§ 2. Класифікація колізійних норм

К оглавлению 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101
102 103

Класифікація колізійних норм пов’язана з особливістю

колізійних прив’язок. Найбільш істотною є класифікація

за формою колізійної прив’язки. За цим критерієм колізій_

ні норми поділяються на односторонні та двосторонні.

Одностороння — це така норма, прив’язка якої прямо

називає право держави, яке належить застосовувати, і

найчастіше вказує на застосування права у своїй державі

(українська колізійна норма вказує на застосування права

України). Так, згідно зі ст. 52 проекту Закону України «Про

міжнародне приватне право», форма i порядок укладання

шлюбу в Україні визначається правом України.

Двостороння колізійна норма є більш типовою i її при_

в’язка не називає право конкретної держави, а формулює

загальний принцип, використовуючи який, можна обрати

право. Тому прив’язку двосторонньої колізійної норми на_

зивають «формулою прикріплення», тобто вона допома_

гає прив’язати правовідносини до конкретного правопоряд_

ку. У п. 2 ст. 37 Договору між Україною та Республікою

Польща про правову допомогу та правові відносини у ци_

вільних i кримінальних справах визначається: «правові

стосунки у сфері успадкування нерухомого майна регулю_

ються законодавством тієї Договірної Сторони, на території

якої знаходиться це майно»1. Таким чином, закріплюється можливість застосування або вітчизняного, або інозем_

ного права.

Наступний критерій, який може бути покладений в ос_

нову класифікації колізійних норм — це форма виражен_

ня волі законодавця (або ступінь обов’язковості для сторін).

За цим критерієм колізійні норми бувають: імперативні,

диспозитивні й альтернативні.

Імперативні — це норми, які містять категоричні вка_

зівки щодо вибору права i не можуть бути змінені за пого_

дженням сторін. Прикладом імперативної колізійної норми

може бути ч. 2 ст. 40 проекту Закону України «Про міжна_

родне приватне право», а саме: «До захисту права власності

та інших речових прав на нерухоме майно застосовується

право держави, в якій це майно знаходиться. Щодо майна,

внесеного до державного реєстру України, застосовується

право України». Імперативною колізійною нормою також є

ч. 1 ст. 14: «Особистим законом фізичної особи вважається

право країни, громадянство якої вона має».

Диспозитивні — це норми, які, встановлюючи загальне

правило про вибір права, залишають сторонам можливість

відмовитися від нього i тим самим обрати застосовне право.

Диспозитивність проявляється у таких формулюваннях, як

«сторони можуть», «якщо інше не встановлено угодами

сторін» та ін. Наприклад, ч. 1 ст. 33 Договору між Украї_

ною i Республікою Польща про правові відносини у цивіль_

них і кримінальних справах передбачає, що «зобов’язання,

які виникають з договірних відносин, визначаються зако_

нодавством тієї Договірної Сторони, на території якої була

укладена угода, якщо учасники договірних відносин не

підпорядкують ці відносини обраному ними законодав_

ству».

Перш ніж розглянути альтернативні колізійні норми,

необхідно згадати і такий критерій, як кількість прив’я_

зок, залежно від якого колізійні норми поділяються на од_

нозначні та множинні. Під однозначними розуміються нор_

ми, що містять одну прив’язку. Можуть застосовуватися

також норми, що мають дві, три i більше колізійних при_

в’язок (множинні), котрі, у свою чергу, можуть бути аль_

тернативними чи кумулятивними.

Колізійні норми в міжнародному приватному праві 43

Альтернативні норми розрізняються між собою залеж_

но від характеру зв’язку між альтернативами. У простій

альтернативній колізійній нормі всі альтернативні прив’яз_

ки рівнозначні — кожна з них може бути застосована. При

цьому вибір однієї з прив’язок виключає подальше викори_

стання інших. Зазвичай вони з’єднуються сполучником

«або». Прикладом такої колізійної норми слугує ч. 1 ст. 40

проекту Закону України «Про міжнародне приватне право»,

а саме: «До захисту права власності та інших речових прав

застосовується на вибір заявника право держави, в якій

майно знаходиться, або право суду».

Складна альтернативна колізійна норма — це така нор_

ма, в якій альтернативні прив’язки супідрядні між собою.

При цьому виокремлюються основна (генеральна) прив’яз_

ка, яка формулює загальне головне правило вибору права

(призначене для першочергового застосування), i субсидіар_

на, — яка формулює ще одне або кілька правил і застосо_

вується тоді, коли головне правило з будь_яких причин не

було застосоване або виявилося недостатнім для вибору

компетентного правопорядку. Наприклад, ч. 6 ст. 6 Зако_

ну України «Про зовнішньоекономічну діяльність закріп_

лює: «Форма зовнішньоекономічної угоди визначається

правом місця її укладання. Угода, що була укладена за кор_

доном, не може бути визнана недійсною внаслідок недотри_

мання форми, якщо дотримані вимоги законів України».

Кумулятивні — це такі норми, в яких до одних право_

відносин застосовується одночасно кілька прив’язок. При_

чому застосування однієї з прив’язок не виключає подаль_

шого використання іншої1. Так, кумулятивна прив’язка ви_

користовується в ч. 3 ст. 3 Договору між Україною і

Республікою Польща про правову допомогу та правові відно_

сини у цивільних і кримінальних справах, а саме: «Якщо

дитину усиновляє подружжя, з якого один є громадянином

однієї Договірної Сторони, а другий — іншої Договірної Сто_

рони, повинні бути дотримані вимоги, передбачені законо_

давством обох Договірних Сторін».

Необхідно також вказати й на такі колізійні норми, як

міжнародні та міжобласні (інтерлокальні). Їх виділяють

згідно з критерієм дії колізійних норм у просторі. На цей

час існує багато норм, які стосуються колізії законів, що

повністю або в якійсь частині є загальними для кількох дер_

жав (як правило, йдеться про уніфіковані норми). У випад_

ку інтерлокальних колізійних норм прийнято говорити про

колізійні норми складових частин держави. Відомо, що в

багатьох держав, насамперед з федеральним устроєм, в

суб’єктах федерації або адміністративних одиницях є свої

правові системи. У разі відсилання колізійної норми до пра_

ва такої держави постає запитання про те, яке законодав_

ство або яке право повинно бути застосоване.

Доречним тут може бути приклад, наведений відомим

вченим М. М. Богуславським. В Італії розглядалося питан_

ня про спадкоємство громадянина США, який народився в

Сан_Франциско (штат Каліфорнія). Згідно із ст. 46 Закону

«Про реформу італійської системи міжнародного приватно_

го права» від 31 травня 1995 р. до спадкоємства належить

застосовувати законодавство держави, громадянином якої

був спадкоємець на момент своєї смерті, а згідно з п. 1 ст. 18,

у випадках, коли відповідно до цього закону повинно засто_

совуватися право держави, в якій діє одночасно кілька пра_

вових систем залежно від територіального чи персонально_

го принципу, належне до застосування право визначається

на підставі критеріїв, що застосовуються правом цієї дер_

жави. У США спадкове право регулюється не федеральним

законодавством, а законодавством штатів. Так, у США не

встановлені законодавчі критерії для визначення права, що

застосовується на підставі федеральних колізійних норм,

тому італійський суд, на основі п. 2 ст. 18 указаного зако_

ну, повинен застосувати правову систему, з якою відносини

найбільш тісно пов’язані. У даному разі він повинен вихо_

дити не тільки з того, що в США існує громадянство США

як федеральної держави (federal citizenship), а ще й з того,

що існує громадянство кожного штату (state citizenship).

Громадянством штату володіють громадяни, доміцильовані

в даному штаті. Спадкоємець мав свій домiциль (особлива

форма місця проживання) в Каліфорнії. Наявність домiци_

Колізійні норми в міжнародному приватному праві 45

ля в Каліфорнії повинна розглядатися як наявність тісного

зв’язку саме з цим штатом. Звідси випливає, що треба за_

стосовувати законодавство Калiфорнiї1.

Отже, якщо виникла необхідність застосувати до якихось

відносин право США, то спочатку потрібно визначити, яким

законодавством (федеральним або штату) регулюються ці

правовідносини.

Право, що застосовується на практиці, у ряді випадків

визначається не тільки стосовно якої_небудь території, а й

стосовно осіб (інтерперсональне право)2 і часу (інтертем_

поральне право).