2.5. Об’єднання підприємств як суб’єктів господарювання

К оглавлению 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101
102 103

Підприємства, за законодавством України, вправі об’єд_

нувати свою господарську діяльність, створюючи для цьо_

го об’єднання у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для

вирішення спільних економічних і соціальних завдань.

Об’єднання підприємств відбувається на добровільних

засадах або за рішенням органів, які відповідно до законо_

давства мають таке право. До їх складу можуть входити

підприємства, створені за законодавством інших держав, а

підприємства України можуть входити в об’єднання

підприємств, створені на території інших держав. Вони ство_

рюються на визначений строк чи як тимчасові об’єднання.

Об’єднання наділяються статусом юридичної особи, а

підприємства, що входять до складу об’єднання, зберігають

цей статус.

Залежно від порядку заснування об’єднання функціонують

як господарські об’єднання, що створюються на добровільних

засадах за ініціативою самих підприємств, незалежно від їх

виду, або як державні чи комунальні господарські об’єднан_

ня. Перші діють на основі установчого договору та/або стату_

ту, який затверджується їх засновниками, а другі — на основі

рішення про їх створення та статуту, який затверджується

органом, що прийняв рішення про їх утворення.

Державне чи комунальне господарське об’єднання ство_

рюється за рішенням Кабінету Міністрів України або, у ви_

значених законодавством випадках, рішенням міністерств

чи інших органів, до сфери управління яких входять

підприємства, що створюють об’єднання, або рішенням ком_

петентних органів місцевого самоврядування.

Підприємства, що входять до складу об’єднань, вправі

добровільно вийти з об’єднання за умов, зазначених в за_

коні чи договорі про створення об’єднання або в його ста_

туті, делегувати частину своїх повноважень і повертати ці

повноваження в порядку, визначеному установчими доку_

ментами об’єднання; одержувати частину прибутку від

спільної діяльності; мати інші права, зумовлені установчи_

ми документами об’єднання.

Підприємства можуть об’єднуватись у галузеві, міжгалу_

зеві, регіональні та міжрегіональні господарські асоціації,

концерни, корпорації, консорціуми та інші об’єднання.

Асоціація (від лат. associatio — з’єднання, зв’язок) — це

договірне об’єднання підприємств, що створюється з метою постійної координації господарської діяльності, поглиблен_

ня спеціалізації і розвитку кооперації виробництва, органі_

зації спільних виробництв на засадах об’єднання своїх

фінансових і матеріальних ресурсів для задоволення влас_

них потреб або виробництва продукції, робіт, послуг для

реалізації третім особам. При створенні господарської асо_

ціації централізується одна або кілька виробничо_госпо_

дарських і управлінських функцій. За рішенням учасників

господарська асоціація може представляти їхні інтереси у

відносинах з третіми особами.

Корпорація (від пізньолат. corporatio — об’єднання,

співтовариство) є теж договірним об’єднанням, створеним

на засадах поєднання виробничих, наукових і комерційних

інтересів, з делегуванням окремих повноважень централі_

зованого регулювання діяльності кожного з учасників орга_

нам правління корпорації.

Концерн (від англ. concern — причетність, відношення) —

це таке об’єднання підприємств, яке здійснює спільну

діяльність на основі їх фінансової залежності від одного або

групи учасників з централізацією функцій науково_техніч_

ного та виробничого розвитку, а також інвестиційної, фінан_

сової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Підприє_

мства_учасники концерну наділяють його частиною своїх

повноважень і функцій, у тому числі як представника їхніх

інтересів у відносинах з третіми особами.

Консорціум (від лат. consortium — співучасть, співтова_

риство) відрізняється від цих трьох видів об’єднань тимча_

совим характером об’єднання коштів підприємств для до_

сягнення спільної мети (вирішення конкретних завдань,

реалізації цільових програм і проектів (науково_технічних,

будівельних і т.п.)). Після виконання поставленого завдан_

ня консорціум припиняє свою діяльність.

Господарські об’єднання мають вищі органи управління

(загальні збори учасників) і створюють виконавчі органи,

передбачені їх статутом.

Вищий орган затверджує статут об’єднання; вирішує

питання про прийняття нових учасників та виключення

учасників з його складу; вирішує фінансові та інші питан_

ня відповідно до установчих документів. Виконавчий орган, колегіальний чи одноособовий, що створюється загальни_

ми зборами, вирішує питання поточної діяльності, які за

статутом або договором віднесені до його компетенції.

Керують державними чи комунальними об’єднаннями

правління об’єднання і генеральний директор, який призна_

чається на посаду та звільняється органом, що прийняв

рішення про створення об’єднання.

Здійснення управління поточною діяльністю об’єднання

може бути доручено адміністрації одного з підприємств (го_

ловного підприємства) на умовах, передбачених установчи_

ми документами відповідного об’єднання.

Учасники об’єднання підприємств можуть вносити май_

нові внески (вступні, членські, цільові тощо) на умовах і в

порядку, передбачених його установчими документами.

Господарське об’єднання може створювати за рішенням

його вищого органу унітарні підприємства, філії, представ_

ництва.

Певні особливості, що відрізняють їх від інших об’єд_

нань, мають промислово_фінансові або транснаціональні

промислово_фінансові групи. До них можуть входити про_

мислові, сільськогосподарські та інші підприємства, банки,

наукові і проектні установи, інші організації, у тому числі

й іноземні, що мають на меті отримання прибутку. Вони

створюються за рішенням уряду України на певний термін

з метою реалізації державних програм розвитку пріоритет_

них галузей виробництва і структурної перебудови еконо_

міки України, включаючи програми згідно з міждержавни_

ми договорами, а також виробництва кінцевої продукції.

Відповідно до Закону України «Про промислово_фінан_

сові групи в Україні»1 від 21 листопада 1995 р., промисло_

во_фінансова група складається з головного підприємства

цієї групи, яке виготовляє кінцеву продукцію2, здійснює її

збут, сплачує податки і офіційно представляє інтереси гру_

пи в Україні та за її межами, та інших учасників групи.

Інші учасники промислово_фінансової групи — це

підприємства, банки, наукові та проектні установи, органі_

зації чи іноземні підприємства, що входять до складу цього

об’єднання, виробляють проміжну продукцію1 або надають

банківські послуги учасникам і головному підприємству і

мають на меті одержання прибутку.

Входячи до складу промислово_фінансової групи, голов_

не підприємство, інші її учасники зберігають статус юри_

дичної особи, а промислово_фінансова група в цілому цим

статусом не наділяється. Право діяти від її імені має вик_

лючно головне підприємство.

Головне підприємство та інші учасники промислово_фінан_

сової групи укладають генеральну угоду про сумісну діяльність

по виробництву кінцевої продукції, за якою всі учасники

зберігають незалежність у здійсненні виробничої, госпо_

дарської і фінансової діяльності. Генеральна угода підлягає

затвердженню постановою Кабінету Міністрів України.

Головним підприємством промислово_фінансової групи

не може бути торговельне підприємство, транспортне,

підприємство у сфері громадського харчування, побутового

обслуговування населення, матеріально_технічного поста_

чання, банк, фінансово_кредитна установа.

Порядок створення, реорганізації та ліквідації промис_

лово_фінансової групи визначається законодавством.

Господарським кодексом України та іншими законодав_

чими актами регламентується і діяльність асоційованих

підприємств та холдингових компаній.

Асоційовані підприємства — це група суб’єктів господа_

рювання, пов’язаних між собою відносинами економічної

та/або організаційної залежності у формі участі в статутно_

му фонді та/або управлінні. Залежність між асоційовани_

ми підприємствами може бути простою чи вирішальною.

Проста залежність виникає у разі, якщо одне з підпри_

ємств має можливість блокувати прийняття рішень іншим

(залежним) підприємством, які повинні прийматися відпо_

відно до закону та/або установчих документів цього підприєм_

ства кваліфікованою більшістю голосів. А вирішальна за_

лежність виникає тоді, коли між підприємствами встанов_

люються відносини контролю — підпорядкування за рахунок

переважної участі контролюючого підприємства в статутно_

му фонді та/або загальних зборах чи інших органах управл_

іння іншого (дочірнього) підприємства1, зокрема володіння

контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залеж_

ності можуть встановлюватися за умови отримання згоди

відповідних органів Антимонопольного комітету України.

Суб’єкт господарювання, що володіє контрольним паке_

том акцій дочірнього підприємства, визначається холдин_

говою компанією. Якщо з вини останнього дочірнім підприєм_

ством було укладено і здійснено невигідні для нього угоди

або операції, то контролююче підприємство повинно ком_

пенсувати завдані йому збитки.