1.3. Іноземці за законодавством України

К оглавлению 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101
102 103

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий ста_

тус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 року1, іноземцем визнається особа, яка не перебуває у гро_

мадянстві України і є громадянином (підданим) іншої дер_

жави або держав. Особою без громадянства є особа, яку жод_

на держава відповідно до свого законодавства не вважає

своїм громадянином2. Отже, законодавство України до по_

няття «іноземець» відносить іноземних громадян (підданих)

і не відносить осіб без громадянства.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про Правила

в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїз_

ду з України і транзитного проїзду через її територію»3

№ 1074 від 29 грудня 1995 р. затверджено відповідні Пра_

вила, якими визначається порядок: в’їзду в Україну, виїз_

ду з України і транзитного проїзду через її територію іно_

земців та осіб без громадянства; оформлення документів іно_

земцям та особам без громадянства на право перебування в

Україні; пересування іноземців та осіб без громадянства по

території України і вибору ними місця проживання в Ук_

раїні; відповідальності іноземців та осіб без громадянства,

юридичних і фізичних осіб, які їх приймають чи надають

їм послуги, за порушення законодавства України.

Приймати іноземців та осіб без громадянства в Україні

можуть зареєстровані в установленому порядку українські,

спільні чи іноземні підприємства, установи й організації

(далі — організації), а також фізичні особи, які постійно

проживають в Україні або тимчасово тут перебувають у

зв’язку з навчанням, стажуванням тощо. Якщо іноземець

або особа без громадянства прибули на запрошення однієї

організації, інша організація за письмовим дозволом орга_

ну внутрішніх справ або Міністерства закордонних справ

України (у разі реєстрації цим Міністерством паспортного

документу іноземця або особи без громадянства) має право

приймати іноземця або особу без громадянства в Україні по

своїй лінії, при цьому вона виконує стосовно неї обов’язки і

несе відповідальність згідно із зазначеними вище Правила_

ми. Продовження терміну перебування в Україні іноземців

та осіб без громадянства, що прибули на тривале перебування з метою навчання, працевлаштування, у приват_

них справах тощо, здійснюється органами внутрішніх справ

у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ

України1. Відповідні документи оформляються на підставі

письмових звернень іноземця або особи без громадянства та

приймаючої сторони, які подаються не пізніше як за три

робочі дні до закінчення дії реєстрації.

Зазначеними Правилами встановлено, що іноземці та

особи без громадянства, які перебувають в Україні, зобов’я_

зані мати паспортний документ — документ, що підтвер_

джує громадянство іноземця або посвідчує особу без грома_

дянства, виданий уповноваженим органом іноземної держа_

ви або статутною організацією Організації Об’єднаних

Націй, дає право виїзду за кордон і визнаний Україною.

Паспортний документ подається іноземцем чи особою без

громадянства для реєстрації в пункті пропуску через

державний кордон України2. Реєстрація проводиться на

період короткотермінового перебування — для іноземців та

осіб без громадянства з країн з візовим порядком в’їзду на

період дії візи, але не більш як на шість місяців, для іно_

земців та осіб без громадянства з країн з безвізовим поряд_

ком в’їзду — на 90 днів, якщо інший термін не визначено в

міжнародних угодах. Подальша реєстрація іноземців, які

на законних підставах тимчасово перебувають на території

України, та їх паспортних документів в органах внутрішніх

справ не провадиться. В окремих випадках іноземці та осо_

би без громадянства можуть звільнятися від реєстрації пас_

портного документа на підставі відповідного міжнародного

договору України на умовах взаємності1.Слід зазначити, що

паспортні документи деяких категорій іноземців реєстру_

ються у Міністерстві закордонних справ України та його

представництвах. Відмітка про реєстрацію іноземця та осо_

би без громадянства в його паспортному документі дійсна

на всій території України незалежно від місця його прожи_

вання.

Залежно від мети та терміну перебування2 на території

України можна виділити кілька категорій іноземних громадян та осіб без громадянства1. Іммігранти — іноземці чи

особи без громадянства, які отримали дозвіл на імміграцію

і прибули в Україну на постійне проживання або, перебува_

ючи в Україні на законних підставах, отримали дозвіл на

імміграцію і залишилися в Україні на постійне проживан_

ня. Право на імміграцію іноземців в Україну встановлено

Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без

громадянства», більш детально умови та порядок імміграції

в Україну визначено Законом України «Про імміграцію» від

7 червня 2001 р.2

Вказаними нормативними актами встановлено, що

іммігрувати в Україну можна на підставі відповідного до_

зволу, що видається за заявою особи, яка бажає іммігрувати

в Україні в межах квоти імміграції3. Не надається дозвіл на

імміграцію таким категоріям осіб:

1) засудженим до позбавлення волі на строк більше од_

ного року за вчинення діяння, що відповідно до законів

України визнається злочином, якщо судимість не погаше_

на і не знята в установленому законом порядку;

2) які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або

злочин проти людяності та людства, як їх визначено в

міжнародному праві, або розшукуються у зв’язку із вчинен_

ням діяння, що відповідно до законів України визнається

тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну

справу, якщо попереднє слідство за нею не закінчено;

3) хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, нар_

команію або інфекційні захворювання, перелік яких ви_

значено центральним органом виконавчої влади з питань

охорони здоров’я1;

4) які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазна_

чили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені

документи;

5) яким на підставі закону заборонено в’їзд на територію

України;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Особа, яка постійно проживає за межами України і от_

римала дозвіл на імміграцію, в’їжджає на територію Украї_

ни на підставі імміграційної візи (яка є чинною протягом

року з дня її оформлення). Така віза оформляється дипло_

матичним представництвом чи консульською установою

України за зверненням такої особи. Законодавство України

містить припис про те, що після прибуття іммігранта в Ук_

раїну він повинен звернутися протягом п’яти робочих днів

до спеціально уповноваженого центрального органу вико_

навчої влади з питань імміграції2 за місцем проживання із

заявою про видачу йому посвідки на постійне проживання

(до заяви додаються копія паспортного документа заявни_

ка із проставленою в ньому імміграційною візою та копія

рішення про надання дозволу на імміграцію). Орган мігра_

ційної служби має протягом тижня з дня прийняття заяви

видати іммігранту посвідку на постійне проживання. У ви_

падках, зазначених у Законі України «Про імміграцію»,

дозвіл на імміграцію може бути скасований, а посвідка на

постійне проживання вилучена і в такому разі особа (щодо

якої прийняте це рішення) повинна виїхати з України про_

тягом місяця з дня отримання копії рішення про скасуван_

ня дозволу.

Після постійного проживання на території України про_

тягом не менш як п’яти років іноземного громадянина чи

особу без громадянства може бути прийнято до громадян_

ства України (натуралізовано).

Іноземці, які тимчасово перебувають на території Ук8

раїни. Статус іноземних громадян та осіб без громадянства,

що тимчасово перебувають на території України, залежить

від мети та терміну їх перебування. Як уже зазначалося,

в’їзд таких осіб на територію України здійснюється на

підставі оформлених належним чином в’їзних візових до_

кументів. Умови та порядок видачі візових документів іно_

земцям встановлено Правилами оформлення візових доку_

ментів для в’їзду в Україну (затверджені постановою Кабі_

нету Міністрів України «Про запровадження нового

порядку оформлення візових документів для в’їзду в Ук_

раїну» від 20 лютого 1999 р. № 2271) та Інструкцією про по_

рядок оформлення візових документів іноземцям та особам

без громадянства для в’їзду в Україну (затвердженою нака_

зом Міністерства закордонних справ України від 7 квітня

1999 р. № 63, зареєстрованою в Міністерстві юстиції Украї_

ни 9 квітня 1999 р. за №223/3516)2. Відповідно до назва_

них нормативних актів віза має вигляд відмітки у паспорт_

ному документі, що засвідчує право іноземця або особи без

громадянства на в’їзд в Україну і транзитний проїзд через

її територію, що їх оформлюють дипломатичні представництва та консульські установи України1 на підставі візових ан_

кет і доданих до них документів2. Візи залежно від мети по_

їздки бувають (позначаються літерним і цифровим кодом):

дипломатичні, службові, ділові, для працівників рятуваль_

них служб, студентські, для науковців, для працівників

засобів масової інформації, для представників релігійних

місій, для представників гуманітарних місій, для в’їзду з

метою культурного і спортивного обміну, для в’їзду з метою

туризму, приватні, імміграційні, для обслуговуючого пер_

соналу транспортних засобів міжнародного сполучення,

транзитні. Окремі з названих категорій віз (наприклад, віза

для науковців, туристична, студентська, транзитна тощо)

не дають іноземцеві або особі без громадянства права зміню_

вати статус перебування на будь_який інший та звертатися

за дозволом на постійне проживання в Україні. Залежно від

періоду дії візи бувають короткотермінові (до шести місяців)

і довготермінові (від шести місяців та п’яти років). Візи

можуть оформлятися як разові, дво_ та багаторазові, колек_

тивні. У візовій етикетці (засвідчує факт видачі візи) зазна_

чений термін, протягом якого іноземець або особа без гро_

мадянства може в’їхати і перебувати в Україні чи здійсни_

ти транзитний проїзд через її територію. У строк, вказаний

у візі, іноземці зобов’язані залишити територію Україну.

Статтею 25 Закону України «Про правовий статус іно_

земців та осіб без громадянства» та п. 14 Правил оформлен_

ня візових документів визначено випадки, коли у візі може

бути відмовлено, до яких, зокрема, належать: загроза інте_

ресам безпеки держави або охорони громадського порядку,

забезпеченню охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України, інших осіб, які проживають в

Україні; подання у разі порушення іноземцем або особою

без громадянства клопотання щодо оформлення візових до_

кументів свідомо неправдивих відомостей або підроблених

документів; несплата консульського збору за автоматизова_

ну обробку візової анкети чи за оформлення візи; відсутність

страхового поліса встановленого законодавством України

зразка; наявність фактів порушення законодавства Украї_

ни під час попереднього перебування на її території; не_

відповідність паспортного документа встановленому зраз_

ку; відсутність коштів на перебування в Україні; відсутність

документів про обстеження на вірус імунодефіциту люди_

ни (у разі оформлення в’їзду в Україну на період понад три

місяці); некоректна поведінка під час звернення до дипло_

матичного представництва чи консульської установи Украї_

ни щодо оформлення візи, вияв неповаги до України тощо.

В оформленні візи може бути також відмовлено, якщо від

дати попередньої відмови минуло менше одного року. У разі

відмови у візі мотиви такого рішення заявникові можуть не

пояснюватися, що є загальновизнаним підходом у міжна_

родній практиці.

Окремо слід звернути увагу на те, що на підставі статей

25, 31 і 32 Закону України «Про правовий статус іноземців

та осіб без громадянства», а також пунктів 15 і 16 Правил

оформлення візових документів візу може бути анульовано

(причому анулювання може відбутися як під час проходжен_

ня прикордонного контролю іноземцем, так і під час пере_

бування іноземця або особи без громадянства на території

України).

Біженці. Правовий статус біженців на території України

врегульовано Законом України «Про біженців» від 21 черв_

ня 2001 р.1, Законом України «Про приєднання України до

Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу

біженців» від 10 січня 2002 р.2 та Конвенцією про статус

біженців від 28 липня 1951 р.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про біженців»

біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і через цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою

переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національ_

ності, громадянства (підданства), належності до певної со_

ціальної групи або політичних переконань перебуває за ме_

жами країни своєї громадянської належності та не може

користуватися захистом цієї країни чи не бажає користува_

тися цим захистом через такі побоювання, або, не маючи

громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни

свого попереднього постійного проживання, не може чи не

бажає повернутися до неї через зазначені побоювання.

Особа, якій надано статус біженця відповідно до законо_

давства України, не може бути вислана або примусово по_

вернута до країн, де її життю або свободі загрожує небезпе_

ка через її расу, віросповідання (релігію), національність,

громадянство (підданство), належність до певної соціальної

групи або політичні переконання.

Якщо особи, які мають намір набути статусу біженця,

перетнули державний кордон України в порядку, встанов_

леному законодавством України, то вони повинні протягом

п’яти робочих днів звернутися до відповідного органу мігра_

ційної служби із заявами про надання їм статусу біженця;

ті ж особи, які намагалися незаконно перетнути або неза_

конно перетнули державний кордон України, повинні по_

дати таку заяву протягом трьох робочих днів. Після роз_

гляду звернення зазначених осіб і прийняття рішення про

надання їм статусу біженця, органами міграційної служби

видаються посвідчення біженця встановленого зразка. Такі

посвідчення видаються строком на один рік, а продовжува_

ти їхню дію біженець може під час перереєстрації в органах

міграційної служби за місцем свого проживання.

Статтею 15 Закону України «Про біженців» передбачено

випадки втрати й позбавлення статусу біженця. Так, статус

біженця втрачається, якщо особа а) добровільно знову ско_

ристалася захистом країни громадянської належності

(підданства); б) добровільно набула громадянство, яке мала

раніше, або набула громадянство іншої держави і корис_

тується її захистом; в) добровільно повернулася до країни,

яку вона залишила чи за межами якої перебувала через об_

ґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань; г) як особа без громадянства повернулася до країни свого поперед_

нього постійного проживання, оскільки обставини, за яких

було надано статус біженця, більше не існують; ґ) отримала

притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні;

д) не може більше відмовлятися від користування захистом

країни своєї громадянської належності, оскільки обставини,

на підставі яких особі було надано статус біженця, більше

не існують.

Позбавляється ж особа статусу біженця, якщо вона зай_

мається діяльністю, що становить загрозу національній без_

пеці, громадському порядку, здоров’ю населення України.

Рішення про втрату або позбавлення статусу біженця прий_

мається спеціально уповноваженим центральним органом

виконавчої влади у справах міграції за поданням органу

міграційної служби за місцем проживання біженця протя_

гом місяця з дня отримання подання.

Особа, яка не скористалася правом на оскарження рішен_

ня про втрату або позбавлення її статусу біженця, повинна за_

лишити територію України в установлений строк, якщо вона

не має інших законних підстав для перебування в Україні.

Окремо слід підкреслити, що розділом ІУ Закону Украї_

ни «Про біженців» передбачено права та обов’язки біженців

на території України (при цьому приписи Закону різняться

щодо осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлен_

ня документів для вирішення питання про надання статусу

біженця та осіб, яким вже надано статус біженця). Загаль_

ним правилом є надання біженцям національного правового

режиму (тобто вони користуються такими самими правами

і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і грома_

дяни України, — за винятками, встановленими Конститу_

цією та законами України); але в окремих випадках перед_

бачено надання біженцям додаткових прав (наприклад, пра_

ва на одержання грошової допомоги, пенсії та інших видів

соціального забезпечення в порядку, встановленому зако_

нодавством України, права на користування житлом, нада_

ним у місці проживання).

Особи, яким надано політичний притулок. Відповідно до

ст. 26 Конституції України, ст. 4 Закону України «Про пра_

вовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземцям і особам без громадянства може бути надано притулок у по_

рядку, встановленому законом. На жаль, на сьогодні тако_

го спеціального закону в України не прийнято, її внутрішнім

законодавством це питання не врегульоване1.

Слід зазначити, що право фізичної особи на отримання

притулку закріплено також у ст. 14 Загальної декларації

прав людини від 10 грудня 1948 р.2, відповідно до якої кож_

на людина має право шукати притулок від переслідувань в

інших країнах і користуватися цим притулком. Це право

не може бути використане у разі переслідування, заснова_

ного на вчиненні неполітичного злочину або діяння, що су_

перечить цілям і принципам Організації Об’єднаних Націй.

Зазвичай рішення про надання політичного притулку прий_

мається в індивідуальному порядку головою відповідної дер_

жави або уповноваженим ним органом.

Дістати політичний притулок особа може, якщо вона пе_

реслідується за свою громадянсько_політичну діяльність й

такі переслідування мають індивідуальний характер3.