§ 1. Кваліфікація колізійної норми

К оглавлению 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101
102 103

Застосування певної правової норми неможливе без її

тлумачення, тобто встановлення її змісту та ідентифікації з

тими фактичними обставинами, в яких вона повинна бути

застосована. Особливості тлумачення колізійних норм по_

яснюються вирішенням колізійної проблеми, тобто визна_

ченням застосовного права (вибір компетентного правопо_

рядку). У цьому і полягає мета «первинної» кваліфікації

колізійної норми. Безпосередньо з процесом вибору права

пов’язані проблеми кваліфікації, зворотного відсилання (у

тому числі відсилання до права третьої країни), обхід зако_

ну і т. ін. «Вторинна» кваліфікація передбачає застосуван_

ня норм обраного правопорядку і пов’язана з тлумаченням

норм іноземного права, встановленням їхнього змісту, а та_

кож з обмеженням застосування іноземного права тощо.

Тлумачення колізійної норми передбачає кваліфікацію

юридичних понять, які використовуються в самому форму_

люванні колізійної норми.

Проблема кваліфікації підлягає розгляду у двох основ_

них напрямках: кваліфікація понять обсягу колізійної нор_

ми (до них належать «форма заповіту», «форма право_

чинів», «позовна давність» і т. ін.) та кваліфікація понять,

які складають її прив’язку (такі юридичні поняття, як

«місце укладення угоди», «закон місця вчинення правопо_

рушення» тощо). Кваліфікація понять колізійної норми ус_

кладнюється «конфліктом кваліфікацій», що виникає че_

рез відмінності у визначенні одних і тих же понять різними

правовими системами. Тобто, юридичні поняття, з яких

складаються обсяг і прив’язка колізійних норм різних дер_

жав, можуть за формою збігатися, але мати різний зміст.

Застосування іноземного права 51

Прикладом кваліфікації понять прив’язки колізійної

норми можуть бути угоди у сфері зовнішньої торгівлі. Так,

зовнішньоторговельна угода купівлі_продажу вчинена шля_

хом оферти, що надіслана з Парижу на адресу британської

фірми до Лондону, а акцепт британської фірми надісланий

з Лондону до Парижу. З точки зору французького права,

правочин завершений у момент отримання акцепту в Па_

рижі, який за французьким правом і є місцем укладення

даного договору; з точки зору англійського права, угода за_

вершена в момент відправлення акцепту з Лондона, отже, у

даному випадку місцем укладення договору, з точки зору

цього права, буде Лондон. Таким чином, французький суд

може прийняти кваліфікацію поняття «місце укладення

договору» за французьким правом, а англійський — за анг_

лійським правом1.

Наявність однакових колізійних норм у праві різних дер_

жав не гарантує однаковий вибір права. Він залежатиме від

того, за правовими поняттями якої держави буде тлумачи_

тися колізійна норма на предмет співвідношення її з фак_

тичними обставинами. Тому проблема конфлікту кваліфі_

кацій має ще одну назву — «приховані колізії». Ілюстра_

цією цієї проблеми слугує приклад, що кваліфікується як

поняття обсягу колізійної норми і сьогодні вже є класичним.

Російська громадянка, проживаючи в Росії, оформила

заповіт. Пізніше, перебуваючи в Англії, вона одружилася з

англійцем і прожила в Англії всі останні роки. Після її

смерті чоловік претендував на майно своєї померлої дружи_

ни, яке знаходилось у Росії. Російська нотаріальна контора

відмовила йому у видачі свідоцтва на спадкування, посила_

ючись на наявність заповіту, відповідно до якого все майно

померлої російської громадянки переходило до сина від пер_

шого шлюбу. Тоді вдовець звернувся до російського суду з

позовом про визнання свого права на спадкування, обґрун_

товуючи його тим, що за англійським правом наступний

шлюб скасовує попередній заповіт, зроблений особою, яка

вступила в шлюб. Отже, суд повинен вибрати право, що підлягає застосуванню (російське чи англійське), і визна_

чити дійсність заповіту. Дійсність заповіту оскаржена фак_

том вступу заповідача в шлюб, тобто фактичні обставини

містять у собі і спадкові, і сімейні відносини. Яку колізійну

норму застосовувати: норму, що передбачає вибір права за

спадковими відносинами чи за сімейними? Перш ніж відпо_

вісти на це запитання, необхідно дати юридичну оцінку да_

ним фактичним обставинам, тобто дати їм юридичну квалі_

фікацію, а саме: визначити, можливість скасування запов_

іту взяттям шлюбу належить до спадкового права чи до

сімейного. Але дати «юридичну оцінку» чи дати «юридич_

ну кваліфікацію» можна, як зазначалося, тільки на підставі

права. І тут неминуче постає друге запитання, за правом якої

держави таку кваліфікацію слід дати? Російське сімейне та

цивільне право не знає скасування заповіту фактом взяття

шлюбу. Якщо кваліфікувати дані фактичні обставини за

російським правом, то вони можуть бути віднесені тільки

до спадкового права, а отже, для вибору права потрібно зас_

тосувати колізійну норму за спадкоємними відносинами.

Згідно з п. 2 ст. 1224 ЦК РФ («Здатність особи до складан_

ня і скасування заповіту... визначається за правом країни, де

заповідач мав місце проживання в момент складення запові_

ту чи акту»), буде застосоване російське право, відповідно до

якого заповіт дійсний і чоловік за другим шлюбом не має

права на спірне майно. Якщо кваліфікувати ті ж фактичні

обставини за англійським правом, то спадкування за запові_

том належить до наслідків взяття шлюбу, тобто до сімейних

правовідносин. Тому для вибору права, що регулює спірні

відносини, російський суд повинен звернутися до колізійних

норм сімейного права. Відповідно до п. 1 ст. 161 СК РФ, взає_

мини між подружжям визначаються правом держави, на те_

риторії якої подружжя має спільне місце проживання. Ком_

петентним є англійське право, за яким заповіт є недійсним1.

Отже, для того щоб застосувати колізійну норму і вибра_

ти право, яке підлягає застосуванню, необхідно кваліфікувати колізійну норму на предмет з’ясування змісту юридич_

них понять, з яких вона складається, і її співвідношення з

фактичними обставинами, до яких вона повинна бути зас_

тосована.

Існує три можливі варіанти вирішення конфлікту квалі_

фікацій.

1. Кваліфікація за законом суду (lege fori).

2. Кваліфікація за іноземним законом (lege causae).

Проект Закону України «Про міжнародне приватне пра_

во» пропонує реалізовувати правову кваліфікацію юридич_

них понять тлумаченням згідно з правом країни суду, якщо

інше не передбачено законом. Якщо юридичні поняття не_

відомі праву країни суду чи відомі під іншою назвою або з

іншим змістом і не можуть бути визначені тлумаченням за

правом країни суду, то при їх правовій кваліфікації може

також застосовуватися право іноземної країни.

3. Кваліфікація за принципом «автономної кваліфікації».

У літературі міжнародного приватного права була висунута

теорія «автономної кваліфікації», яка полягає у спробі тлу_

мачити юридичні поняття автономно, тобто незалежно від

матеріального права даної країни. Однак сформулювати за_

гальні для права різних країн поняття — це завдання по_

рівняльного правознавства і є більш складним процесом, тому

що стосується глибинних засад права різних держав.