, приватно-орендні, фермерські господарства, акціонерні товариства. В останні роки в країні налічувалося 48 тис. фермерських господарств, які з року в рік збільшуються у розмірах (в середньому до 100 га). Така динаміка розвитку аграрних формувань є позитивним явищем, що дає можливість вести великотоварне, високоінтенсивне господарство.

Орендні підприємства (формування) створюються на основі строкового договору з приводу володіння та користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Кооперативи — це підприємства, створені фізичними особами, що добровільно об’єдналися на основі членства для спільного здійснення господарської та іншої діяльності.

Селянські (фермерські) господарства — це форма підприємництва фізичних осіб (селян), які об’єднались для виготовлення товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації. Членами селянського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, працездатні діти.

Акціонерні товариства — це товариства, які мають статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несуть відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства. Ці товариства можуть бути відкритими (ВАТ) і закритими (ЗАТ).

Відкриті акціонерні товариства — це товариства, акції яких можуть поширюватися шляхом відкритої підписки або купівлі-продажу їх на біржах.

Закриті акціонерні товариства — це товариства, акції яких розподіляються між засновниками і не можуть поширюватися та продаватися на біржах.

Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) мають статутний фонд, розподілений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники ТОВ несуть відповідальність за зобов’язаннями в розмірі їх вкладень.

Існують також інші виробничі сільськогосподарські формування, зокрема агрофірми, агрокомбінати тощо.

Нові форми організації виробництва потребують нових форм організації планування, обліку, контролю й аналізу господарської діяльності. Розроблені рекомендації фермерам і орендарям щодо складання договорів з державою та орендодавцями, розрахунків планово-облікових і розрахункових цін, ведення обліку та контролю доходів та витрат. Однак досі відсутні рекомендації щодо методики й організації аналізу діяльності фермерських господарств, орендних підрозділів та інших формувань.

Фермери та орендарі відчувають гостру потребу в оволодінні методикою аналізу не тільки для аналізу своєї діяльності, а й для обґрунтування умов договору з державою або орендодавцями. Згідно з чинними нормативними положеннями фермер, орендар або орендний колектив самостійно розробляють умови договору, порядок реалізації продукції, виробничу програму, розпоряджаються виробничими ресурсами, одержаною продукцією і доходами відповідно до чинного законодавства і договору. Втручання в господарську діяльність фермера або орендного колективу не припустиме.

Для вирішення зазначених питань фермер або орендар має бути не лише талановитим організатором, технологом, а й компетентним економістом і, насамперед аналітиком.

Для фермера або орендаря на першому етапі його роботи важливо економічно обґрунтувати виробничу програму господарства або підрозділу: скільки необхідно землі, поголів’я тварин, які і в якій кількості вирощувати культури, яким має бути рівень продуктивності кожної галузі. Вирішення цих основних господарських питань потрібне насамперед для виконання договірних умов виробництва продукції і нормального функціонування господарства.

Продукція орендного сільськогосподарського підрозділу може оцінюватися за розрахунковими цінами або на рівні закупівельних цін, реалізаційних цін, які складаються на ринку тощо. Розрахункові договірні ціни включають у себе нормативні (планові) матеріальні витрати й оплату праці. Розрахунково-договірні ціни переважно встановлюють для орендних підрозділів. У цьому випадку оплата праці за договірними умовами має характер договірного госпрозрахункового доходу, розмір якого залежить не лише від збільшення виробництва продукції в розрахунково-договірних цінах, а й від економії матеріальних витрат. Оскільки на момент визначення договірних умов сума економії матеріальних витрат ще не відома, то орендаря цікавить насамперед виробнича програма, яка забезпечує збільшення вартості продукції, і та частина госпрозрахункового доходу, яка залежить від виробництва.

Вартість продукції і госпрозрахунковий дохід залежать від таких факторів: 1) розмір галузей; 2) натуральна продуктивність одиниці галузі; 3) розрахункові або реалізаційні ціни за одиницю продукції.

Розміри галузей вимірюються у рослинництві посівними площами культур, у тваринництві середнім поголів’ям худоби.

Продуктивність одиниці розміру галузі розраховують як за основною, так і за побічною продукцією в натуральних показниках і в грошовому вираженні в розрахунково-договірних цінах.

Залежно від договірних умов продукція може оцінюватися з урахуванням зміни розрахунково-договірних цін за продукцію різної якості (коли розрахунково-договірні ціни на продукцію орендарів підвищуються або знижуються на відсоток зміни планово-реалізаційних цін, за якими продукція продана за межі господарства).

Для аналізу зазначених факторів визначають умовні величини валової продукції за різних комбінацій факторів обсягу валової продукції.

Для ілюстрації методики аналізу цих показників позначимо: у — вартість валової продукції господарства або підрозділу; х1 — розмір галузі, га (голов тварин); х2 — вартісна продуктивність одиниці розміру галузі, грн/га, (грн/голову); х3 — ціна за одиницю продукції, грн.

Аналіз вартості продукції проводять, враховуючи, що:  — базисний показник (нормативний, договірний, кращого господарства тощо);  — показник, що аналізується (фактичний по фермі, підрозділу);  — перший умовний розрахунковий показник;  — другий умовний розрахунковий показник.

Розмір впливу окремих факторів на вартість валової продукції фермерського господарства (орендного підрозділу) визначають за такою схемою:

загальне відхилення валової продукції (збільшення (+), зменшення (–))

у = у′ – у0,

у тому числі за рахунок зміни:

1) розмірів і співвідношень галузей — ;

2) продуктивності галузей — ;

3) цін на продукцію — .

Відносну оцінку зазначених факторів можна дати за допомогою коефіцієнтів:

інтенсивності господарства — ;

галузевої структури — ;

продуктивності господарства — ;

цін на продукцію — .

Для аналізу виробничої програми фермерського або орендного господарства за розглянутою методикою складають окрему аналітичну таблицю (табл. 15.1).

Таблиця 15.1

Вартість продукції, розміри галузей та їх продуктивність
по орендному підрозділу

Дані табл. 15.1 показують, що вартість валової продукції орендного підрозділу становила 974,2 тис. грн при договірній сумі 882,4 тис. грн. На збільшення обсягу продукції впливали такі фактори, тис. грн:

загальне відхилення валової продукції (збільшення (+), зменшення (–)) 974,2 – 882,4 = + 91,8

у тому числі за рахунок зміни:

1) розмірів і співвідношення галузей — 920,8 – 882,4 = + 38,4;

2) натуральної продуктивності галузей — 984,7 – 920,8 =
= + 63,9;

3) розрахункових цін — 974,2 – 984,7 = – 10,5.

Коефіцієнт зміни загального обсягу виробництва дорівнював 974,2 : 882,4 = 1,104; галузевої структури підрозділу — 920,8 : 882,4 = 1,044; загального рівня продуктивності підрозділу — 984,7 : 920,8 = 1,069; реалізаційних цін — 974,2 : 984,7 = 0,989.

Позитивним явищем було збільшення посівів цукрових буряків як продуктивнішої культури за рахунок зменшення посівів кормових культур; збільшення молочного стада на 5 корів. Помітно підвищився рівень продуктивності кожної галузі. Розрахункова ціна за 1 ц продукції зерна пшениці знизилась на 2,51 грн, цукрових буряків — на 0,54 грн, за рештою галузей ціна продукції підвищилась.

Показники, які аналізуються (наприклад, фактичні по фермі), порівнюються з нормативними, договірними показниками кращих господарств або групи однотипних господарств. Така методика аналітичних розрахунків використовується господарниками на стадії розробки й економічного обґрунтування виробничої програми на майбутній період. Фермерам та іншим господарникам можуть скористатися розрахунками різних варіантів виробничої програми, порівняти їх між собою і з досягнутим рівнем виробництва за минулі періоди, у передових господарствах чи підрозділах тощо.

Під час складання виробничої програми дані попереднього аналізу дають можливість господарникам прийняти ряд управлінських рішень щодо підвищення економічної ефективності господарювання. При цьому слід дотримуватися певної послідовності розробки та прийняття управлінських рішень. Для пошуку шляхів збільшення обсягів виробництва продукції і зниження її собівартості перед складанням виробничої програми потрібно відповісти на такі запитання:

Чи достатній обсяг виробництва продукції для продажу її державі, а також порівняно із середнім по групі і передовими однотипними господарствами? Для з’ясування цього використовують коефіцієнт інтенсивності ведення господарства.

Якщо обсяг виробництва невеликий, то на скільки його можна збільшити за рахунок підвищення врожайності культур і продуктивності тварин? Про можливості щодо цього свідчить коефіцієнт загального рівня продуктивності господарства.

Якщо загальний обсяг валової продукції невеликий внаслідок недосконалої галузевої структури господарства або недостатнього рівня спеціалізації виробництва, то чи може господарство збільшити розміри галузей і поліпшити їх співвідношення? Це визначають за допомогою коефіцієнта галузевої структури господарства.

Якщо для збільшення загального обсягу валової продукції потрібне поліпшення галузевої структури, то:

а) чи можна, виходячи з наявних виробничих приміщень та кормових ресурсів, збільшити поголів’я продуктивних тварин і частку найпродуктивнішої худоби в загальному поголів’ї?

б) Чи може бути розширена посівна площа під товарними культурами землеробства за рахунок зменшення площі, зайнятої під кормовими культурами?

в) У разі позитивної відповіді на попереднє запитання, чи можна розширити посіви найпродуктивніших культур, наприклад цукрових буряків та ін.?

г) Чи є можливість у складі площі, зайнятої під кормовими культурами, збільшити площу під найурожайнішими з них?

Водночас з вирішенням питань щодо обсягу валової продукції важливо дати оцінку витратам виробництва і з’ясувати шляхи їх зменшення. Для цього користуються показником витрат на 1 грн валової продукції, аналіз якого дає змогу одержати відповідь на такі запитання:

а) якщо цей показник високий, то чи є причиною цього обсяг валової продукції (якщо ні, то причиною великих витрат є висока собівартість одиниці продукції за видами)?

б) на скільки можна знизити собівартість одиниці продукції шляхом скорочення витрат на одиницю розміру галузі і підвищення рівня її продуктивності?

З метою пошуку шляхів економії витрат окремо приймають рішення щодо використання робочої сили, техніки, кормів, добрив тощо. При цьому відповідають на таке запитання:

чи ефективно використовується відповідний ресурс виробництва? Якщо ні, то величину ресурсів приводять у відповідність до розмірів і обсягу виробництва, підвищують рівень використання ресурсів виробництва.

Відповіді на ці типові запитання допомагають прийняти раціональний планові управлінські рішення і підвищити ефективність виробничої діяльності господарства.