3.5. Законодавче регулювання імунітету держави

К оглавлению 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101
102 103

Про перевагу, яка все більше віддається законодавства_

ми зарубіжних країн принципам обмеженого імунітету,

свідчать міжнародні договори й угоди, до числа яких нале_

жить, зокрема, Європейська Конвенція про імунітет держав

від 16 травня 1972 р.2, що вступила в силу з 11 червня 1976 р.

У даний час Україна не є учасницею цієї конвенції, але

відповідно до вимог розпорядження Кабінету Міністрів

України «Про затвердження заходів щодо усунення мож_

ливостей подачі до України позовів у закордонні юрис_

дикційні органи і підвищення ефективності захисту прав і

інтересів України під час розгляду справ у цих органах»3

від 16 вересня 2003 р. № 569_р на МЗС, Мін’юст, Мінфін,

Мінекономіки, Мінтранс покладені питання про необхід_

ність розробки проекту Закону про приєднання України до

Європейської Конвенції про імунітет держав.

У Конвенції проголошено принцип імунітету іноземної

держави (ст. 15) і закріплено винятки, за яких іноземна дер_

жава не може посилатися на імунітет перед національним

судом іншої держави: у зв’язку з судовими розглядами, по_

в’язаними з контрактами про наймання на роботу; зобов’я заннями, що виникають з контрактів і підлягають виконан_

ню на території держави суду; пов’язаних з участю держа_

ви в компаніях та інших юридичних особах, що розташо_

вані на території держави суду; пов’язаних з виробничою,

торговельною та фінансовою діяльністю, яку держава

здійснює через своє агентство чи установу; відносно па_

тентів, промислових зразків, товарних знаків, знаків по_

слуг, нерухомості, що перебувають на території держави

суду; пов’язаних з майном, право на яке виникло у держа_

ви в результаті спадкування; що випливають з відшкоду_

вання шкоди або збитків.

Конвенція не поширюється на розгляди стосовно соціаль_

ного забезпечення, відшкодування ядерного збитку або

шкоди, митних зобов’язань, податкових або карних стяг_

нень, розглядів, пов’язаних з управлінням державними

морськими суднами.

Відповідно до Конвенції, держава, проти якої було вине_

сене рішення, зобов’язана його виконати. Виняток станов_

лять суворо обмежені випадки:

1) якщо рішення суперечить публічному порядку краї_

ни виконання;

2) якщо спір між тими ж сторонами знаходиться у про_

вадженні суду цієї держави і воно порушено першим або у

провадженні суду іншого учасника Європейської Конвенції

і було там порушене першим;

3) якщо не були дотримані вимоги про вручення судових

повісток, представники держави не з’явилися в суд і не була

подана апеляція на заочне судове рішення.

Якщо держава не виконує судове рішення, сторона, що

домагається його виконання, вправі звернутися в суд дер_

жави, проти якої було винесене рішення. Цей суд повинний

визначити, чи підлягає виконанню винесене проти цієї дер_

жави рішення. При ратифікації або приєднанні до Євро_

пейської Конвенції держава_учасниця вказує такі компе_

тентні суди.

Ніякі примусові заходи не застосовуються відносно влас_

ності іноземної держави, що перебуває на території держа_

ви суду. Такі заходи можуть вживатися тільки за умови,

якщо іноземна держава в письмовій формі погодилася на їх

Суб’єкти міжнародного приватного права 143

застосування. 16 травня 1972 р. був підписаний Протокол

до Європейської Конвенції. Відповідно до цього Протоколу

(ст. 1), якщо проти держави_учасниці Європейської Кон_

венції було винесене судове рішення, яке вона не виконує,

сторона, на користь якої винесене рішення, вправі зверну_

тися до Європейського Трибуналу з питань імунітету дер_

жави.

Зміст імунітету держави, його органів та їхніх посадових

осіб розкривається у Віденських конвенціях: Про диплома_

тичні зносини від 18 квітня 1961 р.1 (набрала сили для Ук_

раїни з 12 липня 1964 р.), Про консульські зносини від

24 квітня 1963 р.2, Про представництво держав у їхніх відно_

синах з міжнародними організаціями універсального харак_

теру від 14 березня 1975 р.3 (ратифікована Україною 24 лип_

ня 1978 р.), Конвенції 1961 і 1963 рр. доповнює Конвенція

про спеціальні місії від 16 грудня 1969 р.4 (ратифікована 14

липня 1993 р.).

Генеральна Асамблея ООН у лютому 1946 р. прийняла

Конвенцію про привілеї та імунітети ООН, а пізніше, у лис_

топаді 1947 р., — Конвенцію про привілеї та імунітети спе_

ціалізованих установ (Україна є стороною цієї Конвенції з

1966 р.). Особливості наділення привілеями та імунітетами

цих установ записані в документах про них.

На території України перебувають керівні органи або

представництва багатьох міжнародних організацій. Такі

організації та їхні органи, відповідно до міжнародних до_

говорів про них, а також міжнародних договорів, укладе_

них Урядом України з цими організаціями, користуються

в Україні привілеями та імунітетами. До числа зазначених

угод, зокрема, належать: Угода між Кабінетом Міністрів

України та Організацією Економічного Співробітництва та

Розвитку щодо привілеїв, імунітетів і пільг, наданих Орга_

нізації від 19 грудня 1997 р.1 (ратифікована Законом Ук_

раїни від 7 липня 1999 р. № 850_XІ2); Додатковий протокол

про привілеї та імунітети Організації Чорноморського Еко_

номічного Співробітництва від 30 квітня 1999 р.3 (ратифі_

кований Законом України від 6 липня 2000 р. № 1865_ІІІ4);

Угода про привілеї та імунітети Комісії із захисту Чорного

моря від забруднення від 28 квітня 2000 р.5 (ратифікована

Законом України від 15 травня 2003 р. № 799_І6); Шостий

протокол до Генеральної угоди про привілеї та імунітети

Ради Європи від 5 березня 1996 р.7 (ратифікований Законом

України від 15 травня 2003 р. № 800_І8) та інші.

Особливі умови міждержавних відносин, що виникають

у зв’язку з діяльністю поза межами державної території, —

у відкритому морі, Антарктиді, космічному просторі — ре_

гулюються: Конвенцією Організації Об’єднаних Націй з

морського права від 12 грудня 1982 р.9 (ратифікована За_

коном України від 3 червня 1999 р. № 728_XІ10), Договором

про Антарктику від 1 грудня 1959 р.11 (Україна приєднала_

ся згідно з Постановою Верховної Ради України «Про при_

єднання України до Договору про Антарктику 1959 року»

від 17 вересня 1992 р.12), Договором про принципи діяль_

ності держав по дослідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла від 27

січня 1967 р.1, й іншими міжнародними договорами, в яких

вирішуються питання, пов’язані з імунітетом держави, його

суден, космічних об’єктів і т. ін. (Угода між Урядом Украї_

ни й Урядом Китайської Народної Республіки про співробі_

тництво в дослідженні та використанні космічного просто_

ру в мирних цілях від 4 грудня 1995 р.2; Рамкова угода між

Урядом України та Урядом Федеративної Республіки Бра_

зилія про співробітництво у використанні космічного про_

стору в мирних цілях від 18 листопада 1999 р.3; Договір між

Україною та Федеративною Республікою Бразилія про дов_

гострокове співробітництво щодо використання ракети_но_

сія «Циклон_4» на пусковому центрі Алкантара від 21 жовт_

ня 2003 р.4).

Імунітет українських державних морських суден спи_

рається не тільки на міжнародне, а й на внутрішнє право.

Стаття 18 Кодексу Торговельного Мореплавання5 передба_

чає, що на судна, які перебувають у власності держави, не

може бути накладений арешт або звернено стягнення без

згоди органу, який здійснює управління державним май_

ном. Ця норма закону повинна поважатися і за кордоном,

оскільки правове положення морського судна визначаєть_

ся законом держави, під прапором якого воно ходить.