§ 5. Міжнародні автомобільні перевезення

К оглавлению 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101
102 103

З метою полегшення міжнародного дорожнього руху та

підвищення рівня безпеки на дорогах шляхом прийняття

однакових правил руху, а також дорожніх знаків і сигналів 8 листопада 1968 р. було прийнято дві Віденські конвенції:

Конвенція про дорожній рух з поправками від 3 березня 1993 р.

та Конвенція про дорожні знаки та сигнали. Обидві вони є

чинними для України (див. WWW. NAU. KIEV. UA).

Окрім них основними документами, що регулюють авто_

мобільні перевезення, вважаються ще чотири.

1. Європейська угода про міжнародне дорожнє перевезен_

ня небезпечних вантажів (ДОПНВ), 30 березня 1957 р., діє

для України на підставі Закону України «Про приєднання

України до Європейської Угоди про міжнародне дорожнє

перевезення небезпечних вантажів» (ДОПНВ) від 2 березня

2000 р. № 1511_III1. У цій Угоді йдеться про «транспортні

засоби» — автомобілі, тягачі з напівпричепами, причепи й

напівпричепи, що відповідають визначенням, наведеним у

статтях Конвенції про дорожній рух від 19 вересня 1949 р.,

за винятком транспортних засобів, що належать збройним

силам однієї з Договірних Сторін або перебувають у підпо_

рядкуванні цих збройних сил. У свою чергу, термін «небез_

печні вантажі» означає речовини і предмети, що не допус_

каються до міжнародного дорожнього перевезення, згідно

з положенням додатків A і B, або допускаються до такого з

дотриманням визначених умов. Додатки до цієї Угоди є її

невід’ємною частиною. Конвенція передбачає також мож_

ливість збереження кожної Договірної Сторони за собою

права регламентувати або забороняти ввезення на свою те_

риторію небезпечних вантажів з причин, інших, ніж безпе_

ка в дорозі.

2. Конвенція про договір міжнародного перевезення ван_

тажів по дорогах, 19 травня 1956 р., зі змінами, внесеними

Протоколом від 5 липня 1978 р. СРСР приєдналася до Кон_

венції 1 серпня 1983 р. Конвенція є чинною для України як

правонаступниці СРСР. Вона застосовується до будь_якого

договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду з

допомогою транспортних засобів, коли місце завантажен_

ня та місце доставки вантажу, зазначені в контракті, роз_

міщені на території двох різних країн, з яких принаймні одна повинна бути учасницею Конвенції. Остання не застосо_

вується до перевезень, що відбуваються згідно з міжнарод_

ними поштовими конвенціями, до перевезень покійників,

до перевезень обстановки та меблів при переїздах. Згідно з

положеннями Конвенції, договір перевезення встановлюєть_

ся накладною. Відсутність, неправильність або втрата на_

кладної ні на існування, ні на дійсність договору перевезен_

ня не впливають і в такому випадку застосовуються поло_

ження Конвенції. У її статтях врегульовано порядок

складання накладної, її зміст, необхідні дії перевізника

щодо перевірки відомості, зазначеної у накладній, та дії й

документи, що повинен надати відправник перед заванта_

женням. Положення Конвенції, головним чином, стосують_

ся прав і обов’язків сторін договору перевезення та їх відпо_

відальності.

3. Європейська угода про міжнародні автомагістралі, 15

листопада 1975 р., є чинною для України на підставі Поста_

нови Уряду «Про приєднання Української РСР до Євро_

пейської угоди про міжнародні автомагістралі від 15 листо_

пада 1975 р.» від 9 листопада 1982 р. № 537. Країни_До_

говірні Сторони приймають план автодорожньої мережі, яка

в Угоді дістала назву міжнародної мережі «Е» і опис якої

наведено в її Додатку I як координований план будівництва

і реконструкції доріг, що мають міжнародне значення. План

цей вони мають намір виконувати у межах своїх національ_

них програм. Міжнародна автодорожня мережа «Е», відпо_

відно до угоди, являє собою мережу основних доріг загаль_

ним прямуванням північ_південь, захід_схід, включає ще

проміжні дороги, розташовані між основними, а також

з’єднувальні дороги. Дороги міжнародної мережі «Е» по_

винні ідентифікуватися та позначатися дорожнім знаком,

опис якого наводиться в Додатку III даної Угоди.

4. Конвенція про договір міжнародного автомобільного

перевезення пасажирів та вантажу, 1 березня 1973 р., є

чинною для України (див. WWW. NAU. KIEV. UA). Дана

Конвенція застосовується до будь_якого договору автомо_

більного перевезення пасажирів, а в певних випадках їхньо_

го багажу транспортними засобами, якщо в договорі зазначено, що перевезення здійснюється на території не менш як

двох країн і що пункт відправлення або пункт призначення

чи вони обидва розміщені на території однієї з Договірних

країн.

Якщо автомобільне перевезення переривається та вико_

ристовується інший вид транспорту, дана Конвенція засто_

совується до тих частин перевезення, які здійснюються ав_

томобільним транспортом, навіть якщо вони не є міжнарод_

ними згідно з Конвенцією, але за умовою, що вони не є

допоміжними стосовно іншого виду транспорту. Якщо

транспортний засіб сам по собі перевозиться на одному з

ділянок шляху іншими видами транспорту, дана Конвен_

ція застосовується у випадку спричинення шкоди та нане_

сення збитків у результаті пригоди, яка пов’язана з переве_

зенням у транспортному засобі, або яка трапилася під час

завантаження чи вивантаження, або у зв’язку із знаходжен_

ням багажу в транспортному засобі, який перевозиться.

Окремий розділ Конвенції присвячено транспортним доку_

ментам, його положення багато в чому є ідентичними поло_

женням інших конвенцій про договори міжнародного пере_

везення, однак є і свої особливості. Так, наприклад, індиві_

дуальний пасажирській білет, якщо на ньому не зазначено

інше і якщо він не є іменним, можна передати іншій особі

до початку перевезення. Значну увагу приділено правам і

обов’язкам сторін договору, відповідальності перевізника,

положенням щодо позивної давності тощо.

З метою полегшення міжнародних перевезень вантажів

автомобільними шляхами прийнято цілу низку митних

конвенцій, серед яких найбільш відомими є три:

1. Митна конвенція про перевезення вантажів із засто_

суванням книжки МДП1, 1975 р., вони є чинною для Ук_

раїни на підставі Закону України «Про участь України у

Митній конвенції про перевезення вантажів із застосуван_

ням книжки МДП» від 15 липня 1994 р. № 117/94_ ВР2.

2. Конвенція про карнет А.Т. А. для тимчасового ввезення

товарів від 15 грудня 1957 р., яка вступила у силу 6 грудня

1961 р., є чинною для України (див. WWW. NAU. KIEV. UA).

3. Конвенція, що стосується контейнерів від 18 травня

1956 р. Вступила у силу 4 серпня 1959 р., але ні Україна, ні

Росія в ній участі не беруть.

Існує також ціла низка двосторонніх урядових договорів

про міжнародне автомобільне сполучення. У ряді випадків

Україна є правонаступницею СРСР (договори між урядом

СРСР та урядами Італії, Іспанії, Норвегії тощо), більшість

договорів ми уклали вже в період своєї незалежності (дого_

вори між урядом України та урядами Латвії, Естонії, Біло_

русі, Литви, Молдови, Азербайджану, Вірменії, Узбекиста_

ну, Росії, Угорщини, Бельгії тощо).

Зазначені договори хоча не є ідентичними, але в цілому

передбачають однакове врегулювання відносин у даній

сфері. Так, згідно з ними, здійснюватимуться регулярні й

нерегулярні перевезення пасажирів автобусами, поїздки на

легкових автомобілях і перевезення вантажів автотранспорт_

ними засобами (вантажними автомобілями з причепами чи

напівпричепами або без них) між обома країнами і транзи_

том по їх територіях у треті країни.

Регулярні перевезення пасажирів автобусами організу_

ються за погодженням між компетентними органами Дого_

вірних Сторін. Перевезення вантажів між обома країнами

або транзитом по їх територіях у треті країни, за винятком

перевезень, передбачених безпосередньо у статтях таких

угод, повинні здійснюватися вантажними автомобілями з

причепами чи напівпричепами або без них на основі доз_

волів, які видаються компетентними органами Договірних

Сторін. Згідно з положеннями угод, дозволи не потрібні в

таких, найбільш типових випадках: на виконання переве_

зень рухомого майна при переселенні; експонатів, обладнан_

ня і матеріалів, призначених для ярмарків і виставок;

транспортних засобів, тварин, а також різного інвентарю та

майна, призначених для проведення спортивних заходів; те_

атральних декорацій і реквізиту, музичних інструментів,

обладнання і приладдя для кінозйомок, радіо_ і телевізійних передач; тіл і праху померлих; несправних або пошкодже_

них автотранспортних засобів; гуманітарної допомоги та в

інших випадках, передбачених в угодах.

Перевезення, передбачені в урядових угодах про міжна_

родне автомобільне сполучення, можуть виконуватися

тільки тими перевізниками, які, згідно з внутрішнім зако_

нодавством своєї країни, допущені до здійснення міжнарод_

них перевезень. Автотранспортні засоби, що здійснюють

міжнародні перевезення, повинні мати національний реє_

страційний і розпізнавальний знаки. Перевезення ван_

тажів, передбачених цими угодами, здійснюється по доку_

ментах, форма яких повинна відповідати загальноприйня_

тим міжнародним зразкам. У угодах вирішується питання

щодо законодавства, яке повинно застосовуватися у тих чи

інших випадках. Так, щодо прикордонного, митного і сані_

тарного контролю застосовуватимуться положення міжна_

родних угод, учасниками яких є обидві Договірні Сторони,

а при вирішенні питань, що не врегульовані цими угодами,

застосовуватиметься внутрішнє законодавство кожної з

Договірних Сторін.