§ 3. Основні формули прикріплення
К оглавлению1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 1617 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101
102 103
Формули прикріплення є результатом узагальнення най_
поширеніших двосторонніх колізійних прив’язок і визна_
чення їх основних видів, які прийнято називати по_латині.
Розглянемо найбільш відомі формули прикріплення.
1. Особистий закон фізичної особи (lex personalis),
згідно з ним визначаються правовий статус фізичної особи,
її право_ та дієздатність, а також особисті та інші права.
Різновидами особистого закону фізичної особи є:
а) закон громадянства (lex patriae, lex nationalis) — оз_
начає застосування права тієї держави, громадянином якої
є дана особа;
б) закон місця проживання (lex domicilii) — означає за_
стосування права тієї держави, де відповідна особа постійно
чи переважно проживає.
Необхідно зазначити, що сьогодні розширюється коло
держав, які все частіше використовують так звану «зміша_
ну систему» особистого закону (тобто застосовуються обид_
ва варіанти), що підвищує його ефективність.
Прикладом особистого закону фізичної особи може бути
п. 1 ч. 2 ст. 23 Мінської конвенції 1993 року (ст. 26 Киши_
нівської конвенції 2002 року) «Про правову допомогу та пра_
вові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних спра_
вах»: «Дієздатність фізичної особи визначається законодав_
ством Договірної Сторони, громадянином якої є дана особа.
Дієздатність особи без громадянства визначається за правом
держави, в якій вона має постійне місце проживання»1.
2. Закон «національності» юридичної особи (lex socie_
tatis) — використовується при вирішенні колізій законів,
пов’язаних з правовим положенням іноземної юридичної осо_
би. Дана формула прикріплення передбачає застосування
права тієї держави, якій належить юридична особа.
Міжнародній практиці відомі різноманітні варіанти ви_
значення «національності» юридичної особи, тобто при ви_
борі ознак для визначення особистого статусу юридичної
особи немає єдиної думки.
а) Ознака (критерій) «інкорпорації» юридичної особи при_
таманна країнам англо_американської системи права (але
відома і праву інших країн), практика яких вирішує питан_
ня особистого статусу юридичної особи за законом місця
реєстрації її статуту.
б) На відміну від англо_американського права, практика
країн континентальної Європи додержується ознаки «осі_
лості» юридичної особи, а «осілість» звичайно визначаєть_
ся за місцем знаходження адміністративного (управлінсь_
кого) центру юридичної особи.
в) У деяких країнах Близького Сходу «національність»
юридичної особи визначається з урахуванням основного
місця фактичного здійснення діяльності юридичної особи.
Щодо Мінської конвенції 1993 року, то у п. 3 ст. 23 запи_
сано: «Правоздатність юридичної особи визначається зако_
нодавством держави, за законами якої вона була заснова_
на». Про це також свідчить п. 3 ст. 26 Кишинівської кон_
венції 2002 року.
3. Закон місця знаходження речі (lex rei sitae) — озна_
чає застосування права тієї держави, на території якої зна_
ходиться річ, і застосовується щодо права власності та інших
речових прав, а також у сфері спадкування.
Згідно з п. 2 ст. 45 Мінської конвенції 1993 року, «право
спадкування нерухомого майна визначається за законодав_
ством Договірної Сторони, на території якої знаходиться це
майно». Ця ж формула прикріплення використовується при
визначенні права власності на нерухоме майно (п. 1 ст. 38
Мінської конвенції 1993 року та ст. 41 Кишинівської кон_
венції 2002 року).
4. Закон, обраний особою, яка здійснила правочин (lex
voluntatis), — являє собою застосування права тієї держа_
ви, яку оберуть самі сторони. Дана формула прикріплення,
яка ще має назву «автономія волі», прийнята в більшості
країн. Як національне колізійне право, так і міжнародні
договори виходять з того, що при вирішенні всіх колізій_
них питань у сфері договірних зобов’язань вирішальною є
воля сторін.
Так, ч. 9 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономіч_
ну діяльність» встановлює, що «права та обов’язки сторін
зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначають_
ся правом країни, обраним сторонами при укладанні дого_
вору або в результаті подальшого узгодження».
У проекті Закону України «Про міжнародне приватне пра_
во» принцип автономії волі знайшов своє відбиття у ст. 4:
«У випадках, передбачених законом, сторони (сторона)
можуть здійснювати вибір права, що підлягає застосуван_
ню до змісту правових відносин» (п. 1);
«Вибір права, згідно з п. 1 цієї статті, має бути явно ви_
раженим або прямо випливати з умов правочину чи обста_
вин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше
не передбачено законом» (п. 2);
«Вибір права може бути зроблений як щодо правочину в ціло_
му, так і щодо його окремих частин. Вибір права щодо окре_
мих частин правочину повинен бути явно виражений» (п. 3);
«Вибір права сторонами не обмежується колом правопо_
рядків країн, поміж яких можливий вибір, — якщо інше
не встановлено законом» (п. 4);
«Вибір права або зміна раніше обраного права можуть
бути здійснені сторонами в будь_який час, зокрема при вчи_
ненні правочину, на різних стадіях його виникнення тощо.
Вибір права або зміна раніше обраного права, які зроблені
після вчинення правочину, мають зворотну силу і є дійсни_
ми з моменту його вчинення без порушення права третіх
осіб» (п. 5).
5. Закон місця здіснення акту (lex loci actus) — озна_
чає застосування права тієї держави, на території якої був
здійснений акт. Приватноправовий акт — це широке понят_
тя, що охоплює різні приватноправові дії. Існує кілька варі_
антів закону місця здійснення акту, що зустрічаються най_
частіше:
а) закон місця укладення договору (lex loci contractus) —
означає застосування права держави, на території якої було
укладено договір, та застосовується у сфері зобов’язально_
го права. Відносно даної прив’язки існує проблема визна_
чення місця здійснення договору, якщо він укладений між
сторонами шляхом листування. Місце укладення договору
по_різному трактується в праві різних країн. Наприклад, в
англо_американському праві договір вважається укладеним
в тому місці, звідки відправлений акцепт, в країнах Європи —
де отриманий акцепт;
б) закон місця виконання договору (lex loci solutionis) —
означає застосування права тієї держави, на території якої
зобов’язання, що випливають з договору, підлягають вико_
нанню;
в) закон місця укладення шлюбу (lex loci celebrationis) —
застосовується в законодавстві деяких країн, що регулює
сімейні відносини, і означає застосування права тієї держа_
ви, на території якої укладений шлюб;
г) закон місця заподіяння шкоди (lex loci delicti commissi) —
означає застосування права тієї держави, на території якої
була заподіяна шкода, і застосовується для регулювання
деліктних зобов’язань. Принцип закону місця заподіяння
шкоди виражений в п. 1 ст. 42 Мінської конвенції 1993 року:
«зобов’язання про відшкодування шкоди, крім дій, що ви_
пливають із договору, та інших правомірних дій, визнача_
ються за законодавством Договірної Сторони, на території
Колізійні норми в міжнародному приватному праві 49
якої мала місце дія або інша обставина, що є підставою для
вимоги про відшкодування збитків».
6. Закон країни продавця (lex venditoris) — означає за_
стосування права тієї держави, на території якої заснована,
має місце проживання або основне місце діяльності сторо_
на_продавець.
Закон країни продавця застосовується в дослівному його
розумінні — до договору купівлі_продажу, а також в широ_
кому розумінні — до інших приватноправових договорів.
7. Закон найбільш тісного зв’язку (proper law) — озна_
чає застосування права тієї держави, з якою правовідноси_
ни найбільш тісно пов’язані, й застосовується як в зобов’я_
зальному праві, так і у сфері деліктів, шлюбно_сімейних,
спадкових, трудових відносин.
8. Закон суду, який вирішує спір (lex fori), — означає
застосування права тієї держави, суд якої розглядає справу
з участю іноземного елементу (суд застосовує своє націо_
нальне право). Загальноприйнятою сферою застосування
закону суду є міжнародний цивільний процес.
9. Закон місця роботи (lex loci laboris) — означає зас_
тосування права країни, на території якої здійснюється тру_
дова діяльність, і застосовується у сфері міжнародних тру_
дових відносин (основним винятком з даного правила є фор_
ма трудового договору).
10. Закон прапору (lex flagi) — означає застосування
права тієї країни, під прапором якої ходить судно, і засто_
совується у сфері торговельного мореплавства.
Формули прикріплення є результатом узагальнення най_
поширеніших двосторонніх колізійних прив’язок і визна_
чення їх основних видів, які прийнято називати по_латині.
Розглянемо найбільш відомі формули прикріплення.
1. Особистий закон фізичної особи (lex personalis),
згідно з ним визначаються правовий статус фізичної особи,
її право_ та дієздатність, а також особисті та інші права.
Різновидами особистого закону фізичної особи є:
а) закон громадянства (lex patriae, lex nationalis) — оз_
начає застосування права тієї держави, громадянином якої
є дана особа;
б) закон місця проживання (lex domicilii) — означає за_
стосування права тієї держави, де відповідна особа постійно
чи переважно проживає.
Необхідно зазначити, що сьогодні розширюється коло
держав, які все частіше використовують так звану «зміша_
ну систему» особистого закону (тобто застосовуються обид_
ва варіанти), що підвищує його ефективність.
Прикладом особистого закону фізичної особи може бути
п. 1 ч. 2 ст. 23 Мінської конвенції 1993 року (ст. 26 Киши_
нівської конвенції 2002 року) «Про правову допомогу та пра_
вові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних спра_
вах»: «Дієздатність фізичної особи визначається законодав_
ством Договірної Сторони, громадянином якої є дана особа.
Дієздатність особи без громадянства визначається за правом
держави, в якій вона має постійне місце проживання»1.
2. Закон «національності» юридичної особи (lex socie_
tatis) — використовується при вирішенні колізій законів,
пов’язаних з правовим положенням іноземної юридичної осо_
би. Дана формула прикріплення передбачає застосування
права тієї держави, якій належить юридична особа.
Міжнародній практиці відомі різноманітні варіанти ви_
значення «національності» юридичної особи, тобто при ви_
борі ознак для визначення особистого статусу юридичної
особи немає єдиної думки.
а) Ознака (критерій) «інкорпорації» юридичної особи при_
таманна країнам англо_американської системи права (але
відома і праву інших країн), практика яких вирішує питан_
ня особистого статусу юридичної особи за законом місця
реєстрації її статуту.
б) На відміну від англо_американського права, практика
країн континентальної Європи додержується ознаки «осі_
лості» юридичної особи, а «осілість» звичайно визначаєть_
ся за місцем знаходження адміністративного (управлінсь_
кого) центру юридичної особи.
в) У деяких країнах Близького Сходу «національність»
юридичної особи визначається з урахуванням основного
місця фактичного здійснення діяльності юридичної особи.
Щодо Мінської конвенції 1993 року, то у п. 3 ст. 23 запи_
сано: «Правоздатність юридичної особи визначається зако_
нодавством держави, за законами якої вона була заснова_
на». Про це також свідчить п. 3 ст. 26 Кишинівської кон_
венції 2002 року.
3. Закон місця знаходження речі (lex rei sitae) — озна_
чає застосування права тієї держави, на території якої зна_
ходиться річ, і застосовується щодо права власності та інших
речових прав, а також у сфері спадкування.
Згідно з п. 2 ст. 45 Мінської конвенції 1993 року, «право
спадкування нерухомого майна визначається за законодав_
ством Договірної Сторони, на території якої знаходиться це
майно». Ця ж формула прикріплення використовується при
визначенні права власності на нерухоме майно (п. 1 ст. 38
Мінської конвенції 1993 року та ст. 41 Кишинівської кон_
венції 2002 року).
4. Закон, обраний особою, яка здійснила правочин (lex
voluntatis), — являє собою застосування права тієї держа_
ви, яку оберуть самі сторони. Дана формула прикріплення,
яка ще має назву «автономія волі», прийнята в більшості
країн. Як національне колізійне право, так і міжнародні
договори виходять з того, що при вирішенні всіх колізій_
них питань у сфері договірних зобов’язань вирішальною є
воля сторін.
Так, ч. 9 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономіч_
ну діяльність» встановлює, що «права та обов’язки сторін
зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначають_
ся правом країни, обраним сторонами при укладанні дого_
вору або в результаті подальшого узгодження».
У проекті Закону України «Про міжнародне приватне пра_
во» принцип автономії волі знайшов своє відбиття у ст. 4:
«У випадках, передбачених законом, сторони (сторона)
можуть здійснювати вибір права, що підлягає застосуван_
ню до змісту правових відносин» (п. 1);
«Вибір права, згідно з п. 1 цієї статті, має бути явно ви_
раженим або прямо випливати з умов правочину чи обста_
вин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше
не передбачено законом» (п. 2);
«Вибір права може бути зроблений як щодо правочину в ціло_
му, так і щодо його окремих частин. Вибір права щодо окре_
мих частин правочину повинен бути явно виражений» (п. 3);
«Вибір права сторонами не обмежується колом правопо_
рядків країн, поміж яких можливий вибір, — якщо інше
не встановлено законом» (п. 4);
«Вибір права або зміна раніше обраного права можуть
бути здійснені сторонами в будь_який час, зокрема при вчи_
ненні правочину, на різних стадіях його виникнення тощо.
Вибір права або зміна раніше обраного права, які зроблені
після вчинення правочину, мають зворотну силу і є дійсни_
ми з моменту його вчинення без порушення права третіх
осіб» (п. 5).
5. Закон місця здіснення акту (lex loci actus) — озна_
чає застосування права тієї держави, на території якої був
здійснений акт. Приватноправовий акт — це широке понят_
тя, що охоплює різні приватноправові дії. Існує кілька варі_
антів закону місця здійснення акту, що зустрічаються най_
частіше:
а) закон місця укладення договору (lex loci contractus) —
означає застосування права держави, на території якої було
укладено договір, та застосовується у сфері зобов’язально_
го права. Відносно даної прив’язки існує проблема визна_
чення місця здійснення договору, якщо він укладений між
сторонами шляхом листування. Місце укладення договору
по_різному трактується в праві різних країн. Наприклад, в
англо_американському праві договір вважається укладеним
в тому місці, звідки відправлений акцепт, в країнах Європи —
де отриманий акцепт;
б) закон місця виконання договору (lex loci solutionis) —
означає застосування права тієї держави, на території якої
зобов’язання, що випливають з договору, підлягають вико_
нанню;
в) закон місця укладення шлюбу (lex loci celebrationis) —
застосовується в законодавстві деяких країн, що регулює
сімейні відносини, і означає застосування права тієї держа_
ви, на території якої укладений шлюб;
г) закон місця заподіяння шкоди (lex loci delicti commissi) —
означає застосування права тієї держави, на території якої
була заподіяна шкода, і застосовується для регулювання
деліктних зобов’язань. Принцип закону місця заподіяння
шкоди виражений в п. 1 ст. 42 Мінської конвенції 1993 року:
«зобов’язання про відшкодування шкоди, крім дій, що ви_
пливають із договору, та інших правомірних дій, визнача_
ються за законодавством Договірної Сторони, на території
Колізійні норми в міжнародному приватному праві 49
якої мала місце дія або інша обставина, що є підставою для
вимоги про відшкодування збитків».
6. Закон країни продавця (lex venditoris) — означає за_
стосування права тієї держави, на території якої заснована,
має місце проживання або основне місце діяльності сторо_
на_продавець.
Закон країни продавця застосовується в дослівному його
розумінні — до договору купівлі_продажу, а також в широ_
кому розумінні — до інших приватноправових договорів.
7. Закон найбільш тісного зв’язку (proper law) — озна_
чає застосування права тієї держави, з якою правовідноси_
ни найбільш тісно пов’язані, й застосовується як в зобов’я_
зальному праві, так і у сфері деліктів, шлюбно_сімейних,
спадкових, трудових відносин.
8. Закон суду, який вирішує спір (lex fori), — означає
застосування права тієї держави, суд якої розглядає справу
з участю іноземного елементу (суд застосовує своє націо_
нальне право). Загальноприйнятою сферою застосування
закону суду є міжнародний цивільний процес.
9. Закон місця роботи (lex loci laboris) — означає зас_
тосування права країни, на території якої здійснюється тру_
дова діяльність, і застосовується у сфері міжнародних тру_
дових відносин (основним винятком з даного правила є фор_
ма трудового договору).
10. Закон прапору (lex flagi) — означає застосування
права тієї країни, під прапором якої ходить судно, і засто_
совується у сфері торговельного мореплавства.