2.7. Особливості створення і діяльності офшорних компаній

Суб’єкти господарювання в усі часи прагнули до підви_

щення прибутків, гарантованого збереження банківської та

комерційної таємниць. Так, коли античні Афіни запрова_

дили двохвідсотковий імпортний та експортний податок,

грецькі та фінікійські купці почали обминати місто за 20

миль, аби уникнути їх оплати. У результаті цього сусідні

острови стали зонами безмитної та неоподаткованої торгівлі

та місцями накопичення товарів для контрабандного ввозу

до Афін. У XV сторіччі англійські купці, що продавали вов_

ну, обирали для торгівлі Фландрію, а не рідну Англію, де

вони мали сплачувати великі податки та мито. Найвідомі_

шою країною, що з великим успіхом скористалася право_

вими засобами залучення іноземного капіталу, стала Швей_

царія, де ще у XVIII столітті міська рада Женеви прийняла

закон, який вимагав від банкірів ведення обліку рахунків

своїх клієнтів, але забороняв їм розкривати цей облік без

згоди міської ради. Традиційний нейтралітет Швейцарії та

Закон про банківську таємницю 1934 року (в редакції 1971 р.)

і низькі банківські проценти забезпечили цій країні цент_

ральне місце у світовому фінансовому бізнесі.

Сьогодні багато країн світу прагнуть залучити іноземні

інвестиції та підняти власний економічний рівень створен_

ням так званих офшорних зон. Офшорна зона — це різно_

вид вільних економічних зон, що створюються на території

всієї держави, або суб’єкту федерації (конфедерації), особ_

ливістю якої є створення для суб’єктів господарювання

сприятливого валютно_фінансового, податкового режиму,

високого рівня захищеності банківської та комерційної тає_

мниці, лояльність державного регулювання, спрощені ви_

моги до ліцензування. Відмінністю офшорних юрисдикцій

від інших вільних економічних зон є поширення зазначе_

ного режиму виключно на суб’єктів господарювання_нере_

зидентів, що не здійснюють господарської діяльності та не

мають джерел доходу на її території.

Офшорні зони використовуються підприємцями в цілях

податкового планування, тобто для легального зменшення

податкових платежів, а також для захисту капіталу від ек_

спропріації в політично нестабільних країнах. Проте досить

часто вони стають інструментом для різноманітних зловжи_

вань і створюють умови для скоєння фінансових злочинів,

так званого «відмивання» незаконних доходів.

Офшорні зони залежно від виду й обсягу пільг, що нада_

ються при реєстрації суб’єктам_нерезидентам, поділяють на

три групи.

1. Країни «податкової гавані» — це такі, що повністю

звільняють компанії від сплати будь_яких податків, за умо_

ви, що управління компанією здійснюється за межами тери_

торії реєстрації і вона не має там джерел доходу. Як прави_

ло, до реєстрації таких компаній висуваються мінімальні

вимоги, вони не зобов’язуються надавати фінансову звітність

та відомості про власників. Найбільш відомі країни цієї гру_

пи — Беліз, Гібралтар, Кайманові острови, Панама.

Повністю звільняються іноземні підприємці від сплати

податків також у князівстві Ліхтенштейн, Сінгапурі та Гон_

конгу, хоча вони зобов’язані подавати фінансову звітність і

повідомляти про зміни у складі акціонерів і директорів ком_

панії.

2. Країни, де іноземним компаніям надаються суттєві

податкові пільги та висуваються мінімальні вимоги щодо

Суб’єкти міжнародного приватного права 123

фінансової звітності, до них належать Кіпр, Уругвай, Есто_

нія та ін.

3. Країни, де податкові пільги та привілейований режим

таємності мають суб’єкти господарювання_нерезиденти, що

здійснюють лише визначені в законодавстві країни види

господарської діяльності. До цієї групи входять деякі кан_

тони Швейцарії, Люксембург, Греція та ін.

Як правило, з країнами першої групи інші держави не

прагнуть укладати угоди про уникнення подвійного оподат_

кування, а, навпаки, вживають заходів для боротьби з ухи_

ленням від сплати податків. Так, Законом України «Про

оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 22

травня 1997 р. у ст. 18.3 встановлені спеціальні правила

стосовно торговельних операцій платників податку з нере_

зидентами, зареєстрованими в офшорних зонах1. Перелік із

37 зон, що мають офшорний статус згідно із законом, зат_

верджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від

24 лютого 2003 р2.

З багатьма країнами другої та третьої груп Україна має

угоди про уникнення подвійного оподаткування.

Особливістю офшорних зон є жорсткі правила захисту

комерційної та банківської таємниць. Така інформація захи_

щена законодавством майже в усіх країнах, проте вона, як

правило, не захищається від правоохоронних органів у ви_

падку розслідування кримінальних справ, у тому числі, коли

розслідування провадиться згідно із міжнародним договором,

але в офшорних зонах бар’єри таємності не порушуються

навіть у випадку скоєння злочинів в іншій країні. Виходячи

з рівня режиму таємності розрізняють офшорні зони, де та_

кий режим не порушується навіть у випадку його викорис_

тання у кримінальних цілях, та країни, де таємність не по_

рушується лише стосовно податкових злочинів, при розслі_

дуванні неподаткових злочинів цей режим припиняє дію.

Зазначені привілеї впливають на рішення підприємців

щодо вибору місця реєстрації суб’єкта господарювання на

користь офшорних зон. З юридичної точки зору класична офшорна компанія — це суб’єкт господарювання, що є у

власності нерезидентів тієї держави, де вона зареєстрована,

отримує прибуток за її межами, керується з_за кордону, не

сплачує податок на прибуток (або сплачує його за мінімаль_

ними ставками). Як правило, офшорні компанії не мають

керівного офісу в місці реєстрації, юридична адреса надаєть_

ся місцевими фірмами. Але існують випадки, коли законо_

давство не забороняє відкривати адміністративні офіси в

офшорних зонах і надає право резидентам бути співвласни_

ками офшорних компаній.

Офшорна компанія за своїм статусом не відрізняється від

інших організацій, що мають статус юридичних осіб: реєст_

рується в установленому порядку, має передбачену законом

організаційно_правову форму, визначену структуру управлін_

ня, юридичну адресу, банківський рахунок та інші ознаки.

Суб’єкти господарювання в усі часи прагнули до підви_

щення прибутків, гарантованого збереження банківської та

комерційної таємниць. Так, коли античні Афіни запрова_

дили двохвідсотковий імпортний та експортний податок,

грецькі та фінікійські купці почали обминати місто за 20

миль, аби уникнути їх оплати. У результаті цього сусідні

острови стали зонами безмитної та неоподаткованої торгівлі

та місцями накопичення товарів для контрабандного ввозу

до Афін. У XV сторіччі англійські купці, що продавали вов_

ну, обирали для торгівлі Фландрію, а не рідну Англію, де

вони мали сплачувати великі податки та мито. Найвідомі_

шою країною, що з великим успіхом скористалася право_

вими засобами залучення іноземного капіталу, стала Швей_

царія, де ще у XVIII столітті міська рада Женеви прийняла

закон, який вимагав від банкірів ведення обліку рахунків

своїх клієнтів, але забороняв їм розкривати цей облік без

згоди міської ради. Традиційний нейтралітет Швейцарії та

Закон про банківську таємницю 1934 року (в редакції 1971 р.)

і низькі банківські проценти забезпечили цій країні цент_

ральне місце у світовому фінансовому бізнесі.

Сьогодні багато країн світу прагнуть залучити іноземні

інвестиції та підняти власний економічний рівень створен_

ням так званих офшорних зон. Офшорна зона — це різно_

вид вільних економічних зон, що створюються на території

всієї держави, або суб’єкту федерації (конфедерації), особ_

ливістю якої є створення для суб’єктів господарювання

сприятливого валютно_фінансового, податкового режиму,

високого рівня захищеності банківської та комерційної тає_

мниці, лояльність державного регулювання, спрощені ви_

моги до ліцензування. Відмінністю офшорних юрисдикцій

від інших вільних економічних зон є поширення зазначе_

ного режиму виключно на суб’єктів господарювання_нере_

зидентів, що не здійснюють господарської діяльності та не

мають джерел доходу на її території.

Офшорні зони використовуються підприємцями в цілях

податкового планування, тобто для легального зменшення

податкових платежів, а також для захисту капіталу від ек_

спропріації в політично нестабільних країнах. Проте досить

часто вони стають інструментом для різноманітних зловжи_

вань і створюють умови для скоєння фінансових злочинів,

так званого «відмивання» незаконних доходів.

Офшорні зони залежно від виду й обсягу пільг, що нада_

ються при реєстрації суб’єктам_нерезидентам, поділяють на

три групи.

1. Країни «податкової гавані» — це такі, що повністю

звільняють компанії від сплати будь_яких податків, за умо_

ви, що управління компанією здійснюється за межами тери_

торії реєстрації і вона не має там джерел доходу. Як прави_

ло, до реєстрації таких компаній висуваються мінімальні

вимоги, вони не зобов’язуються надавати фінансову звітність

та відомості про власників. Найбільш відомі країни цієї гру_

пи — Беліз, Гібралтар, Кайманові острови, Панама.

Повністю звільняються іноземні підприємці від сплати

податків також у князівстві Ліхтенштейн, Сінгапурі та Гон_

конгу, хоча вони зобов’язані подавати фінансову звітність і

повідомляти про зміни у складі акціонерів і директорів ком_

панії.

2. Країни, де іноземним компаніям надаються суттєві

податкові пільги та висуваються мінімальні вимоги щодо

Суб’єкти міжнародного приватного права 123

фінансової звітності, до них належать Кіпр, Уругвай, Есто_

нія та ін.

3. Країни, де податкові пільги та привілейований режим

таємності мають суб’єкти господарювання_нерезиденти, що

здійснюють лише визначені в законодавстві країни види

господарської діяльності. До цієї групи входять деякі кан_

тони Швейцарії, Люксембург, Греція та ін.

Як правило, з країнами першої групи інші держави не

прагнуть укладати угоди про уникнення подвійного оподат_

кування, а, навпаки, вживають заходів для боротьби з ухи_

ленням від сплати податків. Так, Законом України «Про

оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 22

травня 1997 р. у ст. 18.3 встановлені спеціальні правила

стосовно торговельних операцій платників податку з нере_

зидентами, зареєстрованими в офшорних зонах1. Перелік із

37 зон, що мають офшорний статус згідно із законом, зат_

верджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від

24 лютого 2003 р2.

З багатьма країнами другої та третьої груп Україна має

угоди про уникнення подвійного оподаткування.

Особливістю офшорних зон є жорсткі правила захисту

комерційної та банківської таємниць. Така інформація захи_

щена законодавством майже в усіх країнах, проте вона, як

правило, не захищається від правоохоронних органів у ви_

падку розслідування кримінальних справ, у тому числі, коли

розслідування провадиться згідно із міжнародним договором,

але в офшорних зонах бар’єри таємності не порушуються

навіть у випадку скоєння злочинів в іншій країні. Виходячи

з рівня режиму таємності розрізняють офшорні зони, де та_

кий режим не порушується навіть у випадку його викорис_

тання у кримінальних цілях, та країни, де таємність не по_

рушується лише стосовно податкових злочинів, при розслі_

дуванні неподаткових злочинів цей режим припиняє дію.

Зазначені привілеї впливають на рішення підприємців

щодо вибору місця реєстрації суб’єкта господарювання на

користь офшорних зон. З юридичної точки зору класична офшорна компанія — це суб’єкт господарювання, що є у

власності нерезидентів тієї держави, де вона зареєстрована,

отримує прибуток за її межами, керується з_за кордону, не

сплачує податок на прибуток (або сплачує його за мінімаль_

ними ставками). Як правило, офшорні компанії не мають

керівного офісу в місці реєстрації, юридична адреса надаєть_

ся місцевими фірмами. Але існують випадки, коли законо_

давство не забороняє відкривати адміністративні офіси в

офшорних зонах і надає право резидентам бути співвласни_

ками офшорних компаній.

Офшорна компанія за своїм статусом не відрізняється від

інших організацій, що мають статус юридичних осіб: реєст_

рується в установленому порядку, має передбачену законом

організаційно_правову форму, визначену структуру управлін_

ня, юридичну адресу, банківський рахунок та інші ознаки.