§ 4. Встановлення змісту та застосування іноземного права
К оглавлению1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 1617 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101
102 103
Безпосереднє застосування іноземного права — це пра_
возастосовчий процес, який здійснюється судом та іншими
правозастосовчими органами (нотаріусами, органами дер_
жавної виконавчої влади тощо) на підставі та в межах на_
ціонального права згідно із загальновизнаними принципа_
ми міжнародного права, такими як суверенна рівність дер_
жав, самовизначення, невтручання у внутрішні справи.
Юридичною підставою застосування іноземного права
на території певної держави є колізійна норма. Суд не зо_
бов’язаний заздалегідь знати зміст іноземного права, до
якого відсилає вітчизняна колізійна норма. Але, якщо ко_
лізійне питання вирішене і застосуванню підлягає інозем_
не право, то суд повинен визначити зміст його норми. Пер_
шочергове завдання суду полягає в тому, щоб застосувати
іноземне право так, як воно застосовується «у себе на бать_
ківщині».
Орган певної держави, який застосовує норми іноземно_
го права, встановлює їхній зміст відповідно до офіційних
тлумачень, практики застосування та доктрини.
З метою встановлення змісту норм іноземного права
суди та інші органи, які його застосовують, мають право
звертатися за роз’ясненням до Міністерства юстиції Украї_
ни та до інших компетентних органів і установ в Україні й
за кордоном або залучати експертів. Законодавець дозво_
ляє особам, які беруть участь у справі, надавати докумен_
ти, що підтверджують зміст відповідних норм іноземного
права. Якщо зміст норм іноземного права, незважаючи на
вжиті заходи, не встановлений, застосовуються норми пра_
ва України.
Необхідно зазначити, що ці положення були закріплені
у ст. 7 проекту Закону України «Про міжнародне приватне
право».
Значну роль у вирішенні проблеми встановлення змісту
норм іноземного права відіграють договори про надання
правової допомоги, які містять зобов’язання сторін здійсню_
вати обмін інформацією з правових питань. Так, Конвенція
про правову допомогу і правові відносини у цивільних,
сімейних і кримінальних справах, яка підписана держава_
ми СНД 1993 року, передбачає, що центральні установи
юстиції Договірних Сторін на прохання надають один одно_
му відомості про чинне або про таке, що втратило чинність
на їхніх територіях, внутрішнє законодавство та про прак_
тику його застосування установами юстиції (Мінська кон_
венція 1993 року, Кишинівська конвенція 2002 року). Ана_
логічні положення містяться у двосторонніх угодах, однією
стороною яких є Україна.
Безпосереднє застосування іноземного права — це пра_
возастосовчий процес, який здійснюється судом та іншими
правозастосовчими органами (нотаріусами, органами дер_
жавної виконавчої влади тощо) на підставі та в межах на_
ціонального права згідно із загальновизнаними принципа_
ми міжнародного права, такими як суверенна рівність дер_
жав, самовизначення, невтручання у внутрішні справи.
Юридичною підставою застосування іноземного права
на території певної держави є колізійна норма. Суд не зо_
бов’язаний заздалегідь знати зміст іноземного права, до
якого відсилає вітчизняна колізійна норма. Але, якщо ко_
лізійне питання вирішене і застосуванню підлягає інозем_
не право, то суд повинен визначити зміст його норми. Пер_
шочергове завдання суду полягає в тому, щоб застосувати
іноземне право так, як воно застосовується «у себе на бать_
ківщині».
Орган певної держави, який застосовує норми іноземно_
го права, встановлює їхній зміст відповідно до офіційних
тлумачень, практики застосування та доктрини.
З метою встановлення змісту норм іноземного права
суди та інші органи, які його застосовують, мають право
звертатися за роз’ясненням до Міністерства юстиції Украї_
ни та до інших компетентних органів і установ в Україні й
за кордоном або залучати експертів. Законодавець дозво_
ляє особам, які беруть участь у справі, надавати докумен_
ти, що підтверджують зміст відповідних норм іноземного
права. Якщо зміст норм іноземного права, незважаючи на
вжиті заходи, не встановлений, застосовуються норми пра_
ва України.
Необхідно зазначити, що ці положення були закріплені
у ст. 7 проекту Закону України «Про міжнародне приватне
право».
Значну роль у вирішенні проблеми встановлення змісту
норм іноземного права відіграють договори про надання
правової допомоги, які містять зобов’язання сторін здійсню_
вати обмін інформацією з правових питань. Так, Конвенція
про правову допомогу і правові відносини у цивільних,
сімейних і кримінальних справах, яка підписана держава_
ми СНД 1993 року, передбачає, що центральні установи
юстиції Договірних Сторін на прохання надають один одно_
му відомості про чинне або про таке, що втратило чинність
на їхніх територіях, внутрішнє законодавство та про прак_
тику його застосування установами юстиції (Мінська кон_
венція 1993 року, Кишинівська конвенція 2002 року). Ана_
логічні положення містяться у двосторонніх угодах, однією
стороною яких є Україна.