§ 3. Міжнародні договори

Відповідно до Конституції України (ст. 9), чинні міжна_

родні договори України, згода на обов’язковість яких дана

Верховною Радою України, є частиною національного зако_

нодавства України. Закон України від 29 червня 2004 року

«Про міжнародні договори України»1 визначає міжнародний

договір України як укладений у письмовій формі з інозем_

ною державою або іншим суб’єктом міжнародного права,

який регулюється міжнародним правом, незалежно від того,

міститься договір в одному чи кількох пов’язаних між собою

документах, і незалежно від його конкретного найменуван_

ня (договір, угода, конвенція, пакт, протокол чи щось інше).

При використанні міжнародного договору слід визначи_

тися, чи можна застосовувати цей договір до відносин, які

належить врегулювати? Іншими словами, чи є Україна учас_

ницею цього договору; чи є він чинним щодо конкретних

учасників даних відносин?

Слід мати на увазі, що навіть міжнародний договір, в

якому Україна не бере участі, може інколи застосовуватися

українським судом для врегулювання відносин (як частина

національного права іноземної держави_учасника договору), якщо до цього права відсилає вітчизняна колізійна нор_

ма або воно було обране самими учасниками.

Більшість норм міжнародних договорів застосовують до

правовідносин внаслідок трансформації, тобто перетворен_

ня їх на норми внутрішньодержавного права. Способи

здійснення трансформації передбачаються національним

законодавством держав. Для України — це підписання,

ратифікація, затвердження, прийняття, приєднання до

договору. Надання згоди України на обов’язковість для неї

міжнародного договору може здійснюватися й іншим шля_

хом, про який домовилися сторони.

Міжнародні договори набирають чинності для України

після надання нею згоди на обов’язковість міжнародного

договору відповідно до Закону «Про міжнародні договори

України» в порядку та строки, передбачені договором або в

інший узгоджений сторонами спосіб.

Слід також ураховувати, що для міжнародних договорів

не характерно набрання чинності з моменту підписання.

Після підписання договору зазвичай спливає досить довгий

час, протягом якого виконуються процедури, необхідні для

того, щоб цей договір набрав чинності.

Порядок набрання чинності зазначається в самому дого_

ворі (в його прикінцевих положеннях). Договір може наби_

рати чинності: а) після завершення процесу обміну рати_

фікаційними грамотами між учасниками; б) після здачі

певної кількості ратифікаційних грамот державі_депози_

тарію1; в) по закінченні певного терміну після обміну рати_

фікаційними документами або здачі ратифікаційних грамот

державі_депозитарію; г) у термін, зазначений в самому до_

говорі; ґ) з моменту підписання2 (якщо договір не потребує

ратифікації) і т.п.

1 Депозитарій — держава, міжнародна організація або її головна

виконавча посадова особа, якій дається на зберігання оригінал міжна_

родного договору і яка виконує стосовно цього договору функції, перед_

бачені міжнародним договором.

2 Підписання договору, за Законом України “Про міжнародні дого_

вори України”, — це стадія укладення міжнародного договору або фор_

ма надання Україною згоди на обов’язковість для неї міжнародного

договору у випадках, передбачених міжнародним договором чи іншою

домовленістю сторін.

Таким чином, міжнародний договір, підписаний і рати_

фікований Україною, може ще не мати чинності. В міжна_

родному приватному праві часто є важливим не тільки факт

участі України у міжнародному договорі, але й факт набран_

ня ним чинності для іншої держави (наприклад, держави,

до якої належить іноземний учасник відносин).

При застосуванні міжнародних договорів слід врахову_

вати також застереження, зроблені різними державами_

учасниками, оскільки вони можуть суттєво змінювати зміст

договору. Так, ст. 11 Віденської конвенції про договори

міжнародної купівлі_продажу товарів (1980 р.) передбачає

можливість укладення договорів в усній формі, однак Ук_

раїна зробила застереження відповідно до статей 12 та 96

Конвенції про незастосування усної форми договору в тих

випадках, коли принаймні одна із сторін має своє комер_

ційне підприємство в Україні.

Норми, що містяться у міжнародному договорі, зберіга_

ють автономне положення у національному праві. У Законі

України «Про міжнародні договори України» та у багатьох

інших передбачається: якщо міжнародним договором Ук_

раїни, який набрав чинності в установленому порядку, вста_

новлені інші правила, ніж ті, що записані у відповідному

акті законодавства України, то застосовуються правила

міжнародного договору. Автономність також означає, що,

по_перше, норми не можна самовільно, без згоди інших дер_

жав_учасників договору змінювати і, по_друге, їх тлумачен_

ня має бути однаковим.

Міжнародні договори України можна класифікувати за

різними критеріями, зокрема:

1) за кількістю учасників

а) двосторонні (про правову допомогу, консульські кон_

венції, про торгово_економічне співробітництво, про міжна_

родні перевезення (транспорт), про захист інвестицій, про

усунення подвійного оподаткування та ін.);

б) багатосторонні (універсальні — відкриті для всіх дер_

жав), наприклад Віденська конвенція про договори міжна_

родної купівлі_продажу товарів (1980 р.), Всесвітня конвен_

ція про авторське право (1952 р.), Конвенція про визнання

і виконання іноземних арбітражних рішень (1958 р.), Конвенція з питань цивільного процесу (1954 р.) та багато

інших;

в) регіональні (відкриті для держав окремого регіону або

економічної групи), наприклад угоди країн СНД про поря_

док вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням госпо_

дарської діяльності (1992 р.), і про правову допомогу та пра_

вові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних спра_

вах з участю держав СНД (1993 р.) та ін.;

2) за суб’єктом їх укладення

а) укладені УРСР як однією з республік СРСР;

б) укладені СРСР і чинні для УРСР на основі правонас_

тупництва;

в) укладені Україною як самостійною державою.

Чинність міжнародних договорів, укладених УРСР і

СРСР, закріплено в Декларації про державний суверенітет

України від 16 липня 1990 р. і Законом України «Про пра_

вонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. Наша краї_

на підтвердила свої зобов’язання за міжнародними догово_

рами, укладеними УРСР до проголошення незалежності

України, а також наступництво прав і обов’язків за міжна_

родними угодами СРСР, які не суперечать Конституції Ук_

раїни та інтересам держави.

Україною як самостійною державою міжнародні догово_

ри укладаються:

Президентом України або за його дорученням — від імені

України;

Кабінетом Міністрів України або за його дорученням —

від імені Уряду України;

міністерствами та іншими центральними органами ви_

конавчої влади, державними органами — від імені

міністерств, інших центральних органів виконавчої влади,

державних органів.

Від імені України укладаються такі міжнародні дого_

вори:

а) політичні, мирні, територіальні й такі, що стосуються

державних кордонів, розмежування виключної (морської)

економічної зони і континентального шельфу України;

б) що стосуються прав, свобод, і обов’язків людини і гро_

мадянина;

Форми міжнародного приватного права 27

в) про участь України в міжнародних союзах та інших

міжнародних об’єднаннях (організаціях), системах колек_

тивної безпеки;

г) про військову допомогу та направлення підрозділів

Збройних Сил України до інших держав чи допуску під_

розділів збройних сил іноземних держав на територію Ук_

раїни, умови їх тимчасового перебування, включаючи

термін виведення, фінансово_економічні, екологічні та інші

наслідки і компенсації;

ґ) про використання території та природних ресурсів Ук_

раїни;

д) яким за згодою сторін надається міжнародний характер.

Від імені Уряду України укладаються міжнародні дого_

вори з економічних, торговельних, науково_технічних, гу_

манітарних та інших питань, віднесених до ведення Кабі_

нету Міністрів.

Міжнародні договори України, які не потребують рати_

фікації, якщо такі договори передбачають вимогу щодо їх

затвердження або встановлюють інші правила, ніж ті, що

містяться в актах Президента чи Кабінету Міністрів Украї_

ни, підлягають затвердженню. Затвердження здійснюєть_

ся Президентом України у формі указу щодо міжнародних

договорів, які укладаються:

а) від імені України;

б) від імені Уряду України, якщо такі договори встанов_

люють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Прези_

дента України.

Інші міжнародні договори, що укладаються від імені

Уряду України, а також міжвідомчі договори, якщо такі

договори встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться

в актах Кабінету Міністрів України або затверджуються Ка_

бінетом Міністрів у формі постанов.

Відповідно до Конституції України (ст. 9), чинні міжна_

родні договори України, згода на обов’язковість яких дана

Верховною Радою України, є частиною національного зако_

нодавства України. Закон України від 29 червня 2004 року

«Про міжнародні договори України»1 визначає міжнародний

договір України як укладений у письмовій формі з інозем_

ною державою або іншим суб’єктом міжнародного права,

який регулюється міжнародним правом, незалежно від того,

міститься договір в одному чи кількох пов’язаних між собою

документах, і незалежно від його конкретного найменуван_

ня (договір, угода, конвенція, пакт, протокол чи щось інше).

При використанні міжнародного договору слід визначи_

тися, чи можна застосовувати цей договір до відносин, які

належить врегулювати? Іншими словами, чи є Україна учас_

ницею цього договору; чи є він чинним щодо конкретних

учасників даних відносин?

Слід мати на увазі, що навіть міжнародний договір, в

якому Україна не бере участі, може інколи застосовуватися

українським судом для врегулювання відносин (як частина

національного права іноземної держави_учасника договору), якщо до цього права відсилає вітчизняна колізійна нор_

ма або воно було обране самими учасниками.

Більшість норм міжнародних договорів застосовують до

правовідносин внаслідок трансформації, тобто перетворен_

ня їх на норми внутрішньодержавного права. Способи

здійснення трансформації передбачаються національним

законодавством держав. Для України — це підписання,

ратифікація, затвердження, прийняття, приєднання до

договору. Надання згоди України на обов’язковість для неї

міжнародного договору може здійснюватися й іншим шля_

хом, про який домовилися сторони.

Міжнародні договори набирають чинності для України

після надання нею згоди на обов’язковість міжнародного

договору відповідно до Закону «Про міжнародні договори

України» в порядку та строки, передбачені договором або в

інший узгоджений сторонами спосіб.

Слід також ураховувати, що для міжнародних договорів

не характерно набрання чинності з моменту підписання.

Після підписання договору зазвичай спливає досить довгий

час, протягом якого виконуються процедури, необхідні для

того, щоб цей договір набрав чинності.

Порядок набрання чинності зазначається в самому дого_

ворі (в його прикінцевих положеннях). Договір може наби_

рати чинності: а) після завершення процесу обміну рати_

фікаційними грамотами між учасниками; б) після здачі

певної кількості ратифікаційних грамот державі_депози_

тарію1; в) по закінченні певного терміну після обміну рати_

фікаційними документами або здачі ратифікаційних грамот

державі_депозитарію; г) у термін, зазначений в самому до_

говорі; ґ) з моменту підписання2 (якщо договір не потребує

ратифікації) і т.п.

1 Депозитарій — держава, міжнародна організація або її головна

виконавча посадова особа, якій дається на зберігання оригінал міжна_

родного договору і яка виконує стосовно цього договору функції, перед_

бачені міжнародним договором.

2 Підписання договору, за Законом України “Про міжнародні дого_

вори України”, — це стадія укладення міжнародного договору або фор_

ма надання Україною згоди на обов’язковість для неї міжнародного

договору у випадках, передбачених міжнародним договором чи іншою

домовленістю сторін.

Таким чином, міжнародний договір, підписаний і рати_

фікований Україною, може ще не мати чинності. В міжна_

родному приватному праві часто є важливим не тільки факт

участі України у міжнародному договорі, але й факт набран_

ня ним чинності для іншої держави (наприклад, держави,

до якої належить іноземний учасник відносин).

При застосуванні міжнародних договорів слід врахову_

вати також застереження, зроблені різними державами_

учасниками, оскільки вони можуть суттєво змінювати зміст

договору. Так, ст. 11 Віденської конвенції про договори

міжнародної купівлі_продажу товарів (1980 р.) передбачає

можливість укладення договорів в усній формі, однак Ук_

раїна зробила застереження відповідно до статей 12 та 96

Конвенції про незастосування усної форми договору в тих

випадках, коли принаймні одна із сторін має своє комер_

ційне підприємство в Україні.

Норми, що містяться у міжнародному договорі, зберіга_

ють автономне положення у національному праві. У Законі

України «Про міжнародні договори України» та у багатьох

інших передбачається: якщо міжнародним договором Ук_

раїни, який набрав чинності в установленому порядку, вста_

новлені інші правила, ніж ті, що записані у відповідному

акті законодавства України, то застосовуються правила

міжнародного договору. Автономність також означає, що,

по_перше, норми не можна самовільно, без згоди інших дер_

жав_учасників договору змінювати і, по_друге, їх тлумачен_

ня має бути однаковим.

Міжнародні договори України можна класифікувати за

різними критеріями, зокрема:

1) за кількістю учасників

а) двосторонні (про правову допомогу, консульські кон_

венції, про торгово_економічне співробітництво, про міжна_

родні перевезення (транспорт), про захист інвестицій, про

усунення подвійного оподаткування та ін.);

б) багатосторонні (універсальні — відкриті для всіх дер_

жав), наприклад Віденська конвенція про договори міжна_

родної купівлі_продажу товарів (1980 р.), Всесвітня конвен_

ція про авторське право (1952 р.), Конвенція про визнання

і виконання іноземних арбітражних рішень (1958 р.), Конвенція з питань цивільного процесу (1954 р.) та багато

інших;

в) регіональні (відкриті для держав окремого регіону або

економічної групи), наприклад угоди країн СНД про поря_

док вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням госпо_

дарської діяльності (1992 р.), і про правову допомогу та пра_

вові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних спра_

вах з участю держав СНД (1993 р.) та ін.;

2) за суб’єктом їх укладення

а) укладені УРСР як однією з республік СРСР;

б) укладені СРСР і чинні для УРСР на основі правонас_

тупництва;

в) укладені Україною як самостійною державою.

Чинність міжнародних договорів, укладених УРСР і

СРСР, закріплено в Декларації про державний суверенітет

України від 16 липня 1990 р. і Законом України «Про пра_

вонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. Наша краї_

на підтвердила свої зобов’язання за міжнародними догово_

рами, укладеними УРСР до проголошення незалежності

України, а також наступництво прав і обов’язків за міжна_

родними угодами СРСР, які не суперечать Конституції Ук_

раїни та інтересам держави.

Україною як самостійною державою міжнародні догово_

ри укладаються:

Президентом України або за його дорученням — від імені

України;

Кабінетом Міністрів України або за його дорученням —

від імені Уряду України;

міністерствами та іншими центральними органами ви_

конавчої влади, державними органами — від імені

міністерств, інших центральних органів виконавчої влади,

державних органів.

Від імені України укладаються такі міжнародні дого_

вори:

а) політичні, мирні, територіальні й такі, що стосуються

державних кордонів, розмежування виключної (морської)

економічної зони і континентального шельфу України;

б) що стосуються прав, свобод, і обов’язків людини і гро_

мадянина;

Форми міжнародного приватного права 27

в) про участь України в міжнародних союзах та інших

міжнародних об’єднаннях (організаціях), системах колек_

тивної безпеки;

г) про військову допомогу та направлення підрозділів

Збройних Сил України до інших держав чи допуску під_

розділів збройних сил іноземних держав на територію Ук_

раїни, умови їх тимчасового перебування, включаючи

термін виведення, фінансово_економічні, екологічні та інші

наслідки і компенсації;

ґ) про використання території та природних ресурсів Ук_

раїни;

д) яким за згодою сторін надається міжнародний характер.

Від імені Уряду України укладаються міжнародні дого_

вори з економічних, торговельних, науково_технічних, гу_

манітарних та інших питань, віднесених до ведення Кабі_

нету Міністрів.

Міжнародні договори України, які не потребують рати_

фікації, якщо такі договори передбачають вимогу щодо їх

затвердження або встановлюють інші правила, ніж ті, що

містяться в актах Президента чи Кабінету Міністрів Украї_

ни, підлягають затвердженню. Затвердження здійснюєть_

ся Президентом України у формі указу щодо міжнародних

договорів, які укладаються:

а) від імені України;

б) від імені Уряду України, якщо такі договори встанов_

люють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Прези_

дента України.

Інші міжнародні договори, що укладаються від імені

Уряду України, а також міжвідомчі договори, якщо такі

договори встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться

в актах Кабінету Міністрів України або затверджуються Ка_

бінетом Міністрів у формі постанов.