§ 5. Арбітражні рішення. Виконання рішень

К оглавлению 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101
102 103

Розглянувши спір, арбітраж виносить рішення, яким

вирішується справа по суті.

Арбітражне рішення є остаточним. Воно виноситься в

письмовій формі та підписується одноособовим арбітром або

арбітрами. При колегіальному арбітражному розгляді дос_

татньо наявності підписів більшості членів арбітражу за

умови пояснення причини відсутності інших підписів. В

арбітражному рішенні повинні бути вказані мотиви, на яких

воно ґрунтується, висновок про задоволення або відхилен_

ня позовних вимог, сума арбітражного збору та витрат по

справі, їх розподіл між сторонами, дата і місце арбітражу.

Після винесення арбітражного рішення кожній стороні по_

винна бути надана його копія, підписана арбітрами.

У національному законодавстві можуть бути передбачені

різні форми оскарження рішення (заява про скасування, апеляція та ін.). Типовий закон ЮНСІТРАЛ передбачає

можливість скасування арбітражного рішення шляхом ос_

карження. Оскарження в суді арбітражного рішення може

бути здійснено тільки шляхом передачі клопотання про ска_

сування, зокрема у тому випадку, коли сторона, яка заяв_

ляє клопотання, надасть докази того, що одна із сторін в

арбітражній угоді була в будь_якій мірі недієздатною; якщо

ця угода недійсна за законом, якому сторони цю угоду підпо_

рядкували, а за відсутності такої вказівки — за законом

країни суду; якщо сторона не була належним чином по_

відомлена про призначення арбітра або про арбітражний

розгляд або з інших причин не могла надати свої пояснен_

ня, або рішення винесено по спору, не передбаченому чи не

підлягаючому умовам арбітражної угоди, або містить поста_

нови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; якщо

склад арбітражного суду або арбітражна процедура не відпо_

відали угоді сторін і т. ін. Рішення може бути оскаржене і

тоді, коли суд визначить, що об’єкт спору не може бути пред_

метом арбітражного розгляду за законами даної держави або

арбітражне рішення суперечить публічному порядку даної

держави.

Рішення арбітражу виконуються добровільно. Доб_

ровільність виконання рішень арбітражу відповідає пра_

вовій природі цієї юрисдикції. Разом з цим іноді виникає

необхідність звернення до використання заходів примусо_

вого виконання рішень арбітражу.

Арбітражне рішення національного арбітражу в тій чи

іншій державі звичайно виконується в тому ж порядку, що

і рішення суду.

Для міжнародного комерційного арбітражу більш акту_

альною проблемою є порядок виконання іноземного арбіт_

ражного рішення. Йдеться про те, чи може арбітражне

рішення бути виконаним в іншій країні.

Незважаючи на відмінності у національних законодав_

ствах, можна констатувати, що, в принципі, можливість

примусового виконання іноземного арбітражного рішення

передбачена в усіх країнах. При цьому загальний принцип

виконання іноземних арбітражних рішень зводиться до

того, що вони можуть бути виконані за законодавством

Міжнародний комерційний арбітраж 359

іншої країни, де одержується їх виконання. Якщо існує

міжнародний договір, учасниками якого є та чи інша дер_

жава, то згідно з договірною міжнародною практикою за_

стосовуються міжнародно_правові норми.

Незважаючи на загальне положення про можливість при_

мусового виконання іноземного арбітражного рішення, роз_

роблені різні механізми визнання іноземного арбітражного

рішення як підстави його подальшого виконання.

Згідно зі ст. 35 Закону України «Про міжнародний ко_

мерційний арбітраж», арбітражне рішення, незалежно від

того, в якій країні воно було винесено, визнається обов’яз_

ковим та при поданні в компетентний суд письмового кло_

потання приводиться до виконання. Сторона, яка спираєть_

ся на арбітражне рішення або клопотання про приведення

його до виконання, повинна надати оригінал належним чи_

ном завіреного арбітражного рішення або належним чином

завірену копію останнього, а також оригінал арбітражної

угоди або належним чином завірену її копію. Якщо арбіт_

ражне рішення або угода викладені іноземною мовою, сто_

рона повинна надати належним чином завірений переклад

цих документів українською чи російською мовою.

Як бачимо, в наведених випадках для визнання рішення

іноземного арбітражу законодавство не передбачає формаль_

ної процедури підтвердження юридичної дійсності рішен_

ня (екзекватурування). Однак у законодавстві окремих

країн передбачені різні процедури екзекватурування. Так,

згідно зі статтями 1477 і 1478 ЦПК Франції, іноземне арбі_

тражне рішення підлягає приведенню до виконання тільки

на підставі постанови про екзекватуру, що надходить від

суду першої інстанції, в районі якого рішення було винесе_

не. Екзекватура видається судовим виконавцем вказаного

суду.

Правила визнання і можливості виконання арбітражних

рішень уніфіковані в міжнародному масштабі, зокрема в

Нью_Йоркській конвенції про визнання і приведення до

виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р.

Конвенцією врегульовані основні питання про визнання

та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень

(статті IІІ, ІV, V, VІ). Зобов’язання учасників Конвенції про визнання і приведення арбітражних рішень міститься, на_

самперед, у ст. ІІІ, яка передбачає, що держава, яка домо_

вляється, визнає арбітражні рішення як обов’язкові і при_

водить їх до виконання згідно з процесуальними нормами

тієї території, де одержується визнання і приведення до ви_

конання цих рішень, на умовах, викладених в наступних

статтях. До визнання і приведення до виконання арбітраж_

них рішень не повинні застосовуватися суттєво більш обтя_

жуючі або більш високі мито чи збори, ніж ті, які існують

для визнання і приведення до виконання внутрішніх арбіт_

ражних рішень.

Конвенція встановила норми, які попереджують дискри_

мінаційний підхід до визнання та виконання іноземних ар_

бітражних рішень, передбачивши не обтяжливий митний

режим. Крім того, у тих же цілях ст. ІV передбачає вичерп_

ний перелік документів, які повинна надати сторона, яка

одержує визнання та приведення до виконання при поданні

такого прохання. Це належним чином завірене автентичне

арбітражне рішення або належним чином завірена його ко_

пія, автентична арбітражна угода або належним чином за_

вірена її копія.

Згідно зі ст. V Конвенції у визнанні та приведенні до ви_

конання арбітражного рішення може бути відмовлено на

прохання тієї сторони, проти якої воно направлене, тільки

якщо ця сторона надасть компетентній владі за місцем, де

одержується визнання та приведення до виконання, дока_

зи того, що:

а) сторони в угоді були за застосованим до них законом в

будь_якій мірі недієздатні або ця угода не дійсна за законом,

якому сторони цю угоду підпорядкували, а за відсутністю

такої вказівки — за законом країни, де рішення було вине_

сено, або

б) сторона, проти якої винесене рішення, не була належ_

ним чином повідомлена про призначення арбітра або про

арбітражний розгляд чи з інших причин не могла надати

свої пояснення, або

в) зазначене рішення винесене по спору, не передбачено_

му чи не підлеглому умовам арбітражної угоди або арбітраж_

ного застереження, або

г) склад арбітражного органу або арбітражний процес не

відповідали угоді сторін або за відсутністю такої не відпові_

дали закону тієї країни, де мав місце арбітраж, або

ґ) рішення ще не стало остаточним для сторін або було

відмінено чи зупинено виконанням компетентною владою

країни, де воно було винесене, або країни, закон якої засто_

совується.

У визнанні та приведенні до виконання арбітражного

рішення може бути також відмовлено, якщо компетентна

влада країни, в якій одержується визнання та приведення

до виконання, знайде, що:

а) об’єкт спору не може бути предметом арбітражного

розгляду цієї країни або

б) визнання і приведення до виконання цього рішення

суперечить публічному порядку цієї країни.

Навчальне видання

МІЖНАРОДНЕ

ПРИВАТНЕ ПРАВО

Навчальний посібник

За редакцією В. М. Гайворонського,

В. П. Жушмана

Шеф_редактор

В. С. КОВАЛЬСЬКИЙ, кандидат юридичних наук

Юрінком Інтер — редакція наукової та навчальної літератури

Редактор Т.О. Суворова

Комп’ютерний набір Л.М. Сисоєва

Комп’ютерна верстка О.М. Коваленко

Художнє оформлення М.П. Черненко

Підписано до друку 22.09.2006. Формат 84х108/32. Друк офсетний.

Папір офсетний № 1. Гарн. Petersburg.

Умовн. друк. арк. 19,32. Обл._вид. арк.17,75.

Наклад 3000 прим. Зам. № . Ціна договірна.

Оригінал_макет виготовлено комп’ютерним центром СП «Юрінком Інтер»

(Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи

до Державного реєстру видавців, виготівників

і розповсюджувачів видавничої продукції —

серія ДК № 19 від 20.03.2000.)

З питань придбання літератури звертатися до видавництва

«Юрінком Інтер»

за адресою: 04209, Київ_209, вул. Героїв Дніпра, 31_б; тел. 411_64_03

Віддруковано в ЗАТ «Віпол» ДК № 15.

03151, м. Київ, вул. Волинська, 60.

Міжнародне приватне право: Навч. посібник / За

ред. В. М. Гайворонського, В. П. Жушмана – К.: Юрін_

ком Інтер, 2007. — 368 с.

ISBN 966_667_175_1

Вивчення міжнародного приватного права значно актуалізується

в наш час у зв’язку з розширенням міжнародних зв’язків, правових

відносин за участю іноземних громадян і організацій. У даному нав_

чальному посібнику висвітлюються питання предмета, методів і сис_

теми міжнародного приватного права, його форм, особливостей регу_

лювання міжнародних приватних відносин, засобів подолання колізій_

них норм законодавства різних країн, застосування законодавства

однієї країни на території іншої, охарактеризовані суб’єкти міжнарод_

ного права. Розглянуті особливості використання в міжнародних

відносинах права власності, спадкування, регулювання праці, шлюб_

но_сімейних відносин тощо. Приділена увага також питанням міжна_

родного цивільного процесу та комерційному арбітражу.

Розрахований на студентів, аспірантів і викладачів юридичних

та інших навчальних закладів, де викладається правознавство, усіх,

хто цікавиться міжнародним приватним правом.

ББК 67.312.2я73