§ 2. Регулювання відносин подружжя у МПП

К оглавлению 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101
102 103

Відповідно до внутрішнього права різних країн, регла_

ментація відносин подружжя відрізняється своєю різнома_

нітністю.

Загальновизнано, що шлюб породжує шлюбні права і

обов’язки в особистій і майновій сферах. Найчастіше до

Правове регулювання шлюбно8сімейних відносин... 269

особистої сфери належать право на материнство і батьків_

ство, право на повагу до своєї індивідуальності, право на

фізичний і духовний розвиток, обов’язок вести спільне по_

дружнє життя, право одного з подружжя на прийняття

рішень, вибір прізвища кожним із подружжя, взаємне вирі_

шення питань сімейного життя, повага до особистого жит_

тя чоловіка (дружини), право на взаємну підтримку, повно_

важення одного з подружжя представляти іншого тощо.

До недавнього часу сімейне право багатьох країн вихо_

дило з принципу верховенства чоловіка у сім’ї, що вплива_

ло на обов’язки жінки слідувати за чоловіком, займатися

професійною діяльністю за згодою чоловіка, підкорятися

рішенням чоловіка у питаннях сімейного життя і т. ін. Але

проведені у ХХ ст. реформи сімейного права в європейсь_

ких країнах затвердили позицію рівності чоловіка й жінки,

що вплинуло на можливість сумісного керівництва сімей_

ним життям, визначення місця проживання подружжя за

погодженням обох сторін, вільного вибору прізвища кож_

ного з подружжя за їх власним розсудом, вільного вибору

професії і професійної діяльності жінки тощо. Навіть у тра_

диційно_релігійних системах індуського права статус жінки

у шлюбних відносинах значно покращився. Так, жінка

отримала право власності на рухоме й нерухоме майно, пра_

во вимагати кошти на утримання. Хоча деякі архаїчні нор_

ми щодо превалювання статусу чоловіка в сімейних відно_

синах тут все ще зберігаються. Наприклад, чоловік має

більші повноваження у сім’ї, вагомішу батьківську владу;

він може вимагати від жінки слідувати за ним і проживати

у його домі навіть проти її волі.

Відповідно до норм мусульманського права, жінка повин_

на підкорятись чоловіку в питаннях розпорядку в сім’ї, ви_

ховання дітей, проживання разом з чоловіком, працевлаш_

тування тощо. Аналогічну позицію займають і деякі краї_

ни Африки, Латинської Америки. Так, у Бразилії основним

принципом сімейного права є верховенство чоловіка. До

його компетенції входять представництво сім’ї, керівниц_

тво нею, визначення місця проживання1.

Неоднозначно вирішуються майнові питання шлюбу за

законодавствами різних держав. Частіше за все вони регу_

люються у відповідності з певним режимом подружнього

майна. Останнє означає порядок регулювання майнових

відносин подружжя між собою, а також із третіми особами,

встановлений за законом чи договором1. У літературі з пра_

вознавства розрізняють договірний режим подружжя, що

виникає за умови укладання шлюбного договору, і легаль_

ний режим, тобто встановлений за законом. Останній може

бути трьох видів2: 1) режим спільного майна (характерний

для Франції, Швейцарії, деяких штатів США), коли по_

дружжя має спільне право власності на майно, що було на_

жито в період шлюбу, зберігаючи у своїй власності дошлюб_

не майно, а також майно, яке було подароване чи успадко_

ване; 2) режим роздільності, коли майно належить кожному

з подружжя окремо (Англія, США); 3) режим відкладеної

спільності, коли подружжя розпоряджається майном, як за

режиму роздільності, а при розлученні — майно розподі_

ляється між ними порівну3.

При встановленні окремих колізійних норм для врегу_

лювання правових наслідків шлюбу в аспекті відносин по_

дружжя інші країни також виходять з наведеної градації

особистих і майнових прав подружжя.

Застосування однієї колізійної прив’язки — місця про_

живання, причому як для особистих, так і для майнових

відносин подружжя, — характерно лише для Венесуели,

Перу, Уругваю; lex fori — для В’єтнаму, Ємену, Куби і

Латвії; громадянства чоловіка — для Єгипту, Ірану, ОАЕ,

Південної Кореї.

Абсолютна більшість законодавств припускає для регу_

лювання вказаних питань кумуляцію колізійних прив’язок,

що не збігаються для регулювання особистих і майнових

відносин подружжя. Колізійними прив’язками у даному

разі є поєднання законів місця проживання (останнього місця

проживання), доміциля, місцеперебування, особистого зако_

ну подружжя, загального закону подружжя, автономії волі,

громадянства, закону суду, закону тісного зв’язку, місця реє_

страції шлюбу, національного закону, місцезнаходження

майна відносно нерухомості, закону чоловіка у різних комбі_

націях залежно від приписів внутрішнього національного

права (законодавства Грузії, Буркіна_Фасо, Угорщини,

Німеччини, Греції, Іспанії, Італії, Швейцарії, Естонії, Кана_

ди, Ліхтенштейну, Польщі, Португалії, Румунії, штату Луї_

зіана (США), Таїланду, Тунісу, Туреччини, Чехії, Японії,

кодексу Бустаманте). Наприклад, відповідно до ст. 45 Зако_

ну Грузії про міжнародне приватне право 1998 р.:

«1. Загальні наслідки вступу до шлюбу підкоряються

праву країни:

а) до якої кожний із подружжя належить чи належав в

останній момент вступу до шлюбу;

б) де кожен із подружжя мав чи в останній момент всту_

пу до шлюбу мав звичайне місцезнаходження;

в) з якою подружжя спільно пов’язане найбільш тісним

чином.

2. Пункт перший даної статті застосовується також до

майнових відносин подружжя, якщо вони не обрали право

іншої країни. Вибір права можливий, якщо він вказує на

право країни:

а) до якої належить один із подружжя;

б) де один із подружжя має звичайне місцезнаходження;

в) де знаходиться нерухоме майно.

3. Для регулювання майнових відносин подружжя_

біженці можуть обрати також право країни, де вони мають

нове спільне місцезнаходження».

Відповідно до Сімейного кодексу України, особисті та

майнові відносини подружжя як наслідок шлюбу окремою

колізійною нормою не врегульовані. Напевно, згідно із за_

гальною концепцією Сімейного кодексу України і пріори_

тетом в ньому прив’язки до lex fori, для правозастосування

в даному аспекті слід використовувати право України.

Іноді відносини подружжя регулюються у двосторонніх

договорах про правову допомогу. Так, двосторонні договори про правову допомогу між Україною і Грузією, В’єтна_

мом, Литвою закріплюють норми, згідно з якими особисті й

майнові відносини подружжя визначаються законодавством

Договірної Сторони, на території якої вони мають спільне

місце проживання. У разі їх роздільного проживання на

територіях двох Договірних Сторін при наявності спільно_

го громадянства однієї з указаних держав застосовується її

законодавство. У разі роздільного проживання і різного гро_

мадянства Договірних Сторін застосовується прив’язка до

останнього місця проживання. Якщо особи не мали і його,

застосовується прив’язка до lex fori. Аналогічні норми, але

з додатковим регулюванням нерухомості — за прив’язкою

до lex rei sitae, зафіксовані у двосторонніх договорах між

Україною і Кубою, Латвією, Узбекистаном, а також у Кон_

венції СНД про правову допомогу та правові відносини у

цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 р.

Для регулювання власності подружжя була прийнята

14 березня 1978 р. Гаазька конвенція про право, застосову_

ване до режимів власності подружжя. Статті 3 і 6 цієї Кон_

венції дозволяють подружжю здійснити вибір з_поміж пра_

ва одного з подружжя, звичайного місця проживання, місця

проживання після шлюбу, для нерухомості — право її

місцезнаходження. Якщо подружжя не здійснило автоно_

мію волі з цього питання — застосовуватиметься право їх

місця проживання (ст. 7).