1.4. Правоздатність іноземців в Україні

К оглавлению 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101
102 103

Правоздатність іноземців визначається за правом держа_

ви їх перебування. В Україні іноземцям надається націо_

нальний правовий режим. Згідно зі ст. 26 Конституції Ук_

раїни, іноземці та особи без громадянства, що перебувають

в Україні на законних підставах, користуються такими са_

мими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’яз_

ки, як і громадяни України, за винятками, встановленими

Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям і особам без громадянства може бути на_

дано притулок у порядку, встановленому законом.

Аналогічні норми закріплено у ст. 2 Закону України «Про

правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ч. 1

ст. 423 та ст. 424 Цивільного процесуального кодексу Ук_

раїни, статтями 24, 25 і 26 Цивільного кодексу України,

ст. 275 Сімейного кодексу України.

Закріплений у законодавстві національний режим щодо

правоздатності іноземців має безумовний характер, тобто

він надається іноземцеві у кожному конкретному випадку

без вимоги взаємності, незалежно від того, чи надаються

такі права громадянам України в державі цього іноземця.

У той же час надання іноземцям національного режиму не

означає, що вони можуть претендувати в Україні на будь_

які інші права, ніж ті, що законом надані громадянам Ук_

раїни; іноземець не може вимагати надання йому привілей

чи встановлення виключень із законів України.

Законодавством України можуть встановлюватися за_

гальні виключення щодо правоздатності іноземців:

а) відповідно до п. 4 ст. 22 Земельного кодексу України,

землі сільськогосподарського призначення не можуть пере_

даватись у власність іноземним громадянам, особам без гро_

мадянства, іноземним юридичним особам та іноземним

державам. Прийняті ж іноземними громадянами чи особа_

ми без громадянства у спадщину землі сільськогосподарсь_

кого призначення, відповідно до п. 4 ст. 81 Земельного ко_

дексу України, протягом року підлягають відчуженню;

б) іноземці не можуть обирати й бути обраними до органів

державної влади та місцевого самоврядування, а також бра_

ти участь у референдумі (ст. 23 Закону України «Про пра_

вовий статус іноземців та осіб без громадянства»);

в) іноземці не можуть бути членами політичних партій

України (ст. 16 вказаного Закону);

г) іноземці не можуть призначатися на окремі посади або

займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до

законодавства України призначення на ці посади або зай_

няття такою діяльністю пов’язане з належністю до грома_

дянства України (ч. 4 ст. 8 вказаного Закону). Так, наприк_

лад, іноземець не може бути засновником фермерського господарства, оскільки, згідно зі ст. 5 Закону України «Про

фермерське господарство»1, таким правом наділені лише

громадяни України; також тільки громадянина України

може бути призначено на посаду судді (ст. 7 Закону Украї_

ни «Про статус суддів»2) тощо.

ґ) на іноземців не поширюється загальний військовий

обов’язок, вони не проходять військову службу у Збройних

Силах України та інших військових формуваннях, створе_

них відповідно до законодавства України (ст. 24 Закону

України «Про правовий статус іноземців та осіб без грома_

дянства»).

Існують відмінності у правовому статусі іноземців, які

постійно проживають в Україні (іммігрантів), та іноземців,

що перебувають в Україні тимчасово. Так, згідно із Зако_

ном України «Про правовий статус іноземців та осіб без гро_

мадянства», тільки іммігранти прирівнюються до громадян

України у праві на трудову діяльність (ст. 8), на охорону

здоров’я (ст. 10), на житло (ст. 12) і на освіту (ст. 14). На

відміну від цього, іноземцям, які тимчасово перебувають на

території України, медична допомога надається у порядку,

встановленому постановою Кабінету Міністрів України

«Про надання медичної допомоги іноземним громадянам»

від 17 вересня 1996 р. № 11463, де записано, що надання

медичної допомоги іноземним громадянам, крім тих, які

працюють у посольствах і консульствах іноземних держав,

здійснюється за плату, якщо інше не передбачено законо_

давством.

Питання освіти вказаних осіб вирішуються за постано_

вою Кабінету Міністрів України «Про навчання іноземних

громадян в Україні» від 26 лютого 1993 р. № 136. Навчання

іноземців, які не мають постійного місця проживання на

території України, є платним, якщо інше не встановлено

міжнародними угодами України. По_різному вирішуються

також питання щодо здійснення підприємницької та інвес_

тиційної діяльності іммігрантами та особами, які тимчасо_

во перебувають в Україні. Окрім того, як уже зазначалося, правоздатність іноземців, які тимчасово перебувають на

території України, зумовлюється цілями їх в’їзду, тобто

обмежується категорією візи.

В окремих сферах діяльності (інвестиційній, зовнішньотор_

говельній, торговому мореплавстві) на основі міжнародних

угод до прав і обов’язків іноземців застосовується переважно

не національний режим, а режим найбільшого сприяння.

Слід зазначити, що у проекті Закону України «Про міжна_

родне приватне право» від 9 жовтня 2002 р. № 2274 передба_

чено нову для нашого законодавства колізійну норму, згідно

з якою виникнення та припинення правоздатності фізичної

особи визначається за її особистим законом (ч. 1 ст. 15).

Особистим законом іноземця вважається:

щодо іноземного громадянина — право країни, громадян_

ство якої він має;

щодо особи без громадянства — право країни, в якій ця осо_

ба має постійне місце проживання, а за його відсутності —

звичайне місцеперебування;

щодо особи, яка має два й більше громадянств (біпат_

рида) — право країни, з якою особа має найбільш тісний

зв’язок;

щодо біженця — право країни, в якій він має звичайне

місцеперебування1.