§ 5. Визнання і виконання рішень іноземних судів
К оглавлению1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 1617 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101
102 103
Судове рішення має виконавчу силу лише в межах тієї
держави, суд якої постановив це рішення. Для виконання
рішення за межами цієї держави необхідно особливе розпо_
рядження, яке має назву «екзекватура» (від лат. exeguatur,
що означає «нехай буде виконано»). Порядок визнання та
звернення до виконання рішень іноземних судів, що підля_
гають примусовому виконанню в Україні визначається
відповідними міжнародними договорами України, а також
розділом VIII ЦПК.
Визнання рішення іноземного суду — це поширення за_
конної сили рішення іноземного суду на територію України
в порядку, встановленому ЦПК. Виконання ж рішення іно_
земного суду означає застосування засобів примусового ви_
конання рішення іноземного суду в Україні в порядку, пе_
редбаченому цим Кодексом.
Визнання іноземного судового рішення є необхідною пе_
редумовою його примусового виконання, яке можливе
лише внаслідок відповідного розпорядження компетентно_
го суду тієї держави, в якої просять дозволу на таке вико_
нання.
Відповідно до змісту ст. 390 ЦПК, ст. 84 Закону України
«Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р., умо_
вами визнання та виконання рішення іноземного суду є на_
явність міжнародного договору України або взаємність за
домовленістю ad hoc з іноземною державою, рішення суду
якої має виконуватися в Україні. Міжнародні договори України — це, як правило, договори про надання правової до_
помоги у цивільних, трудових, сімейних і кримінальних
справах, згода на обов’язковість яких надана Верховною
Радою України, а також інші міжнародні двосторонні чи
багатосторонні договори за участю України, якими перед_
бачається визнання та виконання в Україні рішень інозем_
них судів.
Суди повинні з’ясовувати наявність міжнародних дого_
ворів про взаємне надання правової допомоги між Україною
і державою, від якої надійшло клопотання про визнання й
виконання рішення її суду.
Якщо держава не є учасницею Конвенції, міжнародного
договору про правову допомогу (наприклад, США, Ізраїль,
Франція), за якими Україна взяла на себе обов’язок щодо
визнання і виконання судових рішень іншої договірної сто_
рони, клопотання про визнання і виконання на території
України рішень судів цієї держави судами України не роз_
глядаються, а при надходженні таких суд постановляє ух_
валу про відмову в їх прийнятті на підставі п. 1 ст. 122 ЦПК.
Якщо провадження у справі було відкрито, його закривають.
(Про практику розгляду судами клопотань про визнання й
виконання рішень іноземних судів і арбітражів і про скасу_
вання рішень, постановлених у порядку міжнародного
комерційного арбітражу на території України: Постанова
Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. //
Вісн. Верхов. Суду України. — 2000. — № 1.)
Коло рішень, які згідно з міжнародними договорами ви_
знаються та виконуються на територій іншої держави, до_
сить широке. Як правило, визнання і виконання не пов’язу_
ються з характером правовідносин, по яких постановлене
рішення. Наприклад, відповідно до Конвенції держав—
членів СНД, кожна із Договірних Сторін визнає і виконує
такі рішення, ухвалені на території інших Договірних
Сторін:
а) рішення судів з цивільних і сімейних справ, включаю_
чи затверджені судом мирові угоди;
б) рішення судів з кримінальних справ у частині, що сто_
сується відшкодування шкоди, заподіяної злочином.
У більшості договорів питання про коло рішень, які підля_
гають визнанню та виконанню, вирішуються аналогічно.
Водночас у договорах про правову допомогу по_різному
вирішується питання про визнання рішень, які не потребу_
ють примусового виконання. У деяких договорах вказуєть_
ся на конкретні справи, рішення з яких визнаються на те_
риторії іншої Договірної Сторони без проведення дій про
визнання. Так, у договорах між Україною та Республікою
Польща, Республікою Молдова йдеться про рішення з ци_
вільних немайнових справ, що набрали законної сили, а зі
справ, що стосуються батьківських прав, — про рішення,
які не набрали законної сили, але підлягають негайному
виконанню. Проте багато договорів не розрізняють рішен_
ня про визнання і про виконання.
Міжнародні договори вирішують питання про те, куди
подається клопотання про визнання і виконання рішень
іноземних судів. Згідно зі ст. 53 Конвенції держав_членів
СНД, ст. 50 Договору між Україною і Республікою Молдо_
ва, ст. 51 Договору між Україною і Республікою Польща,
клопотання про визнання і виконання рішення може бути
подано безпосередньо до компетентного суду Договірної Сто_
рони, де рішення підлягає виконанню (відповідно до ст. 20
Закону «Про виконавче провадження» за загальним прави_
лом в Україні місцем виконання рішення вважається місце
проживання, роботи боржника або місцезнаходження його
майна).
В Україні клопотання стягувача про надання дозволу на
примусове виконання рішення іноземного суду розглядаєть_
ся судом за місцем проживання (перебування) або місце_
знаходження боржника. Якщо боржник не має місцепро_
живання (перебування) або місця знаходження на території
України або його місце проживання (перебування) або
місцезнаходження невідоме, питання про надання дозволу
на примусове виконання рішення іноземного суду розгля_
дається судом за місцезнаходженням в Україні майна борж_
ника (ст. 392 ЦПК).
Міжнародні договори про правову допомогу не містять
реквізитів клопотання, а зазначають, що його форма і зміст встановлюються запитуваною договірною стороною. Щодо
форми і змісту клопотання про надання дозволу на приму_
сове виконання рішення іноземного суду в Україні, а також
щодо переліку доданих до нього документів (у разі відсут_
ності про це вказівок у міжнародному договорі), застосо_
вуються положення ЦПК, згідно зі ст. 394 якого до рекві_
зитів клопотання належать:
1) ім’я (найменування) стягувача або його представника
(якщо клопотання подається представником), зазначення
їхнього місця проживання (перебування) або місцезнахо_
дження;
2) ім’я (найменування) боржника, зазначення його місця
проживання (перебування), його місцезнаходження чи
місцезнаходження його майна в Україні;
3) мотиви подання клопотання.
Згідно з договорами про правову допомогу, а також відпо_
відно до ч. 3 ст. 394 ЦПК, до клопотання додаються такі
документи:
— засвідчена в установленому порядку копія рішення
іноземного суду, про примусове виконання якого подається
клопотання;
— офіційний документ про те, що рішення іноземного
суду набрало законної сили (якщо це не зазначено в самому
рішенні);
— документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої
постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі
в судовому процесі, була належним чином повідомлена про
час і місце розгляду справи;
— документ, що визначає, в якій частині чи з якого часу
рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно
вже виконувалося раніше);
— документ, що посвідчує повноваження представника
стягувача (якщо клопотання подається представником);
— засвідчений відповідно до законодавства переклад пе_
рерахованих документів українською мовою або мовою, пе_
редбаченою міжнародними договорами України.
Договори про правову допомогу передбачають порядок
розгляду клопотання. Визнання і виконання судового рішення здійснюються договірною стороною, до якої звер_
нене клопотання, згідно з порядком, встановленим її зако_
нодавством. Компетентний суд при розгляді клопотання
перевіряє його на предмет відповідності встановленим формі
та змісту і наявності підстав для визнання і виконання
рішення, але не може перевіряти його по суті справи, ос_
кільки це порушувало б суверенітет держави, суд якої ух_
валив рішення.
При розгляді таких клопотань суди України повинні ке_
руватися ст. 395 ЦПК. Відповідно до цієї статті про надхо_
дження клопотання про надання дозволу на примусове ви_
конання рішення іноземного суду, компетентний суд Украї_
ни повинен у п’ятиденний строк письмово повідомити
боржника і запропонувати йому в місячний строк подати
можливі заперечення проти цього клопотання.
Після подання боржником заперечень у письмовій
формі або в разі його відмови від подання заперечень, а так
само коли у місячний строк з часу повідомлення боржни_
ка про одержане судом клопотання заперечення не пода_
но, суддя постановляє ухвалу, в якій визначає час і місце
судового розгляду клопотання, про що стягувач і боржник
повідомляються письмово не пізніш як за 10 днів до його
розгляду.
За заявою стягувача або боржника і за наявності поваж_
них причин суд може перенести час розгляду клопотання,
про що повідомляє сторони. Неявка без поважних причин у
судове засідання стягувача або боржника або їх представ_
ників, стосовно яких суду відомо про своєчасне вручення їм
повістки_виклику до суду, не є перешкодою для розгляду
клопотання, якщо будь_якою із сторін не було порушене
питання про перенесення його розгляду.
Клопотання про надання дозволу на примусове виконан_
ня рішення іноземного суду розглядається суддею одноосо_
бово у відкритому судовому засіданні.
Розглянувши подані документи та вислухавши пояснен_
ня сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на
примусове виконання рішення іноземного суду або про
відмову у задоволенні клопотання з цього питання. Копія ухвали надсилається судом стягувачеві та боржникові у три_
денний строк з дня постановлення ухвали.
Якщо рішення іноземного суду вже виконувалося рані_
ше, компетентний суд України визначає, в якій частині чи
з якого часу воно підлягає виконанню.
Якщо в рішенні іноземного суду суму стягнення заз_
начено в іноземній валюті, суд, який розглядає це кло_
потання, визначає суму в національній валюті за курсом
Національного банку України на день постановлення ух_
вали.
Ухвала, постановлена відповідним судом України про
надання дозволу на примусове виконання рішення інозем_
ного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього
питання, може бути оскаржена стягувачем або боржником
у порядку і строки, передбачені ЦПК України.
Клопотання про надання дозволу на примусове виконан_
ня рішення іноземного суду не задовольняється у випадках,
передбачених міжнародними договорами. Наприклад, у
визнанні рішення й дозволі на його примусове виконання
може бути відмовлено згідно з Конвенцією держав_членів
СНД, якщо:
1) відповідно до законодавства Договірної Сторони, на
території якої постановлено рішення, воно не набрало чин_
ності чи не підлягає виконанню, за винятком випадків, коли
рішення підлягає виконанню до набрання ним законної
сили;
2) відповідач не брав участі у процесі внаслідок того, що
йому або уповноваженому ним представникові не було своє_
часно й належним чином вручено виклик до суду;
3) на території Договірної Сторони, де має бути визнано і
виконано рішення, вже було постановлено рішення у справі
між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же
підстав, що набуло чинності, або є визнане рішення суду
третьої держави, або установою цієї Договірної Сторони ра_
ніше було порушено провадження в цій самій справі;
4) згідно з положеннями даної Конвенції, а у випадках,
не передбачених нею, згідно із законодавством Договірної
Сторони, на території якої рішення має бути визнано й виконано, справа належить до виключної компетенції її ус_
танов;
5) відсутній документ, який підтверджує угоду сторін у
справі про договірну підсудність;
6) закінчився строк давності примусового виконання,
передбачений законодавством Договірної Сторони, суд якої
виконує доручення (ст. 55 Конвенції держав_членів СНД).
Якщо міжнародними договорами, згода на обов’яз_
ковість яких надана Верховною Радою України, підстави
для відмови у задоволенні клопотання про надання дозво_
лу на примусове виконання рішення іноземного суду не пе_
редбачено, суди України повинні керуватися ст. 396 ЦПК,
яка передбачає крім названих у ст. 55 Конвенції держав_
членів СНД ще такі підстави для відмови у задоволенні кло_
потання:
а) якщо предмет спору за законами України не підлягає
судовому розгляду;
б) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам
України;
в) в інших випадках, встановлених законами України.
Перелік передбачених договорами підстав для відмови у
задоволенні клопотання, як правило, є вичерпним. Тому
суди не мають права відмовляти у видачі дозволу на приму_
сове виконання рішення з інших підстав.
Порядок примусового виконання регулюється законодав_
ством Договірної Сторони, на території якої має бути
здійснене примусове виконання. Рішення іноземного суду
може бути пред’явлено до примусового виконання в Україні
протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за
винятком рішення про стягнення періодичних платежів
протягом строку, що перевищує три роки, яке може бути
пред’явлено до примусового виконання протягом усього
строку проведення стягнення з погашенням заборгованості
за останні три роки.
На підставі рішення іноземного суду та ухвали про на_
дання дозволу на його примусове виконання, що набрала
законної сили, компетентний суд України видає виконав_
чий лист, який надсилається для виконання в порядку, вста_
Міжнародний цивільний процес 347
новленому Законом України «Про виконавче провадження»
від 21 квітня 1999 р. Дії та заходи з примусового виконання
рішення іноземного суду провадяться державними виконав_
цями у порядку, передбаченому цим Законом та іншими
нормативно_правовими актами.
Порядок визнання рішення іноземного суду, що не підля_
гає примусовому виконанню, практично такий самий, як і
для примусового виконання іноземних рішень. Він перед_
бачений главою 2 розділу VIІІ ЦПК України.
Судове рішення має виконавчу силу лише в межах тієї
держави, суд якої постановив це рішення. Для виконання
рішення за межами цієї держави необхідно особливе розпо_
рядження, яке має назву «екзекватура» (від лат. exeguatur,
що означає «нехай буде виконано»). Порядок визнання та
звернення до виконання рішень іноземних судів, що підля_
гають примусовому виконанню в Україні визначається
відповідними міжнародними договорами України, а також
розділом VIII ЦПК.
Визнання рішення іноземного суду — це поширення за_
конної сили рішення іноземного суду на територію України
в порядку, встановленому ЦПК. Виконання ж рішення іно_
земного суду означає застосування засобів примусового ви_
конання рішення іноземного суду в Україні в порядку, пе_
редбаченому цим Кодексом.
Визнання іноземного судового рішення є необхідною пе_
редумовою його примусового виконання, яке можливе
лише внаслідок відповідного розпорядження компетентно_
го суду тієї держави, в якої просять дозволу на таке вико_
нання.
Відповідно до змісту ст. 390 ЦПК, ст. 84 Закону України
«Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р., умо_
вами визнання та виконання рішення іноземного суду є на_
явність міжнародного договору України або взаємність за
домовленістю ad hoc з іноземною державою, рішення суду
якої має виконуватися в Україні. Міжнародні договори України — це, як правило, договори про надання правової до_
помоги у цивільних, трудових, сімейних і кримінальних
справах, згода на обов’язковість яких надана Верховною
Радою України, а також інші міжнародні двосторонні чи
багатосторонні договори за участю України, якими перед_
бачається визнання та виконання в Україні рішень інозем_
них судів.
Суди повинні з’ясовувати наявність міжнародних дого_
ворів про взаємне надання правової допомоги між Україною
і державою, від якої надійшло клопотання про визнання й
виконання рішення її суду.
Якщо держава не є учасницею Конвенції, міжнародного
договору про правову допомогу (наприклад, США, Ізраїль,
Франція), за якими Україна взяла на себе обов’язок щодо
визнання і виконання судових рішень іншої договірної сто_
рони, клопотання про визнання і виконання на території
України рішень судів цієї держави судами України не роз_
глядаються, а при надходженні таких суд постановляє ух_
валу про відмову в їх прийнятті на підставі п. 1 ст. 122 ЦПК.
Якщо провадження у справі було відкрито, його закривають.
(Про практику розгляду судами клопотань про визнання й
виконання рішень іноземних судів і арбітражів і про скасу_
вання рішень, постановлених у порядку міжнародного
комерційного арбітражу на території України: Постанова
Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. //
Вісн. Верхов. Суду України. — 2000. — № 1.)
Коло рішень, які згідно з міжнародними договорами ви_
знаються та виконуються на територій іншої держави, до_
сить широке. Як правило, визнання і виконання не пов’язу_
ються з характером правовідносин, по яких постановлене
рішення. Наприклад, відповідно до Конвенції держав—
членів СНД, кожна із Договірних Сторін визнає і виконує
такі рішення, ухвалені на території інших Договірних
Сторін:
а) рішення судів з цивільних і сімейних справ, включаю_
чи затверджені судом мирові угоди;
б) рішення судів з кримінальних справ у частині, що сто_
сується відшкодування шкоди, заподіяної злочином.
У більшості договорів питання про коло рішень, які підля_
гають визнанню та виконанню, вирішуються аналогічно.
Водночас у договорах про правову допомогу по_різному
вирішується питання про визнання рішень, які не потребу_
ють примусового виконання. У деяких договорах вказуєть_
ся на конкретні справи, рішення з яких визнаються на те_
риторії іншої Договірної Сторони без проведення дій про
визнання. Так, у договорах між Україною та Республікою
Польща, Республікою Молдова йдеться про рішення з ци_
вільних немайнових справ, що набрали законної сили, а зі
справ, що стосуються батьківських прав, — про рішення,
які не набрали законної сили, але підлягають негайному
виконанню. Проте багато договорів не розрізняють рішен_
ня про визнання і про виконання.
Міжнародні договори вирішують питання про те, куди
подається клопотання про визнання і виконання рішень
іноземних судів. Згідно зі ст. 53 Конвенції держав_членів
СНД, ст. 50 Договору між Україною і Республікою Молдо_
ва, ст. 51 Договору між Україною і Республікою Польща,
клопотання про визнання і виконання рішення може бути
подано безпосередньо до компетентного суду Договірної Сто_
рони, де рішення підлягає виконанню (відповідно до ст. 20
Закону «Про виконавче провадження» за загальним прави_
лом в Україні місцем виконання рішення вважається місце
проживання, роботи боржника або місцезнаходження його
майна).
В Україні клопотання стягувача про надання дозволу на
примусове виконання рішення іноземного суду розглядаєть_
ся судом за місцем проживання (перебування) або місце_
знаходження боржника. Якщо боржник не має місцепро_
живання (перебування) або місця знаходження на території
України або його місце проживання (перебування) або
місцезнаходження невідоме, питання про надання дозволу
на примусове виконання рішення іноземного суду розгля_
дається судом за місцезнаходженням в Україні майна борж_
ника (ст. 392 ЦПК).
Міжнародні договори про правову допомогу не містять
реквізитів клопотання, а зазначають, що його форма і зміст встановлюються запитуваною договірною стороною. Щодо
форми і змісту клопотання про надання дозволу на приму_
сове виконання рішення іноземного суду в Україні, а також
щодо переліку доданих до нього документів (у разі відсут_
ності про це вказівок у міжнародному договорі), застосо_
вуються положення ЦПК, згідно зі ст. 394 якого до рекві_
зитів клопотання належать:
1) ім’я (найменування) стягувача або його представника
(якщо клопотання подається представником), зазначення
їхнього місця проживання (перебування) або місцезнахо_
дження;
2) ім’я (найменування) боржника, зазначення його місця
проживання (перебування), його місцезнаходження чи
місцезнаходження його майна в Україні;
3) мотиви подання клопотання.
Згідно з договорами про правову допомогу, а також відпо_
відно до ч. 3 ст. 394 ЦПК, до клопотання додаються такі
документи:
— засвідчена в установленому порядку копія рішення
іноземного суду, про примусове виконання якого подається
клопотання;
— офіційний документ про те, що рішення іноземного
суду набрало законної сили (якщо це не зазначено в самому
рішенні);
— документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої
постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі
в судовому процесі, була належним чином повідомлена про
час і місце розгляду справи;
— документ, що визначає, в якій частині чи з якого часу
рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно
вже виконувалося раніше);
— документ, що посвідчує повноваження представника
стягувача (якщо клопотання подається представником);
— засвідчений відповідно до законодавства переклад пе_
рерахованих документів українською мовою або мовою, пе_
редбаченою міжнародними договорами України.
Договори про правову допомогу передбачають порядок
розгляду клопотання. Визнання і виконання судового рішення здійснюються договірною стороною, до якої звер_
нене клопотання, згідно з порядком, встановленим її зако_
нодавством. Компетентний суд при розгляді клопотання
перевіряє його на предмет відповідності встановленим формі
та змісту і наявності підстав для визнання і виконання
рішення, але не може перевіряти його по суті справи, ос_
кільки це порушувало б суверенітет держави, суд якої ух_
валив рішення.
При розгляді таких клопотань суди України повинні ке_
руватися ст. 395 ЦПК. Відповідно до цієї статті про надхо_
дження клопотання про надання дозволу на примусове ви_
конання рішення іноземного суду, компетентний суд Украї_
ни повинен у п’ятиденний строк письмово повідомити
боржника і запропонувати йому в місячний строк подати
можливі заперечення проти цього клопотання.
Після подання боржником заперечень у письмовій
формі або в разі його відмови від подання заперечень, а так
само коли у місячний строк з часу повідомлення боржни_
ка про одержане судом клопотання заперечення не пода_
но, суддя постановляє ухвалу, в якій визначає час і місце
судового розгляду клопотання, про що стягувач і боржник
повідомляються письмово не пізніш як за 10 днів до його
розгляду.
За заявою стягувача або боржника і за наявності поваж_
них причин суд може перенести час розгляду клопотання,
про що повідомляє сторони. Неявка без поважних причин у
судове засідання стягувача або боржника або їх представ_
ників, стосовно яких суду відомо про своєчасне вручення їм
повістки_виклику до суду, не є перешкодою для розгляду
клопотання, якщо будь_якою із сторін не було порушене
питання про перенесення його розгляду.
Клопотання про надання дозволу на примусове виконан_
ня рішення іноземного суду розглядається суддею одноосо_
бово у відкритому судовому засіданні.
Розглянувши подані документи та вислухавши пояснен_
ня сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на
примусове виконання рішення іноземного суду або про
відмову у задоволенні клопотання з цього питання. Копія ухвали надсилається судом стягувачеві та боржникові у три_
денний строк з дня постановлення ухвали.
Якщо рішення іноземного суду вже виконувалося рані_
ше, компетентний суд України визначає, в якій частині чи
з якого часу воно підлягає виконанню.
Якщо в рішенні іноземного суду суму стягнення заз_
начено в іноземній валюті, суд, який розглядає це кло_
потання, визначає суму в національній валюті за курсом
Національного банку України на день постановлення ух_
вали.
Ухвала, постановлена відповідним судом України про
надання дозволу на примусове виконання рішення інозем_
ного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього
питання, може бути оскаржена стягувачем або боржником
у порядку і строки, передбачені ЦПК України.
Клопотання про надання дозволу на примусове виконан_
ня рішення іноземного суду не задовольняється у випадках,
передбачених міжнародними договорами. Наприклад, у
визнанні рішення й дозволі на його примусове виконання
може бути відмовлено згідно з Конвенцією держав_членів
СНД, якщо:
1) відповідно до законодавства Договірної Сторони, на
території якої постановлено рішення, воно не набрало чин_
ності чи не підлягає виконанню, за винятком випадків, коли
рішення підлягає виконанню до набрання ним законної
сили;
2) відповідач не брав участі у процесі внаслідок того, що
йому або уповноваженому ним представникові не було своє_
часно й належним чином вручено виклик до суду;
3) на території Договірної Сторони, де має бути визнано і
виконано рішення, вже було постановлено рішення у справі
між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же
підстав, що набуло чинності, або є визнане рішення суду
третьої держави, або установою цієї Договірної Сторони ра_
ніше було порушено провадження в цій самій справі;
4) згідно з положеннями даної Конвенції, а у випадках,
не передбачених нею, згідно із законодавством Договірної
Сторони, на території якої рішення має бути визнано й виконано, справа належить до виключної компетенції її ус_
танов;
5) відсутній документ, який підтверджує угоду сторін у
справі про договірну підсудність;
6) закінчився строк давності примусового виконання,
передбачений законодавством Договірної Сторони, суд якої
виконує доручення (ст. 55 Конвенції держав_членів СНД).
Якщо міжнародними договорами, згода на обов’яз_
ковість яких надана Верховною Радою України, підстави
для відмови у задоволенні клопотання про надання дозво_
лу на примусове виконання рішення іноземного суду не пе_
редбачено, суди України повинні керуватися ст. 396 ЦПК,
яка передбачає крім названих у ст. 55 Конвенції держав_
членів СНД ще такі підстави для відмови у задоволенні кло_
потання:
а) якщо предмет спору за законами України не підлягає
судовому розгляду;
б) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам
України;
в) в інших випадках, встановлених законами України.
Перелік передбачених договорами підстав для відмови у
задоволенні клопотання, як правило, є вичерпним. Тому
суди не мають права відмовляти у видачі дозволу на приму_
сове виконання рішення з інших підстав.
Порядок примусового виконання регулюється законодав_
ством Договірної Сторони, на території якої має бути
здійснене примусове виконання. Рішення іноземного суду
може бути пред’явлено до примусового виконання в Україні
протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за
винятком рішення про стягнення періодичних платежів
протягом строку, що перевищує три роки, яке може бути
пред’явлено до примусового виконання протягом усього
строку проведення стягнення з погашенням заборгованості
за останні три роки.
На підставі рішення іноземного суду та ухвали про на_
дання дозволу на його примусове виконання, що набрала
законної сили, компетентний суд України видає виконав_
чий лист, який надсилається для виконання в порядку, вста_
Міжнародний цивільний процес 347
новленому Законом України «Про виконавче провадження»
від 21 квітня 1999 р. Дії та заходи з примусового виконання
рішення іноземного суду провадяться державними виконав_
цями у порядку, передбаченому цим Законом та іншими
нормативно_правовими актами.
Порядок визнання рішення іноземного суду, що не підля_
гає примусовому виконанню, практично такий самий, як і
для примусового виконання іноземних рішень. Він перед_
бачений главою 2 розділу VIІІ ЦПК України.