§ 5. Правові звичаї

Звичаї — це правила, які склалися здавна, систематич_

но застосовуються, але не набули форми закону, підзакон_

ного акта чи міжнародного договору.

Правовим називають звичай, застосування якого санк_

ціоноване нормами права. За порушення звичаєвих правил

поведінки може наставати юридична відповідальність.

Види звичаїв: 1) міжнародні (головним чином міжна_

родні торгові звичаї); 2) внутрішньодержавні.

У Господарському процесуальному кодексі України (ст. 4,

ч. 5) записано, що в разі відсутності законодавства, що ре_

гулює спірні відносини за участю іноземного суб’єкта

підприємницької діяльності, господарський суд може за_

стосовувати міжнародні торгові звичаї. У Законі Україні

«Про міжнародний комерційний арбітраж» (ст. 28, ч. 4)

йдеться про те, що «в усіх випадках третейський суд прий_

має рішення згідно з умовами угоди і з урахуванням торго_

вих звичаїв, що стосуються даної угоди». У Кодексі торго_

вельного мореплавства України (ст. 6) зазначено, що сторо_

ни при укладенні договору можуть використовувати звичаї

торговельного мореплавства, якщо це не суперечить зако_

нодавству України.

Віденська конвенція про договори міжнародної купівлі_

продажу товарів (ст. 9) передбачає, що «сторони пов’язані

будь_яким звичаєм, щодо якого вони домовилися, та прак_

тикою, яку вони встановили у своїх відносинах».

Міжнародні торгові звичаї — це звичаї, що склалися в

міжнародній торгівлі і торговельному мореплавстві. Вони є

обов’язковими у випадках, коли: 1) норми права безпосе_

редньо відсилають до них; 2) сторони при укладенні догово_

ру посилаються на певний звичай.

Міжнародний правовий звичай застосовується у практиці

певної держави, якщо вона прямо визнала його в норматив_

ному чи дипломатичному акті. Так, у Положенні про фор_

му зовнішньоекономічних договорів (контрактів)1 зазначе_

но, що суб’єкти підприємницької діяльності при складанні

тексту договору вправі використовувати відомі міжнародні

звичаї, якщо це не заборонено законодавством.

Торгові звичаї відіграють значну роль в регулюванні

міжнародного комерційного обороту. Враховуючи труд_

нощі, що виникають в учасників такого обороту при вста_

новленні змісту даних звичаїв (породжені їх неписаним ха_

рактером), багато міжнародних організацій вивчають, уза_

гальнюють і публікують своєрідні зводи звичаїв за певними

групами питань. Деякі з цих публікацій одержують загаль_

не визнання. Окрему групу складають публікації, підготов_

лені Міжнародною торговою палатою (Париж), у тому числі:

Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів2

(редакція 2000 року) — ІНКОТЕРМС; Уніфіковані правила

по інкасо3 (редакція 1995 року); Уніфіковані правила і зви_

чаї для документарних акредитивів (редакція 1993 року)4.

Іншу природу мають рекомендаційні документи, такі як:

загальні умови (поставок, виконання робіт, надання послуг)

і типові контракти, які розробляються як самими учасни_

ками господарського обороту, так і міжнародними органі_

заціями, що ставлять своїм завданням сприяти міжнародній

торгівлі. Зокрема, вони розробляються Європейською еко_

номічною комісією ООН, Міжнародною федерацією інже_

нерів_консультантів, Асоціацією з торгівлі зерном і корма_

ми та ін. Ці документи підтверджують існування звичаїв,

що склалися в тій чи іншій сфері комерційної діяльності

1 Затверджене __________наказом Міністерства економіки та з питань євро_

пейської інтеграції України від 6 вересня 2001 року.

2 Санкціоновані Указом Президента України «Про застосування

міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» від 4 жовт_

ня 1994 р.

3 Санкціоновані Указом Президента України «Про заходи по упо_

рядкуванню розрахунків за договорами, що укладаються суб’єктами

підприємницької діяльності України» від 4 жовтня 1994 року.

4 Санкціоновані тим самим Указом.

Форми міжнародного приватного права 31

(стосовно умов, що включаються в контракти, чи виконан_

ня сторонами своїх зобов’язань).

З огляду на те, що в міжнародному приватному праві

міститься чимало колізійних правил, які є визнаними всіма

чи більшістю країн і тому мають кваліфікуватися як засно_

вані на міжнародному звичаї (наприклад, принципи, згідно

з якими права на нерухоме майно визначаються за законом

місця його знаходження; суб’єкти, які укладають угоду,

можуть самі обрати право, що може бути застосовано до неї,

та деякі ін.), дійсно мають звичаєве походження і можуть

вважатися джерелом цього права.

Звичаї — це правила, які склалися здавна, систематич_

но застосовуються, але не набули форми закону, підзакон_

ного акта чи міжнародного договору.

Правовим називають звичай, застосування якого санк_

ціоноване нормами права. За порушення звичаєвих правил

поведінки може наставати юридична відповідальність.

Види звичаїв: 1) міжнародні (головним чином міжна_

родні торгові звичаї); 2) внутрішньодержавні.

У Господарському процесуальному кодексі України (ст. 4,

ч. 5) записано, що в разі відсутності законодавства, що ре_

гулює спірні відносини за участю іноземного суб’єкта

підприємницької діяльності, господарський суд може за_

стосовувати міжнародні торгові звичаї. У Законі Україні

«Про міжнародний комерційний арбітраж» (ст. 28, ч. 4)

йдеться про те, що «в усіх випадках третейський суд прий_

має рішення згідно з умовами угоди і з урахуванням торго_

вих звичаїв, що стосуються даної угоди». У Кодексі торго_

вельного мореплавства України (ст. 6) зазначено, що сторо_

ни при укладенні договору можуть використовувати звичаї

торговельного мореплавства, якщо це не суперечить зако_

нодавству України.

Віденська конвенція про договори міжнародної купівлі_

продажу товарів (ст. 9) передбачає, що «сторони пов’язані

будь_яким звичаєм, щодо якого вони домовилися, та прак_

тикою, яку вони встановили у своїх відносинах».

Міжнародні торгові звичаї — це звичаї, що склалися в

міжнародній торгівлі і торговельному мореплавстві. Вони є

обов’язковими у випадках, коли: 1) норми права безпосе_

редньо відсилають до них; 2) сторони при укладенні догово_

ру посилаються на певний звичай.

Міжнародний правовий звичай застосовується у практиці

певної держави, якщо вона прямо визнала його в норматив_

ному чи дипломатичному акті. Так, у Положенні про фор_

му зовнішньоекономічних договорів (контрактів)1 зазначе_

но, що суб’єкти підприємницької діяльності при складанні

тексту договору вправі використовувати відомі міжнародні

звичаї, якщо це не заборонено законодавством.

Торгові звичаї відіграють значну роль в регулюванні

міжнародного комерційного обороту. Враховуючи труд_

нощі, що виникають в учасників такого обороту при вста_

новленні змісту даних звичаїв (породжені їх неписаним ха_

рактером), багато міжнародних організацій вивчають, уза_

гальнюють і публікують своєрідні зводи звичаїв за певними

групами питань. Деякі з цих публікацій одержують загаль_

не визнання. Окрему групу складають публікації, підготов_

лені Міжнародною торговою палатою (Париж), у тому числі:

Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів2

(редакція 2000 року) — ІНКОТЕРМС; Уніфіковані правила

по інкасо3 (редакція 1995 року); Уніфіковані правила і зви_

чаї для документарних акредитивів (редакція 1993 року)4.

Іншу природу мають рекомендаційні документи, такі як:

загальні умови (поставок, виконання робіт, надання послуг)

і типові контракти, які розробляються як самими учасни_

ками господарського обороту, так і міжнародними органі_

заціями, що ставлять своїм завданням сприяти міжнародній

торгівлі. Зокрема, вони розробляються Європейською еко_

номічною комісією ООН, Міжнародною федерацією інже_

нерів_консультантів, Асоціацією з торгівлі зерном і корма_

ми та ін. Ці документи підтверджують існування звичаїв,

що склалися в тій чи іншій сфері комерційної діяльності

1 Затверджене __________наказом Міністерства економіки та з питань євро_

пейської інтеграції України від 6 вересня 2001 року.

2 Санкціоновані Указом Президента України «Про застосування

міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» від 4 жовт_

ня 1994 р.

3 Санкціоновані Указом Президента України «Про заходи по упо_

рядкуванню розрахунків за договорами, що укладаються суб’єктами

підприємницької діяльності України» від 4 жовтня 1994 року.

4 Санкціоновані тим самим Указом.

Форми міжнародного приватного права 31

(стосовно умов, що включаються в контракти, чи виконан_

ня сторонами своїх зобов’язань).

З огляду на те, що в міжнародному приватному праві

міститься чимало колізійних правил, які є визнаними всіма

чи більшістю країн і тому мають кваліфікуватися як засно_

вані на міжнародному звичаї (наприклад, принципи, згідно

з якими права на нерухоме майно визначаються за законом

місця його знаходження; суб’єкти, які укладають угоду,

можуть самі обрати право, що може бути застосовано до неї,

та деякі ін.), дійсно мають звичаєве походження і можуть

вважатися джерелом цього права.