2.4. Діяльність суб’єктів господарювання України за кордоном

К оглавлению1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 

За вітчизняним законодавством, зовнішньоекономічна

діяльність суб’єктів господарювання України може здійсню_

ватися на договірній основі з іноземними партнерами як на

території України, так і за її межами. Суб’єктами господа_

рювання в Україні визнаються учасники господарських

відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізу_

ючи господарську компетенцію (сукупність господарських

прав і обов’язків), мають відокремлене майно, несуть відпо_

відальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна,

крім випадків, передбачених законодавством.

Суб’єктами господарювання є:

господарські організації — державні, комунальні, колек_

тивні, приватні та інші підприємства, створені відповідно

до законодавства, а також інші організації_юридичні осо_

би, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані

в установленому законом порядку;

громадяни України, іноземці та особи без громадянства,

які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані

відповідно до закону як підприємці;

філії, представництва, інші відокремлені підрозділи гос_

подарських організацій (структурні одиниці), утворені ними

для здійснення господарської діяльності.

Загальні умови створення суб’єктів господарювання:

1) суб’єкт господарювання створюється за рішенням влас_

ника чи власників майна або уповноваженого ним органу, а

у випадках, спеціально передбачених законодавством, та_

кож за рішенням інших органів, організацій і громадян за_

снуванням нового чи реорганізацією (злиття, приєднання,

виділення, перетворення) діючого (діючих) суб’єкта госпо_

дарювання з додержанням вимог законодавства;

Суб’єкти міжнародного приватного права 105

2) створення суб’єктів може бути також наслідком при_

мусового поділу (виділення) діючого суб’єкта господарюван_

ня за розпорядженням антимонопольних органів відповідно

до антимонопольно_конкурентного законодавства України.

Суб’єкти господарювання можуть створюватися для

здійснення будь_якої діяльності, якщо вона не суперечить

чинному законодавству. Обмеження є для приватних

підприємств стосовно діяльності у виготовленні й реалізації

деяких видів продукції. Таку діяльність можуть здійсню_

вати лише державні підприємства.

На здійснення окремих видів господарської діяльності, як

уже згадувалося, треба мати спеціальний дозвіл — ліцензію.

Перелік таких видів діяльності визначений у законодавстві.

Суб’єкти господарювання підлягають державній реєст_

рації, крім випадків, передбачених законодавством Украї_

ни. Державна реєстрація відбувається в органах державної

влади за місцезнаходженням або місцем проживання дано_

го суб’єкта, якщо інше не передбачено законом.

Поняття державної реєстрації розкривається в Законі

України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізич_

них осіб_підприємців»1 від 15 травня 2003 р. Під нею розум_

іється засвідчення факту набуття або позбавлення статусу

юридичної особи організацією та статусу підприємця фізич_

ною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій шля_

хом внесення відповідних записів до Єдиного реєстру.

Реєстрацію провадить державний реєстратор, який при_

значається на посаду міським головою міста обласного

підпорядкування або головою районної, районної в містах

Києві та Севастополі державної адміністрації за погоджен_

ням зі спеціально уповноваженим органом з питань держав_

ної реєстрації2. Він оформляє та видає свідоцтва про державну реєстрацію, а також їх заміну; формує, веде та забезпечує зберігання реєстраційних справ; здійснює державну

реєстрацію змін до установчих документів юридичних осіб

і зміни імені або місця проживання фізичних осіб_підпри_

ємців; передає органам статистики, державної податкової

служби, Пенсійного фонду та фондів соціального страхуван_

ня повідомлення та відомості з реєстраційних карток про

ведення реєстраційних дій, у тому числі щодо створення

відокремлених підрозділів юридичних осіб (ст. 6 зазначе_

ного Закону).

Свідоцтво про державну реєстрацію — це документ вста_

новленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдино_

го державного реєстру (автоматизованої системи збирання,

накопичення, захисту, обліку та надання інформації про

юридичних осіб і фізичних осіб_підприємців), запису про їх

державну реєстрацію.

Діяльність незареєстрованого суб’єкта господарювання,

який підлягає державній реєстрації, забороняється. Дохо_

ди, одержані таким суб’єктом, стягуються до Державного

бюджету.

Державна реєстрація припинення діяльності суб’єкта

господарювання здійснюється за його рішенням, а також на

підставі рішення суду у випадках визнання недійсними чи

такими, що суперечать законодавству установчих доку_

ментів, або здійснення незаконної діяльності. Державна

реєстрація припинення господарської діяльності є підста_

вою для ліквідації суб’єкта господарювання.

Суб’єкти господарювання (господарські організації) ма_

ють право відкривати свої філії (відділення), представниц_

тва. Відкриття таких підрозділів не потребує реєстрації.

Суб’єкт господарювання лише повідомляє про їх відкриття

реєструючий орган, вносячи додаткову інформацію у свою

реєстраційну картку.

Організації, наділені статусом юридичної особи, вправі

здійснювати діяльність, що виходить за межі України,

відповідно до вітчизняного законодавства, законодавства

іноземної держави, міжнародних угод.

Вітчизняне законодавство визначає зміст особистого ста_

туту організацій_юридичних осіб, виду їх діяльності у

Суб’єкти міжнародного приватного права 107

міжнародному господарському обігу, які є майже аналогіч_

ним видом діяльності іноземних суб’єктів господарювання

в Україні.

При порушенні законодавства України до зазначених

суб’єктів можуть застосовуватися спеціальні санкції, скажі_

мо, передбачені ст. 37 Закону України «Про зовнішньоеко_

номічну діяльність», затвердженому наказом Міністерства

економіки від 17 квітня 2000 р. і Положенням про порядок

застосування до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності

України та іноземних суб’єктів господарської діяльності спеці_

альних санкцій. Такими санкціями, зокрема, є індивідуаль_

ний режим ліцензування або тимчасове зупинення зовніш_

ньоекономічної діяльності. Застосовує їх Міністерство еко_

номіки та з питань європейської інтеграції України за

рішенням судів або за поданням органів державної податко_

вої та контрольно_ревізійної служб, митних, правоохоронних

органів та Національного банку України.

Законодавство іноземних держав регламентує питання

допуску українських суб’єктів господарювання на власну

територію, визначає сфери та умови їхньої діяльності.

Межі здійснення діяльності суб’єктів господарювання за

кордоном залежать від поширення на них певного виду пра_

вового режиму (національного, недискримінаційного, най_

більшого сприяння чи спеціального). У більшості випадків

іноземне законодавство передбачає для організацій_юридич_

них осіб національний режим, тобто вони можуть здійсню_

вати господарську діяльність на тих самих умовах і в такому

самому обсязі, що й вітчизняні суб’єкти господарювання.

Міжнародні угоди, їхні норми можуть регламентувати

питання правового режиму, який надається суб’єктам гос_

подарювання України за кордоном, сфери їхньої діяльності,

оподаткування, транзиту тощо.

За вітчизняним законодавством, зовнішньоекономічна

діяльність суб’єктів господарювання України може здійсню_

ватися на договірній основі з іноземними партнерами як на

території України, так і за її межами. Суб’єктами господа_

рювання в Україні визнаються учасники господарських

відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізу_

ючи господарську компетенцію (сукупність господарських

прав і обов’язків), мають відокремлене майно, несуть відпо_

відальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна,

крім випадків, передбачених законодавством.

Суб’єктами господарювання є:

господарські організації — державні, комунальні, колек_

тивні, приватні та інші підприємства, створені відповідно

до законодавства, а також інші організації_юридичні осо_

би, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані

в установленому законом порядку;

громадяни України, іноземці та особи без громадянства,

які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані

відповідно до закону як підприємці;

філії, представництва, інші відокремлені підрозділи гос_

подарських організацій (структурні одиниці), утворені ними

для здійснення господарської діяльності.

Загальні умови створення суб’єктів господарювання:

1) суб’єкт господарювання створюється за рішенням влас_

ника чи власників майна або уповноваженого ним органу, а

у випадках, спеціально передбачених законодавством, та_

кож за рішенням інших органів, організацій і громадян за_

снуванням нового чи реорганізацією (злиття, приєднання,

виділення, перетворення) діючого (діючих) суб’єкта госпо_

дарювання з додержанням вимог законодавства;

Суб’єкти міжнародного приватного права 105

2) створення суб’єктів може бути також наслідком при_

мусового поділу (виділення) діючого суб’єкта господарюван_

ня за розпорядженням антимонопольних органів відповідно

до антимонопольно_конкурентного законодавства України.

Суб’єкти господарювання можуть створюватися для

здійснення будь_якої діяльності, якщо вона не суперечить

чинному законодавству. Обмеження є для приватних

підприємств стосовно діяльності у виготовленні й реалізації

деяких видів продукції. Таку діяльність можуть здійсню_

вати лише державні підприємства.

На здійснення окремих видів господарської діяльності, як

уже згадувалося, треба мати спеціальний дозвіл — ліцензію.

Перелік таких видів діяльності визначений у законодавстві.

Суб’єкти господарювання підлягають державній реєст_

рації, крім випадків, передбачених законодавством Украї_

ни. Державна реєстрація відбувається в органах державної

влади за місцезнаходженням або місцем проживання дано_

го суб’єкта, якщо інше не передбачено законом.

Поняття державної реєстрації розкривається в Законі

України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізич_

них осіб_підприємців»1 від 15 травня 2003 р. Під нею розум_

іється засвідчення факту набуття або позбавлення статусу

юридичної особи організацією та статусу підприємця фізич_

ною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій шля_

хом внесення відповідних записів до Єдиного реєстру.

Реєстрацію провадить державний реєстратор, який при_

значається на посаду міським головою міста обласного

підпорядкування або головою районної, районної в містах

Києві та Севастополі державної адміністрації за погоджен_

ням зі спеціально уповноваженим органом з питань держав_

ної реєстрації2. Він оформляє та видає свідоцтва про державну реєстрацію, а також їх заміну; формує, веде та забезпечує зберігання реєстраційних справ; здійснює державну

реєстрацію змін до установчих документів юридичних осіб

і зміни імені або місця проживання фізичних осіб_підпри_

ємців; передає органам статистики, державної податкової

служби, Пенсійного фонду та фондів соціального страхуван_

ня повідомлення та відомості з реєстраційних карток про

ведення реєстраційних дій, у тому числі щодо створення

відокремлених підрозділів юридичних осіб (ст. 6 зазначе_

ного Закону).

Свідоцтво про державну реєстрацію — це документ вста_

новленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдино_

го державного реєстру (автоматизованої системи збирання,

накопичення, захисту, обліку та надання інформації про

юридичних осіб і фізичних осіб_підприємців), запису про їх

державну реєстрацію.

Діяльність незареєстрованого суб’єкта господарювання,

який підлягає державній реєстрації, забороняється. Дохо_

ди, одержані таким суб’єктом, стягуються до Державного

бюджету.

Державна реєстрація припинення діяльності суб’єкта

господарювання здійснюється за його рішенням, а також на

підставі рішення суду у випадках визнання недійсними чи

такими, що суперечать законодавству установчих доку_

ментів, або здійснення незаконної діяльності. Державна

реєстрація припинення господарської діяльності є підста_

вою для ліквідації суб’єкта господарювання.

Суб’єкти господарювання (господарські організації) ма_

ють право відкривати свої філії (відділення), представниц_

тва. Відкриття таких підрозділів не потребує реєстрації.

Суб’єкт господарювання лише повідомляє про їх відкриття

реєструючий орган, вносячи додаткову інформацію у свою

реєстраційну картку.

Організації, наділені статусом юридичної особи, вправі

здійснювати діяльність, що виходить за межі України,

відповідно до вітчизняного законодавства, законодавства

іноземної держави, міжнародних угод.

Вітчизняне законодавство визначає зміст особистого ста_

туту організацій_юридичних осіб, виду їх діяльності у

Суб’єкти міжнародного приватного права 107

міжнародному господарському обігу, які є майже аналогіч_

ним видом діяльності іноземних суб’єктів господарювання

в Україні.

При порушенні законодавства України до зазначених

суб’єктів можуть застосовуватися спеціальні санкції, скажі_

мо, передбачені ст. 37 Закону України «Про зовнішньоеко_

номічну діяльність», затвердженому наказом Міністерства

економіки від 17 квітня 2000 р. і Положенням про порядок

застосування до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності

України та іноземних суб’єктів господарської діяльності спеці_

альних санкцій. Такими санкціями, зокрема, є індивідуаль_

ний режим ліцензування або тимчасове зупинення зовніш_

ньоекономічної діяльності. Застосовує їх Міністерство еко_

номіки та з питань європейської інтеграції України за

рішенням судів або за поданням органів державної податко_

вої та контрольно_ревізійної служб, митних, правоохоронних

органів та Національного банку України.

Законодавство іноземних держав регламентує питання

допуску українських суб’єктів господарювання на власну

територію, визначає сфери та умови їхньої діяльності.

Межі здійснення діяльності суб’єктів господарювання за

кордоном залежать від поширення на них певного виду пра_

вового режиму (національного, недискримінаційного, най_

більшого сприяння чи спеціального). У більшості випадків

іноземне законодавство передбачає для організацій_юридич_

них осіб національний режим, тобто вони можуть здійсню_

вати господарську діяльність на тих самих умовах і в такому

самому обсязі, що й вітчизняні суб’єкти господарювання.

Міжнародні угоди, їхні норми можуть регламентувати

питання правового режиму, який надається суб’єктам гос_

подарювання України за кордоном, сфери їхньої діяльності,

оподаткування, транзиту тощо.